На грані живого і мертвого
глава 11 том 4спілкування з гуманоїдами вселеної через машину часу
Пройшло ще три робочих дня, але приємне враження від спілкування з американськими вченими не проходить.
Прийшовши в лабораторію під цим враженням Микола Антонович раптом згадав одне речення сказане Ісусом:« Хай вам щастить поспілкуватися через Машину Часа із феноменами Вселеної і в тому числі з екстрасенсами».
Його думку свердлили слова: «в тому числі з екстрасенсами». Він відчував осяяння від цієї думки і навіть зателефонував Василині Григорівні. Василину Григорівну ця думка теж осяяла. Вона чомусь згадала Ейнштейна і стала писати філософський нарис: «Що собою являє Час». Але писати не змогла. До неї прийшов завуч.
Микола Антонович подумав, якщо екстрасенс володіє здібностями зчитувати з ефіру інформацію, то це значить, що в нього вже функціонує резервна частина мозку, і її флюїд (здібність) вже підсвідомо виконує зчитування інформації з ефіру. Ці невідомі здібності так званий флюїд резервної частини мозка зчитує інформацію з космічного ефіра так, як тюльпан відбирає свій колір із чорної землі.
– Олександр, як ти думаєш? Може ж нам Ісус натякнув, що наша технічна. система – спеціалізоване комп’ютерне устаткування, в якому задіяні та з ним і між собою ув’язані: ефірний флюїд; резервна частина мозка; кремнієвий модуль у шоломофоні; функціональний магнітно-резонансний томограф і ультразвуковий електронно-магнітний томограф та ультразвуковий електромагнітний датчик – це ті ж самі здібності, якими володіє екстрасенс? – запитав Микола Антонович. – І ці штучні здібності розума нашого спеціалізованого комп’ютерного устаткування нами вже випробувані експериментальним шляхом в наших дослідах, – додав він.
– Ти, Микола, вірно мислиш, – підтримав його Олександр Андрійович. – Адже в ефірі електромагнітні хвилі придають рухливість всім атомам, які за будь яких обставин вступають в біохімічний та біофізичний синтез, в якому відбуваються непередбачені різні реакції: хімічні, фізичні, біологічні, магнетичні, електричні, звукові та барометричні (тискові). В результаті цих реакцій створюються на атомному рівні різні енергії різної сили, які використовують у своїх цілях феномени, і в тому числі й екстрасенси, володіючі флюїдом зчитування інформації із ефіра. А наша технічна. система – спеціалізоване комп’ютерне устаткування та Машина часа це теж штучний розум і володіє флюїдом зчитування любої інформації: хімічної, фізичної, біологічної, магнетичної, електричної, звукової та барометричної – підтримав його думку Олександр Андрійович.
– Ми, Олександр, можемо припустити, що Мозочок екстрасенса розташований в задній частині черепа, зчитуючи з ефіра інформацію являється джерелом мимовільних нервів (частина нервової енергії) і виконує функції посередника між резервною частиною мозка екстрасенса і флюїдом ефіра. Тоді, якщо по аналогу екстрасенса описати словесно штучні здібності спеціалізованого комп’ютерного устаткування встановлені вже нами експериментально – шляхом дослідного випробування, завдяки філософській думці Василини Григорівни, то це буде така словесна модель: «Перше. Для того, щоб в місці проведення дослідником експеримента Мозочок сприйняв інформацію з ефіра, то треба довести довжину і частоту магнітних хвиль ефіру до довжини і частоти магнітних хвиль Мозочка і резервної частини мозку експериментатора. Цю функцію буде виконувати ультразвуковий електронно-магнітний датчик.
Друге. Для того, щоб Мозочок експериментатора сприйняв для резервної частини мозку від ефірного флюїду інформацію на мові нейтронів, то це робить магнітно-резонансний томограф. Він через кремнієвий модуль в шоломофоні, який дослідник одіває на голову перекладає мову нейтронів ефірного флюїда на мову нейронів Мозочка експериментатора.
Третє. Для того, щоб Мозочок, як комп’ютер, зчитав прийняту від флюїда ефіра інформацію, то це виконує магнітно-резонансний томограф, який методом магнітно-резонансної томографії перекладає по спеціалізованій комп’ютерній програмі хвилі нейтронів ефірного флюїду на хвилі нейронів Мозочка експериментатора.
Четверте По цім трьом напрямкам. написати словесний алгоритм і, переклавши його на мову математики по ньому створити математичні моделі та написати комп’ютерні програми.
П’яте. написати словесний алгоритм роботи Машини Часа, ув’язавши з ним і між собою словесні алгоритми всіх трьох напрямків і, переклавши всі ці словесні алгоритми на мову математики розробити єдину математичну модель і написати по ній єдину автоматизовану комп’ютерну програму з виводом інформації в електронному зображенні на табло комп’ютера, на, на відеокамеру та на сканер».
– Це і є те, що нами вже зроблено. Ти, Микола, просто і геніально по науковому і стисло зумів обґрунтувати свою думку, яка завдяки виготовленій нами Машині Часа вже втілена в нашому експерименті дослідним шляхом – ми поспілкувалися з душею Ісуса, – підтвердив Олександр Андрійович. – А тепер давай завтра поспілкуємося через флюїд ефіра із Вселеною та з душами екстрасенсів. Я зараз зателефоную Фаїні Марківні хай приходить і перекладає. В неї завтра урок починається о восьмій ранку, – додав Олександр Андрійович.
– Олександр, давай ми зараз для автоматизованого пошука потрібних держав заведемо по автоматизованій комп’ютерній програмі координати держав в тому числі і Єгипта в наш комп’ютерне устаткування, – сказав Микола Антонович.
І вони для пошуку координат із флешки, на яку Петро Микитович із
відеокамери скинув знятий глобус Землі, по автоматизованій комп’ютерній програмі розробленій по їхній математичній моделі завели в комп’ютерне устаткування електронний глобус Землі з відповідними координатами кожного міста.
Після обідньої перерви Микола Антонович згадав, що він зранку подзвонив Василині Григорівні і поділився своєю думкою про натяк Ісуса і зателефонував їй знову. Вона закінчувала писати філософський нарис навіяний їй сказаним Ісусом при вчорашньому спілкуванні з його душею.
– Василина Григорівна, ти завтра прийдеш? Ми будемо спілкуватися через Машину Часа із кимось із якогось простору Вселеної, – запросив Микола Антонович. – Ти, Василина, кажеш, що через пів години ти прийдеш і принесеш свій філософський нарис. Приходь ми будемо на тебе чекати, – додав він.
– Олександр, давай попробуємо без перекладача просто подивимося, як буде працювати Машина Часа. Як вона буде при автоматизованому втручанні автоматично переходити від однієї комп’ютерної програми до іншої, – запропонував Микола Антонович і вони зайнялися цією справою.
Непомітно закінчився робочий день. Хлопці перевірили як працює Машина Часа. Вона виконувала всі команди, які закладені в автоматизованій комп’ютерній програмі. Сніжана Вікторівна, прямуючи додому зайшла в лабораторію, де її радісно зустріли хлопці.
– Ну що, мислителі космічного бачення, коли ми із вами вийдемо на спілкування з Вселеною через Машину Часа? – запитала Сніжана Вікторівна.
– Як ти, Сніжана, нас назвала? – запитав, усміхнувшись Микола Антонович.
– А хіба це неправда? Правда, – стверджувально сказала Сніжана Вікторівна.
– Може й правда, моя Снігова королева, – сказав після смачного поцілунка в теплих обіймах Олександр Андрійович.
В лабораторію прийшла Василина Григорівна і вручила хлопцям по примірнику свій філософський нарис: «Що таке паралельний Світ».
Хлопці стали читати. Нарис був такого змісту:
«Щоб зрозуміти, що собою являє час треба його розглядати відносно якоїсь константи. Земля робить постійні оберти по своїй орбіті навколо Сонця і навколо своєї осі.
Древні вчені брали за константу оберти Землі навколо своєї осі та визначали умовно тривалість її обертів за місяць. Тривалість, яка спочатку взята умовно і потім мінялася. Була тривалість місяця і сорок днів, а тепер стала тридцять та тридцять один день. Цю тривалість вони визначали теж відносно якоїсь константи можливо того ж Сонця, але не відомо по яким його постійним прикметам. Отже час не є матерія, а це тільки умовна тривалість існування самої матерії. Цю тривалість було названо часом. Поки якась матерія існує, то можна визначати її умовну тривалість і знову ж відносно однієї якоїсь константи. Отже, розуміючи, що час не матерія, тільки вимір тривалості існування матерії, то як чач, не будучи матерією може пересуватися в ефірі. Адже матерія може пересуватися тільки в матерії, як Земля в матеріальному комічному ефірі. І тоді коли тривалість не матеріальне середовище, то про яке пересування ні в чому можна говорити. Тобто як ніщо може пересуватися ні в чому?. Виходить, що в майбутнє прийти неможливо так же як і повернутися в минуле. Майбутнє можна тільки напророчити, намалювавши його в своїй уяві і так же в намальованій своїй уяві можна повернутися в своє минуле. Таким чином створена Машина Часа може тільки показати минуле, яке зберігається в атомному вигляді в ефірному флюїді і переміщається постійно в космічному ефірі. І тільки знаючи звичаї та устої цивілізації можна встановити людську Расу, а потім поговоривши з душею людини цієї Раси можна взнати точно любу інформацію.
Так же як неможливо людині мандрувати в часі, так же само не існує на Землі паралельного світу. Тому, що цей паралельний світ це лиш інформація ефірного флюїда. Існують окремі феномени такі як психометри та екстрасенси і їм подібні, які здатні зчитати інформацію із космічного ефіра. Вони також іще теж здатні завдяки невідомому флюїдному синтезу тимчасово переходити із фізичного тіла в астральне тіло, в оболонці якого існують ментальне та вогненне тіла. І навпаки, прибувши на Землю в астральному тілі завдяки флюїдному синтезу миттєво перейти у своє фізичне тіло. І потім так же миттєво на очах у людини зникнути, перевтілившись в своє астральне тіло. І це нам підтвердить Машина Часа».
Прочитавши нарис Олександр Андрійович віддав його Сніжні Вікторівні, яка його майже вирвала в нього із рук.
– Ти ж, Василина, права, – сказав Микола Антонович. – В тебе логіка залізна, і доказана з точки зору науки Філософії, – додав він.
– Я теж такої думки, як Микола, – сказав Олександр Андрійович.
– Здорово! – похвалила Сніжана Вікторівна.
– Сніжана Вікторівна, будь ласка, один вірш та підемо додому. Треба добряче виспатися, бо завтра буде напружена робота попросив Микола Антонович.
– Тоді слухайте до мене сьогодні прийшла така думка і я написала білий вірш – сказала Сніжана і стала читати на пам`ять:
ХУДОЖНИЦЯ ЗЕМЛЯ
Дивлюсь на квітник та й роздумую:
Чому це на чорній землі,
А квіти не чорні ростуть?
Чи прийде на власне запитання
Розгадана відповідь?
А світ майорить різноцвітами,
Мене викликає на роздум!..
Насичена різними фарбами
Земля, як художник, узявши палітру
Кладе на пелюстки мазочки яскраві,
А чорну лиш фарбу собі залишає!..
– Гарний філософський вірш, – сказала Василина Григорівна. – Я думаю, що тут без квіткового флюїду не обійшлося, – додала вона.
– Я теж такої думки, – сказав Микола Антонович. – Квіти теж володіють невідомими науці здібностями ( флюїдом). Так же, Олександр? – підтвердив він.
– Так, – сказав Олександр Андрійович, взявши Сніжану Вікторівну на руки. – Ми пішли. До завтрашнього побачення, – додав він і поніс її на вихід.
Микола Антонович замкнув лабораторію і пішли з Василиною Григорівною додому.
На зміну ще одній інертній ночі прийшов ще один плодоносний ранок.
Прийшовши на роботу Микола Антонович та Олександр Андрійович стали думати, щоб їм вибрати із старини та поспілкуватися через Машину Часу.
– Може візьмемо Єгипет та взнаємо хто ж будував піраміди та Сфінкса. Взнаємо які у єгиптян були чудесні секрети, що теж померли разом з ними, – запропонував Микола Антонович.
– Правильно. Адже все саме досконале належить самому ранньому періоду існування єгипетської цивілізації і ні одна нація в ті часи не знала так багато і це вже доказано історією. Взнаємо як будувався (проривався) Суецький канал, – погодився Олександр.
В лабораторію подзвонив Петро Микитович і сказав, що по Інтернету ними отримане повідомлення із Колумбійського інститута Нью-Йорка і щоб прийшли та забрали.
Олександр Андрійович забравши повідомлення став читати. Воно було такого змісту:«Консиліум вчених Колумбійського інститута Нью-Йорка розглянув зібрані робочою групою вчених дані про проведення хірургічної операції новим методом, який базується на основі відкриття вченими України докторами медичних та математичних наук Миколою Антоновичем Опанасенко і Олександром Андрійовичем Світозаренко та доктором філософських наук Василиною Григорівною Чабаненко і з похвальним відгуком направив в Стокгольм на розгляд вченими Нобелівської Асамблеї для прийняття рішення про нагороду Нобелівською премією. Декан колумбій-
ського інститута Філіпп Хеневалт».
Прочитавши, Олександр Андрійович повернувся в лабораторію.
В лабораторію прийшли Василина Григорівна та Фаїна Марківна і Микола Антонович повідомлення вручив Василині Григорівні.
Василина Григорівна прочитала повідомлення. Воно її порадувало і викликало сумні спогади про недосипання та про недоїдання. Її батьки загинули в автокатастрофі коли їй ще не було одинадцяти років. Вона залишилася із своєю старенькою бабусею, коли навчалася в Київському Міжнародному науково-технічному університету на факультеті гуманітарних наук. Приходилося із стипендії тратити гроші на ліки для дуже хворої бабусі, яку вона дуже любила. До пізньої ночі їй доводилося сидіти коло неї поки вона засне.
– Ти, Василина, чого стала такою зажуреною? – запитав Микола Антонович.
– То я так… Згадала маму, тата, та бабусю, – відповіла Василина Григорівни. – Давай, Микола Антонович, швидше виходь на зв`язок із минулим, – додала вона і повеселішала.
Микола Антонович ввімкнув спеціалізоване комп’ютерне устаткування і набрав на комп’ютері для автоматизованого пошуку слова: «знайти місто Каїр».
На табло комп’ютера стали появлятися різні Єгипетські землі, ріка Ніл із своїми двома притоками: «Білий Ніл» і «Голубий Ніл», а потім побачилися і піраміди та Сфінкс.
Упевнившись, що це дійсно Єгипет Микола Антонович набрав на комп’ютері слова: «зчитати інформацію з флюїдного ефіра».
На табло комп’ютера по автоматизованій комп’ютерній програмі стали одна за одною зринати теж різні інформаційні дані: отари овець із пастухами, череди корів; табуни коней, різні села та люди. Так метр за квадратним метром повільно в автоматичному режимі проходили ефірні зйомки на табло комп’ютера і знімалися через відеокамеру на зовнішні носії інформації та комп’ютерну пам`ять спеціалізованого комп’ютерного устаткування з виводом на сканер та на відеокамеру. Раптом на табло комп’ютера появилася така інформація: Селище. Біля однієї хати повний двір людей грає музика і люди танцюють. Навколо танцюючих йдеться якась розмова. І коли Фаїна Марківна вперше почула їх розмову вона тут же стала із арабської мови перекладати на українську мову. Її переклад через відеокамеру, ув’язану з комп’ютерним устаткуванням, теж записувався і виводився як і вся інформація на табло комп’ютера. Це була така розмова: « А жених танцювати мабуть не вміє, бо часто наступає на ноги нареченій». В другому місці групка людей вела таку розмову: «Весілля вже закінчується, а всі тверезі і ні одного навіть на підпитку не видно. Тамада казав, що на весілля повинен був прийти Ісус і поздоровити молодожонів, але прислав замість себе своїх двох учеників Якова та Іоана. В третьому місті теж велася розмова про спиртне: «Що то за весілля? Коли в кожного: ні в одному оці, як кажуть».
– Микола Антонович, давай уже вмикай програму спілкування з душею померлої людини, – попросив Олександр Андрійович.
Микола Антонович направив вектор координати простору на жениха і написав на табло комп’ютера слова: «Перехід на спілкування з душею померлої людини».
– Хто це? – запитала душа жениха.
Микола Антонович став відповідати на запитання душі жениха, а Фаїна Марківна перекладала на арабську мову.
– Це вас поздоровляють вчені із планети Земля. Бажають великої любові на все життя, здоров’я та довголіття. Ми спілкуємося з далеким минулим і розуміємо що вас в живих давно вже немає, але ж ви в ефірі залишили свій слід ще будучи живими і ми зараз бачимо вас теж живими. І як то кажуть люди: «краще пізно ніж ніколи» тому і ми вас поздоровили, – сказав Микола Антонович. – А як називається ваше селище? І чому це у вас на весіллі немає п’яних людей? – запитав Микола Антонович.
На табло появилася відповідь арабською мовою, яку Фаїна Марківна озвучила і її переклад на табло комп’ютера був такого змісту:«Якщо чесно, то ми зробили так, як нам сказав перед весіллям Ісус, а він сказав, що в нас повинні бути тільки безалкогольні напої і дав нам рецепт, в якому ми зробили безалкогольне вино, це вино дуже смачне та ароматизоване – свята вода, яку освятив сам Ісус за три дні до нашого весілля. Ми людям про це сказали і вони про це знали перед запрошенням на наше весілля і кожен просив отримати такий рецепт. Наше селище називається Кані Галілейське, – відповів жених».
– Я думаю, що такої інформації достатньо. Вона вся підтверджує наші сподівання та почуте від душі Ісуса, – сказав Микола Антонович. – Краще давайте перейдемо до пірамід і Сфінкса, та до Суецького канала. Бери Олександре та керуй Машиною Часа, – усміхнувшись додав він.
Олександр Андрійович щойно віднайшов зафіксовані на табло комп’ютера Єгипетські піраміди і направив вектор простора на одну із пірамід де закінчувалося будівництво і набрав на комп’ютері слова: « зчитати інформацію з флюїдного ефіра».
На табло комп’ютера виникла фотографія піраміди й дві людини, які стояли близь стіни піраміди і розмовляли. Це були чоловіки високого росту – в півтора, а може вдвічі вищі від сучасних. Олександр Андрійович направив вектор координати простору на одного із них і написав на табло комп’ютера слова: «Перехід на спілкування із душею померлої людини».
– Фаїна Марківна, те, що я зараз напишу на табло комп’ютера ти перекладеш, – сказав Олександр Андрійович і написав таке звернення: «Доброго вам дня! Вибачте, що вас потурбуємо, ми із планети Земля і хочемо поспілкуватися з вами. Скажіть, будьте добрі, хто ви, звідки і коли ви прибули на Землю і, що ви тут робите?».
Фаїна Марківна сіла за комп’ютер і переклала на арабську мову.
На комп’ютері стала появлятися відповідь озвучена через відеокамеру в перекладі Фаїни Марківни а саме: «Ми прибульці – Анунаки із планети Нібіру. Коли наша планета зайшла у вашу Сонячну систему, а було це майже п’ять тисяч шістсот років тому, ми висадилися на вашу планету в Іраку між двома річками: річкою Тигр і Євфрат. Коли ми там стали жити, то на тій території вас ще не існувало, а потім ми вас клонували, як роботів, для добичі золота і так ви почали розмножатися».
– А навіщо вам потрібне було золото? А може ви тоді теж побудували і піраміди та Сфінкса? А якщо ви, то навіщо? – записав такий запит Олександр Андрійович.
Фаїна Марківна переклала на арабську мову.
Відповідь, яка зринала на табло комп’ютера, в перекладі Фаїни Марківни була такою: «Побудували ми. Піраміди – це міжпланетні маяки на які ішли із нашої планети безпілотні ракети і забирали золото, яке ми використовуємо в молекулярному стані для добавки в продукти харчування, адже воно нашими вченими признане, як елемент живої природи так же як і кремній. А Сфінкс – це абстрактний пам’ятник нашій цивілізації, яка еволюційним шляхом мільярдами років розвивалася і позбавилася від звіриних ознак».
– Я думаю, що сьогодні досить, – сказала Василина Григорівна. – Та підемо на відпочинок. Не знаю як ви, а я, як спостерігач, збуджена очікуванням невідомого та вже й кінець робочого дня. Краще в понеділок продовжимо, – додала вона.
– Фаїна Марківна, ти ж в понеділок приходь зранку, о восьмій, – попросив Миколо Антонович.
Добре. Прийду, – сказала Фаїна Марківна.
Олександр Андрійович в автоматизованому режимі закріпив цей об’єкт та його координати в просторі.
Микола Антонович закрив лабораторію і вони під враженням побаченого і почутого пішли на відпочинок.
Швидко промайнули вихідні. Прийшов тяжкий робочий день понеділок, але він приніс бадьорий настрій і гарні новини.
Лабораторія була в повному зборі.
– Ви ж, Фаїна Марківна, готові? – запитав Олександр Андрійович і ввімкнув комп’ютерне устаткування, в якому він перервав позавчорашнє спілкування із прибульцями, які стояли близь стіни піраміди – Анунаками із планети Нібіру і воно автоматично продовжилося.
«А який на вашій планеті соціальний устрій і чи є у вас армія?» – набрала Фаїна Марківна арабською мовою свій запит і стала озвучувати в перекладі таку відповідь: «На всій планеті у нас діє єдиний соціальний устрій – комуна. Розподіл національного прибутку йде по потребі кожного. На нашій планеті існує єдина автоматизована система управління виробництвом та економікою. Поденно ведеться контроль за виробництвом продукції в кожній галузі народного господарства і ведеться статистика на її попит. І якщо попит перевищує випуск продукції, або навпаки випуск продукції перевищує попит, то негайно корегується випуск продукції, або збільшується, або зменшується, щоб задовольнити попит і, щоб залишок її не лежав на прилавках та не пропадав. Армії в нас немає, адже на нашій планеті єдина держава і єдина нація – анунаки».
В лабораторії продзвенів телефон. Подзвонив Петро Микитович і сказав, що він у директора завод і зараз прийде в лабораторію.
– Тоді ми зробимо маленьку паузу в спілкуванні, – запропонувала Василина Григорівна.
Чекати довелося не довго. В лабораторію зайшов Петро Микитович із відеокамерою.
– Що ти, Петро Микитович, нам скажеш? – запитала Василина Григорівна.
– Не скажу нічого поки не поставите на стіл пляшку, – радісно сказав Петро Микитович.
– Яку? Порожню, чи повну? – з жартівливою усмішкою запитала Василина Григорівна.
– Повну, – відповів Петро Микитович.
– З водою, чи з чим? – усміхаючись добавив жарту Микола Антонович.
– Та можна вже й з водою, – усміхнувшись погодився Петро Микитович. – А тепер слухайте, – розвернув папір і став читати повідомлення такого змісту:«Колумбійським інститутом Нью-Йорка отримано повідомлення із Нобелівської Асамблеї Стокгольма, яка, розглянувши нашу рекомендацію прийняла позитивне рішення. Ви всі троє стали лауреатами Нобелівської премії, яку отримаєте в Стокгольмі через два дні. Декан Колумбійського інституту Філіпп Хеневалт».
– З чим вас і поздоровляю, – радісно сказав Петро Микитович і став хлопцям тиснути руку, а Василині Григорівні поцілував теплу і ніжну руку.
– А ти, Петро Микитович, замість пляшки прийми від мене вдячний поцілунок, бо я вже сама мов оп’яніла від такої радості, – усміхаючись сказала Василина Григорівна і поцілувала в щоку.
Фаїна Марківна теж поздоровила хлопців, потиснувши їм руку, а Василину обняла і поцілувала в щічку.
В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна, щоб запросити їх на обід і узріла їх урочисту церемонію.
– А чого ти, Василина, його цілуєш? – запитала Сніжана Вікторівна.
– А мені захотілося, – усміхнувшись пожартувала Василина Григорівна. – Петро Микитович, дай їй повідомлення,– сказала вона.
Сніжана Вікторівна, прочитавши повідомлення підбігла до Олександра Андрійовича і враз, стрибнувши в його дужі руки обняла і стала цілувати.
– Поздоровляю тебе, любий, – сказала Сніжана Вікторівна і, сидячи у нього на руках знову поцілувала.
Націлувавшись, з Олександром Андрійовичем Сніжана Вікторівна підійшла до Миколи, потиснула йому руку та як завжди, ставши навшпиньки поцілувала у виголену щоку. Потім вона підійшла до Василини Григорівни, потиснула їй руку, обняла і поцілувала в ніжну щічку.
– А тепер і я тебе, Петро, поцілую, бо є за що, – сказала Сніжана Вікторівна і поцілувала.
Поздоровивши один одного вони гуртом пішли в заводську їдальню. Там на них чекав директор завода – Сергій Никифорович, головний інженер завода, головний конструктор завода, головний технолог завода, головний механік завода, головний електрозварник завода, головний бухгалтер завода начальники цехів та начальники відділів: виробничого, кадрів, планового, праці та заробітної платні, постачального та збуту продукції і секретар завода.
Петро Микитович налаштував відеокамеру і став знімати.
– Шановні мої співпрацівники, слово має Сергій Никифорович, – сказала Надія Петрівна – секретар.
– Шановні співпрацівники, ми зібралися в обідню перерву, щоб поздоровити вчених нашого завода з їхнім відкриттям, завдяки якому вони стали лауреатами Нобелівської премії. У цьому досягненні є доля причетності і наших заводчан, які допомагали їм. Токарі робили деталі для комп’ютерного устаткування, монтажники допомагали в його зібранні, електрики до нього протягували провід. Давайте їх і тих хто допомагав поздоровимо оплесками, – сказав Сергій Никифорович і став аплодувати. – А тепер шановні прошу за стіл та приллємо безалкогольними напоями, – додав він.
Микола Антонович поналивав у чарки мінеральної води.
Шановні, я підіймаю перший тост за здоров’я кожного із наших заво-дчан, – сказав Сергій Никифорович.
Мінеральна вода придала апетиту і першого блюда як не бувало.
Микола Антонович знову поналивав у чарки мінеральної води.
– Другий тост я піднімаю за наших невпинних вчених – лауреатів Нобелівської премії, – сказав Сергій Никифорович.
Після мінеральної води друге блюдо пішло як по маслу, а до солодкого блюда Микола Антонович поналивав у стакани лимонада.
– Третій тост я підіймаю за наших любимих жінок, які є джерелом солодкої любові, – сказав Сергій Никифорович.
Лимонад та пряності смачно завершили урочистий прийом трапези.
– А тепер, шановні, з новими силами можна ще і попрацювати, сказав Сергій Никифоровичі і, вставши з-за стола пішов на своє робоче місце.
Прийшовши в лабораторію всі четверо продовжили спілкування з анунаками із планети Нібіру.
Олександр Андрійович ввімкнув комп’ютерне устаткування і Фаїна Марківна сіла за комп’ютер, і продовжила задавати різні питання.
– Скажіть, будь ласка, на вашій планеті арабська мова – це єдина мова для всієї планети? – запитала Фаїна Марківна.
На табло комп’ютера стала появлятися відповідь. У перекладі вона була така: «На нашій планеті існує єдина держава і єдина нація – анунаки і ми спілкуємося на єдиній арабській мові».
– Скажіть, будь ласка, на Марсі Піраміди та Сфінкса ви ж збудували. А чому вони на Марсі більшого розміру чим на Землі? Та чи там люди були? – запитала Фаїна Марківна.
Відповідь в перекладі була така: «Збудували ми, а більші вони тому, що будівництво залежить від гравітації. На Марсі тяжіння пропорційно до ваги пірамід більше ніж земне тяжіння».
Людей там не було, але ми й там клонували таких як ви. Зараз не можемо сказати чи є там люди.
– Запитай Фаїна Марківна, який у них термін навчання в школі, – попросила Василина Григорівна.
Фаїна Марківна послала запитання і стала перекладати відповідь з арабської на українську. Це була така відповідь: «Термін навчання різний. Кожен учень для відповідного класа має учбову програму, яка видається йому на рік. По цій програмі він слухає уроки в школі. І по цій же програмі викладач предмету веде уроки через Інтернет цілодобово. Якщо учень не гаяв час, а навпаки витрачав його більше, освоївши до кінця матеріал, як по своїй учбовій програмі, так і по програмі наступного класа, яку він вивчає після уроку в школі через Інтернет, він має право звернутися до керівництва школи, щоб провели йому атестацію і перевели в наступний клас. Тому все залежить від бажання і здібностей ученика. Навчання в школі до десяти років.
– Ти, Олександр, поїдь в аеропорт Бориспіль та взнай яким рейсом краще полетіти в Стокгольм: денним чи вечірнім. Головне для нас взнати час коли ми туди прибуваємо, – запропонував Микола Антонович. – А я та дівчата поспілкуємося з минулим Єгипта Так же, Василина, – додав він.
– Давай, Микола, подивимося, що там відбувалося на Суецькому каналі, – запропонувала Василина Григорівна.
Микола знайшов Суецький канал, який появлявся при обзорі Єгипетської території і перейшов на спілкування по спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі.
На табло комп’ютера появилася землерийна машина і коло неї стояло два. чоловіки, які по своїй комплекції не відрізнялися від сучасних.
Микола направив вектор координати простору на одного із них.
– Фаїна Марківна, поздоровайся і, представившись запитай їх хто вони і, в якому часі вони існують. Що роблять та для чого? – попросив Миколо Антонович.
Фаїна Марківна набрала на комп’ютері запит арабською мовою і на табло комп’ютера появилася відповідь яку вона стала перекладати. Відповідь була така: «Ми єгиптяни. Працюємо на будівництві Суецького канала цей канал повинен з’єднати Середземне море із Мертвим та Красним морями. В якій епосі ми живемо ми не знаємо. Чули, як кажуть люди, що це епоха Антонія та Клеопатри».
В лабораторію зайшов Олександр Андрійович.
– Розповідай, Олександр, що взнав? – запитала Василина Григорівна.
– Нам краще вилітати не вечірнім рейсом післязавтра, а завтра зранку о сьомій годині. Ми влаштуємося в готелі, переночуємо і зранку зустрінемося з вченими Нобелівської Асамблеї, – роз’яснив Олександр Андрійович. – В Стокгольм за сутки відправляється тільки два рейса, – додав він.
– Добре. А тепер давай відпустимо Фаїну Марківну. Хай вона їде додому, – сказав Микола Антонович. – Ми вам, Фаїна Марківна, дуже вдячні за ваші переклади, – подякував він. – Буде бажання поспілкуватися з минулим приходьте, будь ласка, – запросив Микола Антонович.
– До побачення, – сказала Фаїна Марківна і пішла на електричку.
Микола Антонович вимкнув комп’ютерне устаткування і всі троє почали аналізувати та полемізувати почуте і побачене через Машину Часа. Побачене і почуте, до якого вони наближалися по тернистим науковим стежинам, які вивели їх на лавровий науковий шлях, що і привів до істини та до Нобелівської нагороди.
Зайшла Сніжана Вікторівна і, сівши стала слухати їхні дебати.
– Ми домовилися після приїзду із Стокгольму детально обговорити подальший напрямок наших наукових пошуків, – сказав Микола Антоно-вич. – А зараз давайте почуємо Сніжану, що вона розкаже та підемо додо-му збиратися в дорогу, – запропонував Микола Антонович. – Я знаю – ти, Сніжана, хочеш забрати нас додому так ми категорично не підемо поки ти не прочитаєш щось поетично-філософське, – жартівливо сказав він.
– А як немає, тоді що? – усміхаючись запитала Сніжана Вікторівна.
– Тоді не будемо завтра летіти в Стокгольм, – усміхаючись відповів Микола Антонович.
– Ладно. Пожалію вас, – усміхаючись сказала Сніжана Вікторівна.
Сніжана Вікторівна відкрила записничку і стала читати такі вірші:
ЧАРОДІЙНА ЛЮБОВ
Ти вмієш палкою любов’ю всі чари творити!
Ти та, що мене покорила любов’ю навічно –
Це ж щастя яке вік в любові з тобою прожити!
Ти та, що любов у коханні вже діє магічно!
Моя чародійниця! Звідки береш ти наснагу?
Яка надихає тебе на святкові події…
Ти завжди і скрізь визиваєш до себе повагу
І я за твоє піклування безмежно радію
Я хочу з тобою погрітися в слові святковім –
Коли ти цілуєш, то – сніг розтає весь навколо!
Ти та без якої геранія в’яне весною
І та із якою ромашка цвіте і зимою!
ІНФОРМАЦІЯ НА РОЗДУМ ...
Біологічні телекамери – це очі павука,
Сигнали всі приймає чутко, як антена, павутина.
Він – не сліпий, в ногах не м`язи, а гідравліка пупка:
Як падає – штовхає вбік його лиш тяга реактивна.
Павук – це є зразок матерії єдиної в житті –
Матерії живої, що є тільки в парі з неживою,
Таку матерію признала щоб наука...Справа в тім,
Що в ній з`єднав їх кремній сам лише життєвістю тривкою.
Є силуети на землі: павук, павич, дикобраз,
Їх з літака побачити можна, як загадку, що склав Розум ...
З`єднались кремній та гідравліка в тім кресленні для нас ...
... Коли і хто лишив інформацію таку на роздум!?!...
МРІЯ
Нас мрія веде у мандрівки далекі,
Мов пісня, з якою мігрують лелеки…
У мікросвітах – заглядаємо в атом,
У макросвітах – до космічної хати!
Приводить на зустріч фанатиків мрія –
Уява їм душу і серце зігріє!
Вона закликає до себе мрійливих
І водить у подорож тільки щасливих!
Нас мрія на зустріч із пошуком кличе
І наші веселі формує обличчя –
Малює любові призначену долю
І кожному з нас загартовує волю!
Де мрії причал – там для пошуків пристань,
З якої меті підкоряється відстань!
КОСМІЧНИЙ МАЯК
Хто, коли, для чого і як
Піраміди звів загадкові?
Ці питання поки стоять
На помості уст наукових...
Мовлять різне вчені про це:
Єгиптяни – для фараонів,
Де йшов похоронний процес
У згоді біблейських законів...
Кажуть нам легенди також:
Цей гігант, – від Бога споруда,
Згори і аж до підошви –
Неземного розуму груда...
Піраміди ж видно здаля, –
Це – передатчик вічний!
Променить з них наша Земля,
Мов маяк космічний!!!
– Ти, Сніжана, вірші писала як по заказу під тематику наукових дослідів. Молодець. В кожному вірші є глибина наукової думка, яка має свій неповторний науково-філософський сюжет, – сказав Микола Антонович.
– Це дійсно науково-філософська поезія, – підтвердила Василина Григорівна. – А ти, Олександр, що скажеш? – запитала вона.
– Я їй, коли вона мені читала, вже дома на різних мовах сказав, – усміхаючись відповів Олександр Андрійович.
Кожен був задоволений поезією, яка їм на роздум навіяла спогади про їхню науково-тернисту стежину, що привела їх до істини.
З такими думами вони сьогодні розійшлися по домівках, а завтра на них чекає тріумфальна думка в Стокгольмі.
Так прийшов час, коли творчість людини знову на деякий час замінить щоденна рутинна робота. Будуть у кожного лауреата Нобелівської премії приємні спогади про свої творчі дії на фоні свого повсякденного життя. Кожен буде згадувати, в яких умовах вони жили та вчилися, пізнаючи життя Вселеної. Спогади нагадають кожному як вони наближалися по тернистим науковим стежинам, які вивели їх до Нобелівської премії.
Так, вже ідучи додому Микола Антонович згадав про написання ним нової теорії «Фізика ефіра». Ця теорія розкрила еволюцію людини. Василина Григорівна згадала про написання свого філософського відкриття в своїх нарисах, які надихнули і дали змогу вченим Миколі Антоновичу та Олександру Андрійовичу створити прилади та обладнання для успішного лікування людини новими науковими методами.
Олександр Андрійович, ідучи додому зі Сніжаною Вікторівною згадав роки невпинної розробки комп’ютерного устаткування, яке він почав створювати навчаючись у Київському Міжнародному науково технічному університеті, згадав своє весілля. Прийшовши додому його думку заполонив спогад про одруження зі Сніжаною Вікторівною і про той передранковий сон, в якому ніби він зі Сніжаною Вікторівною опинилися на Марсі в долині Козоро. Перед його зором – марсіянське нічне небо, всіяне зорями. У стелю зірчатого неба впираються марсіянські піраміди та Сфінкс біля якого зібралися вчені із різних планет. А він зі Сніжаною Вікторівною іде до своїх колег долиною по траві, яка вистеляється перед ними, неначе килим, і веде їх на зустріч з учасниками міжпланетного симпозіуму на тему «Машина Часа», що відбудеться завтра у тунельній залі під Сфінксом.
Він знову став згадувати про таємницю, яку видно на Землі та на Марсі в долині Козоро залишену анунаками із планети Нібіру. Перед ним пробігли силуети павича, дикобраза і павука, за яким він вів із Сніжаною спостереження в лісі, а потім робив дослідження його біологічної системи – його зору. Як вияснилося, що павук не напівсліпий, як кажуть сучасні вчені, а його очі – це відеокамери. І що він плете павутину не методом трикутника, як кажуть вчені, а реактивним методом, випускаючи рідину під різним кутом і з різною швидкістю. Перехід рідини в твердий стан – у павутину утворює мікро реактивну тягу. А його кремнієва павутина – це технічна система, із якої як із антени через кремнієвий модуль поступає інформаційний сигнал в його біологічну систему – у відповідні органи його тіла.
Згадка Олександра Андрійовича заполонила всі чарунки його мозка.
Він знову згадав той час, коли виношувана ним мрійна істина визріла і розкрилася в мозку, мов квітка, привівши його наяву до своєї мети. Його відчуття істинних фактів росло і свідомо осяяло чіткістю пов’язаною своїми складовими процесу пізнання Всесвіта з доступною для нього таємницею марсіанської долини Козоро.
В своїй уяві Олександр Андрійович знову бачить, як випливають із його чарунків пам`яті промені марсіанського Сонця і, мов вогненні стріли, пронизують вологе повітря долини Козоро і, вдарившись об росисту траву, як бризки шампанського, розлітаються врізнобіч, уносячи за собою іще ніким невидиме зображення розкритої ним таємниці долини Козоро.
15.10.2015.