28.03.2018 10:22
Без обмежень
51 views
Rating 5 | 1 users
 © Дарія Китайгородська

Таки весна...

Ну нарешті! Прийшов той час, коли біжиш – і під ногами сухо, не треба робити карколомні стрибки, щоб оминути калюжі, і можна розігнатися до такої швидкості, як хочеться чи можеться. І одягу на мені теж поменшало: що не кажіть, а бігти без додаткового светра та теплої бандани під каптуром таки комфортніше, ніж коли ти закутаний по саме нікуди. Вчора було саме так. Отож, натхненна цими дрібними, але такими важливими змінами, я мчала своїм звичним маршрутом, глибоко вдихаючи свіже, ще із присмаком морозцю, але вже точно весняне повітря.

Свою бігову трасу я можу пройти із заплющеними очима, бо знаю її, як свої п’ять пальців. Вона починається на тротуарі біля лісу і пролягає через величезну калюжу, яка пересихає тільки в найлютішу літню спеку, потім – повз притулок для сліпих, автостоянку, на якій облаштовано колоритний шинок, дитячий будинок, шматок лісу, який виходить до вулиці Жукова, пожежну частину з великим плацом, на якому пожежники люблять вигулювати свої червоненькі автівки, недобудовану церкву і друкарню видавництва «Бліц-інформ».

Позаяк я бігаю в темну пору доби та ще й поганенько бачу, то часто тільки нюх допомагає мені зорієнтуватися, де я біжу зараз. Запах хвої – це ліс, його сосни та вкриті глицею стежки. Аромати смаженого м’яса сигналізують про вдалий вечір у шинку, де збираються місцеві та заїжджі водії після напруженого робочого дня. Часом м’ясні пахощі змішуються із молочними – це коли в дитбудинку пригорає вечірня каша, однак таке буває рідко. Біля пожежників зазвичай пахне пальним, але наразі все заполонили останні пахощі зими: це снігові кучугури, тобто їхні залишки, на клумбах посеред плацу, куди згребли снігові завали з доріг та тротуарів. Ці льодові запаси будуть танути ще довго і нагадувати про непереможність холоду.

Аж ось до всіх знайомих та звичних запахів примішується новачок – ладан та трохи воску. Я повертаю голову ліворуч і розумію, що вікна церкви, вірніше, величезного молитовного дому світяться: хазяї взялися облаштовувати свою нову оселю. У темряві будівля має трохи моторошний вигляд: велетенська, помережана маленькими віконцями, як бійницями, височенний паркан, крізь який проглядають якісь неохайні кущаки… І над усім цим моторошний солодкувато-приторний церковний аромат. Так і очікуєш, що зараз відчиняться ворота і звідти полізуть різноматнітні упиряки, повсталі мерці, зомбаки та інші чудові персонажі з фільмів жахів.

Це темне місце хочеться проминути якомога швидше й тихіше, але мій тупіт лунає на всю вечірню вулицю, а коли я майже проминаю цю територію, просто мені під ноги вистрибує сполоханий кіт і, пронизливо нявкнувши, ховається десь в тіні монолітного паркану видавництва. Я ж після цієї зустрічі, згадуючи всує всіх котів та котисьок, ще довго намагаюся відновити розмірене дихання та увійти в нормальний біговий ритм. Весна ;)



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Мініатюра

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Прибуття , 2016 / Кінофільм | Дарія Китайгородська». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Людина у високому замку (Філіп К. Дік) / Книга | Дарія Китайгородська». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Дарія Китайгородська.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Дарія Китайгородська

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 13 | Знайдено: 73
Автор: Дарія Китайгородська
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Ой, чи біг, чи не біг...;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;