Ми розкладаєм нашу душу,
А серце рвемо на шматки,
І кажемо ми всім: «Я просто мушу,
Я мушу наказать її...
Наказати за те, що любила,
Й не зрадила мрії свої,
Й не дала мені свого тіла,
Хоч я так просив все ж її.
А як же без цього стосунки?
А як же без цього прожить?»
То може не ті треба трунки,
Не так шлях до серця лежить?
Чому ж забуваєм про щирість,
Про ніжні палкії слова,
Про дії безмежно красиві,
Про вірність? Чом цього нема?
………………..
Наш світ – це час, коли ніхто не знає
Чи лише біле й чорне в ньому є:
«Як не дала, то значить не кохає.
А як дала, то значить всім дає.»
Подивися найперше на себе,
Чи так святістю душа віддає?
Не дала – значить не довіряє,
А від зневіри в вас – усім дає!
3. 05. 2011
