04.04.2018 20:41
Без обмежень
6 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава2 том 5

позачергова оперативка

Зранку Микола Антонович зайшов у заводську лабораторію. Аромат цвітучої липи, яка своїми квітучими вітами зазирала у трішки відчинені вікна заповнював озонове повітря навіяне теплим вітерцем із Дніпра.

– Почнемо писати словесний алгоритм по зв’язку з флюїдним розумом феномена-сомнамбула та феномена-психометра, – сказав Олександр Андрійович.

Вони сіли вдвох за комп’ютер. Микола Антонович диктував словесний алгоритм математичної моделі, а Олександр Андрійович друкував. Завівши словесний алгоритм по цим двом феноменам у комп’ютер, вони стали переводити ці тексти на мову математики, складаючи математичні рівняння.

В лабораторії пролунав дзвінок – дзвонила секретар директора.

– Будемо. Після обідньої перерви на оперативку, – повідомив Олександр Андрійович. – Та вже й через чотири хвилини обід, – додав він.

В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна, щоб забрати хлопців до їдальні і сіла на дивані, чекаючи коли хлопці закінчать свою писанину.

Микола Антонович та Олександр Андрійович, закінчивши розробку та написання математичних моделей пішли на диван. Сніжана Вікторівна розкрила блокнот і, обнявши Олександра Андрійовича за талію стала читати:

ВІТЕР СПАДЩИНИ

Давнина, посивіла у генах, 

Закодована баченням світу...

Хоч нині людина і вчена, 

Ще дикунському швендяти вітру

І свій первісний сіять світогляд

Крізь свідомість від Чорта до Бога, 

Що на думку приходить, як погляд, 

Від дідівського роду – порогу, 

Ще старих забобонів прикмети, 

Мов припнули повір’ями мозок, 

Щоб в епохах нових не померти

Від агонії метаморфози... 

З давнини історичної в генах

Сприйняття закодоване світом…

І хоч нині людина і вчена, 

Ще гуляє в ній спадщини вітер!


СЯЙВО ПРЕДКІВ

В деревах бій курантів хлорофільних –

Земля акумулює час у корінь...

Чекає ранок тих зв’язків мобільних, 

Що йдуть в минуле відтепер крізь зорі –

Там, в прірві часу, день розплющив очі

І шле молочне сяйво в світ безодні, –

Воно, мов з персів древніх предків точить, 

І нас годує всмоктаним сьогодні!


ПОЕТ

Бере він палю – Сонця промінь, 

На плечі – небо, в ноги – гори, 

Для серця – всіх струмочків гомін, 

В рюкзак – думки і людське море…

І, там, в путі словесна магма, 

Вулканно вивержена серцем, 

Розкаже все: до чого прагне, 

За що борець в життєвім герці!


ДЕМОКРАТІЇ ДОЛЯ

Живе незалежна тепер Україна, 

Бо вибір людей – демократії доля!

Червона калина – це символ країни, 

Її булава – це козацька є воля!

Але пам’ятаймо шляхи історичні,  

Коли добувалась свобода народу, 

Були і тоді вже хапуги столичні.

До влади – шляхи з корупційного роду!

Щоб люди святу незалежність дістали

Не можна рвачів допускати до влади,  

Бо Сонце свободи заходити стане

І будуть лиш скрізь корупційні посади!

Живе незалежна тепер Україна, 

Бо вибір людей – демократії доля!

Червона калина – це символ країни, 

Її булава – це козацька є воля!


ІНТЕРНАЦІЯ

Ще за Шевченківських часів

духовна йде між нас інфляція, –

Плазує, ніби змієм розбратання, 

в кожну долю, націю, 

А у спотворенім бутті –

корупція та олігархія, 

Крізь коаліції та опозиції

повзе анархія…

Ще при Тарасовій добі, 

в скарбах поезій кожна нація

Шукала біль епох, 

немов гіркий продукт цивілізації, 

В якім, мов стяг, як герцю поклик, 

гідна предків інформація, 

Щоб об’єднатися в одне суспільство –

чинну інтернацію…

…Тому Шевченківські вірші

перекладає кожна нація, 

В яких поезія, мов магма, гнівом –

з серця, мов із кратера!

Тому й волаємо, як правди дзвін, 

за мир, за демократію, –

В якій, як герць, наймення вже звучить –

народна інтернація!


СМЕРТЬ БЕЗСМЕРТЯ

Первинне життя, чи то смерть є первинна –

Родитись, щоб жити, чи жити, щоб вмерти?!

Людина у смерті безсмертя лиш винна, 

Якщо при житті не створила безсмертя!

Й коли ти життя вже поставив на карти, 

Принаймні, гадаю, повинен хоч знати:

Якщо ти з достоїнством вмерти не вартий –

Не треба було б і життя починати!

Первинне життя, чи то смерть є первинна –

Родитись, щоб жити, чи жити, щоб вмерти?!

Людина у смерті безсмертя лиш винна, 

Якщо при житті не створила безсмертя!

– Вірші сподобалися


У ВАГОНІ

Почуваю себе у вагоні, 

Неначе в світі стисло щирім:

Тут відвертість лягає в долоні

Знайомством чулих пасажирів.

І, як в тій центрифузі – відносно

Земного центру, мов кристали, 

Відділяється щирість, бо млосна

Бажанням спільним тут зростає

Із прискоренням вільна взаємність, 

І вміло радяться думками...

Невагомість на серці приємно

Відчувши, враження торкають...

...І здається мені, що я справді

Супутник на земній орбіті, 

Що тяжіння земне – моя спрага

До зближення з білим світом!


СОБОРНА УКРАЇНА

Твій дух непокори – це Волі є прапор, 

Під ним булава – демократії сила, 

Червона калина – твій символ прозорий, 

А герці Майданів – народу є право!

Соборність країни – це мужності крила!

В гурті – Україну ніхто не поборе!

З Кубанських степів до Саяну – до річки, 

Від самих Карпат по Донеччини неба, 

З Поліських смерек і по Чорне аж море

Ти в колі стоїш з помаранчевих стрічок!

Душею в Соборність влились, як потреба –

З’єднало тебе непокорою горе!

КОЗАЦЬКА ХАТА

Стоїть козаками збудована хата –

В старенькій, мов чути козацького сміху…

Порогам Січі пам’ятається дата – 

Як слава в історії ставила віху…

Садили калину, як символ, в це свято –

Тодішнього свідка, – козацького сміху, 

На призьбі сидів під хатиною тато

І люлька козацька диміла під стріху!

Росте на подвір’ї червона калина –

Вона для нащадків, як символ у мріях, 

А в долі – Козацької слави перлина,  

Яка добувалась в колишніх подіях!

Нема на Січі вже давно супостата.

Пороги існують людині на втіху…

…На призьбі сидить вже онук мого тата

І люлька козацька димить аж під стріху


МАГМА ПОЧУТТЯ

Маленька, вродлива й коли підійшла ти до мене –

Своїм почуттям розігріла, як магмою, душу, –

Воно, як з вулкану проснулось – і вабить, шалене!  

Тож волі цього почуття я скоритися мушу –

Воно, як із пряжі любові аркан, мов зіткало, 

Й накинуло щиро – твій вибір в мені зупинило!

…Моє ж почуття і тебе теж любов’ю спіткало –

І в нашім коханні, як Сонце, навік засвітило!

Різнотематичні, але з однією метою – бичують Зло і борються за Істину – генератор Добра, – сказав Микола Антонович. – А тепер, шановні, пішли в їдальню, – додав він.

Коло їдальні, як завжди, їх радісно зустрів чотирилапий друг – Тузик і так же їх провів аж до контори, спілкуючись з ними на своїй собачій мові.

Коли прийшли на оперативку, то люди вже зібралися.

– Заходьте, будь ласка, – запросила Надія Петрівна – секретарка і відчинила двері.

Сергій Никифорович підвівся і став чекати коли всядуться.

– Шановні, колеги, я зібрав вас для обговорення таких на мій погляд важливих питань. Почну з найважливішого. В цьому році в нас закінчується угода по оренді нашого агропромислового цеха. Я думаю після оперативки поїхати в сільську раду і підписати нову угоду, щоб ми за наступні два вихідні зробили посадку ранніх овочевих культур. До речі, Надія Петрівна, підготуйте наказ по заводу відповідно всім структурним відділам завода забезпечити організацію та поїздку в наш аграрний цех в наступні два вихідні. Крім цього я думаю провести на заводі реформу. На базі нашого відділа «Інтернета», який ми називаємо клубом побудувати в парковій зоні діючий клуб Інтернета. Тепер наш науковий цех хоче розробити нове комп’ютерне устаткування на це теж потребуються певні затрати. Прошу, шановні, викласти вашу думку по кожному з цих питань, – запропонував Сергій Никифорович.

– Чого тут говорити – гаяти час. Підніміть руки хто за, – сказала Поліна Петрівна – начальник відділу кадрів. 

– Тоді давайте проголосуємо за її і мою пропозиції, – сказав Сергій Никифорович. – Голосуємо за мою пропозицію. Бачу – нуль. Тепер за пропозицію Поліни Петрівни. Бачу – як один. Тоді ми ці три задачі з вами, шановні, вирішимо, – сказав Сергій Никифорович. – Оперативку закінчено, а тепер гайда в сідло – по коням та на свої робочі місця, – своїм жартівливим жанром закінчив він оперативку.

Микола Антонович залишився в кабінеті директора.

– Сергій, – звернувся Микола Антонович. – Ти хочеш послухати мою думку, яка продовжить твій задуму по будівництву клуба «Інтернет»?

– Говори, Микола, я слухаю. Що за думка?– Я пропоную, щоб Олежик працював в нас на заводі у відділі «Інтернет» заступником начальника відділа. Поки ми збудуємо клуб «Інтернет».

– Я йому вже говорив. Так він не хоче. Сказав, що йому і там цікаво працювати, – відповів Сергій Никифорович. Дякую за пропозицію, друже..

22-23.12.2015

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Роман

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живого і мертвого (Глава 3 том 5) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «На грані живого і мертвого (Глава 1 том 5) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо