05.04.2018 06:36
для всіх
45
    
  - | -  
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 5 том 5

темпи заводської еволюції

Літо стало здавати свої позиції – наступає золота осінь. Заводчани закінчили роботу в аграрному цехі – зібраний урожай овочевих культур на земельних дільницях і внесені добрива. Із конвеєрів спеціалізованих технологічних ліній завода зійшов ще один комбайн по зборці зернових культур. На лікарняному поприщі – в галузі медицини вже введена в експлуатацію заводська лікарня. На виховальному і навчальному фронтах – в галузі культури, освіти та виховання в зеленім цехі завода – сосновій зоні в ряду із лікарнею, школою, дитячим садочком та їдальнею зведені стіни заводського клуба Інтернет та ведеться накриття стелі залізобетонними плитами. В школу набрали учнів дві групи першокласників і дві групи десятикласників. В дитячому садочку навчають малят танцям та малюванню. Не здає свої темпи і науковий цех – лабораторія. Після розробки та виготовлення Машини часа та введення її в науково-експериментальну експлуатацію вже розроблено і самотужки на заводському устаткуванні виготовлено: фото-електронну відеокамеру і спеціалізований електронний фото-мікроскоп, який буде знімати через фото-електронну відеокамеру інформацію з виводом її на принтер і на табло комп’ютера у збільшеному виді, доступному для зору людини. Та зроблена їх ув’язка з діючим устаткуванням. Написані по ним комп’ютерні програми. Розроблені, написані та вже ув’язані математичні моделі з цим же, діючим, устаткуванням на спілкування з флюїдним розумом феномена – людини-сомнамбула та на спілкування з флюїдним розумом феномена людини-психометера. А зараз ведеться розробка прилада по електронно-ультразвуковому фото-мікроско-скопу, який буде визначати і окреслювати зони органів людини в структурі її тіла. Розробляється ще прилад по електронно-магнітному перехопленню і утриманню атомів електронної інформації, який буде тримати атоми при їх розгляді. Розробляється і пишеться математична модель і комп’ютерна програма по спілкуванню із флюїдним розумом феномена – людини-екстрасенса.

Олександр Андрійович, закінчивши креслення по електронно ультразвуковому фото-мікроскопу та по електронно-магнітному перехоплювачу атомів електронної інформації показав їх Миколі Антоновичу.

– Олександр, тоді я зараз понесу креслення по електронно-магнітному перехоплювачу атомів електронної інформації та по електронно-ультразвуковому фото-мікроскопу в механічний цех, а ти сідай і дописуй мою математичну модель по електронно-магнітному перехоплювачу, і подзвони Сніжані хай вона попросить Василину щоб вона помогла їй написати комп’ютерну програму, а то у Сніжани мало часа. Вона ж, поки-що одна працює, – сказав Микола Антонович. Або ти попроси. Хай зайде забере математичну модель і піде до неї, – додав він. А я коли прийду ми з тобою бу- демо спілкуватися з душею папуги Коші, я вчора домовився з Олежиком він з ним десь через дві години обов’язково прийде, – повідомив Микола Анто-

нович.

Олександр Андрійович зателефонував Василині Григорівні.

– Слухаю, тебе, любий Олександр, – обізвалася Василина Григорівна.

– Василина, Микола поніс в механічний цех мої креслення по електронно-магнітному перехоплювачу атомів електронної інформації, а я закінчую писати його математичну модель, потрібна твоя поміч, ми просимо тебе, щоб ти прийшла зараз в лабораторію забрала її і зі Сніжаною почнете писати по ній комп’ютерну програму. Приходь швидше, а то я дуже скучаю, – попросив Олександр Андрійович.

– Вже іду, коханий, – сказала Василина Григорівна. Взяла сумочку і пішла.

Олександр Андрійович дописав математичне речення – рівняння і пішов на диван.

Василина Григорівна зайшла в лабораторію і, закривши двері на засув підійшла до Олександра і, впавши в його гарячі обійми вони стали займатися любов’ю.

Насолодившись любов’ю, Василина Григорівна взяла математичну модель і пішла в Машинну залу до Сніжани Вікторівни.

– Зараз будемо писати комп’ютерну програму, – привітавшись сказала Сніжана Вікторівна. – Присядь, Василина, я знаю. Ось тільки заведу рулон паперу в табулятор. До мене заходив Микола Антонович коли ішов у механічний цех, – додала вона.

– Ти, Сніжана, справляєшся одна? – запитала Василина Григорівна. – Давай я почну писати, а буде в тебе вільний час будеш ти писати, запро-понувала Василина Григорівна.

– Давай, – погодилась Сніжана Вікторівна і порадила їй писати програму на мові кобол.

Повертаючись із цеха, Миколі Антоновичу подзвонив Олександр Андрійович і повідомив, що Олежик вже прийшов. Проходячи мимо Машинної зали Обчислювального центра Микола Антонович зайшов у Машинну залу до Сніжани Вікторівни.

– Я бачу, що ви вже пишете комп’ютерну програму. Молодці! Тоді я пішов. Ми вдвох із Олександром по твоїй, Василина, пропозиції зараз будемо спілкуватися з душею папуги Коші, – повідомив Микола Антонович.

– Так ми з Василиною прийдемо, – сказала Сніжана Вікторівна.

– Приходьте, – запросив Микола Антонович. – Тільки, Сніжана, не з пустими руками, а з віршами, – додав він, усміхаючись як завжди.

Коли Микола Антонович зайшов у лабораторію, то його вже зустрічав папуга Коша по команді Олежика.

Папуга Коша сів Миколі Антоновичу на ліве плече і прошепелявив:

«Шановний, Микола Антонович, Коша Вас вітає».

– Привіт, Коша, – сказав Микола Антонович, ніжно дивлячись йому в очі підставив під його ніжку середній палець правої руки.

Коша з плеча Миколи Антоновича перейшов у його долоню і, злетівши з неї сів на плече Олегу.

В лабораторію прийшли Василина Григорівна та Сніжана Вікторівна.

Микола Антонович поставив коло папуги Коші ультразвуковий прилад і Олександр Андрійович, включивши комп’ютерне устаткування вийшов на зв`язок з душею Коші.

На табло комп’ютера вискочила інформація такого змісту: «Так я душа Коші, яка вас бачить і чує вашу між собою розмову. В кінці кінців я, душа Коші, через його розум в якому я існую маю змогу передати вам, Олександр Андрійович, з Миколою Антоновичем те, що ми, папуги, думаємо про людей. Так ви, люди, дійсно розумніші від нас, але чому ви не можете вивчити нашу пташину мову? Ми, папуги, ваші улюбленці – члени людської сім’ї від дня свого народження вивчаємо вашу мову точнісінько так, як вивчають її ваші діти і, достигши семи місяців ми повністю володіємо нею, розуміючи ваше ставлення до нас, папуг. Ми не стали розмовляти з людьми по причині мутації. Про нашу мутацію я, душа, Коші дізналася від своїх дуже далеких предків, які передавали із покоління в покоління всю інформацію про своє життя. Мені мій дідусь розповів, що коли його хазяїн прилітав на Землю, то привіз сюди, як дарунок землянам декілька сімей папуг. Мої далекі предки не тільки говорили, а навіть читали. Інформація тих часів, що про нас писали древні вчені зберігається в розумі мозка папуги. І так як я, душа, маю доступ до цього розума, то я користуюся його інформацією. Зараз я відкрила файл цього розума і зчитую вам цю інформацію: «Вченим планети «Нібіру» вдалося з’ясувати, що в клітинах молекул папуги раніше існували особливі так звані реактивуючі молекулярні ферменти репарації, які могли відновляти молекули ДНК пошкоджені різними агентами хімічної та фізичної природи. Цей фермент з’єднувався з пошкодженою молекулою і відновлював її цілісність. Ці молекули ДНК на той час виконували роль матеріального носія генетичної записі для нащадків. Так як еволюцію проходять всі молекули, то реактивуюча молекула фермента, перебуваючи в цій еволюції втратила лікуючі можливості. Тоді в пошкодженій молекулі ДНК папуги почав змінюватися генетичний запис для нащадків. З тих пір ми стали деградувати у своєму розвитку, а потім стали мутантами і, втративши дар мови стали шепелявити. Таким чином після нашої деградації у нас з’явилась своя шепелява мова. Наша мова складається теж із людських слів тільки ми їх шепеляво вимовляємо. Було, що ми раніше розмовляли з людьми і співпрацювали з ними в аграрній галузі народного господарства – знищували на полях саранчу своїм дзьобом. У пташиному розумі зберігається вся інформація ще з незапам’ятних часів. Пташиний розум і душа та наш інкстинт, існуючи в мозку папуги спроможні прочитати думку свого хазяїна, та визначити його емоційний стан».

Микола Антонович роздрукував інформацію на принтері і дав Василині Григорівні та Сніжані Вікторівні і вони стали читати.

Прочитавши стали думати про почуте від Коші.

Микола Антонович подзвонив у відділ міжпланетного Інтернета і запросив Петра Микитовича щойно прийти.

За декілька хвилин Петро Микитович перечитав інформацію про спілкування з пташиною душею папуги Коші.

– Я вже підготував спеціальну передачу в Міжпланетний Інтернет і для нашої міської телестудії залишається доповнити тільки цим останнім експериментом, – повідомив Петро Микитович.

В лабораторії пролунав дзвінок телефона. Дзвонила секретар директора – Надія Петрівна.

– Сергій Никифорович кличе до себе Миколу та Олександра, – повідомила Надія Петрівна.

– Зараз прийдуть, – відповіла Василина Григорівна. – Хлопці, вас обох викликає Сергій, – сказала вона.

– Ти, Олежик, ще побудь, коли я повернусь від директора, то може ще поспілкуємося з Кошею? – попросив Микола Антонович.

– Заходьте, шановні, та розташовуйтеся, – запросив їх Сергій Никифорович і вказав на диван. – Що скажете? По-перше я вас вітаю з вашими успіхами. Сергій Никифорович встав і потиснув їм руки. – Молодці! Чим думаєте займатися далі? У мене є така пропозиція. Я думаю, що цей час вже настав. Заводська лікарня працює в двох спеціалізованих напрямках. Я хотів би щоб вона запрацювала ще і в третьому напрямку – в наркології.

– Знаємо, Сергій, ми вже з Олександром говорили на цю тему. У нас є теж злободенні сучасні теми, що стосується здоров’я людини, – сказав Микола Антонович. – Думаємо через електромагнетизм і молекули ДНК та РНК людини позбавити людину назавжди – без наступних рецидивів від всякої дурної залежності в тому числі й від наркотичної та алкогольної. Такою причиною може бути тільки ослаблений електромагнетизм атомів ДНК та РНК у клітинах сонячного сплетіння тіла людини, бо сонячне сплетіння людини це є генератор її життя. Треба створити відповіді прилади: тесла прилад, який буде заміряти напруженість кожного атома в магнітному полі Сонячного сплетіння; магнітометр, який буде намагнічувати атоми до необхідного рівня їхньої напруженості, – повідомив він. – Ми тобі на цій неділі дамо обґрунтовану відповідь, що і як ми будемо робити і які прилади та електронне устаткування нам потрібні, – додав він.

– Тоді добре, – сказав Сергій Никифорович і по-дружньому тепло потиснув їм руки. І не забувайте свій аграрний цех. В наступний вихідний поїдемо на прополку, – весело добавив Сергій Никифорович.

Микола Антонович та Олександр Андрійович прийшли в лаборато-

рію.

– Що цікавого вам розповів Сергій? Та яке іще наступне завдання ви отримали? – зацікавлено запитала Василина Григорівна, тонучи в голубизні очей Олександра Андрійовича.

– Цікавого не розповідав, а завдання отримали цікаве, – відповів Олександр Андрійович взаємним усміхненим поглядом.

– Я, Василина, думаю, що лікування від алкогольної та наркотичної залежності теж не залишить байдужою і твою філософську думку, – сказав Микола Антонович. – А, що ти, Сніжано, скажеш по спілкуванню з папугою? – запитав він. Ти б почитала і Коші вірші ті, що ти нам дома читала вечором, коли я приходив до вас, – запропонував Микола Антонович.

– Я скажу коли почитаю Коші вірші, – відповіла Сніжана Вікторівна і, підійшовши до Коші, який сидів на плечі в Олежика, стала гладити його голову і розглядати його очі, погляд яких теж був спрямований в її очі.

– Коша, тьотя Сніжана зараз для тебе почитає вірші і вона ж хоче знати про них твою думку, – сказав Олежик.

– Коша, я інколи використовую пернатих – твоїх родичів, щоб через їх образ передати свою думку, – сказала Сніжана Вікторівна і, подивившись в його очі стала читати із записнички такі вірші:

ЛУНА ЖУРАВЛИНОГО ПЛАЧУ

Де плачем журавлиним розкрилилось небо

І мигтять, мов сріблясті пір’їнки, дощі, 

Там курликати птицям до обрію треба, —

В ті місця, де гніздяться брусничні кущі, 

Де в них ягоди ніжності мила збирає…

При мені ж залишилася мрія сумна —

Та, що слізним дощем від розлуки ридає, 

І плачем журавлиним під небом луна!


МОГО ПОЧУТТЯ СОЛОВ’Ї

Зі сніжної лави волосся твого, 

Що впало інтимом на груди мої, 

Мов з пісні, чуттям вилітає вогонь

І гаєм згоряє, мов спів солов’їв, 

Що плавить у душах, мов віск, почуття

На ноти високого дзвону весни, 

Здається, волосся твоє — це життя, 

Що думку занурює в образні сни…

До сніжної лави волосся твого, 

Що впало інтимом на груди мої, 

З долоні летить біострумом вогонь, 

А з ним — і мого почуття солов’ї!


ВОРОНА

Ворон майстерний пілотаж

Пророчить зиму за крилом, 

Де, мов сніжинками, міраж —

Неначе душу замело…

Тебе ворону я згадав:

В житті моїм був твій політ, 

На серці каркання хода

Лишила заморозку слід.


ФЛАМІНГО

Приснився Фламінго мені уві сні, 

Але я не знав, що такий десь існує, 

Тож звідки взялися привиддя ясні, 

Що мозок у сонній уяві будує?!

Можливо душа зацікавилась ним

І, вийшовши з тіла, до нього злітала

Й вернулась, щоб в мозку продовжити сни,  

Коли познайомилась – іншою стала!

Виходить, що в нічку душа вже не спить –

У сонному мозку вона самостійна!

Лиш в нім, як «матрьошка» в «матрьошці», сидить –

Й про світ інформує людину постійно!

Приснився Фламінго мені уві сні, 

Але я не знав, що такий десь існує, 

Тож звідки взялися привиддя ясні, 

Що мозок у сонній уяві будує?!


ДІАЛЕКТИКА ГОРОБЦЯ

Коли акація цвіла:

На ній не видно й горобця.

А як зима за них взялась, 

Сидять, не видно й деревця!

Гілля, мов з грушами, звиса, 

Ці сірі груші цвірінчать, 

Немов я винен їм вівса...

Приходить заморозку час.

Знялася сніжна курява:

Морозко зашпорів підніс, 

А їм це ніби трин-трава –

Сидять, цвірінькають під ніс!



КРИЛА

Уже журавлі в піднебессі вечірнім курличуть,

В польоті свій голос осінній для нас залишають…

Неначе у космос – в дорогу далеку нас кличуть, 

Любов’ю своєю нас грішних, неначе втішають!

Що з ними у нашім коханні нам буде тепліше, 

Хоч зиму вони у коханні своєму й не знали, 

Бо їхнє кохання ніж наше ніжніше й світліше, –

І в зраді любовній ніколи вони й не бували!

Як в небі, і так на землі їм не страшно ходити, –

Бо доля дала їм життя і безкриле й крилате

І теж до безтями, як люди, уміти любити.

Як в небі, у їхнім коханні крилато буяти, 

То так, на Землі і людині безкрило ходити!

Та все ж журавлем у житті я хотів би буяти, 

Бо справжня любов не спроможна безкрило прожити –

В уяві у ній журавлем я хотів би літати!


ДЯТЕЛ

Є свій в любові дятел – має серця стуки, – 

Римує ритм закоханих сердець, злетівши в душу –

Доносяться зіркам його мелодій звуки, –

І він їх скрізь озвучує – і на воді й на суші!

Розсипав вечір в небі, мов жаринки, зорі…

З-під брів, неначе скибок, звівши з неба очі, 

Їх ти рахуєш вже, як хвилі, в синім морі –

Та й нащо? Хай мерехтять вони собі щоночі!

Ти краще порахуй, як серце в грудях б’ється –

Візьми за руку, – пульс нащупай ніжно, ніжно

Він наче дятла стук – любов’ю віддається!

Не будь в коханні, як та зірка – наче сніжна…

Щоб кров кохання стукала в серцях гарячих, –

Зроби цілунків безліч – хай душа вирує!

Та жаром уст зроби цілунки зірки «ярче»

І хай любові дятел в пульсі їх рахує!


– Що скаже, Коша, тьоті Сніжані, чи сподобалися вірші і якщо сподобалися то чим? – запитав Олежик.

– Коша скаже тьоті Сніжані, що вірші сподобалися тим, що вони образно і зрозуміло передають її думку, – шепеляво відповів Коша.

– Дякую тобі, Коша, за твою оцінку, – сказала Сніжана Вікторівна, погладивши Кошу. – А тепер я скажу, що в спілкуванні з папугою треба ще поговорити з душею Коші і запитати, що ще розповідав йому його рідний дідусь? – порадила Сніжана Вікторівна і пішла в Машинну залу, щоб обрахувати випуск продукції за сутки.

Микола Антонович включив ультразвуковий прилад і вийшов з душею Коші на зв`язок, включивши комп’ютерне устаткування.

– Що ще тобі, Коша, розповідав твій дідусь, – запитав Микола Антонович.

На табло комп’ютера вискочила інформація такого зміста: «Мені мій дідусь розповів, що його хазяїн був дуже знаменитій фермер, і йому на планеті Нібіру не було рівних, бо він був нащадок фермера із якоїсь крилатої Раси».

– Що тепер, Василина, ще нам скажеш? – радісно запитав Микола Антонович. – А ти, Олежик, можеш бути вільним ми дякуємо тобі, що ти виховав такого розумного Кошу, – додав він.

– Я думаю, що нам пощастило. Ми без сумніву отримали напрямок подальшої наукової роботи – зараз вже, не вагаючись, можна виходити на зв`язок із крилатою Расою, – відповіла Василина Григорівна – Ладно, Микола, я пішла в школу до мене щойно прийшло осяяння – буду думати та щось писати про електромагнетизм, – додала вона і пішла.

Микола Антонович підійшов до Олежика. Олежик посадив Кощу собі на ліве плече.

– Спасибі тобі, Коша, за чудову твою розповідь – сказав Микола Антонович, розглядаючи його очі і ніжно погладив Кошу по голові.

– Коша, скажи: «Дядя, – Микола Антонович, до побачення», – попросисив Олежик, міцно тиснучи руку Миколі Антоновичу.

– Дядя, Микола Антонович, Коша каже до побачення, – прощепелявив Коша і дивився з плеча Олежика на дядю до самого виходу з лабораторії.

Провівши гостей Микола Антонович та Олександр Андрійович стали займатися кресленням приладів. Микола Антонович креслив тесла прилад для визначення величини магнітного поля, а Олександр Андрійович креслив магнітометр для намагнічування атомів.

08 – 11 02.2016;

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!