27.03.2018 14:58
для всіх
176
    
  5 | 5  
 © Ем Скитаній

Умоглядні метаморфози

Умоглядні метаморфози

а простору меншає...

менше і менше його...

для світу немає вже місця -

власного світу...

і дихати важще.

і кисню не достає

у спеку нестерпну доби.


...і з розбігу стрибнеш рибою у водоверть, 

у щільну темряву, 

у глибінь, 

у тишу,  

у холод, 

у спокій.

відштовхуєся від піщаного дна 

і злітаєш стрімко птахою чорною

прямісінько в лапи містичного звіра -

дзюбнеш йому межі вічі!

росколеться вмить голова горіхова навпіл.

і спурхуєш звідти, 

пурхаєш

наче сп"янілий у волі

чарівнокрилим метеликом.

сідаєш на квітку яскраву

дивного зеленогаю.

там листя шумить, 

нашіптує річці 

(що до неба осміхнена 

і струнка гайова красуня!)

про чари морів, 

океанів, 

про райдуги і водоспади.

і віти дерев гойдають, 

розгойдують леготами птахів, 

самозабутньо підспівують що

шарудінню, 

мелодії шепоту листя.


...у ту ж мить -

над цим над усім 

ширяєш у небі хижим всевидящим птахом.

пікіруєш каменем чорним на квітку яскраву, 

п"еш із якої метеликом 

чарівнокрилим 

нектар -

в самого себе поцілити

цілиш, 

розрізуєш простір цупкий і пружистий падінням.


...і рибою в темряву

зісковзуєш по водоспаду

у холод, 

у тишу, 

у спокій, 

у товщу глибин.

вистрибуєш вгору, 

у спеку нестерпну пустелі.

у простір, 

що змалений... - тане!

ледь втиснувся в ньому.

і дихати важко.

і кисню не достає.

на березі рибою б"єся

у спеку нестерпну доби... -

там місця немає для світу, 

власного світу, 

з тобою який, 

у тобі, 

для тебе...

конаєш порожній...

висхлий...

усохлий...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.03.2018 09:40  Тетяна Белімова => © 

Мені здається, що це продовження Вашої теми про колообіг у природі, коли одна форма набирає рис іншої - і так до безкінечності...

 28.03.2018 00:15  Тетяна Чорновіл => © 

Такі дивовижні відчуття викликає поезія... Ніби відлуння якогось небаченого світу. Чудово!

 27.03.2018 18:17  Каллистрат => © 

Чудово! Хороший стих.
Иногда вот так думаешь, ну хорошо, за время моей жизни народ на планете удвоился и доживу ли я до десяти с половиной миллиардов людей, когда выходя из квартиры на улицу будешь одевать габаритный хула-хуп себе на талию:)))

 27.03.2018 15:59  Каранда Галина => © 

а простору меншає...

менше і менше його...

для світу немає вже місця -

власного світу... 

 Геніальні рядки! Дійсно - меншає. У всіх значеннях і у всіх вимірах. І простір, і час зжимаються, і скрізь нам стає затісно, і життя навколо нас стає тягучим і густим, і нам не вистачає в ньому ні кисню, ні часу, щоб відчути себе живим посеред цієї каруселі життя...