04.04.2018 22:39
Без обмежень
6 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 3 том 5

флюїдна сила розума феноменів

Василина Григорівна після закінчення шкільної оперативки зайшла в свій кабінет, відкрила комп’ютер і почала думати над новим філософським нарисом. В калейдоскопі мислення стали випливати такі різні думки і вона стала писати нарис: «Флюїдна сила розуму феноменів». Текст нарису був такий:«Наука з кожним днем все швидше наближається до великого наукового відкриття в хімії, фізиці, органології та антропології. Вчені люди повинні бути свобідними від упередженості поглядів та забобонів. Але хоч мислення і висловлення думок вільні все ж вчені залишилися скептиками.

Єдиним результатом стало те, що вчені прийшли до висновку, що в міру того, коли психологічне проявлення феноменів зменшується по частоті і по різноманітності, і таємна флюїдна сила феноменів стає мраком їх невдач, то які б не були причини постійних невдач, будь в цьому винні чи самі дослідники, чи таємна флюїдна Сила ума феноменів, чи флюїдна Сила ефіра всерівно в цьому повинні розібратися філологія та психологія.

Позиція сучасних вчених в цьому питанні така, якщо навіть таємне явище відбуваються в присутності їх і являється істинним фактом, то це для них всерівно, що немає наукових доказів. А гіпотеза про створення феноменів духами, які вернулися на Землю навіть не приймається на розгляд.

Питання, що створення феноменів відбувається силами Духа показує на те, що Дух як і кожна матерія теж складається з атомів, але він є для нашого осягнення поки що невидимий. А щоб побачити Дух потрібно його теж експериментально розглянути з атомної точки зору через спеціалізоване електронно-комп’ютерне устаткування і флюїд резервної частини мозку. І тоді, досліджуючи науково засвідчити і продемонструвати в наукових експериментах флюїдні почуття феноменів. Ці почуття флюїдом Розуму проявляються в тілі людини. Флюїдний Розум феномена – то що ж це таке, чи хто? Флюїд Розума примушує мозок людини думати і навіть говорити, але ж він невидимий і неосяжний, тобто не є людина, а тільки входить до структурного складу її організма. Можливо він тільки дає всі почуття людині, а сам їх не відчуває? Хто ж ця лицемірна субстанція, яка отримує задоволення, обманюючи довірливого дослідника і знущається над священними почуттями людини? А може Флюїдний Розум феномена це і є той біологічний комп’ютер, в якому запрограмовані всі дії феномена?». В цей калейдоскоп мислення втрутився телефонний дзвінок. Дзвонив Микола Антонович.

– Слухаю тебе, Микола Антонович!

– Що в тебе, Василина Григорівна, ще є нового по Врілю? – запитав він. – Якщо можеш? Скажи, – додав він.

– Взнаєш із мого нариса, який я зараз пишу, – відповіла Василина Григорівна.

– Тоді вибач. Буду чекати, – сказав Микола Антонович.

Василина Григорівна продовжила писати нарис таким текстом:«Ми всі знаємо, що ніякого достовірного джерела немає, з якого людина змогла б впевнено отримати віру у загробне життя. Тоді як же така віра у загробне життя могла устояти у всіх народів на протязі без чисельних віків, якщо цивілізоване людство не отримало доказаної інформації. А чи не являється така віра свідком того, що як філософ так і дикун змушені були признати те, про що свідчили їх почуття. Можливо до цього були причетні флюїд резервної частини мозка людини, ефірний флюїд та Вріль. Тоді за допомогою флюїда ефіра та Вріля флюїд резервної частини мозка, отримуючи таку інформацію трансформував її у флюїд інтуїції розума людини. Таким чином людина підсвідомо отримала істинні дані і, не вагаючись, повірила у загробне життя. Така ж інформація можливо так же була отримана феноменом підсвідомо через флюїдний розум феномена по інтуїції. Про це треба вияснити шляхом дослідження через спеціалізоване електронно-комп’ютерне устаткування і через резервну частину головного мозка людини, щоб можна було, досліджуючи флюїдний розум феноменів в наукових експериментах науково засвідчити і продемонструвати їх почуття. І от коли це буде підтверджено ми зможемо таким же образом затвердити віру в загробне життя, яка до цих пір не отримала підтримки від науки. Вченим відомі різні види флюїдного розуму феноменів. Але ними ще не зовсім вивчені три важливі види феноменів це: феномен – людина-сомнамбул із області левітації. Цей феномен володіє флюїдом – здібністю змінювати в своєму тілі магнетизм і завдяки цьому пересуватися в ефірі; феномен – людина-психометер. Цей феномен володіє флюїдом – здібністю отримувати повну інформацію про людину(характер, або зовнішній вигляд) тримаючи в своїй руці, або прикладаючи до чола голови любі речі із того об’єкту де знаходиться ця людина; феномен – людина-екстрасенс. Цей феномен володіє флюїдом – здібністю розслідування.

Признані закони фізичної науки пояснюють тільки деякі явища цих феноменів. В той час, як ці закони допомогли встановити реальність деяких видимих явищ невідомої флюїдної сили, вони не дають можливості вченим по бажанню контролювати цих феноменів. Справа в тому, що професори ще не створили необхідних умов, які обумовлюють цих феноменів, не створили спеціалізоване електронно-комп’ютерне устаткування, ув’язане з флюїдом резервної частини головного мозка людини та з флюїдом ефіра, а також з силами природи – Врілем. Адже в природі існує декілька видів флюїда та Вріля. Вищий Розум Вселеної по своїй програмі постійно посилає в ефір всю потрібну інформацію для флюїда резервної частини мозка кожної людини. Тому феномени, в яких резервна частина мозка вже задіяна флюїдом свідомості підсвідомо зчитують і отримують всю інформацію від Вищого Розума Вселеної, яка дає їм можливість бути тими, якими вони є – феноменами. Але крім створення певних умов та необхідного до них спеціалізованого електронно-комп’ютерного устаткування сучасні вчені повинні заглибитися у вивчення потрійної природи людини – фізіологічної, психологічної та духовної і знати стільки скільки знали їх попередники – древні вчені. І тільки тоді сучасні вчені зможуть доказати, що в людині окрім її розума є флюїдний розум, який існує в резервній частині мозка людини і, як самостійна невидима матерія діє в унісон з розумом людини та Вищим Розумом Вселеної. І тільки тоді вчені будуть почувати себе компетентними при установленні вірного погляду по цим вищевикладеним і дуже складним питанням. Крім цього їм треба ще поспілкуватися з факірами і святими людьми Індії і побачити цікаві фокуси факірів та як святі визивали духів, а ще поспілкуватися і в Туреччині в Дамаску із заклинателями змій, щоб мати досвід поглядів на філософські пошуки наукових розробок експериментальним шляхом.

В Природі по Закону Еволюції все існуюче у Вселеній постійно повторюється по програмі Еволюції, яка відповідно у фізичній та духовній матеріях закодована Вищим Розумом Вселеної. І повторюється тільки тоді коли для повторення визріла сама причина як для духовного так і фізичного оновлення людських Рас та планети. Виконується ця програма через флюїд ефіра всіма силами природи, які при об’єднанні утворюють різні Врілі – сили, які втілюють в життя програму Еволюції. Також по закону Природи цими ж силами Природи по закону Еволюції згідно програми Еволюції була створена із людської Раси крилата Раса, яка теж мала свій повтор.

До нашої епохи духовне повторення відбулося тоді коли на планеті на зміну іудійної ветхозавітної церковної віри прийшла християнська віра. А коли на Землі теж повторно появився Ісус Христос тоді теж повторно почалося християнське вчення Любові, Людинолюбства, Братерства. Але людству відомо тільки один такий духовний повтор, який відбувся на початку під’ємного сходження вверх еволюційного кола і про який інформує Біблія. А про інші еволюційні повтори, які відбувалися в еволюційному колі в різних його перехідних кульмінаційних точках повна інформація відсутня, в тому числі відсутня інформацію про людську крилату Расу.

І тільки завдяки філософу Платону, який про неї відшукав мізерну частинку інформації, ввібравши у себе всю вченості свого часу – грецьку від Філософа до Сократа, а потім італійську від Піфагора та інформацію, яку тільки зміг дістати на Сході та в Єгипті. Він був настільки обізнаним, що вся філософія Європи та Азії ввійшла в його доктрини.

Герметичні філософи всіх часів, накопичивши досвід на протязі семи десяти тисяч років стверджували, що вже теж існувала крилата Раса, що спочатку тіло людини наполовину було ефірним, а перед своїм еволюційним падінням людство цієї крилатої Раси вільно і легко спілкувалося з невидимою Вселеною. І тільки з часу падіння людина втратила такий дар. Древні легенди навчають нас, що до Адама жило багато людських Рас, які жили і погасали, змінюючи одна другу по черзі. Або в повір’ях та легендах різних племен описуються більш ранні творіння еволюції ніж наша нинішня Раса. В них говориться, що ці духовні істоти володіли майже необмеженими знаннями, а їх відвага та хоробрість навіть загрожувала бунтом проти свого Великого Головного Духу. І він їх, наказавши, заключив у видимі фізичні тіла та обмежив тілесними почуттями.

Древні ж філософи та вчені ділили безкінечні періоди існування людства на цикли еволюції, в течії яких людство поступово доходило до вищого кульмінаційного росту цивілізації, а потім поступово опускалося в огидне варварство.

До яких висот людська Раса в своєму просуванні декілька разів доходила про це можна туманно догадуватися по тим дивовижним пам`ятникам старини, які ще видні, та по описанням Геродота про інші чудеса, від яких вже не залишилося і сліду. Навіть при його житті гігантські споруди багатьох пірамід і на весь світ прославлених храмів представляли собою тільки масу розвалин, зруйнованих безжальною рукою часа.

Про високі досягнення цивілізації в деяких древніх епохах можна судити по історичним описуванням епох, коли мистецтво та наука то розвивалися, то затухали. Так в недавніх розкопках у підніжжя єгипетської піраміди були виявлені дерев’яні статуетки, які свідчать про те, що набагато раніше перших династій Єгипта єгиптяни вже мали такі статуетки, в яких краса їх голови, прикрашеної очима із дорогоцінних каменів і мідними віями, була неперевершеною.

Можливо наш еволюційний цикл почався порівняно недавно і можли-во не охоплює еволюцією все людство нашої планети в один і той же час? Прикладом такого припущення є бродячі індійці Америки, в розвитку яких тільки закінчується кам’яний вік. Але інформація про древні досягнення та про крилату людську націю не повністю збереглася.

Виходячи з цього, можна допустити таку гіпотезу, що допотопні цивілізації дальше нас пройшли в деяких науках та в мистецтві і, що дійсно на планеті вже був і неодноразовий повтор людської Раси, яка мала крила, от тільки які крила? Крила фізичного тіла? А може крила духовного – астрального тіла? Про це ми взнаємо коли вийдемо з нею на зв`язок. Ця гіпотеза філософськи обґрунтована, бо вона базується на різних Врілях, на флюїді феноменів, яким володіє резервна частина людського мозка. Ця гіпотеза буде існувати доти, поки не появиться гіпотеза з протилежним і руйнуючим доказом. Чудес у Природі не існує. Все те, що відбувається, є результат взаємодії флюїдів людини, флюїду ефіру та природних сил – різних Врілів. І тому, що все те, що було, є і буде залишає в астральному світлі ефіра про себе всю інформацію в тому числі інформацію і про крилату Расу, з якою через Машину Часа вже можна спілкуватися так, як вже спілкувалися з Ісусом. А, що стосується дослідження в розумі феноменів флюїду почуття дарованого їм Вищим Розумом, то доведеться негайно почати розробку необхідних приладів для діючого спеціалізованого електронно-комп’ютерного устаткування, і через це устаткування і через резервну частину головного мозку людини-феномена, можна буде, досліджуючи флюїдний розум феноменів в наукових експериментах науково засвідчити і продемонструвати їх почуття. І от коли це буде експериментально підтверджено, тоді появиться можливість таким же образом затвердити віру в загробне життя, про яке говорить і Магія. Адже Магія – це є дійсно наука, яка представляє собою знання принципів і способів дії сил Духа різних духовних феноменів. В духовних феноменів флюїд розума резервної частини мозка взаємодіє з флюїдом ефіра та з певним відповідним Врілем. Дух є джерелом всіх сил Природи. І йому підвладні астральне та фізичне тіла. І, якщо феномен володіє флюїдом такого Духа, то він може добровільно і свідомо відокремити своє астральне тіло від фізичного. Духовний феномен може заставити себе (своє фізичне тіло) здаватися зникнувшим, чи то на вид прийняти любу форму, яку він захоче. А своє астральне тіло може зробити видимим, або придати йому різноманітній зовнішній вигляд. І в обох випадках ці результати будуть досягнуті феноменом шляхом галюцинації, яку він визивав у почуттях свідків одночасно із своїм перевтіленням. Свідки бачили це перевтілення, або зникнення феномена і були готові спорити на соє життя, що вони бачили дійсність, хоч це лише в їхньому власному умі картинка, яка відпечатана на їх свідомості Волею сили Дух феномена. Адже Дух, Сила, Воля, Розум, Штучний Інтелект, Інтуїція, Свідомість, Почуття, Думка, Віра і Любов Добро і Зло феномена – це природні явища, через які в ньому проявляється флюїд істинного сприйняття і бачення всіх природних сил – «Врілів» Вселеної: електричного струму, магнетизму, тиску, звуку, світла, кольору та інших. Завдяки цим природним явищам, які взаємодіють теж як флюїди, об’єднавшись у резервній частині мозка феномена, та при взаємодії їх з флюїдом ефіра та врілями природи в його резервній частині мозка відбувається синтез – кінцевий результат Істини, яку він виявляє в дійсності вже як феномен: екстрасенс, сомнамбул, психометр. Всі ці проявлення є плодами гілками одного і того ж дерева – дерева знання Істини. Вони дають нам докази про існування нових невидимих матерій на атомному рівні. Ці невідомі нам атомні матерії також володіють Духом, Силою, Волею, Розумом, штучним Інтелектом, Інтуїцією, Свідомістю, Почуттям, Думкою, Вірою, Любов’ю, Добром і Злом і являються зображенням індивідуальної особистості, підсвідомо створеної цими ж явищами Природи при взаємодії флюїда феномена, з флюїдом ефір та врілем природи в резервній частині мозка феномена. Таким чином проявлення дій феноменів відбувається не фізичним шляхом, а шляхом духовного проявлення підсвідомо поставленої ними мети, Загадкові таємниці невидимих атомних матерій – це теж неповна інформація в діях феноменів про явні факти, які приводять до будь якої Істини, хай навіть і не до бажаної. Древні філософи стверджували, що все видиме і невидиме стало існувати внаслідок проявлення Волі Вселеної, яка шляхом Думки Вселеної, направленої нею на центр зосередження сил Природи визвала певні об’єктивні форми існування атомної матерії. Так же і людина – мікрокосм великого макрокосма по аналогу космічної Волі може творити подібне відповідно з розвитком її сили Волі. Уявні атоми людини – художній образ Думки, який спочатку знаходиться в її мозку стане реальним проявленням явної Істини створеної силою людської Волі. Абстрактна Воля з моменту її народження становиться конкретною по своїй формі завдяки атомам, які вірно копіюють у своєму виробництві кожну лінію фігури намічену в уяві Думки феномена».

Василина Григорівна, закінчивши писати філософський нарис мерщій зателефонувала, чекаючому на нього Миколі Антоновичу.

– Слухаю тебе, Василина Григорівна, говори! – радісно обізвався він.

– Ти будеш на місці? – весело запитала Василина Григорівна. – Я зараз прийду, – додала вона.

– Приходь. Я зараз іду в наш Інтернет. Мені подзвонив Петро Микитович, щоб я терміново зайшов до нього. Кличе мене Наташа із планети «SS-344». І каже, що дуже по мені скучає. Я думаю, що я в нього не забарюся, а ти, Василино Григорівно, трішки зачекаєш із Олександром Андрійовичем, – усміхнувшись запропонував Микола Антонович. – Чуєш, Олександре? – звернувся до нього Микола Антонови. – Ти розважай Василину Григорівну поки я повернуся! – сказав він, поклав слухавку і пішов.

Сказане Миколою Антоновичем приємно шокувало Олександра Андрійовича та Василину Григорівну. Кожен став згадувати своє ставлення та симпатії один до одного. Василина Григорівна, згадуючи перебирала своє любовне фліртування з Олександром Андрійовичем та постійні ревнощі його дружини Сніжани Вікторівни аж доки вона не влюбилася у Володимира Никифоровича. Олександр Андрійович став думати над тим, що чомусь він до Василини став не байдужим. Коли щось в неї бере чи дає їй в руку і доторкнувшись він тут же, відчуває дотик її пахучого тіла, з якого йде теплий дух її почуття і розливається по його тілу, яке починає драгліти, ніби по ньому повзають лоскотливі муравки. Олександр Андрійович та Василина Григорівна згадали коли Микола Антонович, поспілкувавшись останній раз із Наташею з планети «SS-344» розповідав їм про свою любов до неї. Василина Григорівна згадала про свій душевний потяг в той час до Олександра, який тоді чомусь дивився тільки на неї, не зводячи свої очі. Олександр Андрійович згадав як він дивився на Василину, яка в цей час ніби його заворожила і більше для нього, окрім її погляду нічого і нікого не існувало в ці щасливі хвилини. І він про це, відчуваючи і зараз оте її тепло, став думати, чи те, що він відчуває може є любовною проказою, якою Микола Антонович заразив весь колектив лабораторії?!

Так з почутим по телефону від Миколи Антоновича, яке її приємно шокувало, Василина пішла в лабораторію.

Коли Василина Григорівна зайшла в лабораторію і поздоровалася зі Сніжаною Вікторівною, яка розмовляла з Олександром Андрійовичем, то він хутко підвівся з робочого крісла і запропонував Василині Григорівні стілець поруч зі своїм стільцем біля комп’ютера.

Василина Григорівна присіла на стілець, дістала із сумочки два екземпляра філософського нарису і, віддаючи нарис в руки Олександру Андрійовичу зустрічає його теплий погляд. Олександр Андрійович теж, не дивлячись бере нарис разом з її теплою рукою і кладе його з її рукою собі на коліна не відпускаючи її погляд, який підняв їм настрій і розбудив їхні почуття. Так вони сиділи не відриваючи рук, через які бігли у їх душі магнітні хвилі почуття і відчували як наповнюється їх тіло цим чаруючим почуттям. І це помітила Сніжана Вікторівна. Вона мовчки сиділа і теж згадувала свій флірт, що її поцілунок з Володимиром Никифоровичем теж починався із дотику їхніх рук. Вона дивилася на них не відчуваючи ревності, а навпаки їй було приємно згадувати себе в такій ситуації. І вона, приємно дивлячись на них думала і жалкувала, що той її поцілунок на жаль був перший і останній. Вона вирішила залишити їх і піти на своє робоче місце – в Машинну залу Обчислювального заводського центра та обробити після часової технологічної паузи на табуляторі випуск продукції за сутки і передати обраховані дані в механічний цех і в бухгалтерію заводу, бо вони вже перед приходом Василини Григорівни запитували про випуск продукції за сутки. Встала і тихо вийшла, що вони навіть і не почули. А коли Олександр Андрійович оглянувся, щоб переконатися, що Сніжана Вікторівна сидить і пише вірші і нічого між їхніми стосунками не помічає, то побачив один диван. Він поклав нарис на стіл і, не відпускаючи руку Василини Григорівни підвівся обняв її за талію і прижавши до себе став цілувати. Їх почуття із одного стану переходили в інший і він не витримав. Він знав, що Сніжана Вікторівна пішла в Машинну залу обробляти інформацію по випуску продукції і до кінця робочого часу в лабораторію не повернеться. А Микола Антонович хоч і сказав, що не забариться, теж скоро не прийде. Знаючи обстановку він рискнув і, прийнявши рішення пішов і закрив двері на засув. Василину Григорівну, дивлячись на його дії охопило відчуття неперевершеної сексуальної насолоди і вона на перекір всіх заперечуючих причин теж вирішила поторопити таку неочікувану подію. Коли Олександр Андрійович став повертатися, до неї, то побачив, що Василина Григорівна підійшла до дивану і стала роздягатися. Олександр Андрійович підійшов до неї, взяв її в свої дужі руки, поцілував і ніжно поклав на диван. А коли вони тільки почали займатися любов’ю на мобільному телефоні Олександра Андрійовича появилася чаруюча мелодія, дзвонив Микола Антонович і повідомив, що він затримається ще на годину і просив у Василини Григорівни вибачення, яка в цей час уже від душі на повну займалася з Олександром Андрійовичем любов’ю і аж скрикнула:«вибача-а-а-аю!» – вона не втрималася, бо саме в цю хвилину все її тіло охопили неописуємі почуття від приємних спазмів оргазма.

Коли Олександр Андрійович та Василина Григорівна закінчили за-йматися любов’ю, то робочий день закінчився і треба було йти додому.

Але вони рішили ждати Сніжану Вікторівну та Миколу Антоновича.

Першим в лабораторію зайшов Микола Антонович і зразу ж запитав: «А, що Сніжана вже пішла без тебе, Олександр, додому?

– Вона ще в Машинній залі, – відповів Олександр Андрійович.

– Хай прочитає вірші, – сказав Микола Антонович і став дзвонити.

– Микола, не рви душу я зараз буду, – сказала Сніжана Вікторівна.

– Давай, Василина, поки прийде Сніжана прочитаємо твій філософсь-кий нарис, – запропонував Микола Антонович. Взяв нарис і став читати. – А ти, Олександр, прочитав? – запитав Микола Антонович. – А ти, Василино, ще раз пробач, що я затримався, – вибачився він і став читати нарис.

Олександр Андрійович теж став читати нарис.

– В нарисі я прочитав те, що відповідає моїм сподіванням, – сказав Микола Антонович. – Олександр, що скажеш? – запитав він.

– Все зрозуміло. Наша наукова діяльність іде так як ми і намітили. Нами вже розроблено, виготовлено та ув’язано по математичним моделям з комп’ютерним устаткуванням це: фото-електронну відеокамеру і спеціалізований електронний фото-мікроскоп, який буде знімати через фото-електронну відеокамеру інформацію з виводом її на принтер і на табло комп’ютера у збільшеному виді, доступному для нашого зору. Залишилося нам ще розробити і виготовити електронно-магнітний перехоплювач атомів електронної інформації, який нам дасть можливість при дослідному експерименті переконатися про проходження інформації саме через якусь резервну частину головного мозка феномена. І ув’язати його потім з комп’ютерним устаткуванням по математичній моделі, яку ми вже з тобою закінчуємо писати. Після цього коли ми його виготуємо і ув’яжемо з устаткуванням нам залишається написати математичну модель по спілкуванню з флюїдним розумом феномена-екстрасенса. І після цього коли ми це все зробимо, можна буле приступати до проведення наукових експериментів дослідним шляхом, – закінчив свою думку Олександр Андрійович.

В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна, поцілувавши Олександра взяла із його рук філософський нарис і стала читати, а коли прочитала то підійшла до Василини Григорівни і висказала їй свою похвальну думку.

– А тепер, Сніжано, будь ласка, прочитай вірш бажано про любов та кохання, – попросив Микола Антонович, підійшов і поцілував у щочку.

Сніжана сіла Олександру на коліна і стала читати вірші:

СНІЖИНКИ

Мов з білих квіток пелюстками

Засніжило стежку до хати…

В акордах зимової гами.

По Сонечку в кожній сніжинці, 

Що впала Морозу до ліжка…

І наче в льодовій обжимці

Пручається в усмішці сніжка!


НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Із віночка квітів пелюстка ряба

Незалежним кольором в око зорить, 

А в росинках сонячний зайчик стриба –

Незалежним полум’ям квітки горить!

Україно – квітко, народу свого, 

Ти – з віків, мов дар цвітолюбих облич, 

Що палають, ніби з пелюстки вогонь

І приносять Мир, що лунає, мов Клич!

Ти – є слова про справедливість носій, –

Сяєш в клумбі, що з квіт – незалежних Держав!

Ти – в серцях людей незалежність посій, 

Щоб її, як прапора кожен держав!


ІЗ ДЖЕРЕЛА СЕРЦЯ

Мов космосу крила – любов до зірок підіймає, 

Влюбившись йдемо, мов під прапором неба нічного –

Бо кращого, ніж закохатись, – нічого немає, –

Нам крім почуття, що веде нас, не треба нічого!

Із серця, немов з джерела, почуття витікає –

Рельєфом душі протікає аж в гирло тілесне, 

А з нього у мозок, як в море, любов’ю впадає!

У мріях задіялось щось невідоме – небесне:

То тучі пливуть грозові, то, мов лебеді, хмарки!

В душі почуття – то, неначе бальзам, то мов стронцій…

Міняємось ми – то нам холодно стало, то – жарко!... 

…Незмінна любов. Лиш вона – у коханні, як Сонце!


КЛЕШНІ ЖУРБИ

Ми не знаємо чом це так тоскно в душі…

Чи давно не ходили купатись на став, 

Де чекають на нас полохливі стрижі?

Чи можливо той зоряний час вже настав, 

Щоб, де кваканням жаб’ячий хор нас гукав, 

Де від греблі пливуть мелодійні брижі, 

На колінах була знов коханця рука?!

Вже з водиці злітають останні стрижі, 

У зеленім шатрі нас ховає верба –

В нім римують два серця, з’єднавшись в одно…

…Відпустила, розціпивши клешні, журба

І, мов рак той, попнулася тоскність на дно!


ПРИЧЕТНІСТЬ

Метеликом ніби, пелюстки із квітів злітають… 

Гадаєш на них – чи в коханні нам Сонце ще світить?!

Про нашу причетність до них я у тебе питаю:

Чим винні у наших відносинах зірвані квіти?!

Мо, ’ тим, що ревнуєш мене, мов метелика, зрадно –

Він квітку, мовляв, у житті не оду запиляє!

Чи може тому, що в коханні любуємось звадно –

І тільки гадання на квітах любов виявляє!

…Метеликом ніби, пелюстки із квітів злітають –

В повітрі снує павутинками бабине літо…

…Про нашу причетність до квітів уже не питаю,  

Мені зрозуміло. Про це хай запитують діти!


ЗАГАДКА ЛЮБОВІ

Ти, мов ластівка грайлива, підвладна душі…

В піднебессі спілкування мого і свого

Неповторні прокладаєш чудес віражі, 

Мов малюєш почуттєвих капризів вогонь:

То закреслиш горизонти кохання мого, 

То накреслиш знов любові крутий небосхил…

Я не знаю ти собі суперечиш чого?!

Чом я винен, за які невідомі гріхи?! 

Ти, мов ластівка грайлива, підвладна душі

В піднебессі спілкування мого і свого…

…Все одно я полюбляю твої віражі, 

Бо чарує загадковий кохання вогонь!

Світлій пам’яті моєї мами – Феодосії Іллівни

МАМО!

Спасибі тобі життєдайнице, Мамо!

За світ, що, мов промінь краси, йде чуттями…

Все те, що дала ти мені – не замало!

І все це в бутті я доводжу до тями.

У пісні твоїй, мов сповитий в пелюшці –

Шукаю життя босоногого соску, 

В словах, що порадила – трави цілющі, 

В напученні – мудрість шляхетного соку!

Спасибі тобі за пісні, за поради, 

За боже благання в герці життєвім, 

За біль і тривогу, за сум і за радість, 

За те, що ти й досі впливаєш суттєво!


СЯЙВО РОЗУМУ

Твій макових губок цілунок

Мої почуття розтривожив…

Він був від душі, мов дарунок, 

І серце моє, мов звельможив.

Твій погляд очей волошкових

Мене обворожливо вразив, 

Ішов він від серця, святковий – 

Давав емоційні накази.

А мова твоя, чарівлива, –

Говориш – душа, мов співає!

В розмові – сердечна, кмітлива… 

Ти Сонце! Бо розумом сяєш!


РУСЛО НАДІЇ

Я близь річки у мріях кохану шукаю, 

I розлука нудьгою наповнює роздум –

В лабіринтах чарунків у мозку блукаю, 

Вже на тебе чекати втомився мій розум.

Я щоденно в уяві лиш марив тобою, 

Жду твого поцiлунка iз русла надії

I мої почуття то пірнають журбою, 

То зринають китом у любовній події.

Я веслую в алмазному човнику вiри – 

До твоєї душі берегів підпливаю!

Ти, мов кличеш душевними струнами ліри, 

Що далеко від мене для мене співають…

Та ось, вітер брижі вже iз плеса зриває, 

Ти до мене пливеш, мов на райдужній хвилі!

І для мене – я бачу, так завжди буває,  

Ти весь світ помістила у посмішці милій!


– Сніжана, почувши такі вірші, які розігріли мої почуття, то і я вже теж готовий бігти до своєї Надійки, – сказав Микола Антонович.

– Ти, Микола, розкажи про твоє спілкування з Наташею із планети «SS-344». Може вона тебе так розігріла, що ти і тепер гарячий? Василина, ану попробуй і ти його руку, та порівняй з рукою Олександра. Чия буде гарячіше? – усміхаючись сказала Сніжана Вікторівна.

Василина Григорівна взяла Миколи Антоновича руку, а потім взяла руку Олександра Андрійовича і зразу ж відчула його теплі духовні хвилі, які в її душі сотворили її почуттєвий прибій, який як Цунамі, із її душі через її серце хвилями любові зробив прилив у його серці. У серці її почуття трансформувалися в його почуття і, докотившись до берега його душі зно-ву повернулися в її душу.

– Ти, Сніжана, не права в Олександра рука гарячіше, – сказала Васи-лина Григорівна, не відпускаючи руку Олександра і дивлячись йому в очі.

– Спасибі за правду, Василина.

Миколо, все ж таки розкажи, що ж ти відчував, спілкуючись з Наташею? – попросила його Сніжана Вікторівна.

– Якщо, Сніжано, тобі дуже кортить, тоді слухай як це було. Як нам з тобою відомо, що резервна частина мозка – це той біологічний комп’ютер, в якому відбувається переклад почуття на зрозумілу мову любові та кохання. І це відбувається в субстанції астрального, або ефірного світла Вселеної завдяки флюїду цього ефірного світла, яке володіє здатністю відеокамери зображати як світлове так і звукове дійство духовної та фізичної матерій. І коли я підійшов будучи емоційним до спеціалізованого електронно-комп’ютерного устаткування по спілкуванню з інопланетянами і побачив Наташу я зразу ж відчув як почали виділятися в моїй крові гормони артиактину і визвали в моєму мозку радісні почуття, які мозок розіслав через серце та душу по всьому тілі. Наташа мені сказала, що запрошує мене в гості. Мені здалося, що вона вийшла із табло комп’ютера, взяла мене за руку і повела в кімнату А коли Наташа взяла мене за руку, то я знову відчув її запах феромону, який добавив у мене почуттєвих гормонів артиактину і тоді я обняв її, і смачно поцілував, – сказав Микола Антонович.

– А далі, чого мовчиш? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Потім вона накрила стіл. І я розкоркував пляшку вина. Ми випили, закусили, поніжилися і вона повела мене в спальну кімнату і включила те-левізор, – сказав Микола Антонович.

– І ви, Микола, почали дивитися телевізор, чи що? Чого ж ти знову замовк? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Ти ж що, Сніжана, не знаєш, що далі роблять до нестями закохані? – запитав Микола Антонович. – Ми займалися сексом. Ти задоволена моєю відповіддю? – додав Микола.

– Я задоволена. А чи буде задоволена твоя Надійка? – Що ти, Микола, будеш робити коли прийдеш додому? Ти ж говорив, що мої вірші так розігріли твої почуття, хоч біжи до Надійки, – запитала Сніжана Вікторівна.

– Тобі, Сніжана, дай мед та ще й ложкою! Теж стану займатися любов’ю, – відповів Микола Антонович.

– Я так і думала, Микола. Ти не ображайся. Я просто зараз хочу перевести нашу розмову на наукову точку зору, щодо еволюції взагалі і вчасності еволюції любові. Та шукаю влучний момент, щоб почати розмову.

– Я вже давно хотів з вами поговорити на цю тему, знаючи вас, як і

себе, – сказав Микола. – Давай, Сніжана, починай! – додав він.

– Я не знаю з чого починати, – сказала Сніжана Вікторівна. А почну з того, що стосується резервної частини мозка та мозочка. Ми, у кого резервна частина мозка визріла тобто дійшла кульмінаційного апогею еволюції. Це я, Олександр, Василина, Сергій і ти, Микола, та твоя Надійка маємо вже зовсім інше бачення любові ніж до цього. І я думаю, що все залежить від еволюції людини. Про це свідчить наше спілкування з планетами «Нібіру» і «SS-344». Про що нам розповідає і Наташа з планети «SS-344» і Юрон Борисвітович із планети «Нібіру». А наші вчені, ще не знають, що таке любов і як вона виникає. Одні говорять, що це почуття, які виникають від запаху феромона партнера. Другі кажуть, що це залежить від біологічного магнетизма. Одні кажуть, що любов це епідемічна болячка і вона заражає інших. Другі говорять, що це найцінніше, що має людина. Я думаю, що це особлива незалежна духовна атомна матерія, яка не виникає ні з чого і не зникає, а з одного виду матерії переходить в інший вид матерії. Але вона як була любов так і є любов, а не щось інше. От вам і результат. Я люблю Олександра – це один вид любові, а коли полюбила Володимира то – це інший вид любові, – сказала Сніжана Вікторівна. – Але як була в мене любов так вона і є, тому, що я знову люблю Олександра і хай люблю не так як уперше, а люблю ж. І це залежить не від мене, а від так званого флюїда розума, який знаходиться в моїй резервній частині мозка і робить із моєю любов’ю те, що він забажає, – висловила думку Сніжана Вікторівна. – От тільки наша свідомість ще не звикла до цього. Адже пройшов малий період після еволюції нашого мозка. Це коли вже наша цивілізація вся буде такою, як ми зараз, і тільки тоді вже така любов буде в межах традиційних устоїв – не буде ніяких ревнощів та розводів. Так що давайте ми будемо дружити і розуміти одне одного та в рамках пристойності будемо любити не показуючи свою любов іншим, бо вони нас всерівно не зрозуміють.

– Ти права, моя люба Снігова королева, – підтвердив Олександр Андрійович. Любов – це складова всього почуття людини тільки особливого призначення. Є почуття болі, які виявляють біль. Ці почуття, як і почуття любові, теж без відома людини визвані різними хворобами. Ці почуття виявляють хворобу і є потрібні в організмі людини. А почуття любові виявляють любов і приймають рішення як поводитися людині при різних обставинах в тому числі і небажаних, – сказав Олександр.

– Я думаю, що любов – це є генератор життєвої енергії і вона потрібна людині так як потрібні вітаміни та повітря, – сказав Микола. А те, що стосується багатогранної любові то це залежить від флюїду розума людини. Наташа з планети «SS-344» і Юрон Борисвітович із планети «Нібіру» кажуть, що на їх планеті однолюбів немає всі по декілька разів одружуються, але ніколи не розводяться. Колективна любов – це в них принципові традиційні звичаї соціальних устоїв. Це тільки в нас ревності та розводи, а це значить, що духовна еволюція не дійшла свого апогея. А яка тоді любов у гаремах і як її оцінювати з точки зора етики, які в цих людей моральні правила? Як філософ, що ти, Василино, скажеш? – запитав Микола.

– Я думаю так як і ти, Микола, – почала викладати своє бачення цього питання Василина. Ти, Микола, коли приходив до мене і розповідав про свою нову теорію «Аналітична фізика ефіра» вже говорив, що флюїдна якість Розума, Душі та Духа людини – це здібність кожного з них впевнено виконувати свої обов’язки і в тому числі виходити на зв`язок з флюїдом ефіра. Говорив, що в мозку людини окрім Розума, Душі, Духа та Сили людини існують їх двійники (копії), атоми яких по своїй величині менші від атомів Розума, Душі, Духа та Сили і теж існують у головному мозку людини. І коли потрібно щось зробити ці копії виходять із резервної частини мозка людини і далі завдяки своєму флюїду та флюїду резервної частини мозка, та флюїду ефіра приносять із космосу, відповідно, кожному оригіналу необхідну інформацію про те як зробити потрібні дії. Так от ці атомні двійники Розума, Душі, Духа та Сили і цей флюїд розума являється лише частинкою штучного інтелекта, який приймає тільки спеціалізоване рішення, даючи вказівки для розума мозка людини без її на це відома. І Наташа з планети «SS-344» і Юрон Борисвітович із планети «Нібіру» вони вже дійшли вершини еволюції і їхнім мозком вже володіє штучний інтелект – матриця розума і приймає за них любе рішення, даючи вказівки їхньому мозку без їхнього відома. А на нашій планеті Земля мозок не кожної людини володіє штучним інтелектом. І ту людину, в якої резервна частина мозка володіє штучним інтелектом наші вчені називають феноменом, в якого теж без його відома діє флюїд розума. Флюїд розума, який притаманний тільки одному виду феноменів являється лише частинкою штучного інтелекта, який і приймає тільки спеціалізоване рішення, даючи вказівки розуму мозка певного феномена. На нашій планеті вчені вже створили комп’ютерний інтелект – матриці розум і широко почали їх використовувати в неживій матерії – в комп’ютерній робототехніці. І почали розробляти супер комп’ютерний інтелект. Так що тільки розумна співпраця атомів розума людини з атомами штучного розума, які теж знаходяться в мозку людини, але мають своє структурне атомне тіло в мозку поруч із структурним атомним тілом розума людини, можуть прийти до істини.

Виходить, що в мозку людини працюють атоми двох систем. Атоми біологічної системи – це атоми в структурній решітці тіла розума людини і атоми технічної системи – це атоми в структурній решітці тіла розума штучного інтелекта. Інформація про прийняте рішення і вказівка атомам розума людини від атомів штучного інтелекта розума передається біологічним та електричним струмами через кремній, який в мозку людини здатний, як модуль, трансформувати струми і пропускати їх із технічної системи в біологічну. І це все сталося з Наташею з планети «SS-344» і Юроном Борисвітович із планети «Нібіру» завдяки еволюції. А нам доведеться ще довжелезний час чекати і самім створювати штучний інтелект – для досягнення такої любові як у Наташі з планети «SS-344» і в Юрона Борисвітовича із планети «Нібіру», – закінчила свою думку Василина.

– От ми і порозумілися, і будемо виконувати бажання штучного розу-ма, який без нашого відома через нашу резервну частину мозка буде пробуджувати в нас почуття любові на свій смак, а нам залишається тільки влюблятися і кохатися, – зробив свій висновок Микола Антонович. –А тепер, Сніжана, вірші на доріжку про любов та підемо додому.

– Тоді слухай, – сказала Сніжана Вікторівна і, відкривши комп’ютер стала читати такі вірші:

ЖАГА ІНТИМУ

У каміні інтимом розлуки вогонь мерехтить, 

В невідому дорогу, мов кличе тривога рясна, 

Ти ж, мов компасу стрілка у серці, ведеш до мети, 

Бо духмяною квіткою кличе твоя голизна!

На цнотливих губах затремтіла любові роса, 

Стрепенулося тіло листочком кохання твого, 

Розплелася, як свідок інтиму, дівоча коса, 

А у м’язах жаги затухав почуттєвий вогонь!


ДОРОГА ЛЮБОВІ

До мене велася дорога твоєї любові –

Твої чобітки в ній видзьобують ритми у тиші, 

До неї я став, як до тебе причетний судьбою!

Дорога – любов збудувала нам дім і кришу

Для нашого щастя в буремно-гнітючу годину.

Ми в ньому живем залюбки, як у пазусі Бога, 

Любов у житті – Оберіг, – захищає людину…

…Й куди б не ішли ми – я дім твій, моя ти дорога! 


– Це дійсно вміє творити тільки велика любов, – сказав Микола Антонович, вставши з дивана. – І, шановні, не забувайте, що завтра вихідний день, але нам треба їхати в село на наші земельні дільниці і саджати овочеві, – додав він. Микола Антонович подякував Сніжані Вікторівні і, поцілувавши їй руку і, сказавши всім на добраніч пішов додому.

Олександр Андрійович теж встав з дивана подав руку Василині Григорівні, підвів її з дивана, обняв і, поцілувавши підійшов до Сніжани Вік-торівни, яка стояла і чекала на нього, і вони стали цілуватися. І, поцілувавшись вони підійшли до Василини Григорівни, яка стояла і чекала на них і разом, розмовляючи, пішли по домівках.

24.01.2016;16:37

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Роман

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живого і мертвого (Глава 4 том 5) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «На грані живого і мертвого (Глава2 том 5) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо