На грані живого і мертвого
глава 14 том 5і знову в пошуках
Непомітно пройшов вже третій тиждень після Симпозіума. В понеділок, прийшовши на роботу Микола Антонович та Олександр Андрійович стали думати, щоб їм вибрати із старини та поспілкуватися через Машину Часа з Крилатою Расою.
В лабораторію подзвонив Петро Микитович і сказав, що до Інтернета прийшло повідомлення Колумбійського інститута Нью-Йорка і щоб прийшли та забрали.
Олександр Андрійович забравши повідомлення став читати. Воно було такого зміста: «На наше запрошення нам прийшло повідомлення, що Вченими Нобелівської Асамблеї від Консиліума вчених нашого інститута отримано і розглянуто наукову інформацію вчених України: докторів медичних та математичних наук – Миколи Антоновича Опанасенко і Олександра Андрійовича Світозаренко та доктора філософських наук – Василини Григорівни Чабаненко та прийнято рішення про нагороду Нобелівською премією. Декан колумбійського інститута Філіпп Хеневалт».
Прочитавши, Олександр Андрійович повернувся в лабораторію.
Коли в лабораторію прийшли Василина Григорівна і Сніжана Вікторівна. Олександр Андрійович вручив Василині Григорівні повідомлення.
Василина Григорівна прочитала повідомлення. Воно її порадувало і викликало знову сумні спогади про недосипання та про недоїдання коли батьки загинули в автокатастрофі, а їй ще не було одинадцяти років. Вона залишилася із своєю старенькою бабусею, коли навчалася в Київському Міжнародному науково-технічному університеті на факультеті гуманітарних наук. Приходилося із стипендії тратити гроші на ліки для дуже хворої бабусі, яку вона дуже любила і до пізньої ночі доводилося сидіти коло неї поки вона засне.
– Ти, Василина, чого стала такою зажуреною? – запитав Микола Антонович.
– Та так. Згадала про своїх батьків та бабусю, – відповіла Василина Григорівна. – Давай, Микола Антонович, швидше виходь на зв`язок із минулим, – додала вона і повеселішала.
Микола Антонович ввімкнув спеціалізоване комп’ютерне устаткування і набрав на комп’ютері для автоматизованого пошуку слова: «знайти державу Єгипет».
Так повсякденно у наукових пошуках і в рутинній роботі трудових буднів рідного заводу непомітною ходою промайнули юначі і почали пробігати зрілі літа.
Працюючи, Олександр знову згадав, як у день установлення першого комп’ютерного устаткування він сказав своїй «Сніговій королеві» – Сніжані: «Процес пізнання людиною Всесвіта зупинити неможливо, як несила їй зупинити час, або оберти Землі навколо Сонця». Як тоді, так і нині, відкриваючи віконні штори, Олександр замислений ішов на своє робоче місце, яке своєю технічною системою так органічно з’єднує ефір космосу з ним – з його біологічною системою. А між технічною і біологічною системами таємно протікає через аморфний кремній невидима грань живого і неживого і з’єднує їх. Олександр, вчений зі світовим і міжпланетним іменем, двічі Лауреат Нобелівської премії, відчувши істину радів тому, що творчий шлях, по якому він у думках так впевнено ішов до істини, наяву привів його до замріяної мети. Його відчуття істини виросло у свідомості і стало вражати своєю чіткістю, пов’язаною складовими процесу пізнання Всесвіту, завдяки таємниці долини Козоро. І він знову бачить в своїй уяві силуети павука павича і дикобраза, і як промені ранкового Сонця на Марсі, наче вогняні стріли, пронизують вологе повітря долини Козоро і, вдаряючись об траву, вкриту росою, наче бризки шампанського, розлітаються в різні боки, уносячи за собою невидиме зображення розкритої ним таємниці долини Козоро.
18.04 2016