Сипнула ніч по небу злоті зорі
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
Коли в казки студені неозорі
Ще порошив непрохано сніжок,
Сипнула ніч по небу злоті зорі,
Вишукуючи провесни стежок
Через зими набридлі застороги.
І стихла снами в магію туманну,
За обрій, де сніжить небес яса.
Ступлю за нею в трепетну оману
У володінні Зоряного Пса,
Аж там, до Оріона ближче трохи…
Так легковійно в часу веремію
Жагою крилець миті тріпотять…
В лункій знемозі цій хіба зумію
Поміж думок римованих сум’ять
Відчути трепет зоряного світу?
Туманами, мов пасмами волосся,
Схід сонця ніч затьмила в вишині,
А серденько у зорях десь зайшлося,
Бо сну краєчком ти приніс мені
Букетик запашного первоцвіту.
