Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.04.2018 18:15Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

"На грані живого і мертвого"

глава 1 том 3

стартова підготовка

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 03.04.2018 / 45542

Цей день вдався похмурим – сіявся невеличкий сніжок. Січнева погода формувала зимній бадьорий настрій заводчан. Не дивлячись на вплив природи на людину, на заводі робота рухалася повною ходою. Механічний цех налагодив і запустив у виробництво поточні технологічні лінії по виготовленню комбайнів. На кожній технологічній лінії стояли регістратори виробництва продукції. В ці регістратори виробництва бригадир бригади по наказу майстра буде заводити інформацію про кількість виробленої продукції за кожну годину на протязі робочого дня. Із цих регістраторів виробництва по провідному зв`язку інформація буде поступати прямо в електронно-обчислювану машину, яка буде стояти в науковому цехі в кабінеті «Обчислювальний центр». З обчислювального Центра щогодини виробництво продукції за добу буде виводитися на настінне табло в кабінети:начальника цеху, начальника планово-виробничого відділу, головного інженера та директора.

Введена в експлуатацію заводська лікарня, дитячий садочок та школа. Повністю приготувалися до весінніх польових робіт – розвезене та розсипане добриво на заводській дільниці та запаслися моторним паливом.

Микола Антонович, Олександр Андрійович, Сніжана Вікторівна готові втілити на заводі нову економічну модель – автоматизовану систему управління виробництвом продукції. Микола Антонович подзвонив своїй любимій Надії Петрівні, щоб Сергій Никифорович саме з цього приводу скликав щойно оперативку.

Оперативка почалася зразу ж після обідньої перерви.

– Шановні, колеги, – звернувся Сергій Никифорович. – Сьогодні ми з вами зібралися, щоб обговорити два питання. Перше питання, яке залежить тільки від нашого колективу. А друге питання – війна на сході України.

– Почнемо з другого питання, по якому шановні, колеги, три дні тому я був запрошений в нашу міську раду і ви знаєте, що я був у відрядженні на міждержавному з’їзді керівників кожної галузі, який відбувався у місті Дніпропетровськ. При обговоренні виступало багато керівників з різними пропозиціями. Дуже обґрунтована пропозиція була мера міста Дніпропетровськ Бориса Альбертовича Філатова і всі підтримали його пропозицію – це посильна волонтерська поміч бійцям України. Я думаю, що ми зможемо з вами відправити у волонтерський фонд нашого міста тридцять тисяч гривен, що нам скаже наш головний бухгалтер?. Як ви думаєте шановні, колеги, ? – запитав Сергій Никифорович. – Адже ми всі це розуміємо, але і на великий жаль нічим не можемо допомогти, окрім волонтерської помочі нашим воїнам, які хоробро гинуть в Донецьку, Луганську та в Маріуполі. І гинуть не тільки воїни, а гине населення не причетне до цієї нікому не зрозумілої війни. Війни, за якою свідомо спостерігає президент Росії Путін і робить вид, що він до цього не причетний. Але йому така війна вигідна тому, що він олігарх, якому одного Крима мало і він веде духовну війну озброєну сепаратистами за власні гроші. Він зараз веде духовну війну з відомим олігархом Ринатом Ахметовим. Але в них різні духовні потреби. У Путіна духовність хтива – схильна до надмірної чутливої насолоди, яка виражає плотський та егоїстичний потяги. Він думає і дбає тільки про себе і тільки для себе. Саме цим і відрізняється його олігархічна діяльність від діяльності Рината Ахметова. Бо Ринат Ахметов не тільки олігарх, а він є і волонтер. І він думає про людей і дбає для людей. Ганьба такому президенту держави, – закінчив сою думку Сергій Никифорович. – Хто ще хоче сказати про таку ганебну людину, як Путін, – додав він.

– Що говорити про таку ненаситну до грошей людину, яка журналістам в ефір сказала, що він мріє стати неперевершеним олігархом. І коли в нього буде шістсот мільярдів доларів то він досягне своєї мети. Хіба це нормальна людина? Це безглузда істота, – сказала Сніжана Вікторівна.

– Що можна чекати від такої хтивої людини, яка несе людям тільки зло і приведе до війни між олігархами на всіх континентах Землі – тобі ж спонукає до третьої світової війни, – сказав Микола Антонович.

– Досить марно гаяти час на таку підлу людину. Нічого ми вже йому не докажемо. Підніміть руку хто зі мною згоден, та перейдемо до обговорення наших проблем, – запропонувала Поліна Петрівна.

– Я бачу. Всі згодні, – одобрив думку своїх колег Сергій Никифорович. – Тепер перейдемо до обговорення наших стартових позицій заводської діяльності. Є об’єкти, на яких робота тільки починається, а є і такі, на яких робота дійшла, або доходить до фінішу. Зосередимося на тих роботах, які вже наближаються до кінця. Візьмемо останню роботу по новій економічній моделі – автоматизована система управління виробництвом продукції. Економічна модель розроблена, але треба її запровадити у виробництво. Записуй, Надія Петрівна. Начальнику відділу труда і заробітної платні до 23 січня цього року ввести в штатний розклад завода оператора та начальника електронно-обчислювальної машини, а до 25 січня доповнити посадову інструкцію начальника наукового цеха, добавивши в розділи: відповідальність, права та обов’язки за роботу, яку буде виконувати Обчислювальний Центр. Начальнику відділу кадрів до 25 січня цього року прийняти на роботу оператора і начальника електронно-обчислювальної машини. Іллі Володимировичу – начальнику механічного цеха з 31 січня цього року почати вже заводити в регістратори виробництва почасовий випуск продукції протягом доби. Начальнику наукового цеха Олександру Андрійовичу до 25 січня цього року встановити електронно-обчислювальну машину та забезпечити безперебійну роботу Обчислювального центра. Головному енергетику завода Якову Ільїчу Куріщенко до 23 січня цього року забезпечити виконання всіх електричних робіт причетних до установки електронно-обчислювальної машини в науковому цехі та прокладання до неї проводки від цехових регістраторів виробництва. Друга важлива позиція – це лікування пацієнтів у нашій лікарні. З цього приводу я хочу послухати наших науковців – докторів медичних наук. Будь ласка, Микола Антонович, розкажи нам як ідуть справи в цьому науковому напрямку, – попросив Сергій Никифорович.

Я думаю, що на початку березня будемо лікувати хворих на рак та епілепсію. Що стосується медичного обладнання та устаткування у нас все готове. Вчора ми з Олександром Андрійовичем разом із монтажниками механічного цеха достроково завершили виготовлення спеціалізованого лікарняного ліжка – скафандра з устроєм проникнення в мозок людини. Це ліжко-скафанндр по спеціальній програмі доповнює наше комп’ютерне устаткування. Тимчасово ми це ліжко занесли в науковий цех і поставили у вільній кімнаті. В ній ми будемо з Олександром Андрійовичем та Маргаритою Віталіївною приймати перших хворих – пацієнтів. Я прошу Петра Микитовича розмістити в Інтернеті рекламу для бажаючих добровільно взяти участь в науковому експерименті. Але треба в цій кімнаті поставити комп’ютер і провести провід для комп’ютерного зв’язку між нашим комп’ютерним устаткуванням і цим хірургічним ліжком.

– Тоді записуй, Надія Петрівна. Начальнику ремонтно-будівельної дільниці до 01.03.2015 року закінчити штукатурні та малярні роботи. А головному енергетику завода Куріщенко Якову Ільїчу забезпечити до 25 01.20.15 року. проведення провода для комп’ютерного зв’язку між комп’ютер ним устаткуванням і хірургічним ліжком. Якщо пропозицій та питань ні в кого немає, тоді така коротка але я думаю вагома оперативка закінчена, – сказав Сергій Никифорович.

До кінця робочого дня залишилося майже три години. Всі в хорошому настрої стали розходитися по своїм робочим місцям.

Миколі хочеться як найшвидше ув’язати хірургічне ліжко із комп’ютерним устаткуванням з виводом інформації на табло комп’ютера і він пішов до головного енергетика завода.

– Яків Ільїч, будь ласка, дай мені електрика та провід щоб ми сьогодні все зробили, – звернувся до нього Микола Антонович.

– Гаразд. Давай зайдемо до бригадира електриків, – сказав Яків Ільїч.

Його на місці не було. Бригадира вони знайшли на заводському складі.

– Петрович, візьми тоді ще стільки ж проводу як ти взяв і підеш з Миколою Антоновичем. Він тобі покаже, що робити і ти зробиш.

– Добре, – сказав Петрович. – Зайдемо в механічний цех я занесу бригаді провід. Там електрики на нього чекають.

Вони занесли провід і нарешті Микола Антонович привів Петровича до себе в цех.

– Петрович, оце від цього ліжка і пішли я покажу до чого треба провести провід, – сказав Микола Антонович.

Добре, – сказав Петрович – Я схожу візьму дрель, кріплення та драбину.

– Сходи. Прийдеш ми з Олександром Андрійовичем тобі теж допоможемо, – одобрив Микола Антонович.

– Олександр, а ми пішли з тобою на заводський склад та заберемо комп’ютер. Я взнавав у начальника відділу постачання. Він сказав, що вже привезли на склад, – запропонував Микола Антонович.

Коли Микола Антонович та Олександр Андрійович принесли комп’ютер Петрович у лабораторії закінчував проводку.

– Петрович, ми тобі вдячні. На все добре, бо ми пішли в ту кімнату, звідки ти починав проводку і там будемо підключать комп’ютер.

– Бувайте здоровенькі, – сказав Петрович і став змотувати залишок провода.

– Петрович, і ти нас покидаєш, – сказала Сніжана Вікторівна. – Василино, давай і ми підемо до хлопців, – запропонувала Сніжана Вікторівна і, попрощавшись із Петровичем, вони пішли.

Вони підійшли до кімнати Обчислювального центра і Сніжана Вікторівна, постукавши, рвучко відчинила двері.

– О! Ви до нас, а ми до вас, – здивовано і ледь гучно сказав Микола Антонович. – Ми комп’ютер підключили, а тепер треба підключити все, що тут і до нашого діючого комп’ютерного устаткування.

– Я закриваю, – сказав Олександр Андрійович. – Хочете ідіть додому, а хочете з нами – в лабораторію, – запропонував він.

– Ми з вами, – сказала Василина Григорівна. – Так, Сніжана.

– Так, – підтримала Сніжана Вікторівна.

Олександр відчинив двері лабораторії. Їх зустріла мелодія телефону. Дзвонив Петро Микитович і сказав, що він зараз прийде.

– Хто це дзвонив? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Пташа – твій і Маргарити Віталіївни шкільний кавалер, – відповів, усміхнувшись Олександр Андрійович, дивлячись в очі Сніжани Вікторівни, в якої обличчя стало наповнюватися веселою усмішкою.

– Що ж це йому треба, – заінтригувалася Сніжана Вікторівна.

Поки дівчата думали Олександр Андрійович та Микола Антонович підключили устрої та прилади до діючого комп’ютерного устаткування і стали їх включати згідно комп’ютерній програмі, перевіряючи їх роботу.

– А ось і Пташа – наш любимий кавалер, – гучно зустріла Сніжана Вікторівна на порозі лабораторії Петра Микитовича. Що приніс, Пташа, чи щось треба? – запитала Сніжана Вікторівна.

– І приніс і треба, – відповів Петро Микитович і дав Сніжані Вікторівні читати. – Тільки ти, Сніжано, читай в слух, а всі хай слухають.

Сніжана Вікторівна читала, а всі слухали. Це була така інформація:«Шановні колеги, Василина Григорівна, Олександр Андрійович та Микола Антонович я прочитав по Інтернету, що ви запрошуєте бажаючих взяти участь в науковому експерименті. Це ваш колега Нобелівський лауреат США – Рудольф Фейман. Ми зустрічалися в Колумбійському інституті Нью-Йорка на симпозіумі на тему: «Філософія та еволюція Вселеної». У мене до вас є дуже важлива пропозиція. Мій друг юності хворий на рак головного мозка погодився взяти участь у проведенні наукового експеримента. Ми з ним до вас приїдемо. Я буду його перекладачем і довіреною особою. І якщо ви згодні то дайте по Інтернету відповідь, і назначте дату приїзда. Дякую. Ваш Фейман».

– Погоджуйтесь і назначайте дату приїзда, – сказав Петро Микитович.

– Так ми згодні, – сказав Олександр Андрійович. – І хай приїздять через три дні. Ми їх зустрінемо в аеропорту Бориспіль. Так, Микола, А ти, Пташа, давай іди – передавай, – додав він.

Петро Микитович в Інтернеті написав і передав запрошення на приїзд.

Олександр Андрійович і Микола Антонович, закінчивши перевірку роботи комп’ютерної програми по автоматизованому управлінню хірургічним кріслом, устроєм і приладами переконались в готовності до операції.

– А тепер до завтра, – запропонував Олександр Андрійович.

– Сніжана, а в тебе нема там такого вірша, якого достойний Путін? – запитав Микола Антонович.

– Є, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Так прочитай, – попросив Микола Антонович.

Сніжана Вікторівна відкрила комп’ютер і стала читати такий вірш:

ПУТІН, ПІДРАХУЙ ТИ…

Військові Росії весь Крим оточили –

Блокують його невідомо для чого…

Нормальне буття всіх кримчан розтрощили –

Ні впустять, ні випустять з міста нікого…

Та хто ж вам дав право безчинство творити?

Ви є провокатор воєнної днини…

То ж досить неправду людям говорити –

Кінчайте своє блокування щоднини!

Той каже одне, а той інше…

Наказ був солдатам: блокуйте! –

Хто кількість малу називає, хто – більшу …

Нуж, Путін, брехню цю давай підрахуй ти.


– Дуже гарно і відповідно підібраний образ, – сказав Микола Антонович. – А тепер, будь ласка, щось про майдан, – попросив він.

Сніжана Вікторівна в комп’ютері знайшла поему і стала читати:



РОДОВІД ПОМАРАНЧА

1

В сповитій уяві пелюстками мозку

Джерелить про нас родовід наш первинний, 

Із нього, неначе зі свічки, що з воску, 

Стікають дізнанням словесні перлини

І кажуть нам : «Ваш родовід – Анунаки»...

Їх – Бог клонував, нас – вони клонували –

Це перші між нами є спільні ознаки, 

З тих пір, як вони на Землі побували, 

Потреба була в них, щоб нас клонувати

В пробірці із глини і плоті своєї:

Найперша була у нас Єва – се мати, 

Рід – «Древо Едемського саду» – від Єви!

ІІ

Так множився люд і пророчились царства...

Історії: «Барса», «Ведмедя» і «Лева»

Й «Четвертого звіра» – рогатого дуже!

При трьох із цих звірів був розвиток братства –

І правив лиш цар з родовідного «Древа»

Цей цар – Македонський, – він був не байдужим…

Й коли в небуття він пішов – на чотири

Частини розпалося царство останнє…

Чому ж це воно розкололося в мирі, 

Й не стали ріднішими люди в єднанні?!

ІІІ

Відокремились Фракія й Сирія – владні, 

Македонія славна і вільний Єгипет...

Чи сприймались на вухо спотворені дані, 

Чи владикам прозрівші були непідвладні?!

... Їх часопис на істину пудрою сипле, 

Марафетить їх шлях і сліди замітає, 

Що ведуть до небес – до прародичів наших, 

Що уміли на троні суспільство з’єднати!

Імовірність повторення ладу зростає, 

Повертає той лад помаранчевий важіль, 

Що з Майдану вже встиг на весь світ пролунати!

Бо з’єднав родовід нас, що з трону пульсує, 

Із початками істин, що йдуть із галактик –

Так! Прийшов час повтору! І думка з’ясує, 

Чим є вартий в цей час помаранчевий клаптик?!

Помаранчевий колір – це Сонях і Сонце –

Це проміння мрійливих ідей тих прибульців, 

Що нагадують трішечки зовні японців, 

А душею і розумом мають на думці

Найсвітліші ідеї та мрії для людства, 

Що сьогодні будує піарні орбіти

І політики бруд ллє в небесну синь люстри –

Гріховершить – і дума, що Бог не помітить, 

Як не стануть з орбіти і зорі світити!

...У суспільстві чому домінує облуда

Й не спрацьовують Божого духу закони?

Де ж поділись правдивого слова молитви, –

Є, мов чинний Закон, кримінал та полуда?!

Як це, – розум впада в корупційні окови?!

Чи, мо, ’ мозок вже в іншому просторі й часі

Розвивається в інших законах моралі?

І п’ємо ми нектар розуміння із чаші

За земними потребами в іншій спіралі!

І те, що раніше сприймалось на віру, –

Сьогодні засвоюємо лиш за гроші!

То були Анунаки з планети Нібіру, 

А тепер їх нащадки у справах ворожі

І дійшли до конфліктних вершин міжнародних, 

Де вулкан за вулканом із магмою гніву, 

Від якого уже потерпає й природа, 

Й позбувається нот солов’їного співу!

Все змінилося: й влада не та, як при троні, 

Що давав всім можливість придбати на світі

Те святе, що було у біблейській короні

Й одобрялося світом на життєвому звіті, –

Так – жили Анунаки з Нібіру-планети, 

Так – було в Вавилонській імперії „ Лева ”, 

А тепер весь народ – в політичних тенетах!

Що англійська скаже про це королева?!

Мо, ’ видніша із Лондону Доля народу, 

Що зневірений в сенсі оновлення світу? –

Хоч ми дбаємо вільному слову свободу, 

А на ділі немає свободи – лиш мітинг.

У

На ділі немає свободи – лиш мітинг

Втішає людину у мрійнім екстазі...

Роз’ятрені люди – чутливі, мов квіти, 

Вовтузились доти в словесній проказі, 

Аж доки не стали хворіти ганьбою, 

Й не взяв їх Майдан Незалежності в руки, 

І дух помаранчевий вийшов до бою –

Священної Долі злякалися круки, 

Що в чорному пір’ї – корупція влади, 

Злякалися слів трудоголиків грішних, 

Бо в слові розплавленім – колір металу –

Святий помаранчевий дух із лампади:

З Донбасу – слова шахтарів неуспішних, 

З Дніпра – металургів, що впали в опалу!

Із Києва, Харкова, Львова, Одеси, 

З Херсона... і юність і старість волає:

«Так!.. нас багато, нас не подолати!»

...І слова історичні проціджує преса, 

І київський брук, ніби шпальти, долає:

«Так!.. нас багато, нас не подолати!»

А радіо «Ера ЕфеM» все поволі

Дає у ефірний мартен, в переплавку, -

Де плавиться все в помаранчевий колір.

Який для старого режиму – відставка, 

Для влади ж нової – це з квітами ваза! –

Як символ, здобутий в словесному герці!

І щоб відступилась словесна проказа, 

І кров оновить в політичному серці, 

Яке б на Майдані не впало ні разу, 

Тримаючи слово у себе на денці, 

Щоб потім живим вдрукувати у фразу, 

Яка б нагадала про створення світу...

Коли за часів Вавилонського царства

Під символом звіра, що Левом, здається, 

Гуляв по землі справедливості вітер…

Та час напоїв Вавилонське все царство

Блудливим вином і господства фортеця

Упала кістками крилатого звіра, 

Який ще й сьогодні в Берлінськім музеї

Є свідком того, що повстала зневіра

Заради свободи і правди ідеї!

Щоб серце свободи під факелом віри

У ритмі бажання нащадків звучало, 

Щоб спити життя солов’їної ліри, 

Щоб наш родовід оновити началом.

V1

Щоб наш родовід оновити началом, 

Мо, ’ треба людину нову клонувати, 

Яка щоб основи життя визначала

Й парламенту вміла поради давати, 

Чи краще зробити цей акт в перспективі?!

А нині сучасним умом визначатись

Й взамін негативів творить позитиви, 

І всім толерантності в справах навчатись!

Щоб образ уяви нащадків не мучив

За наші гріхи у нестриманих діях, 

Щоб ми не паплюжили мову співучу, 

І щоб в демократії – пані, – на віях

Від радощів, стверджених волею даних, 

Струною натхнення бриніла сльозинка, 

В якій революція йшла на Майдані –

В ній все так помітно, немов на екрані, 

І їй не страшна завірюхи сніжинка, 

Яка перейшла помаранчеві грані

І хоче Майдан у заметах сховати.

То марно Зимі в цих зусиллях радіти, 

Бо кожному з нас демократія – мати, 

Ми ж в неї – її помаранчеві діти!

VI1

Бо кожному з нас демократія – мати, 

Ми ж в неї – її помаранчеві діти!

Таких, як і ми, мо ’ хотілося б мати

Й прибульцям з найдовшої в світі орбіти, 

Що має таку лиш планета Нібіру –

Земля Анунаків, – прародичів наших, 

Цінуючих так Помаранчеву ліру, 

Її чародійність етичну пізнавши, 

Яка, мов тяжіння, об’єднує сили

Духовні, душевні, потрібні, як кисень, 

Набуті в поділі, як мати носила, 

Нещадно духовну руйнуючи плісень!

VII1

Духовну руйнуючи плісень агресій, 

Яка в Вавилоні з’явилась на троні

Й пішла по державі, ламаючи волю, 

Здіймаючи шторм в демократії плесі:

То душу зачепить, то вибілить скроні, 

Змиваючи світом приречену Долю

«Четвертого звіра» – з десятком аж рогів –

Держав! Цей звір – Рим! Найміцніша держава!

А в кожному розі – князівство германське –

Стопталися Риму державні пороги, 

Що право на вищому курсі держали, 

В якому було щось чарівно-шаманське!

Але надломилася Доля людини –

Спіткнулась свята демократія волі

І в кривавої ери порвало судини, 

І світ став шукати щасливішої Долі!

І став світ шукати вродливої Долі, 

Яка закодована в генах прибульців, 

Які клонували нас в лоні, по волі, 

Щоб кращий світогляд лишався на думці, 

Щоб в небі умів помаранчеві хмари

Зустрілись і грім революції вдарив

Й від блискавки волі осліпли примари!

Щоб вибрали вектор – суспільства радари, 

Які прислухаються Божого Суду

В якім відбуваються нині процеси

Що йдуть не на користь політики блуду, 

А йдуть лиш на користь людських інтересів, –

Святинь демократії Божого слова, 

Що з вуст помаранчево-схожих лунає

На всіх політичних майданах у світі, 

Де рідною стала для кожного мова, 

І кожен від кожного мову вітає, 

Яка розцвітає, як квітка між квітів!

X

Хай кожен від кожного мову вітає, 

Яка розцвітає, як квітка між квітів!

І йде аж від предків, немов естафета, 

І, мов демократія, словом злітає

На крилах суспільства в розколотім світі, 

Де влада ввійшла в корупційні тенета.

І з нею Закон – в кримінальних обіймах, 

Де ціни ростуть, як гриби у теплиці, 

Зарплата, в розстрочку немов, видається!

Завжди депутати в парламентських бійках.

Буває, що сплять – демократія сниться, 

Або депутат з депутатом поб’ється!

На службі народу – готові й померти!

От тільки чомусь політичний сценарій

Таких не спаса від трагічної смерті, 

Спаса недоторканість тільки – від нарів!

Х1

У сповитій уяві пелюшками сну, 

Мов прибульці, до нас приземлилися знов, 

Щоб збагнути між нами взаємність міцну, -

Бо пульсує однакова кров!

І, здається, що з серця Майдану йде ритм:

«Нас багато – нас не подолати!» – луна.

В помаранчевім колі рясний колорит, 

В піднебессі – стрічки, як дорога одна, –

Демократії шлях, що у вирі подій.

Коаліція – «Сила народу» іде

Й визначаються в цій повсякчасній ході

Тимошенко і Ющенко. «Так!», що веде

На Майдан Незалежності вільні уми

України! І, здається, що кров закипає в мороз, 

Що хліби наливаються серед зими

І не чути ніде політичних погроз!


– Я хочу, щоб в Росії знайшлися люди, які б сказали Путіну: «Негайно припинити війну на Україні. Якщо їх вимогу не виконає нагадали б йому що «Нас багато і – нас не подолати!», – сказав Микола Антонович. – Тепер будь ласка, Сніжана Вікторівна, прочитай вірші для душі.

Сніжана Вікторівна знайшла файл в комп’ютері і стала читати вірші:

СИЛА ІНФОРМАЦІЇ

Коли упереджений впевненість має –

Не боязко падати в пастку, 

Коли ж він дороги своєї не знає –

То може й на рівному впасти!

Відсутність знання – це мов рабства кайдани.

Розірве сі пута лиш розуму сила...

Свободу ж дає інформація даних, 

Що в пам’яті мозка їх розмістила!


КАШТАНИ

Давно осипався цвіт каштанів, –

На землю впали плоди краси…

Злетіло листя життям останнім, –

Заблудлий вітер його струсив.

В корі не теплиться кров зелена, –

В гіпноз зими увійшли вони, 

Бо закодована доля в генах, –

Щоб мати в холод лиш теплі сни!


СОНЦЕ

Скільки в тобі е калорій?

Це на твоїй лиш совісті

Фауна зріє і флора...

Лірики пишуть повісті:

Темні висвітлюють плями...

Скільки відкриттів зроблено?!

Скільки затемнених явищ

Вченими обговорено?!

Тільки тобі це байдуже:

Світиш собі, як світиться...

... Знало б, як хочеться дуже

Променем з ним зустрітися!


ДРАБИНА

Робив колись драбину в небо

Філософ – мій прапрадід.

Була ще в нього та потреба

Шукати в зорях радість, 

А зараз мрійні онучата

В орбітні далі линуть.., 

... Дід знав, що космос свій початок

Бере з щаблів драбини!


КОСМІЧНИЙ МІРАЖ

Мов зоряне небо –

Із вікна, – вечірнє місто...

Відгадую ребус:

Космонавт... ступив на Місяць...

Історія давня.

Вертикаль... шість літер слово...

Поскрипують ставні –

Засинає вітер. Знову

До мене приходить казковий космос:

Орбітні заводи, Марсіанський хліб в покосах...

Замислений, чую:

Проспівав останній півень...

Отак і ночую, 

Як про космос мова піде!


– Ти, Сніжана, як і я, без філософської думки про космос – ні шагу вперед, – сказала Василина Григорівна. – Подобаються додала вона.

– Це вірші науково-філософські. А про любов? Будь ласка, Сніжана.

– Коли ти, Микола, вже наситиш свою душу любовними страстями? запитала, усміхаючись, Сніжана Вікторівна.

– Сніжана, коли я уявляю про любов у гарних віршах, то я смакую.

– Тоді посмакуй, – сказала Сніжана Вікторівна і стала читати вірші:


ПІД ВЕРБОЮ

Ми вдвох під вербою, неначе в казковому царстві…

Скидаються риби, цвірінькають коники – грають!

Щось листя шепоче… Либонь підіймає нам настрій, 

А зорі і Місяць – завжди підгляданням стрічають…

І ми, мов навічно, з’єднавшись палким поцілунком –

Душею і тілом пірнули в смачну насолоду!...

…На березі річки, – під вербами – тихо і лунко, 

А Місяць і зорі від смаку – упали у воду!


БОГИ

В давнину допотопну прибульці в негоду

Клонували із глини і плоті своєї

(Нам так міфи пророчать походження роду)

На початку Адама, а потім — і Єву…

Будували міста, роздавали посади:

Анунакам-богам та напівбогів* сім’ям, 

Що ростили плоди в забороненім саді

Та рабів запрягали у ярем обійми, 

Щоб слухняно тримались біблейських канонів, 

Без яких неможливо було спілкуватись…

Та чи ж знайдеться Бог наукових законів, 

Щоб, як Бога, людину земну клонувати?!


У ПОЛОНІ ЛЮБОВІ

Ти, похмурий, мов осінь, мене, мов не чуєш,  

А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув! 

На мої почуття холодком реагуєш, 

Я ж до тебе шукаю доріжку-весну, 

У душі почуття, мов у морі, – прибої, 

А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув! 

Я душею у тебе в полоні любові, 

І торую до тебе доріжку-весну, 

У душі почуття журавлями курличуть, 

А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув! 

Я, мов громом, тебе на побачення кличу, 

Знайшовши до тебе доріжку-весну…

…У душі почуття, мов струмочки крикливі, 

А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув! 

Ми в полоні любові з тобою щасливі –

Бо знайшли до кохання доріжку-весну!


ЗАМОК ЛЮБОВІ

Коли хмеліє радість –

Здається, ніби й справді

Із крученого вітру

На самім краю світу, 

Де сходить зірка рання, 

Напнув шатро кохання…

Уява, мов зірниця, 

З душі бере палітру

Й кладе у мріях колір…

І мариться, і сниться, 

Що вже будую з вітру

Любовний замок Долі!


– Вірші, клас! – сказав Микола Антонович. – Навіть Місяць так смакувався, що не втримався на своїй орбіті. Тепер можна й додому. Так.

– Так, – задоволено і усміхаючись погодилася Василина Григорівна.

– Так, – погодився Олександр Андрійович і вони пішли додому.

19.02.2015

03.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 12, том 3) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 19.03.2018 Проза / Роман
На граніживого і мертвого (Гл.6 - виготовення приладів) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.10.2018 © Арсеній Троян / Оповідання
Дядько Василь
29.09.2018 © Ірина Затинейко-Михалевич / Бувальщина
Знахар сьогодення
23.09.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Вечірні гастролі
23.09.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
З першого погляду
22.09.2018 © роман-мтт / Мініатюра
Вересень дзижчить утомленою мухою
На грані живого і мертвого (Том III)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 3 том 3)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 12 том 3)
03.04.2018
"На грані живого і мертвого" (глава 1 том 3)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 9  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
13.10.2018 © Суворий
Пацифікація Галичини: польська армія руйнує українські села, катує та арештовує (жовтень 1938)
11.10.2018 © Суворий
Європа після Судет: Німеччина активізує зовнішню політику та шпигунство (жовтень 1938)
10.10.2018 © Суворий
Радянська Україна: арешт маршала Блюхера, повстання та чистки в червоній армії (жовтень 1938)
09.10.2018 © Суворий
Закарпатська криза: долю Закарпаття передано в руки Німеччини та Італії (жовтень 1938)
04.10.2018 © Суворий
Провід ОУН проголосив головою і вождем націоналістичного руху полк. Андрія Мельника (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.11.2011 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Ільніцька
12.04.2011 © Закохана
19.11.2015 © Каріна Зарічанська
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди