18.03.2018 15:46
Без обмежень
28 views
Rating 5 | 2 users
 © Олександра

На Привокзальній станції

Я закохалась в тебе ще давно.

Учора. Там, на Привокзальній станції.

Читала лиш "Кульбабове вино"

О пів на восьму. Біля лави. Вранці.

 

У синій куртці - згадую тепер - 

Такий звичайний йшов собі до колій.

Тоді, здається, саме був четвер -

Мій кращий день - на крихту більше волі.

 

Ішов собі. Навушники і скейт.

Рюкзак на плечах, колір, ніби мокко.

І на футболці - вишивка "хендмейд" -

Оце єдине, що кидалось в око.

 

Такий серйозний, ніби неживий.

Буває часто тут таке з людиною:

Іде веселий той лиш, хто чужий, 

Або вже - матір, всміхнена з дитиною.

 

А ти - як всі. Нахмурений, мов день.

А, може, просто пісня не подобалась?

Ти навіть рук не витягнув з кишень.

А я сиділа. Мабуть, знову згорбилась.

 

В ту мить читати геть перехотілося, 

Холодна лава стала крижаною.

І навіть рейки тихі пожалілися, 

Що їм набридло бігти під стіною.

 

А ти ішов. Куди? До перших колій.

Спинивсь на мить і поруч збоку сів.

Було в очах і втоми вже доволі, 

І сон з думок прогнати теж зумів.

 

Отак ти якось і зловив мій погляд.

І - диво: посміхнувся. Просто так.

За мить проїхав чорнобокий потяг, 

А світ мій - перевернутий навспак.

 

"Привіт" - згубили дикі потяги, 

"Привіт" - тріщали колеса валіз.

Ти врятував мене тоді від протягу

Самотності. За комір ледь не вліз.

 

Так дивно було просто говорити, 

І серце мліло: мова, наче з гір!

От хто б міг слову так людей навчити...

Я б віддала усе за це, повір.

 

"Вино" - читав. А я не дочилала.

Розмова в нас - як в друзів почалась.

Чому заговорила? Я не знала.

Можливо, просто волі віддалась.

 

У тебе справи десь собі чекали, 

А я тобі віддала вільний час.

Скрипучі рейки поблизу співали, 

І голос чийсь лунав там повсякчас.

 

Тебе тоді ще вечір ледь не кликав, 

"Ти хто такий?" - питалося в мені.

Тоді ген місяць був іще великий, 

Від нього зорі вбралися в вогні.

 

"Зі Львова я. У гості тут приїхав..."

До кого ж? - запитала. - Чи до всіх?

Надворі дощ застуджено запчихав;

Десь зовсім поряд чувсь дитячий сміх.

 

Ішов собі. Провести не лишився.

"То ким ти є?" - питалися світи.

Той білий вечір почорнів й змінився.

"Вино" забрала. Встала, щоб піти.

 

...Отак було. Близьким мені ти здався.

Чи схожим просто був на власний світ.

Бувай! Чи ти наснився? Не назвався...

Я тобі якось ще скажу "привіт".

 

Скажу:

Я закохалась в тебе ще давно.

В четвер. На Привокзальній станції.

Читала те "Кульбабове вино"

О пів на восьму. Біля колій. Вранці.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Знайти тебе між колій / Вірш | Олександра». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Як же мало в нас світу / Вірш | Олександра». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Олександра.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.03.2018 00:10  Каранда Галина => © 

) та чи багато треба юній дівчині, аби закохатися). Погляду буває достатньо!) Решту - придумаємо собі самі (це я так, по  старій пам`яті)). А жертва (чи то пак - об`єкт кохання) - ні сном ні духом не відає, що по ньому страждають  і вірші йому пишуть)

Але ж як гарно пишуть! Саш, супер! На Ліну Костенко місцями тягнеш. Про рейки - погоджуюся з Славомиром. Сильно.

 18.03.2018 23:02  Славомир => © 

В побутовій замальовці - якесь внутрішнє напруження. Гарна знахідка про рейки, що жалілися. І про те, що мало не заліз за комір ( а міг і за пазуху) - теж гарно. 

Публікації автора Олександра

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо