Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.04.2018 11:28Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 2 том 6

рутинна робота і науковий пошук

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 05.04.2018 / 45609

Олександр Андрійович прийшовши на роботу взяв повідомлення Колумбійського інститута Нью-Йорка про їх нагороду Нобелівською премією і став його перечитувати.

В лабораторії пролунала мелодія телефонного дзвінка.

Олександр Андрійович зняв телефонну трубку і став слухати. Дзвонила Олена Василівна – головний бухгалтер завода.

– Так, Олена Василівна, я буду на місці. Приходь, – відповів Олександр Андрійович.

В лабораторію зайшла Олена Василівна і поклала йому на стіл нову постанову Податкової інспекції і стала розповідати, як згідно з цією постановою треба по новому враховувати у прибутках податок на добавлену вартість сировини.

– Я все зрозумів. Залиш постанову. Я напишу словесний алгоритм і потім, коли ти його перечитаєш, напишу математичну модель, а Сніжана Вікторівна напише комп’ютерну програму, – сказав Олександр Андрійович, не відриваючи очей від її бірюзових очей, які його наче приворожили.

Олена Василівна теж відчула його загадково-довгий погляд, подякувала і, усміхнувшись, веселою пішла на своє робоче місце в супроводі приємного почуття.

Відкривши штори, Олександр Андрійович сів, як завжди, на своє автоматизоване робоче крісло, яке робило оберти навколо своєї осі – теж у певній залежності від космічного об’єкта, за яким спеціалізованим електронно-комп’ютерним устаткуванням велося спостереження і став писати словесний алгоритм по нарахуванню податку на прибуток від добавленої вартості на сировину.

В лабораторію зайшов головний науковець завода – Микола Антонович.

– Чим, Олександр, думаєш зайнятися у наукових пошуках? – запитав Микола Антонович.

– Закінчу рутинну роботу і думаю, спілкуючись по міжпланетному Інтернету з Ісусом та із вченими інших планет зайнятися пошуком відповіді на запитання чому на нашій планеті відбуваються війни та визначити наше майбутнє, – відповів Олександр Андрійович.

– А яка рутинна робота? – запитав Микола Антонович.

– Для бухгалтерії завода пишу словесний алгоритм для математичної моделі, як по новому згідно нової постанови Податкової інспекції треба враховувати у прибутках податок на добавлену вартість сировини, – відповів Олександр Андрійович і показав постанову.

– А ти, Микола, вже вибрав наукову тематику? – запитав Олександр

Андрійович.

– Я прийшов, щоб тобі, Олександр, запропонувати саме цю наукову тематику, – відповів Микола Антонович. – Адже знати майбутнє і якщо воно буде негативне то можна буде його запобігти, вживаючи відповідні засоби. Зараз настав час протиборства. З однієї сторони суспільства наступає зло – війни: в Україні, Іраку, Сирії, Ємені, Ірані. З другої сторони – наступає добро, конечний пункт якого Золотий вік всього людства. Ні наука ні богословіє поки що не дали відповідь на чиїй стороні буде перемога.

– Отож і я так думав і прийняв таке рішення, – сказав Олександр Андрійович.

– А я вибрав теж цю тематику, але паралельно хочу втілити у нашій лікарні лікарняну практичну тему – лікування людини від епілепсії. На мій погляд для цього у нас вже усе є і ми вже готові лікувати, але треба досконально розібратися в цьому питанні. Добре будемо працювати в цих двох напрямках. Тоді я пішов у свій кабінет, – сказав Микола Антонович і вийшов.

Перед обідньою перервою Олександр Андрійович зайшов у кабінет головного бухгалтера, щоб віддати на рецензію словесний алгоритм по обрахуванню прибутків і податків Олені Василівні.

Олена Василівна зустріла його своїм сяйним поглядом, і Олександра Андрійовича знову приворожила бірюза її очей. Віддаючи їй в руки і, каснувшись її руки він відчув її магічне тепло. Олена Василівна, беручи у нього з рук словесний алгоритм теж відчула тепло його руки і застигла в голубизні його очей. Олександр Андрійович не віддаючи їй папір із своєї руки теж застиг у бірюзі її очей, з яких ішли біоструми її почуття в його очі. Василина Григорівна теж відчула його почуття, не відриваючи своїх очей від чаруючої голубизни його очей. Відчуваючи в собі приємне збудження доленосного почуття вони несподівано для себе обнялися і стали цілуватися.

Їх поцілунок розірвав стук у двері. Зайшла заступник головного бухгалтера і принесла перерахований звіт по врахуванню у прибутках податку на добавлену вартість сировини.

Олена Василівна із своїм заступником стали розглядати звіт, а Олександр Андрійович пішов у машинну залу до свої дружини – Сніжани Вікторівни, щоб забрати її в заводську їдальню.

Йшовши до неї він став порівнювати свої почуття до Сніжани Вікторівни, до Василини Григорівни і до Олени Василівни і, зайшовши до Сніжани Вікторівни верх взяли почуття до неї. Він її обняв, смачно поцілував і взявши на руки доніс до дверей і поставив, сказавши: «А тепер діставай ключ, закривай двері та підемо до їдальні».

Олександр Андрійович розповідав Сніжані Вікторівні над чим працює і застеріг її, щоб вона була готова для складання комп’ютерної програми по новому обрахуванню прибутків і податків.

До їхнього столика сіли і Василина Григорівна, і Микола Антонович.

– Сніжана, поки нам принесуть обід, почитай будь ласка вірші, – попросив Микола Антонович.

Сніжана із сумочку, дістало записничку і стала читати такі вірші:

КОЛГОСПНА ДОЛЯ

Ти хліб на жаровнях в селянській печі випікаєш, 

Вже скоро обідати прийде коханий із поля

І серце й душа з нетерпінням на нього чекає –

Така вже колгоспна селянської вроди ця доля –

Для них є вона предковічна і завжди бажана!

А після обіду він знову у полі орає

І знову він любу свою ненаглядну в’являє –

З зеніту вже Сонце зійшло, та ще світить кохана…

…Ще жайвір у небі співає – стояла хороша година

Й здавалось йому – на уяву він дуже багатий, 

Що на сковорідці небесній, мов Сонце, хлібина, 

А люба, як Сонце, обід розігріла у хаті!


ГОЛОДОМОР

За біль постраждалих – ганьба геноциду, 

Не викреслить пам`ять історію смерті…

Не вистачить слів на таку панахиду.

Та прийде той час – запитає упертий:

А, що цю помітну біду хтось не бачив?

Невже на Землі все суспільство дрімало?

Той голодомор був занадто звірячий, 

Бо втрати такої ще людство не мало, –

Аж небо від туги змарніло, мов хворе, , , 

Тоді і Америка й Англія знали:

Плазує, мов змій, заплановане горе…

Свята їх причетність скорбіти із нами!

Всі мають свій уряд, парламент – з народу!

І є президенти – чатують закони, 

Між ситих – бомжі, – люд другої породи:

Голодні й холодні, неначе ікони…

…Сьогодні, коли економіки криза

Під себе веде Україну зненацька, 

Щоб знов повторилась чудовища тризна…

Невже лиш терпіти – це Доля козацька?

Що йде неймовірний розподіл – всі знають, 

Але упереджень дієвих не чути…

Чи мо, ’ олігархи зробити щось мають, 

Щоб голодоморам ніколи не бути?!


– Ти, Сніжано, мабуть спеціально до обіду приготувала такий вірш? – запитав Микола Антонович. – Гарні, от тільки вірш «Голодомор» зіпсував мені настрій, – сказав він. – Гляди, Сніжано, не напророч. Не дай Бог, щоб таке знов повторилося, – бідкався Микола Антонович.

– Ти, Миколо, що ясновидець? Не переживай – не повториться. От приїде на експеримент феномен-пророк і він підтвердить мою думку, – запевнила Сніжана Вікторівна.

– Сніжано, будь ласка прочитай ще й про любов, – попросив Микола Антонович.

– Про любов. Тоді слухайте вчора написані і Сніжана Вікторівна відкрила записничку і стала читати такі вірші:

НОЧІВКА В ГАЮ

Мов два солов’я, дві душі заспівали у нас –

З’єднались цілунком в єдиний душевний мотив!

Серця розгорались любов’ю, мов жар кавуна

І гай по долині мелодію лісу котив, 

В якій солов’я визначається тон, як ведучий.

Водночас обидві мелодії ми відчували –

І наші два серця з’єднались в єдине й везуче!...

…Отак аж до самого ранку ми вдвох ночували!


ЗОРЯНИЙ РУБІН

Вже збулись надії духовної мети:

Серцем ти геолог – у розвідку летиш!

Дві коси до пояса, очі голубі,  

Ти спішиш на північ – там зоряний рубін!

Ваш літак з тобою недавно полетів, 

Я тривких розлучень в любові не хотів…

Дві коси до пояса, очі голубі,  

Вже тебе на полюсі бачу я в юрбі!

Я один на півдні – сумую по тобі, 

Ти без мене в розвідці – як і я в журбі…

Дві коси до пояса, очі голубі, 

Ти знаходиш в розвідці в покладах рубін!

Я в порту стрічаю із півночі літак –

Щиро ти радієш – здійснилася мета!

Дві коси до пояса, очі голубі…

Світиться любов’ю привезений рубін!


– Спасибі, Сніжана. Оце так любов, якою володіють закохані, що і душі в них співають як солов’ї, – сказав Микола Антонович.

Що скажете, Олександр, з Василиною? – запитав він.

– Я їй ще вчора сказав своїми цілунками, – відповів Олександр Андрійович.

– Що може бути кращого, крім великої любові, – відповіла Василина Григорівна.

– Василина Григорівна, коли ми послухаємо твій новий філософський нарис? Яка філософська думка зараз бентежить флюїд твого розума? – запитав Олександр Андрійович, відчуваючи свої почуття до неї і через її погляд її почуття до себе.

– Нині я працюю над нарисом, в якому чіпаю проблему соборності і якими політичними засобами можна вплинути на сьогоднішню воєнну ситуацію на сході України і хочу дати його по приїзду до нас феномену-психометру – Івану Артемовичу. А, що стосується флюїду мого розума – то мене зараз турбують проблеми:грядущі війни і нетривалі перемир’я; нові релігії, переміна державних правителів і люди, які витримують зло цих ганебних фактів, – відповіла Василина Григорівна.

– Василина Григорівна, а чи ти не влюбилася в Івана Артемовича, а куди ж ти дінеш Олександра Андрійовича? – жартома і, дивлячись в очі то Василини Григорівни і Олександра Андрійовича, то в очі Олександра Андрійовича і Сніжани Вікторівни? – запитав Микола Антонович.

– Досить вам, шановні, проявляти жарти, вже он нам страви несуть, – усміхнено сказала Сніжана Вікторівна.

Вони побажали смачного і стали їсти. Після гуморно-штормової розмови настав штиль мовчання і тільки було чути трапезну мелодію.

Смачно пообідавши вони розійшлися на свої робочі місця.

Василина Григорівна сівши в робоче крісло згадала своє знайомство з Іваном Артемовичем і з голови не виходили слова про любов почуті в жарті Миколи Антоновича. «А може це не жарт, а правда», – запитувала сама себе Василина Григорівна. І не відповівши на свій запит стала писати філософський нарис: «Істина сучасного життя».

Олександр Андрійович, подзвонивши в бухгалтерію завода запитав у головного бухгалтера – Олени Василівни про готовність словесного алгоритма для написання математичної моделі по нарахуванню прибутків і податків згідно постанови Податкової інспекції.

Олена Василівна відповіла, що вже відредагувала і йому принесе.

В лабораторію зайшла Олена Василівна. Олександр Андрійович взяв її за руку з аркушами папера і повів її на диван. На дивані Олександр Андрійович взявши в Олени Василівни аркуші паперу і, не відпускаючи її руки в слух став перечитувати відкоригований Оленою Василівною словесний алгоритм зрідка дивлячись в її чаруючі бірюзові очі. При кожнім його погляді вони обоє стали відчувати свої почуття, яким хотілося чогось їм невідомого. Прочитавши останнє речення Олександр Андрійович, дивлячись в її чаруючі очі став хилити голову до її голови і вони стали цілуватися. Їх смачний і тривалий поцілунок перервав телефонний дзвінок. Дзвонила секретар директора – Надія Петрівна.

Олександр Андрійович взяв слухавку.

– Зараз прийдемо, – сказав Олександр Андрійович. – Любима, Олена, Сергій Никифорович буде проводити непланову оперативку, – додав він.

Так Олександр Андрійович і Олена Василівна в збудженому стані пішли на оперативку.

– Заходьте, будь ласка, в кабінет Сергія Никифоровича – вже всі зайшли до нього, – повідомила Надія Петрівна.

– Шановні, колеги, я вибачаюсь, що зібрав вас у самий кінець робочого дня, щоб порадитися з вами. В наш заводський Інтернет прийшло повідомлення з Волонтерського фонда України з проханням перерахувати фонду посильні для нашого завода кошти на підтримку нашої армії і заодно хочу послухати наших науковців. – Олена Василівна, ми послідній раз перерахували у волонтерський фонд 25 тисяч гривен. На цей раз ми зможемо відірвати із прибутків завода таку ж суму? Що скажете?

– Зможемо, – відповіла Олена Василівна.

– Тепер, що скажете ви шановні, колеги? У кого будуть які пропозиції? – Запитав Сергій Никифорович. – Будь ласка, Микола Антонович.

– Я пропоную погодитися, – сказав Микола Антонович.

– В кого ще будуть пропозиції. Бачу немає. Тоді голосуємо. Бачу всі за. Колективне рішення прийнято. Перераховуємо у Волонтерський фонд України 25 тисяч гривен, – сказав Сергій Никифорович. – Тепер я хочу послухати що скажуть нам наші науковці про подальшу свою науково-дослідну роботу. Чим думаєте зайнятися?. Будь ласка, Микола Антонович, порадуй нас своїми планами.

– Ми, Сергій Никифорович, з Олександром Андрійовичем вибрали два тематичних напрямки. Перший тематичний напрямок – це науковий: «виявлення і установлення закономірних причин пророчества феномена-пророка», щоб детальніше заглянути у наше майбутнє і через наш заводський Інтернет повідомити про нього людям і другий напрямок науково-практичний – «лікування захворіння епілепсією».

– Цікава і корисна ваша, Микола Антонович та Олександр Андрійович, тематика, – схвально сказав Сергій Никифорович. Тримайте мене в курсі вашого відкриття, – попросив він.

– Будемо тебе, Сергій Никифорович, інформувати.

– Якщо питань немає то оперативка закінчена і ми можемо сідлати коней, і галопом по домівках, – жартуючи додав Сергій Никифорович.

19.11.2016; 16:0.1.

05.04.2018 Проза / Повість
На грані живого і мертвого (Глав 3 том 6) / Повість | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 05.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 1 том 6) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя. Знайомство
13.08.2018 © роман-мтт / Мініатюра
Серпень-Крадій
09.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя
06.08.2018 © Маріанна / Мініатюра
Слова
25.07.2018 © Анатолій Валевський / Казка
Чарівна перлина. Частина-10
На грані живого і мертвого (Том VI)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 2 том 6)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 4 том 6)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 4  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
09.08.2018 © Суворий
Судетська криза: чехи відкидають ультиматум Гітлера, Європа мобілізується (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Проба сил: Чи Росія може воювати? (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Англія та Франція примушують Чехословаччину віддати Судети (вересень 1938)
07.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Чемберлейн їде до Гітлера (вересень 1938)
06.08.2018 © Суворий
Похід Польщі проти української церкви (вересень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
01.12.2010 © Журналіст
20.01.2011 © Михайло Трайста
27.11.2014 © Серго Сокольник
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.12.2014 © МИХАЙЛО БУЛГАКОВ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди