Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.04.2018 07:04Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 7 том 5

в понеділок

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 05.04.2018 / 45596

Після дводенного відпочинку «м’язів» мозку на лоні аграрного поля знову запрацював інтелект заводчан у звичному для них напрямку. Цеховики стали випускати продукцію, а конторські службовці почали втілювали у свої фахові обов’язки свої професійні думки. 

Микола Антонович і Олександр Андрійович прийшли в лабораторію і продовжили роботу по наміченому плану. Олександр Андрійович, дописавши математичну модель по тесло приладу почав писати математичну модель по електронно-ультразвуковому фото-мікроскопу. Микола Антонович теж закінчив писати математичну модель по магнітометру і став писати по електронно-магнітному перехоплювачу атомів.

Василина Григорівна поїхала в місто. Її, як директора школи, викликало обласне відділення Міністерства Освіти на з’їзд директорів шкіл області.

Петро Микитович зателефонував Сергію Никифоровичу.

– Слухаю тебе, Петро Микитович, – озвався Сергій Никифорович.

– На наш Інтернет прийшло повідомлення від завода-виробника. Пропонують електронно-обчислювальну техніку посліднього покоління. Прислали технічний паспорт і заявку зі всіма реквізитами на її виготовлення в разі нашої потреби, – сказав Петро Микитович.

– Передай технічний паспорт в приймальню Надії Петрівні, – сказав Сергій Никифорович.

– Зараз принесу, – відповів Петро Микитович.

Сергій Никифорович, натиснувши кнопку зв’язку визвав до себе Надію Петрівну.

– Слухаю тебе, Сергій Никифорович, – сказала, ввійшовши Надія Петрівна ласкаво зазираючи в його очі.

– Надія Петрівна, зараз тобі принесуть з Інтернету технічний паспорт на електронно-обчислювальну техніку, – сказав Сергій Никифорович. – А ти, будь ласка, подзвони Сніжані Вікторівні, щоб вона взяла технічний паспорт на нашу обчислювальну техніку і, взявши в тебе той, що принесуть зайшла до мене. Ми їх розглянемо, – додав він.

В Сергія Никифоровича задзвонив мобільний телефон. Дзвонив голова райвиконкому Іван Федорович Шевелев.

– Слухаю тебе, Іван Федорович, – сказав Сергій Никифорович.

– У мене до тебе є складне питання і щоб ти його вирішив – виділив у наш районний фонд волонтерів для нашої армії тридцять тисяч гривен. Рахунок пришлемо, – попросив Іван Федорович.

– Добре. Допоможемо, – відповів Сергій Никифорович. Кажеш, що все. Тоді до побачення, – додав він і поклав на стіл мобільний телефон.

Сергій Никифорович знову визвав до себе Надію Петрівну.

– Що на цей раз скаже мені мій шеф? – запитала вона, усміхаючись і дуже ласкаво дивлячись в його світло-зелені очі.

Сергій, розуміючи такий погляд відвів свої очі від її погляду.

– Надія Петрівна, будь ласка, скажи головному бухгалтеру хай вона зайде до мене, – попросив Сергій Никифорович.

В кабінет Сергія Никифоровича зайшла Олена Василівна.

– Звали? Я прийшла, – запитала Олена Василівна. 

– Олена Василівна, голова нашої районної ради Іван Федорович Шевелев просив мене, щоб завод виділив для волонтерського фонда нашого района тридцять тисяч гривен. – Яка ваша думка – зможемо? – запитав він.

– Треба ж – значить зможемо, – відповіла Олена Василівна.

– Тоді добре. Ми з вами в цьому питанні однодумці, – сказав Сергій Никифорович. А рахунок прийде. Оце все, що я хотів сказати, – додав він.

– Як тільки прийде нам від них рахунок ми перерахуємо кошти без затримки, – запевнила Олена Василівна і вийшла.

В кабінет Сергія Никифоровича відчинилися двері і Надія Петрівна, дивлячись ласкаво йому в очі запропонувала Сніжані зайти в кабінет.

– Ти ж, Надія Петрівна, скажеш, що я зайнятий.

Сніжана, поклавши технічні паспорти на стіл вскочила в його зустрічаючі руки і вони, віддавшись своїм почуттям в обіймах забувши все стали цілуватися, приближаючись до стола. Як тільки Сергій відчув кришку стола вони розвернулися і він посадив Сніжану на стіл. Сніжана Вікторівна положила ноги йому на плечі і їхні нестримні почуття миттєво все вирішили за них і вони стали займатися любов’ю, відчуваючи не описуємо блаженне почуття від свого бурхливого дійства.

Надія Петрівна сиділа і думала чому ж він мене попередив? Адже він мене ніколи не попереджав.

Микола Антонович закінчив писати математичну модель по роботі електронно-магнітного перехоплювача атомів електронної інформації для перехоплення та утримання рухливості атома.

– Ти, Микола, вже закінчив писати? – запитав Олександр Андрійович.

– Закінчив, – відповів Микола Антонович – А тобі, Олександр, ще багато писати? – запитав він.

– Через час, півтора закінчу, – відповів Олександр Андрійович.

– Я тому питаю, щоб завтра вийти на зв`язок з Крилатою Расою, – сказав Микола Антонович. Працюй, а я збігаю до своєї Надійки та пообідаємо з нею, – додав він і пішов.

В приймальню зайшов Микола Антонович і направився в кабінет директора.

– Микола, стій. Сергій зайнятий і велів мені нікого не пускати, – голосно сказала Надія Петрівна і, вставши підійшла до нього.

– А хто в нього? – запитав Микола Антонович.

– Сніжана, – відповіла Надія Петрівна.

– Давно? – запитав він.

– Майже година коли вона зайшла, – відповіла вона.

– Тоді мені все зрозуміло, – сказав Микола Антонович і закрив на ключ двері приймальні.

Надійка, зрозумівши його намір кинулася в його обійми. Флюїд їхньої резервної частини мозка визвав азартну думка про Сергія Никифоровича та Сніжану Вікторівну і розчулив їхні почуття. Микола взяв її на руки і, підійшовши до стола вони теж стали займатися любов’ю, не звертаючи на телефонні дзвінки, які розривали телефон.

Дзвонив Петро Микитович, щоб з’ясувати чи треба давати заяву на виготовлення електронно-обчислювальної техніки нового покоління. Петро Микитович вирішив сходити та взнати. Прийшовши до приймальні став відчиняти двері, але вони не відкривалися і він почав стукати.

Двері відчинив Микола Антонович і Петро Микитович все зрозумів.

– Заходь, Що тебе перед обідньою перервою пригнало сюди? – усміхаючись запитав Микола Антонович.

– Ти ж знаєш, Микола Антонович, прийшов за відповіддю на заявку про виготовлення обчислювальної техніки, – відповів Петро Микитович.

З кабінету Сергія Никифоровича вийшла Сніжана Вікторівна і почула кінець їхньої розмови.

– Сніжана Вікторівна, скажи, що ви рішили із Сергієм Никифоровичем? – запитав Петро Микитович.

– Сергій Никифорович хоче запитати думку нашого головного науковця, – відповіла Сніжана Вікторівна. – Зайди, Микола, – додала вона і віддала йому технічні паспорти.

– Заходь, Микола, ти мені потрібний, – сказав Сергій Никифорович. – Зайдеш до Сніжани Вікторівни і там почитаєш технічний паспорт на електронно-обчислювальну техніку і приймеш рішення. Я вже читав. Як скажеш, так і буде. За рік, півтора воно себе окупило б, Але зараз для нас дуже дорого, – додав він.

– Добре, тоді я зараз іду до Сніжани Вікторівни, – повідомив Микола Антонович і пішов у машинну залу Обчислювального Центра.

– Що тобі сказав Сергій? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Сказав, що останнє рішення буде за мною, – відповів Микола Антонович. – Зараз я порівняю, – додав він і став читати.

Сніжана Вікторівна почала обробляти табуляграму. А в часи технологічної перерви, коли табулятор рахував, вона з насолодою згадувала свій медовий час проведений із Сергієм Никифоровичем.

– Я, порівнявши технічні характеристики електронно-обчислювальної техніки нового покоління і нашої техніки, скажу, що треба дати заявку. Поки вони серійно їх почнуть випускати, то пройде час. Купимо.

В машинну залу Обчислювального Центра до Сніжани Вікторівни зайшла Василина Григорівна.

– Що так швидко закінчився ваш з’їзд? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Працювали без перерви з дев’ятої ранку до чотирнадцятої години дня.

– Що там цікавого ти, Василина, отримала для свого філософського бачення? – запитав Микола Антонович.

– Обговорювали питання акселерації та в зв’язку з нею інтелектуальну загрузку школярів на слідуючий навчальний рік, – відповіла Василина Григорівна.

– Цікава тема. Вона мені часто приходить на думку. В мене вже є готовий вірш на цю тему, – сказала Сніжана Вікторівна.

– А що в нас, Микола, нового поки мене не було? – запитала Василина Григорівна.

– Все по старому, – відповів Микола Антонович. – Може у Сніжани і є щось нового, – додав він, усміхаючись. Ладно Сніжано. Читай вірш та я піду в лабораторію до Олександра та взнаю чи він закінчив писати математичну модель, – повідомив Микола Антонович.

– Іди до нього, а коли будете іти додому зайдете і я почитаю, – сказала Сніжана Вікторівна.

Василина Григорівна сиділа і чекала на Олександра Андрійовича, уявляючи з ним бажану зустріч.

– Олександр, ти закінчив писати? – запитав Микола Антонович, перешагнувши поріг лабораторії.

– Закінчив, – відповів Олександр Андрійович.

– Тоді закривай двері, та пішли до дівчат, – сказав Микола Антонович.

– А, що Василина вже приїхала з міста? – радісно запитав Олександр

Андрійович.

– Приїхала і зараз у Сніжани, – відповів Микола Антонович.

– Я вже прийшов, Сніжана, і привів твого чоловіка, – сказав, як завжди, усміхаючись, Микола Антонович.

Олександр Андрійович, зустрівши ласкавий погляд Василини Григорівни, підійшов до Сніжани Вікторівни і поцілував, 

– Розповідай, Василина, що там цікавого ти почула? – радісно запитав Олександр Андрійович.

– Обговорювали шкільну програму по загрузці школярів учбовими програмами на слідуючий навчальний рік з урахуванням еволюції розвитку молодого покоління, а по науковому – флюїда Акселерації, – відповіла Василина Григорівна, утопаючи почуттями в плесі його голубих очей.

– Сніжана, ти казала, що вже написала вірша про Акселерацію? – запитав, усміхаючись, Микола Антонович.

– Є, – відповіла, усміхаючись, Сніжана Вікторівна.

– Жартуєш? – перепитав Микола Антонович.

– З тобою пожартуєш! Слухай, Хома невіруючий, – сказала, усміхаючись, і стала читати вірш:

ПІДКАЖЕ АКСЕЛЕРАЦІЯ

О, бібліотеко Персеполіса!

Ти військом Македонського підпалена…

Взяти де словесного прополіса, 

Щоб сповнити у пам’яті прогалини

Пройденим життям цивілізації

Шумерів, що втішались анунаками?!

Знищено античну публікацію —

Часопис зник з біблійними ознаками…

Знаємо, минуле ще повернеться

Обличчям десь загубленої нації…

В пошуках відоме світу ствердиться —

Підкажуть нам плоди акселерації!


– Сніжана, ти із свого філософського револьвера кулею словесного про полюса попала в яблучко мого задоволення. Я задоволений почутим і я пішов до своєї Надійки, До завтра, колеги, – сказав Микола Антонович і пішов на вихід.

Олександр закрив лабораторію, взяв дівчат під руки і повів по ялинковій алеї аж до будинка, слухаючи їхні солов’їні трелі, мелодія яких наповнювала їхньою душевною музикою його окрилені почуття.

22.02 2016

05.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 9 том 5) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 05.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 6 том 5) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя. Знайомство
13.08.2018 © роман-мтт / Мініатюра
Серпень-Крадій
09.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя
06.08.2018 © Маріанна / Мініатюра
Слова
25.07.2018 © Анатолій Валевський / Казка
Чарівна перлина. Частина-10
На грані живого і мертвого (Том V)
04.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 1 том 5)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 5 том 5)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 7 том 5)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 9 том 5)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 3  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
09.08.2018 © Суворий
Судетська криза: чехи відкидають ультиматум Гітлера, Європа мобілізується (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Проба сил: Чи Росія може воювати? (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Англія та Франція примушують Чехословаччину віддати Судети (вересень 1938)
07.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Чемберлейн їде до Гітлера (вересень 1938)
06.08.2018 © Суворий
Похід Польщі проти української церкви (вересень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
12.12.2014 © МИХАЙЛО БУЛГАКОВ
17.09.2014 © Софія
01.12.2010 © Журналіст
26.03.2012 © Піщук Катерина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди