Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.03.2018 11:50Вірш
 
40000
Без обмежень
© Двірний Сергій

Наплічник

опоеза

Двірний Сергій
Опубліковано 16.03.2018 / 45363

«На! Тримай!, - вклала мені в руки битком набитий наплічник.

Що там, не знаю. Вона сама його пакувала. Моя справа – передати.»

«Книги., - заледве видавив із себе, - Там мої книги.»

«А я думала цегла., - зиркнула на мене стурбовано, - Ну, бувай!»


Сама його пакувала?..

Уявив схилене над наплічником обличчя, наморщене чоло.

Різкі, рішучі рухи, коли поспіхом вкидала книги.

Роздратування, з яким прибирала з очей пасмо неслухняного волосся, намагаючись впоратися із непіддатливим замком…


Не зводив очей із наплічника і бачив тепер у ньому, власне, і не наплічник, а втілення її уваги.

Пругкий пакунок рухів, кострубата геометрія котрих, зімкнувшись, завмерла площинами та кутами.

Пузатий контейнер, що вміщував уже не стільки книги, скільки простір, окреслений і впорядкований її зусиллям.

Проміжок її особистого життя, побіжно замкнутий у капсулу часу, обсягом в старенький наплічник.


Крутив його в руках і думав, так воно і є: защібки і «блискавки» міцно замикають не кишені та лямки, а її присутність.

Немов у химерному дзеркалі, відбиваючись виглядом, якого наплічник набув лише завдяки їй.

Тій, що надала моїм книгам, складеним певним чином, свої жести, подих, ставлення, вагання…

Й допоки наплічник залишається не розщебнутим, а його зміст непорушним, він, ніби рельєфна світлина, надійно схороняє неповторність її простору, самобутність наведеного нею ладу.


Такими ж неповторними та самобутніми як і її тіло…

Саме це й робить звичайнісінький наплічник таким для мене надзвичайним, авжеж.

Позаяк, ця пака щільно обтягнутих цупкою матерією книг, співвідносна з її власним тілом, з її сокровенним, одній їй належним простором.

Так ніби вона теж складається із книг: фоліанти серця, легенів, м’язів туго обтягнуті ніжною шкірою наплічника долі…


Відтак, її тіло і мій, впакований нею наплічник симетричні.

В тій мірі, в котрій здатні розкластися на її рухи, наміри та лад.

Тож, не розпаковуючи наплічника, я ніби зберігаю для себе її тіло.

Й, навпаки, розпакувати наплічник, дістати й поставити на полицю улюблені книги, зарівно, що розпороти їй шкіру й, видерши нутрощі, розкласти на прилавку м’ясної ятки.


Знаю, звучить це дико, але викласти книги з наплічника, перекласти їх у порядок нового простору означає для мене те ж саме, що вбити, безжально знищити ту, котру ще й донині кохаю.

Розчленувати мов труп й, випорожненим наплічником жбурнувши в куток здерту шкіру, залишити гнити на поживу зарозумілим словам, що жертимуть її безхитрісною чернеткою ніби хробаки перегній.

Ні, це сильніше за мене: я не годен зрадити те, що зраджувати ні в якому разі не можна.

Навіть попри те, що зраджено мене…


Бо, коли сокровенним перестане бути її тіло, сокровенним перестане бути і її простір та час, в утробі котрих складаюся своїми книгами.

Сокровенність мого «я» немислима без сокровенності її тіла.

Я не більше аніж стос книг, що набуває цілісності живого образу та подоби лише під шкірою її простору й часу.

Хай, навіть, вони й розперезані численними застіжками та зашморгами, крізь які, раз по разу, вивалюю власні нутрощі на полиці книжкових яток.


Насправді, вона повернула мені не просто наплічник, а моє багатокамерне серце, в якому плекала свій простір і час, гортала книгу долі…

Де вирував кругообіг думок і почуттів, що струменіли крізь нас гарячими судинами обіймів, дотиків, слів…

Там, поміж гострих ребер грудної клітки, і досі пульсує наше минуле, кардіограмами рядків, палімпсестами злютованих, устами в цілунку, сторінок…

А ще, обтягнутий блакитною шкірою неба світ, у котрому, здавалося, були одним тілом, обмінюючись однією душею на двох немовби прочитаними книгами.


Зітхнувши, звалив наплічник на спину й поніс небо, простір, час назад до себе, до книг і полиць…

Ноги вгрузали у думках, а думки ніяк не могли вирватися із полону погордженого серця.

Думав, аби залишили себе не розпакованими, а, просто, поклалися одне на одного, то, напевне, ніколи б і не пізнали ані зради, ані втрат, ані горя вигнання.

Не пізнані, не розкладені мирно зріли би не розкушеними плодами, що на віки вічні таїли би в собі не розкриті книги буття… 


Світили би голизною чистих, незайманих сторінок, на котрих ані Бог, ані лукавий, ані доля не спромоглися би прописати нам жодної каверзної задачі.

Бо, хіба ж будь-яка задача - не всього лиш розкладений на певні умови розв’язок?!.

Тож, не розпаковуючи, не розкладаючи одне на одного по полицям, позбавили би себе клопоту трудних та болісних рішень.

І вдовольнившись лишень ребристою поверховістю безневинних тіл, раювали би цілковито безумовними як Боги серед Богів!..  

19.03.2018 Поезії / Вірш
Оракул (опоеза) / Вірш | Двірний Сергій
Попередня публікація: 13.03.2018 Поезії / Вірш
Весь час реготав (опоеза) / Вірш | Двірний Сергій
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.04.2018 © Панін Олександр Миколайович / Гумористичний вірш
Лічилочки
21.04.2018 © Лора Вчерашнюк / Поема
Казка про Брата та Сестру, про Зміївну-Діву та велике Багатство
21.04.2018 © Ем Скитаній / Вірш
Утихомиреність в мені...
21.04.2018 © Панін Олександр Миколайович / Гумористичний вірш
Шкідливий Кіт
20.04.2018 © Олександра / Вірш
Знову бракує розмов як повітря
Вірш
17.03.2018 © Вікторія Івченко
"Весна у березні не пахне чебрецем..."
16.03.2018
Наплічник
16.03.2018 © Світлана Орловська
Колишнє
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 43  Коментарів: 2
Тематика: Поезії, Вірш
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.03.2018 20:59  © ... для Тетяна Ільніцька 

Або ж книги, уміщені у знаки наших тіл...
Дякую за увагу! 

 19.03.2018 09:57  Тетяна Ільніцька для © ... 

Гарна метафора, у якій тіло - це книжка, і доля теж уявляється книжкою, і стосунки до книжки таки подібні. І багатокамерне серце-книга зачепило. Справді що ми один для одного як не знакова система, уміщена в книжці? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ +21
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти +14
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії +15
17.03.2018 © роман-мтт
Кіберпанк попереджає: не зловживайте технологіями +22
ВИБІР ЧИТАЧІВ
20.08.2011 © Микола Чат
02.01.2013 © Тамара Мандич
22.12.2017 © Олена Коленченко
18.01.2016 © Тетяна Макаренко
15.08.2014 © Ольга Шнуренко
22.03.2013 © Дебелий Леонід Семенович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди