05.04.2018 08:32
Без обмежень
7 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава12 том 5

лікування репараційними ферментами

Перед обідньою перервою Микола Антонович пішов у заводську лікарню до Маргарити Віталіївни, щоб узнати чи після їхньої реклами по телебаченню приходять хворі пацієнти.

– Доброго ранку шановна, Маргарита Віталіївна, – поздоровався Микола Антонович. Давно я не чув твоїх віршів може зараз почитаєш хоч один, – попросив Микола Антонович. – Потім я скажу чого я прийшов.

– Привіт, Микола Антонович. Я особисто і весь колектив заводської лікарні дякуємо за швидке установлення обладнання у маніпуляційній кімнаті, – привітала Маргарита Віталіївна. – будемо лікувати, – додала Маргарита Віталіївна. Тепер послухай такий вірш:

НОВА ЛЕГЕНДА

Віками існують легенди й повір’я –

З епохи в епоху їх час переносить, 

Який, мов близькі і далекі сузір’я, 

Із космосу суть до людини доносить…

Германію ж сплав – довголіття людини!

Він інфрачервоне тепло, мов проміння, 

Дає, як здоров’я, людині щоднини!

Щоб мати в житті найгідніше сумління, 

Щоб радість і мудрість вершини сягали, 

Що на олімпі буття лиш існує!

Щоб віру в цей промінь, як дух, зберігали

І пам`ять гострили, що предків шанує…

...З Кореї повір’я, мов Сонечко, сходить!

Я вірю, що скоро цей час вже настане –  

І сплав цей від Happy Dream, що зі Сходу

В надбанні здоров’я легендою стане!


– Гарний вірш – похвалив Микола Антонович. – Я прийшов до тебе, Маргарита Віталіївна, щоб з’ясувати як рухаються лікарняні справи. Пацієнти є? – запитав Микола Антонович.

– Вчора прийняли на стаціонарне лікування двох хворих з відкритою формою туберкульоза легень, – відповіла Маргарита Віталіївна.

– Тоді все гаразд. Ми з Олександром Андрійовичем прийдемо і ви під нашим наглядом почнете їх лікувати. Я пішов у лабораторію.

– Олександр, я був у Маргарити Віталіївни. Вони вже прийняли двох пацієнтів хворих туберкульозом легень. Тепер, ми зайдемо в Інтернет візьмемо з собою Петра Микитовича з відеокамерою і підемо в лікарню.

Коли Микола Антонович, Олександр Андрійович та Петро Микитович

зайшли в маніпуляційну кімнату там були дві медсестри Олена Олегівна Оніщенко та Захарія Пилипівна Співак. Вони вже комп’ютером по автоматизованій комп’ютерній програмі добре управляли цими приладами і електронно-комп’ютерним устаткуванням.

– А де ж ваші хворі? – запитав Микола Антонович. – Щось я їх не бачу, – пожартував, усміхаючись Микола Антонович.

– Прийдуть після обідньої перерви, – відповіла Захарія Пилипівна.

– Тоді ми зараз підемо до їдальні та пообідаємо, – сказав Микола Антонович.

– Я сьогодні їжу взяв дома і буду обідати у їхній столові, – сказав Петро Микитович.

Захарія Пилипівна з Оленою Олегівною включили комп’ютер.

– Олена, що ми, сидячи за комп’ютером повинні перш за все робити з пацієнтом?

– Ми повинні відшукати хворі клітини в його легенях, задіявши електронний ультразвуковий датчик, який знайде і окреслить їх зону.

– Правильно, – сказала Захарія і його включила. – А потім?

– А потім ми включаємо спеціальний електромагнітній прилад, який буде брати у пам`яті комп’ютерного устаткування креслення репараційної молекули і з клітин легень у хворій зоні буде створювати репараційні молекули та реплікаційні молекули. Репараційні молекули будуть лікувати вражену хворобою зону – «вигризати» хворі молекули, а молекули реплікації будуть ставати на місце хворих молекул.

– Правильно, – сказала Захарія і включила. А далі? – запитала вона.

– Потім ми на табло комп’ютера виводимо всі лікуючи файли і, читаючи їх находимо файл з назвою встановленого діагнозу, – відповіла Олена.

– Правильно, – сказала Захарія. – А потім? – запитала вона.

– А вже далі, ввімкнувши файл з назвою діагнозу за нас по автоматизованій комп’ютерній програмі починають працювати оці всі прилади та комп’ютерне устаткування і результат лікування ми побачимо на табло цього комп’ютера, тому що весь процес лікування відбувається автоматично з виводом результата на табло комп’ютера по вибраному нами файлу.

– Правильно, – сказала Захарія. – Молодець – п’ять! – усміхаючись додала Захарія і вимкнула комп’ютер.

– Клас! – сказала Олена. – Гарна у нас робота, – додала вона.

Захарія глянула на годинник. До приходу із їдальні Миколи Антоновича та Олександра Андрійовича залишається чотирнадцять хвилин.

– Я почну лікувати без їх, – сказала Захарія і посадила Михайла Селезньова на стілець.

Захарія подивилася і опустила прилади по рейці до рівня легенів Михайла. Включивши комп’ютер стала чекати, і коли він загрузився вона знайшла файл на якому було написано: «електронний ультразвуковий датчик» і, відкривши цей файл стала пильно дивитися на табло комп’ютера.

Невдовзі на табло комп’ютера спочатку появилося темне коло в діаметрі два сантиметра – це була каверна. Край цього кола був не такий темний, як по центру кола. Потім появилося навколо темного кола пунктирне коло з лінійкою. Відстань між колами дорівнювала одному сантиметру. І коли темне коло було окреслене пунктирним колом Захарія включила спеціальний електромагнітній прилад. Він взяв у пам`яті комп’ютерного устаткування креслення репараційної молекули і з клітин легень у хворій зоні став створювати по цьому кресленні репараційні молекули та реплікаційні молекули.

Потім на табло комп’ютера Олена вивела всі лікуючи файли і, читаючи їх найшла назву встановленого діагнозу: « відкрита форма туберкульозу легень» і, відкривши цей файл цим самим задіяла процес лікування.

Коли в маніпуляційну зайшли Микола Антонович та Олександр Андрійович то Петро Микитович уже проводив зйомку відеокамерою. Вони глянули на табло комп’ютера.

– Наскільки вже збільшилася відстань між колами з того часу коли на табло комп’ютера появилося пунктирне коло з лінійкою? – запитав Микола Антонович.

– Майже на два міліметра, – відповіла Захарія. – А з того часу як поя-вилося пунктирне коло з лінійкою пройшло шість хвилин, – додала вона, глянувши на комп’ютерний годинник.

– За шістнадцять хвилин ваш пацієнт буде вилікуваний повністю, – запевнив Микола Антонович. – Дайте йому газету хай читає, – додав він.

– Я вилікую одного Михайла, а ти, Олена, будеш лікувати другого Михайла, – жартуючи сказала Захарія.

В маніпуляційну зайшла Маргарита Віталіївна з лікарем і стали спостерігати за зникненням темного кола. Так непомітно пройшло ще десять хвилин. Захарія та Олена пильно стежили за табло комп’ютера. А темне коло було менше ніж пшоняне зернятко. Раптом із табло комп’ютера зникають обидва кола. І це всі помітили.

– Процес лікування закінчено, – сказав Микола Антонович

– Комп’ютерне устаткування автоматично вимкнулося, – повідомив Олександр Андрійович. – Можете сходити на рентген, – запропонував він.

Олена запросила Чхан Михайла на лікування. Вони підійшли до стільця. Михайло сів на стілець і Олена, подивившись на прилад трішки підняла його вверх по рейці, виставивши на рівні легень.

Включивши комп’ютер стала чекати, і коли він загрузився вона знай-

шла файл на якому було написано: «електронний ультразвуковий датчик» і, відкривши цей файл стала пильно дивитися на табло комп’ютера.

Невдовзі на табло комп’ютера спочатку появилося темне коло в діаметрі півтора сантиметра – це була каверна. Край цього кола був не такий темний, як по центру кола. Потім появилося навколо темного кола пунктирне коло з лінійкою. Відстань між колами дорівнювала одному сантиметру. І коли темне коло було окреслене пунктирним колом Олена включила спеціальний електромагнітній прилад. Він взяв у пам`яті комп’ютерного устаткування креслення репараційної молекули і з клітин легень у хворій зоні став створювати по цьому кресленні репараційні молекули та реплікаційні молекули.

Потім на табло комп’ютера Олена вивела всі лікуючи файли і, читаючи їх найшла назву встановленого діагнозу: « відкрита форма туберкульоза легень» і, відкривши цей файл цим самим задіяла процес лікування.

Олена, глянувши на комп’ютерний годинник засікла час і всі присутні стали очікувати кінця лікування.

Пройшло дев’ятнадцять хвилин і лікування закінчилося.

В маніпуляційну повернулися з рентгену лікар – Надія Антонівна і пацієнт – Михайло Селезньов.

– Флюорограма легень показала, що каверни на легенях вже немає, – повідомила Надія Антонівна.

– Тоді, Надія Антонівна, готуйте їх на виписку, – сказала Маргарита Віталіївна. І провірте для підтвердження Чхан Михайла на рентгені, – додала вона.

Михайло Селезньов і Михайло Чхан подякували медсестер і лікарів, а вченим міцно потиснули руки і радісними пішли в палату.

Медперсонал і вчені теж задоволено розійшлися на свої робочі місця.

15.04.2016

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живого і мертвого (Глава 14 том 5) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «На грані живого і мертвого (Глава 12 том 5) / Роман | Василенко Андрій Антонович».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо