Моєму найбільшому щастю
Тепер уже важко пригадати безтурботні дні, наповнені щастям та сміхом. Оті найщасливіші хвилини життя, невинні та позбалені якогось сенсу. Оті секунди, повні безглуздого сміху та рожевих мрій. Оте дитинство, в якому ми загубили свою чистоту та любов. Далеке, минувше і таке жадане.
Дивлячись на нього, я постійно намагаюсь пригадати себе. Ще таку квітучу та ніжну, тендітну та крихітну. Таку маленьку та всіма обожнювану. Здається, що тепер ніколи не буваю такою. Лише з ним - з моїм крихітним щастям, біля якого мої груди наповнюються весною. Його леліють та пестять, немов найбільший скарб у світі. Його просто кохають.
І тепер, топтаючи асфальт розчарувань,я розумію, що найщиріше що є у нашому житті - це наше дитинство, у якому ми так безглуздо втратили свою совість...
