Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.04.2018 11:09Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 1 том 6

поїздка на посадку овочевих в аграрний цех

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 05.04.2018 / 45608

Весна вступила в свої права та обов’яжи. Вона розбудила від зимової сплячки всю флору. Дерева почали розпускати бруньки, а трава сплітати зелений килим, піднявши настрій заводчанам. 

В паркову зону завода заводчани із комори повиносили лави, сидять і чекають заводський транспорт, щоб ці спеціальні лави поставити в кузова цих машин і поїхати в село на свої земельні дільниці.

– Хлопі, вставайте! Он вже їдуть машини, – сказала Сніжана Вікторівна ласкаво і тепло, дивлячись в очі Сергія Никифоровича.

Микола Антонович, Сергій Никифорович, Олександр Андрійович, Петро Микитович та всі чоловіки поставили лави в кузова машин і всі поїхали. Молоді дівчата та хлопці співали, а коли виїхали на пряму дорогу, яка вже вела до села почалася жвава розмова і про посадку овочевих культур.

– Олександр Андрійович, що ви зі Сніжаною Вікторівною будите саджати? – запитала Василина Григорівна.

– Вітаміни – морковку, цибулю, перець, капусту та буряк, петрушку та укріп та невеличку діляночку ранньої картоплі, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– А ми з Маргаритою посадимо те що й Сніжана – вітаміни та ще й посіємо гречку, – сказав Петро Микитович.

– А ви, Василина, з Сергієм, що посадите? – запитав Петро Микитович.

– Ми посадимо те, що й ви та ще по заказу Сніжанки трішки кукурудзи, – відповів Сергій Никифорович і чомусь згадав як вони з Олександром Андрійовичем після захисту дипломів їздили в ліс за опеньками і їм обом тоді запала в око Сніжана Вікторівна. Цей спогад чомусь визвав ті давні почуття і заставив його довго дивитися на Сніжану Вікторівну, відчуваючи тепло її погляду, який вона теж чомусь не зводила з нього, відчуваючи тепло його очей. Сергій Никифорович, не відірвавши свій погляд від Сніжани Вікторівни звернувся до Миколи Антоновича: «Микола, а що ви з Надіє посадите? – запитав він.

– Ми посадимо те ж саме що й ви та ще дині, кавуни, огірки та гарбузи, – відповіла Надія Петрівна кокетливо, зазираючи йому в очі як це частенько повторює і на роботі.

– А ти, Микола, не боїшся, що ми зі Сніжаною Сергієм та Олександром на цей раз будемо у вас потрошку красти кавуни та дині, – жартуючи сказала Василина Григорівна. Всі переглянулися і розсміялися.

Нарешті машини повернули на дорогу в поле і зупинилися. Заводчани, взявши кошики із сім’ям розійшлися по своїх земельних дільницях.

Була хороша погода і радісно працювалося, і годинник для них непомітно намотував часову стрілку, піднявши Сонце в зеніт.

– Ну, що, Олександр, запитай у наших сусідів по дільниці може зробимо перерву на обід, – запропонувала Сніжана Вікторівна.

Сусіди погодилися і запросили до себе на обід. Олександр взяв кошик з їдою і вони пішли. Коли прийшли, то стіл вже накривався повним ходом. На скатертину розстелену Василиною Григорівною на землі Миколою Антоновичем, Петром Микитовичем та Сергієм Никифоровичем викладалися із кошиків різні страви. Не обійшлося і без спиртних напоїв. Від кожної пари стояли пляшки Кагора.

– Сергій, розкорковуй! – лагідно запропонувала Сніжана Вікторівна, заглядаючи любовно в його очі, з яких вже назустріч в карі очі Сніжани Вікторівни бігли емоційні хвилі любові.

Сергій Никифорович розкоркував і розлив порівно всю пляшку в підставлені хлопцями стакани.

– Так, хлопці та дівчата, остальне дома, – сказав Сергій Никифорович і підняв стакан та, подивившись на Сніжану Вікторівну зустрів її бажаний погляд.

– Вип’ємо за хороший урожай, – сказала Василина Григорівна і, дивлячись Олександру Андрійовичу в очі, всім своїм єством потонула в плесі його голубих очей.

Випили, закусили, а відпочивати не стали.

– Дома будемо відпочивати, – сказала Сніжана Вікторівна, запитуючи дивилася в очі Сергія Никифоровича – теж тонула в них і чекала, на його підтримуючу відповідь.

– Правильно, Сніжана, кажеш. Погляньте, вже всі заводчани працюють, – сказав Сергій Никифорович. дивлячись в її бажані чекаючі очі – А тепер накрийте, що на скатертині та пішли саджати, – додав він.

– А тепер, Сергій, я з тобою запрошуємо їх по приїзду до нас в гості та продовжимо розмову про наші враження про сьогоднішню вилазку на природу, – сказала, усміхаючись, Василина Григорівна, показуючи на скатертину.

–А тепер давайте позмагаємося. Хто швидше впорається, той від мене отримає приз, – весело запропонувала Сніжана Вікторівна. – Що скажете, хлопці? – запитала вона, спрямувавши свій ніжний погляд на Сергія Никифоровича.

– А що за приз? – запитав Микола Антонович.

– А це – жіноча тайна, Залежить лише від того – яка з наших бригад стане переможцем? Як для тебе, ти ж знаєш, то прочитаю вірш, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Усвідомив! А тепер ходімо на свої робочі місця, – сказав Микола

Антонович і вони розійшлися по своїх дільницях і стали саджати.

Сонце, сідаючи на околицю села вже вішало над полем рожеву заграву.

– Скоро почне вечоріти, – сказав Микола Антонович, закінчуючи скородити граблями вже посаджений баштан. – Надійка, ти йди та вкладай у кошики, а я зараз теж буду йти, – додав Микола Антонович.

Надія Петрівна прийшла і стала вкладати в кошики залишене після трапези. Невдовзі прийшов і Микола Антонович.

– Надійка, гукай Сніжану хай читає вірш, – жартівливо звернувся Микола Антонович і, підійшовши обняв і поцілував. – Ну що, любима? Завтра приїдемо досаджувати, – додав він.

Сонце вже сіло за обрій і вечір став фарбувати небо сірою фарбою, підганяючи роботу працюючих. 

Заводчани стали сходитися і сідати на машини. Нарешті прийшли і Серій Никифорович з Василиною Григорівною, Олександр Андрійович зі Сніжаною Вікторівною та Маргарита Віталіївна з Петром Микитовичем.

– Завтра ще приїдемо сказав Сергій Никифорович. – А ви, Перо, Микола, Олександр, ? – запитав він.

– Ми теж приїдемо та посіємо гречку, – відповіла Маргарита Віталіївна.

– А ми приїдемо та посадимо гарбузи, – відповіла Надія Петрівна.

– І ми приїдемо посадимо цибулю, – відповів Олександр Андрійович.

Вони мовчки взяли кошики і пішли до машин. Мовчки сіли і поїхали, а коли приїхали на завод, то вже стемніло.

Алею між ялинками освічував Місяць і вів їх до будинка.

Всі зайшли і посідали в ліфт, а вийшовши на десятому поверсі гості, як завжди, почали з вестибюля розглядати вечірню річку Дніпро. Небо було зоряне. По темній воді плив Місяць, мов човен, а зорі, ніби русалки, оточивши його з усіх сторін взяли в полон.

– Досить розглядати. Заходьте в квартиру, – стоячи у відчинених дверей, – запросила Василина Григорівна.

– Який романтичний краєвид. Хіба ж відірвешся! – радісно заперечила Сніжана Вікторівна.

– Пейзаж – була б я художником я б тільки тут малювала полотна! – додала Маргарита Віталіївна.

Василина Григорівна зачинила після їхнього заходу двері і запросила всіх в залу за стіл, який стояв посередині кімнати в оточенні чотирьох м’яких крісел між якими вона для чоловіків поставила, як завжди, стільці. Розташовуйтеся, як хочете. А я на хвилинку…, – сказала і вийшла.

В залу прийшов Сергій Никифорович і поставив на стіл три пляшки

вина «Шардане».

– Я зараз…, – сказав і вийшов.

В залу зайшла Василина Григорівна і поставила на стіл вісім чарок, сир та цукерки.

– Олександре, відкорковуй та наливай по п’ять капель, щоб враження від цієї поїздки краще віддзеркалювали наші думки, – весело і, усміхнувшись попросила його Василина Григорівна і, зазирнувши в його очі ніжно взяла його руку, яка лежала на його коліні і сіла коло нього в крісло.

В залу зайшов Сергій Никифорович.

– Я хотів би почути наших вчених коли вони вже скажуть людям про наше майбуття?. Що ви думаєте, Олександр, з Миколою? – запитав він.

– Ти ж, Сергій, знаєш ми вже розробили і самотужки на заводському устаткуванні, виготовили: фото-електронну відеокамеру і спеціалізований електронний фото-мікроскоп, який буде знімати атоми, а фотоелектронна відеокамера відправлятиме їх з виводом на принтер і на табло комп’ютера у збільшеному виді доступному зору людини, – почав відповідати Микола Антонович. – Нами вже написані математичні моделі по їх ув’язці з уже діючим спеціалізованим комп’ютерним устаткуванням по спілкуванню з душею людини. Та зроблена їх ув’язка з цим діючим устаткуванням. Написані по ним комп’ютерні програми. Розроблені, написані та вже ув’язані математичні моделі з цим же діючим устаткуванням на спілкування з флюїдним розумом феномена – людина-сомнамбул та на спілкування з флюїдним розумом феномена людина-психометер.

Розробили і виготували Машину часа та ще розробили і виготовили електронно-магнітний перехоплювач атомів електронної інформації, який нам дасть можливість при дослідному експерименті утримувати рухливість атома в лабетах при розгляді його структури. написали математичну модель і комп’ютерну програму по спілкуванню з флюїдним розумом феномена – людина-екстрасенс. встановити розміри і структуру атомів, Душі, Духа та Сили, які існують у головному мозку людини та розміри і структуру двійників атомів, Душі, Духа та Сили, які теж існують у мозку людини відповідно в їхніх невидимих тілах. Структурна решітка двійників, кількість атомів та кути з’єднання між ними окрім діаметра атомів повинні бути ідентичними відповідно атомам Душі, Духа та Сили. Залишається нам тільки виготовити Тазиметр Едісона Тоді ми почнемо через Машину часа, Тазиметр Едісона і резервну частину мозка феномена-пророка і через флюїд ефіра спілкуватися з минулим і заглянемо в майбутнє, – відповів Микола Антонович. Далі він випив пів чарки вина і, закусивши сиром згадав свою першу дружину, яка трагічно загинула.

– Що нам скажуть наші дорогоцінні кохані про враження від поїздки? Сніжано, яке твоє враження? – запитав Сергій Никифорович і випив чарку вина та, закусивши цукеркою знову згадав їх перше знайомство.

– Мені дуже сподобалося. Поїздка надихнула мене написати вірші на

різну тематику, – відповіла Сніжана Вікторівна і, поклавши цукерку під язик взяла свою записничку і стала писати вірші, який їй щойно приходили на ум. Її творчий процес не дав їй послухати враження своїх колег.

– Що ти, Сніжана, так довго пишеш, чи не поему? – пожартувала Маргарита Віталіївна. – Вже треба іти додому, – додала вона і їй так хотілося послухати вірша, що вона стала заглядати в її записничку.

– Зачекайте трішки. Які ви нетерплячі. Сидите тихо – поспівали б, а то наче й не п’яні, – пожартувала Сніжана Вікторівна. Я вже написала – відповіла вона. – Микола, слухай – це твій приз і стала читати такі вірші:

ХВИЛЯ СВЯТОЇ ЛЮБОВІ

Були ми обоє, як море, бурхливі й прозорі –

Злились ми з тобою на хвилі святої любові:

Були ми в юнацькі роки, як той човник на морі, 

Який віддалявся, як юність, верста за верстою…

А нині пливем ми на зрілій життєвій орбіті

І, ніби земне, відчуваєм тяжіння юначе, 

Яке віддалилось від нас у любовному світі

І хвиля святої любові за юністю плаче …


ВІТЕР СИВИНИ

У нашій любові й коханні усяке бувало –

І легко і туго, – жили ми зі щастям, з бідою…

Й хоч осінь чіпляє над нами своє покривало –

Душа молода, та і ми не старі ще з тобою!

Ще наші обличчя весняний вітрець окрашає, 

А те що осінній вітрець сивиною вже дише

Й на наших же скронях свою сивину залишає –

Не лихо, – він книгу про наше кохання лиш пише!


У РІЧЦІ ЛЮБОВІ

Прийшли ми на річку – не спиться тобі і мені, 

Не спить ще кермач на поромі – річній переправі, 

Не спиться ще й Місяцю в небі, не спиться й Луні.

Із лівого берега ми перебрались на правий –

І в наших серцях розлилася, як річка, любов, 

І тілом ідуть почуття, мов би венами, кров!

…В цій річці любові ти берег є лівий, я – правий

І ми у цій річці кохаємось. Настрій – яскравий! …

…Вже Місяць у річці заснув з ним заснула й Луна, 

А в нас із тобою душа ще не сонна, а брава!

Й на річці сьогодні не спиться з тобою лиш нам, 

Бо я – твій пором, а ти – люба моя переправа!


В ЧАРУЮЧІМ СНІ

Йде з серця твого у моє як з джерела любов –

Моє почуття, мов водицю святу п’є її, 

А серце моє у твоє почуття шле свої

І в наших серцях розігрілась любов, як і кров…

Й рум’янцем зорять вже ланіти твої і мої!

В твоєму волоссі гуляє сріблястий покров, 

Обличчя твоє окрашає рудих брів тятива, 

А очі твої, як два моря, я в них, мов пливу, 

І поруч коли ти зі мною – душа ожива, –

В чаруючім сні я побачив тебе наяву!


– Хороший приз. Дякую, Сніжана, – сказав Микола Антонович, алея хочу щоб ти ще один прочитала будь ласка, почитай, – попросив він.

– Якщо просиш тоді слухай, – погодилась Сніжана Вікторівна і стала читати такий вірш: 

ДІЇ ЛЮБОВІ

У душу, як в землю, вростає любові коріння.

В людині воно кроводійне, як сік – в деревині, –

Сприймає однаково нашого Сонця проміння

Й по різному діє з початку аж Світу й до нині…

Всіх з’єднує спільна ідея – продовжитьсь родом:

І дерево плід свій вирощує й діток – людина...

…У Світ випускає по-різному всіх лиш природа –

Тому у всіх дія любові по-різному дивна!


– От тепер, Сніжана, я з великим задоволенням можу іти додому. Дякую, – сказав Микола Антонович.

– Мені віші подобалися – гарні, – похвалила Василина Григорівна.

– Я у твоїх, Сніжана, віршах потонув, як криниці любові, – сказав Олександр Андрійович

– Гарні вірші. Мені теж сподобалися, – похвалив Сергій Никифорович. – Тепер можна і розходитися, – додав він.

Гості зібралися на вихід.

– От і все. Тепер можна і розходитися, – сказав Сергій Никифорович і повів колег до ліфта. – Завтра ж всім на роботу. Не проспіть, та не переплутайте, а то ще підете на завод, – пожартував він і потиснув хлопцям руку, а дівчатам – поцілував.

09.11.2016; 22:37.

05.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 2 том 6) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 05.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 8 том 5) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя. Знайомство
13.08.2018 © роман-мтт / Мініатюра
Серпень-Крадій
09.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя
06.08.2018 © Маріанна / Мініатюра
Слова
25.07.2018 © Анатолій Валевський / Казка
Чарівна перлина. Частина-10
На грані живого і мертвого (Том VI)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 1 том 6)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глав 3 том 6)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 4  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
09.08.2018 © Суворий
Судетська криза: чехи відкидають ультиматум Гітлера, Європа мобілізується (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Проба сил: Чи Росія може воювати? (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Англія та Франція примушують Чехословаччину віддати Судети (вересень 1938)
07.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Чемберлейн їде до Гітлера (вересень 1938)
06.08.2018 © Суворий
Похід Польщі проти української церкви (вересень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
27.11.2014 © Серго Сокольник
17.09.2014 © Софія
14.08.2018 © Наталія Старченко
12.09.2012 © Каранда Галина
11.04.2012 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди