03.04.2018 18:20
Без обмежень
12 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

"На грані живого і мертвого"

глава 2 том 3

поповнення трудового колектива

Весна чародійно клечає територію завода «Токарно-фрезерне устаткування» своїми живими барвами. У вікна лабораторії вперше стала заглядати спросоння вмита теплими ранковими променями Сонця ніжна рум’яно лиця троянда. Микола Антонович відчинив вікна і свіже повітря заповнило приміщення ніжним неперевершеним запахом червоної троянди.

– Микола, ти б сходив та нарізав квітів в честь нашого нового співпрацівника, який вперше сьогодні поповнить наш трудовий колектив. Правда його щось немає, мабуть живе в місті, – попросила Сніжана Вікторівна.

– І, що це ти, Сніжана, так за нього піклуєшся? – не очікувано для неї запитав Микола Антонович. – Чи ти бува не влюбилася? – додав він жартівливо і, усміхаючись направився на вихід – за квітами.

– І з чого це ти взяв? – кокетливо запитала Сніжана Вікторівна. – Я ж його ще не бачила. Побачу – може і влюблюся, – жартівливо йому вслід сказала вона і запитливо глянула на Василину Григорівну, а потім, усміхаючись – на Олександра Андрійовича.

Василина Григорівна теж усміхнулась, а Олександр Андрійович чомусь на це ніяк не відреагував. Тільки запитав у Василини Григорівни, чи вона його бачила?

– Я бачила його вчора коли зайшла в кадри до Надії Петрівни, він писав заяву на прийом. Красивий, середнього росту, дебелий, твого віку. Не одружений, живе в пригороді нашого міста, – відповіла Василина Григорівна, дивлячись на Сніжану Вікторівну.

Відчинилися двері – в лабораторію зайшли два струнких хлопця: Микола Антонович з букетом і новий працівник.

– Знайомтеся. Я вже в ліфті познайомився, – сказав Микола Антонович. На кожного він показував та називав імена. – Це Василина – філософ, це Олександр – математик, це Сніжана – програміст. А ми зайшли з Володимиром Никифоровичем, – і показав, усміхаючись, на нього.

Володимир Никифорович потиснув руку Олександру Андрійовичу і поцілував руку Василині Григорівні та Сніжані Вікторівні.

– Володимир Никифорович, ходімо в твій кабінет і під твоїм керівництвом приєднаємо проводку від цехових регістраторів виробництва до електронно-обчислювальної машини, – запропонував Микола Антонович.

Микола Антонович, Олександр Андрійович та новий працівник – Володимир Никифорович підійшли до кабінета. На табличці зверху над дверима кабінета написано: «Обчислювальний центр». Микола Антонович відімкнув двері і віддав ключ Володимиру Никифоровичу. Вони зайшли всередину приміщення. На підлозі біля електронно-обчислювальної машини лежали провода, які проложені від цехових регістраторів виробництва. На машині лежав у рулонах папір для табуляграм. Володимир Никифорович оглянув машину і, підтягнувши провода розложив їх біля кожної відповідно з’єднувальної клеми електронно-обчислювальної машини. Так вони втрьох до обідньої перерви впоралися з цією роботою. Дівчата теж впоралися зі своєю роботою. Василина Григорівна написала нарис, а Сніжана Вікторівна написала вірші і вирішили заглянути до хлопців, щоб забрати їх із собою до їдальні.

– Після обіда зайдемо в цех та введемо в регістратори виробництва пробну інформацію для перевірки системи і заодно я покажу Василині та Сніжані як потім розсортирувати отриману від цехових регістраторів виробництва інформацію щоб ввести її в електронно-обчислювальну машину для отримання табуляграми – печатної інформації та покажу як заводити папір для отримання табуляграм, – сказав Володимир Никифорович.

– Добре! – сказав Микола Антонович. – А тепер, хлопці, я поведу вас у заводську їдальню, – усміхаючись запропонував він.

На виході з кабінета вони встрілися з Василиною Григорівною і Сніжаною Вікторівною, які ішли до них, щоб запросити на обід до їдальні.

– А ми за вами, – сказала Сніжана Вікторівна і підсвідомо направила погляд на Володимира Никифоровича і це помітив Микола Антонович.

Перед входом в їдальню їх, як завжди, виляючи хвостом і, присівши на задні лапи задоволено зустрів Тузик.

Вони посідали за стіл і Володимир Никифорович проінформував Василину Григорівну та Сніжану Вікторівну про подальші їхні дії. До них підійшов офіціант і вони зробили замовлення.

– Тут, як в ресторані, я ж думав, що самообслуговування, – сказав Володимир Никифорович.

Вони апетитно пообідали і пішли на вихід. Прийшовши в цех вони в кожен регістратор виробництва завели пробну інформацію і, повернувшись в залу обчислювального центра щойно подзвонили Василині Григорівні, що вони вже на робочому місці.

В кабінет зайшли Сніжана Вікторівна і Василина Григорівна. Вона принесла філософський нарис і вручила Миколі Антоновичу.

Володимир Никифорович перевірив обчислювальну систему і став по-казувати дівчатам потрібні клавіші. Дівчата стали повторювати по декілька разів, аж поки не навчилися розсортировувати отриману від цехових регістраторів виробництва інформацію і вводити її в електронно-обчислюваль-ну машину для отримання даних виробництва на табульограмі. Потім показав як заводити папір для отримання табуляграм. Дівчата знову по декілька разів повторили і запам’ятали.

– Я за вами пильно спостерігав і теж запам’ятовував і на підставі цього зробив висновок, що ви стали фаховими спеціалістами, – похвалив їх Микола Антонович.

– Знаю ж чого ти, Микола, підлизуєшся, – сказала Василина Григорівна. – Хочеш щоб Сніжана прочитала вірші, – додала усміхаючись вона.

– Хочу, і не тільки вірші, а хочу почути і твій новий філософський нарис, – відповів теж усміхаючись Микола Антонович.

Тоді, Сніжана, давай не тільки для нього, а й для нас почитай, що ти там нашкрябала своїм поетичним пером, – теж усміхаючись попросила Василина Григорівна.

І Сніжана Вікторівна з комп’ютера стала читати. Це були такі поезії:

ДВІЙНИКИ ЖИТТЯ

Лиш доля й любов це життя двійники

І тільки разом проживають віки!

І де б не були ми, і щоб не робили –

Виконуєм все під любові надзором, –

Хватає у неї духовної сили –

Охоплює все скрізь своїм кругозором!

Любов, як покірна рабиня у долі, 

Виконує свій професійний статут

Вона, як пронизливий вітер у полі, 

Й ніколи не змінить у долі маршрут!

Бо доля й любов – це життя двійники, 

Які лиш разом проживають віки!


РАНА

Любов’ю твоєю себе я поранив…

Спочатку цілунком – троянди устами

Мені невигойну зробила ти рану!

А потім – серцеву, – люблю до нестями, 

Бо душу любов’ю прострелили очі!

Я витерплю все у житті, що накоїв, 

Але одного у коханні я хочу, 

Щоб рану оцю і сам час не загоїв!


СПАЛАХ СЕРЦЯ

Навіщо вечір нам дарує

В шатрі зірковім дзвін небес, 

Бо в нім чуття лише вирує, 

Не досягаючи тебе…

На зблисках мрій потухла радість, 

В душі сидить образи смак

І сум бере, немов від зради, 

Що вмить зів’яв кохання мак.

Упала в небі зірка рання, 

З’явився й загубився слід –

Так душу спалах серця ранив, 

Лишивши не любов, а лід!


КРОВ ЗЕМЛІ

Спочатку людину клоновано з плоті прибульців

Та з розчину, ніби кривавого кольору, глини...

Мов шемрає, стрічкою часу у вчених на думці, 

Чи міфи причетні були до появи людини?!

Так просто! Нащадки – від глини продовження роду!

Що визнана вже елементом природи живої –

У нім є родючість і кожному гену по коду, 

Щоб знову життя повторилось в обміннім двобої

Й торкнулося предків корінням, що кров адсорбує, 

Щоб з глини, мов сік, кров Землі, як рослина всотати...

Гадаю, науку сучасну прийдешнє турбує.

Мов хочуть всі міфи мерщій теоремами стати

Про наш кровообіг земний, закодований в генах, 

В якому пульсує із кров’ю іонами глина

І шемрає відповідь стрічкою часу для вчених, 

Що дійсно із глини і плоті прибульців людина!


НЕ ЗРІВНЯНА

Із квітів степних ми з тобою у сад забрели

З тобою щасливі в саду ми і в полі були…

Тебе не рівняв я з ромашкою білою –

Твоя красота красивіша всих квітів краси!

Тебе не рівняв я з черешнею спілою –

Солодша була ти від фруктів усих!


– Хороші вірші, вражають і дійсно чіпають за живе, – здобрив Володимир Никифорович.

Сніжану від сказаного Володимиром Никифоровичем охопив дух задоволення своєю творчістю і вона зустрілася з його поглядом. І тут вона себе піймала на думці, що їй не хотілося відірвати свій погляд від його голубизни очей, які вона в цю мить порівнювала з голубими очима Олександра Андрійовича.

– Молодець, Сніжана, як один сподобався і образні, і чітка думка закладена у кожен із них, – похвалив Микола Антонович.

– Вірші глибоко філософські і кожен з них викликає на роздум, – зро-била свій висновок Василина Григорівна.

– Сніжана, мені дуже сподобався вірш «Рана». Болючий в уяві, та зовсім безболісний наяву, – сказав Олександр Андрійович.

– Дякую, – сказала Сніжана Вікторівна, і перевела свій погляд з Олександра Андрійовича на Володимира Никифоровича. – Тепер, Василина, вже твоя черга, почитай, що ти нашкрябала філософським пером, – попросила вона теж, усміхаючись і, дивлячись на Володимира Никифоровича.

Василина Григорівна взяла у Миколи Антоновича свій нарис «Спілкування з минулою цивілізацією» і стала читати за таким змістом:

«Розуміючи ходу часа, не інакше як тільки політ матеріальної субстанції через простір, можна сказати, що час це є вимірна одиниця в просторі. І слухаючи те, що вчені говорять про паралельний Світ, який існує серед нас і деякі феномени навіть бачать його наяву, то можна припустити, що до нього лиш причетні космічний ефір та резервна часина мозку феноменів.

Вже відомо, що феномени володіють невідомими ще науці властивостями такими як флюїд психометрії, яку відкрив професор Йосип Бьюканан із Луісвілля, Кентуккі. Причетну до будь якої матерії невідому науці духовно-матеріальну властивість, яка здатна впливати на будь яку матерію і змінювати її фізичний та духовий стан своєю не відомою силою впливу вчені різних планет називають «флюїдом». А психометрична сила через речі, які лежали на об’єкті і, які феномен-психометр тримає в руці, або прикладає до чола, дає здібність людині-психометру отримувати від невидимого любого об’єкта, враження про характер або зовнішній вигляд людини. Так же відомо, що ефір теж володіє флюїдом – здібністю передавати рух матеріальної субстанції в просторі. З точки зору властивості ефіра ефірний флюїд – це суть таємної істини більш вищого порядка ніж властивість будь якої відомої матерії, яка теж володіє флюїдом. В ефірі відображається вся інформація з незапам’ятних часів про всю, як духовну так і фізичну діяльність у Всесвіті, в тому числі і діяльність людини. Душа людини-феномена завдяки резервній частині мозку, яка теж володіє флюїдом, з ефіру зчитує потрібну їй інформацію. Так же душа людини-феномена зчитала з ефіру інформацію про загробне життя і втілила в свою свідомість віру про загробне життя. Душа так же може узріти в ефірі і Світ, який вчені називають паралельним Світом.

Якщо ж знову розглянути з точки зору нової теорії «Фізика ефіра» вченого України Миколи Опанасенко то хранителем і переносником інформації є ефір. Адже в оточенні ефіра відбуваються всі інформаційні дії з кожним дослідним об’єктом. Душа людини – психометра, яка в той час знаходилася в його резервній частині мозка, зчитувала з космічного ефіру певну інформацію і переносила її в мозок людини – психометра. І це все завжди відбувалося і відбувається завдяки флюїду резервної частини мозка людини – психометра і ефірному флюїду. А якби феномен-психометр, якого відкрив професор Йосип Бьюканан із Луісвілля, Кентуккі, в час експеримента мав на голові ще й кремнієвий шоломофон задіяний через спеціалізоване комп’ютерне устаткування, то він не тільки б отримував враження про характер або зовнішній вигляд людини, від любого артефакта, який тримав у руці або прикладав до чола, міг би навіть поспілкуватися з цією людиною через її душу. Отже виходячи з усього цього сказаного можна припустити, що Машина Часу це – ефірний флюїд, а замість феномена-психометра це – резервна частина мозку дослідника, його кремнієвий шоломофон, ультразвуковий електронно-магнітний датчик, та спеціалізоване комп’ютерне устаткування – технічна система, якщо їх задіяти між собою».

Всі були шоковані глибокою філософською думкою, а Микола Антонович та Олександр Андрійович стали в глибокому захваті від почутого.

– Це, хлопці, вам нове наукове поле, – сказала Сніжана Вікторівна.

– Спасибі твоєму філософському перу, що нашкрябало такий чудовий науковий нарис, – сказав Микола Антонович.

– Спасибі за те, Василина, що ти нам з Миколою дала новий творчий напрямок, який поповнить душевним задоволенням наш творчий потенціал, – сказав Олександр Андрійович.

– Я дійсно вперше у вашому оточенні відчув творчий дух, який здібний окрилити людину, щоб вона мрійно злетіла в паралельний Світ, – сказав Володимир Никифорович. – Дякую вам всім, – щиро зізнався він.

Так провів Володимир Никифорович свій перший робочий день в науково-трудовому колективі. Він, налаштувавши машину на прийом даних із регістраторів виробництва і, попрощавшись, пішов на електричку.

10 07.2015

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Роман

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живого і мертвого (Глава 21, том 2) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «На грані живого і мертвого (Глава 13, том 3) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо