Стежка весни
тінь...
місяця тінь
на стежці в саду від воріт.
квіти схилились у сні,
стеблами вигнулись аж до стежини,
листям торкаються,
тонуть у тіні,
від місяця що
пірамідної туї.
а поруч
у хитросплетінні
срібнозатінених віт
крислатої кроною липи
дзвінкий соловей
кохання виспівує в ніч.
затінені місячним сйвом зірки
в захоплені трелями соловья
прикрасили небо
кришталем барвистим,
іскри вплітали у пісню,
в якій захлинався закоханий птах.
вітер задумливий і відсвіжний
нашіптує спогади давні і дивні,
з забутої
хвацької юні.
а в листі... -
шумує там легіт!
мов дихає бризом у спокою моря,
де стрімко пливе і злітає над води
верхи Орфей на дельфіні,
дмухає в мушлю чарівних мелодій
у супровід пісні кохань.
...слухаю пісню.
мелодії слухаю.
в спогад вдивляюсь
забутий і давній.
не зчувся і як
сигарету уже допалив.
видихую димом в останнє
у спогади ті,
обгортаю в тумани -
в серпанковій сітці
леготом звіяно спогади всі!
і до воріт,
за ворота провів я
і поглядом суму цілую весну,
від якої лишилася тінь... -
від місяця тінь,
що на стежці весни у саду.
