Ретро...
ми пили вино
з кришталевих струнких бокалів.
між нами кохання
сходило сходженням сонця з білорожевих хмарин,
розноцвітом весни у степу, у гаях
і на березі річки, яка
дзвінким джерельцем від озера лісу -
там легіт у листі хитаннями віт
привітний у день сьогодення нового.
кохання було граалем латаття квітучого пишно
у світ сновидінь і уявлень,
і явлень краси наяву.
перед очі,
навпроти
жаданне і карооке,
з усмішкою в погляді млості і усолод
між нами кохання... -
прірва століть!
і загадка сфінкса!..
а там у самотності
Той Що Дивиться В Небо
камінний від згарища знову стає
полум"ям лави вулкану...
і велетенеь птах
злітає від Наски пустелі у Всесвіт,
мітичний, шукає Вітчизну серед світів... -
безмежність йому у супровід вічного пошуку.
блискавками небеса розірвані в зорі -
у сполохах рваного неба
метелик чарівний і чарівний
зрушує крізь хаотичні пориви вітрів,
барвистою квіткою
легко спадає коханню на голе плече,
оголене хвилями моря у штормі
з громами прибою.
торкнутись плеча обережно не смію -
колами вод розійдеться в часі
мить сьогодення,
в мареві втоне,
розстане видіннями образів дійсність...
...ми пили вино
з кришталевих крихких бокалів.
розмовляли про суєтне і не суттєве
пусте,
про ніщо.
- ...я кохаю тебе... - несподівано мовив.
- ...і я тебе теж... - болем солодким
припали до серця слова,
скріплені довгим цілунком кохання.
P.S.
- ...Боже!
як давно це було...
старію...бачеться тільки найгірше в бутті -
найкраще, найліпше спогадом лише... -
в задумі дивлюся крізь грати у небо,
з якого сіється дощ в окуповане місто людей,
одягнених в чорне, які
під маскою сміху приховують
розчарування і злість
у чеканні
на краще.
