03.04.2018 18:38
Без обмежень
11 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

"На грані живого і мертвого"

Глава 22, Том 2

Виготовлення Машини Часу

Микола Антонович прокинувся рано. Поснідав і пішов на роботу. Він пішов у відділ головного конструктора і, забравши там робочі креслення по Машині Часу поніс їх у механічний цех на виготовлення деталей для вузлів, із яких буде збиратися Машині Часу.

– Доброго дня, Ілля Володимировичу, – звернувся до начальника цеху Миколи Антоновича. – Я приніс тобі вже робочі креслення для відкриття заказу по Машині Часу на виготовлення деталей і вузлів. І скажи чи в тебе є на цей час не завантажене токарно-фрезерне устаткування та люди. Все у нас є. Ми сьогодні після обідньої перерви запустимо їх у виробництво.

– Тоді, Ілля Володимировичу, я пішов у лабораторію, – сказав Микола Антонович, потиснувши його руку.

В кабінет Іллі Володимировича зайшов Валерій Олександрович Купратий – майстер монтажників.

– Валерій Олександрович, візьми в мене креслення на зборку вузлів із деталей Машини Часу, Метал будеш брати на нашім складі, – сказав Ілля Володимирович.

Пройшло чотири дня. Ілля Володимирович зателефонував Миколі Антоновичу. Микола Антонович зняв слухавку і став слухати.

– Я все зрозумів і вдячний тобі, Ілля Володимирович, а зараз ми прийдемо із Олександром Андрійовичем до тебе і ти нас поведеш у бригаду монтажників і ми із ними будемо збирати вузли Машині Часу. 

Хлопці, помітивши начальство пішли на своє місце на перекур.

– Ну що, орли, я привів вам помічників, – жартуючи сказав Ілля Володимирович. – А якщо точніше то їм теж хочеться разом з вами прийняти участь у цій справі я вас, Микола Антонович, з Олександром Андрійовичем віддаю в надійні руки бригадиру Антону, – сказав Ілля Володимирович і пішов на об’єкт де йшла установка обладнання технологічної лінії по випуску віялок.

– Якщо ви дозволяєте, то після перекуру я і Олександр Андрійович приступаємо з вами до роботи, – усміхаючись і тиснучи хлопцям руку запитав Микола Антонович.

– Дозволяємо, – сказав усміхаючись бригадир Антон.

Поки на перекурі була бригада, Олександр Андрійович та Микола Антонович знайомилися з монтажним об’єктом.

Після перекуру хлопці підійшли на робоче місце.

– Ну що, Антоновичу, тоді приступайте до роботи з Андрійовичем, – сказав бригадир. – Гвинтики до них та ключі ось на стелажі. А ось і рукавиці, – показав Антон, підвівши їх до стелажа.

Олександр Андрійович та Микола Антонович взяли ключі, гвинтики і стали їм допомагати. До кінця робочого дня залишалося майже дві з половиною години.

За пів години до кінця робочого дня з допомогою Микола Антонович та Олександр Андрійович бригада впоралася із своїм завданням – всі вузли Машини Часу були зібрані. Микола Антонович та Олександр Андрійович подякували монтажникам за дострокове завершення важливого об’єкта і пішли в лабораторію.

На другий день Микола Антонович пішов у цех, щоб взнати коли почнеться зборка Машини Часу.

– Доброго ранку, Ілля Володимирович, – привітав Микола Антонович і потиснув руку.

– Доброго. Тебе, Микола Антонович я хочу порадувати сьогодні зранку монтажники почали збирати Машину Часу, – повідомив Ілля Володимирович.

– Спасибі тобі, Ілля Володимирович за приємну інформацію Тоді ми зараз з Олександром Андрійовичем прийдемо їм помагати, – радісно сказав Микола Антонович і задоволений пішов у лабораторію.

Зайшовши в лабораторію і, порадувавши Олександра Андрійовича такою звісткою вони пішли в цех на монтаж Машині Часу.

Прийшовши в цех Микола Антонович і Олександр Андрійович поздоровались з монтажниками.

– Оце, Микола Антонович, з Олександром Андрійовичем ваше монтажне місце, а щодо техніки безпеки, то головне не проходити під навантаженим краном та не ходити по цеху і не відходити без нужди із робочого місця до кінця роботи, а я піду на склад до монтажників і доповім їм про ваш прихід, – сказав Ілля Володимирович.

– Ну що, орли, ви вже все взяли я ще привів вам знову тих же помічників, – усміхаючись сказав Ілля Володимирович і потиснув їм руку. – Вони мені сказали, що ім хочеться ще з вами прийняти участь у цій справі. Якщо ви дозволяєте, то Олександр Андрійович і Микола Антонович приступлять з вами до роботи, – повідомив, усміхнувшись, Ілля Володимирович.

Монтажники прийшовши зі складу на робоче місто і поздоровались із помічниками.

– Ми вирішили з Миколою Антоновичем попрацювати, – сказав Олександр Андрійович бригадиру Антону.

– Тоді, Антонович, приступайте до роботи з Андрійовичем, – сказав бригадир.

Олександр Андрійович та Микола Антонович взяли ключі, гвинтики і стали допомагати.

Так кожен монтажник і хлопці монтували вузли в каркасі Машини Часу і за двадцять хвилин до кінця робочого дня монтаж всіх вузлів у каркасі було закінчено – Машина Часу готова до її експлуатації.

Микола Антонович та Олександр Андрійович подякували монтажникам за швидке завершення важливого об’єкта і попросили хлопців допомогти їм погрузити Машину Часу на цехову електрокару, яка стояла поруч із стелажем і перенесли її з електрокари до них – в науковий цех.

Олександр Андрійович із Миколою Антоновичем а ще раз подякували і міцно потиснули монтажникам руку.

– А ми з Василиною так і думали, що ви в цеху, – сказала Сніжана Вікторівна.

– Вгадала, а тепер, Сніжана, почитай вірш, – попросив Микола Антонович.

– Що тобі… про кохання? – запитала Сніжана.

– Про кохання. Тоді вже можна розходитися по домівках, – додав він.

– Тоді ось такі слухай, – сказала і стала читати:

РУСЛО ЛЮБОВІ

Немов весна, любов приходить

І, ніби Сонце, в душу світить,

Любов, як теплі з річки води,

Впливти у душі наші мітить!

…Прийшла до нас весна любові

І, ніби Сонце, в душу світить,

І тале почуття, мов повінь,

Впливти в любовне русло мітить!


– Спасибі. Вірш вразив, – сказав Микола Антонович.

– І мені дуже сподобався вірш «Голубка долі». А тепер голубкою додому, – усміхаючись додала Василина Григорівна.

– Додому, так додому. Що скажеш Олександре? – люб’язно запитала Сніжана Вікторівна.

– А я хочу щоб ти ще прочитала, – заперечив Олександр, усміхнено дивлячись в її насторожені очі.

– Підожди, підожди! От коли ми з тобою прийдемо додому я тобі дома так почитаю…, – усміхаючись посварилася пальчиком Сніжана Вікторівна.

– Я б ще послухав та хочеться вже додому. Давай закривай двері та пішли, – втрутився Микола Антонович, захищаючи колегу.

Сніжана Вікторівна мовчки теж посварилася мезинчиком і на Миколу Антоновича і дістала з сумочки ключик. Всі слухняно повиходили і вона заперла двері.

14.02.2015

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Роман

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живого і мертвого (Глава 1 том 4) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «На грані живого і мертвого (Глава 21, том 2) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо