На грані живого і мертвого
глава 2 том 6рутинна робота і науковий пошук
Олександр Андрійович прийшовши на роботу взяв повідомлення Колумбійського інститута Нью-Йорка про їх нагороду Нобелівською премією і став його перечитувати.
В лабораторії пролунала мелодія телефонного дзвінка.
Олександр Андрійович зняв телефонну трубку і став слухати. Дзвонила Олена Василівна – головний бухгалтер завода.
– Так, Олена Василівна, я буду на місці. Приходь, – відповів Олександр Андрійович.
В лабораторію зайшла Олена Василівна і поклала йому на стіл нову постанову Податкової інспекції і стала розповідати, як згідно з цією постановою треба по новому враховувати у прибутках податок на добавлену вартість сировини.
– Я все зрозумів. Залиш постанову. Я напишу словесний алгоритм і потім, коли ти його перечитаєш, напишу математичну модель, а Сніжана Вікторівна напише комп’ютерну програму, – сказав Олександр Андрійович, не відриваючи очей від її бірюзових очей, які його наче приворожили.
Олена Василівна теж відчула його загадково-довгий погляд, подякувала і, усміхнувшись, веселою пішла на своє робоче місце в супроводі приємного почуття.
Відкривши штори, Олександр Андрійович сів, як завжди, на своє автоматизоване робоче крісло, яке робило оберти навколо своєї осі – теж у певній залежності від космічного об’єкта, за яким спеціалізованим електронно-комп’ютерним устаткуванням велося спостереження і став писати словесний алгоритм по нарахуванню податку на прибуток від добавленої вартості на сировину.
В лабораторію зайшов головний науковець завода – Микола Антонович.
– Чим, Олександр, думаєш зайнятися у наукових пошуках? – запитав Микола Антонович.
– Закінчу рутинну роботу і думаю, спілкуючись по міжпланетному Інтернету з Ісусом та із вченими інших планет зайнятися пошуком відповіді на запитання чому на нашій планеті відбуваються війни та визначити наше майбутнє, – відповів Олександр Андрійович.
– А яка рутинна робота? – запитав Микола Антонович.
– Для бухгалтерії завода пишу словесний алгоритм для математичної моделі, як по новому згідно нової постанови Податкової інспекції треба враховувати у прибутках податок на добавлену вартість сировини, – відповів Олександр Андрійович і показав постанову.
– А ти, Микола, вже вибрав наукову тематику? – запитав Олександр
Андрійович.
– Я прийшов, щоб тобі, Олександр, запропонувати саме цю наукову тематику, – відповів Микола Антонович. – Адже знати майбутнє і якщо воно буде негативне то можна буде його запобігти, вживаючи відповідні засоби. Зараз настав час протиборства. З однієї сторони суспільства наступає зло – війни: в Україні, Іраку, Сирії, Ємені, Ірані. З другої сторони – наступає добро, конечний пункт якого Золотий вік всього людства. Ні наука ні богословіє поки що не дали відповідь на чиїй стороні буде перемога.
– Отож і я так думав і прийняв таке рішення, – сказав Олександр Андрійович.
– А я вибрав теж цю тематику, але паралельно хочу втілити у нашій лікарні лікарняну практичну тему – лікування людини від епілепсії. На мій погляд для цього у нас вже усе є і ми вже готові лікувати, але треба досконально розібратися в цьому питанні. Добре будемо працювати в цих двох напрямках. Тоді я пішов у свій кабінет, – сказав Микола Антонович і вийшов.
Перед обідньою перервою Олександр Андрійович зайшов у кабінет головного бухгалтера, щоб віддати на рецензію словесний алгоритм по обрахуванню прибутків і податків Олені Василівні.
Олена Василівна зустріла його своїм сяйним поглядом, і Олександра Андрійовича знову приворожила бірюза її очей. Віддаючи їй в руки і, каснувшись її руки він відчув її магічне тепло. Олена Василівна, беручи у нього з рук словесний алгоритм теж відчула тепло його руки і застигла в голубизні його очей. Олександр Андрійович не віддаючи їй папір із своєї руки теж застиг у бірюзі її очей, з яких ішли біоструми її почуття в його очі. Василина Григорівна теж відчула його почуття, не відриваючи своїх очей від чаруючої голубизни його очей. Відчуваючи в собі приємне збудження доленосного почуття вони несподівано для себе обнялися і стали цілуватися.
Їх поцілунок розірвав стук у двері. Зайшла заступник головного бухгалтера і принесла перерахований звіт по врахуванню у прибутках податку на добавлену вартість сировини.
Олена Василівна із своїм заступником стали розглядати звіт, а Олександр Андрійович пішов у машинну залу до свої дружини – Сніжани Вікторівни, щоб забрати її в заводську їдальню.
Йшовши до неї він став порівнювати свої почуття до Сніжани Вікторівни, до Василини Григорівни і до Олени Василівни і, зайшовши до Сніжани Вікторівни верх взяли почуття до неї. Він її обняв, смачно поцілував і взявши на руки доніс до дверей і поставив, сказавши: «А тепер діставай ключ, закривай двері та підемо до їдальні».
Олександр Андрійович розповідав Сніжані Вікторівні над чим працює і застеріг її, щоб вона була готова для складання комп’ютерної програми по новому обрахуванню прибутків і податків.
До їхнього столика сіли і Василина Григорівна, і Микола Антонович.
– Сніжана, поки нам принесуть обід, почитай будь ласка вірші, – попросив Микола Антонович.
Сніжана із сумочку, дістало записничку і стала читати такі вірші:
КОЛГОСПНА ДОЛЯ
Ти хліб на жаровнях в селянській печі випікаєш,
Вже скоро обідати прийде коханий із поля
І серце й душа з нетерпінням на нього чекає –
Така вже колгоспна селянської вроди ця доля –
Для них є вона предковічна і завжди бажана!
А після обіду він знову у полі орає
І знову він любу свою ненаглядну в’являє –
З зеніту вже Сонце зійшло, та ще світить кохана…
…Ще жайвір у небі співає – стояла хороша година
Й здавалось йому – на уяву він дуже багатий,
Що на сковорідці небесній, мов Сонце, хлібина,
А люба, як Сонце, обід розігріла у хаті!
ГОЛОДОМОР
За біль постраждалих – ганьба геноциду,
Не викреслить пам`ять історію смерті…
Не вистачить слів на таку панахиду.
Та прийде той час – запитає упертий:
А, що цю помітну біду хтось не бачив?
Невже на Землі все суспільство дрімало?
Той голодомор був занадто звірячий,
Бо втрати такої ще людство не мало, –
Аж небо від туги змарніло, мов хворе, , ,
Тоді і Америка й Англія знали:
Плазує, мов змій, заплановане горе…
Свята їх причетність скорбіти із нами!
Всі мають свій уряд, парламент – з народу!
І є президенти – чатують закони,
Між ситих – бомжі, – люд другої породи:
Голодні й холодні, неначе ікони…
…Сьогодні, коли економіки криза
Під себе веде Україну зненацька,
Щоб знов повторилась чудовища тризна…
Невже лиш терпіти – це Доля козацька?
Що йде неймовірний розподіл – всі знають,
Але упереджень дієвих не чути…
Чи мо, ’ олігархи зробити щось мають,
Щоб голодоморам ніколи не бути?!
– Ти, Сніжано, мабуть спеціально до обіду приготувала такий вірш? – запитав Микола Антонович. – Гарні, от тільки вірш «Голодомор» зіпсував мені настрій, – сказав він. – Гляди, Сніжано, не напророч. Не дай Бог, щоб таке знов повторилося, – бідкався Микола Антонович.
– Ти, Миколо, що ясновидець? Не переживай – не повториться. От приїде на експеримент феномен-пророк і він підтвердить мою думку, – запевнила Сніжана Вікторівна.
– Сніжано, будь ласка прочитай ще й про любов, – попросив Микола Антонович.
– Про любов. Тоді слухайте вчора написані і Сніжана Вікторівна відкрила записничку і стала читати такі вірші:
НОЧІВКА В ГАЮ
Мов два солов’я, дві душі заспівали у нас –
З’єднались цілунком в єдиний душевний мотив!
Серця розгорались любов’ю, мов жар кавуна
І гай по долині мелодію лісу котив,
В якій солов’я визначається тон, як ведучий.
Водночас обидві мелодії ми відчували –
І наші два серця з’єднались в єдине й везуче!...
…Отак аж до самого ранку ми вдвох ночували!
ЗОРЯНИЙ РУБІН
Вже збулись надії духовної мети:
Серцем ти геолог – у розвідку летиш!
Дві коси до пояса, очі голубі,
Ти спішиш на північ – там зоряний рубін!
Ваш літак з тобою недавно полетів,
Я тривких розлучень в любові не хотів…
Дві коси до пояса, очі голубі,
Вже тебе на полюсі бачу я в юрбі!
Я один на півдні – сумую по тобі,
Ти без мене в розвідці – як і я в журбі…
Дві коси до пояса, очі голубі,
Ти знаходиш в розвідці в покладах рубін!
Я в порту стрічаю із півночі літак –
Щиро ти радієш – здійснилася мета!
Дві коси до пояса, очі голубі…
Світиться любов’ю привезений рубін!
– Спасибі, Сніжана. Оце так любов, якою володіють закохані, що і душі в них співають як солов’ї, – сказав Микола Антонович.
Що скажете, Олександр, з Василиною? – запитав він.
– Я їй ще вчора сказав своїми цілунками, – відповів Олександр Андрійович.
– Що може бути кращого, крім великої любові, – відповіла Василина Григорівна.
– Василина Григорівна, коли ми послухаємо твій новий філософський нарис? Яка філософська думка зараз бентежить флюїд твого розума? – запитав Олександр Андрійович, відчуваючи свої почуття до неї і через її погляд її почуття до себе.
– Нині я працюю над нарисом, в якому чіпаю проблему соборності і якими політичними засобами можна вплинути на сьогоднішню воєнну ситуацію на сході України і хочу дати його по приїзду до нас феномену-психометру – Івану Артемовичу. А, що стосується флюїду мого розума – то мене зараз турбують проблеми:грядущі війни і нетривалі перемир’я; нові релігії, переміна державних правителів і люди, які витримують зло цих ганебних фактів, – відповіла Василина Григорівна.
– Василина Григорівна, а чи ти не влюбилася в Івана Артемовича, а куди ж ти дінеш Олександра Андрійовича? – жартома і, дивлячись в очі то Василини Григорівни і Олександра Андрійовича, то в очі Олександра Андрійовича і Сніжани Вікторівни? – запитав Микола Антонович.
– Досить вам, шановні, проявляти жарти, вже он нам страви несуть, – усміхнено сказала Сніжана Вікторівна.
Вони побажали смачного і стали їсти. Після гуморно-штормової розмови настав штиль мовчання і тільки було чути трапезну мелодію.
Смачно пообідавши вони розійшлися на свої робочі місця.
Василина Григорівна сівши в робоче крісло згадала своє знайомство з Іваном Артемовичем і з голови не виходили слова про любов почуті в жарті Миколи Антоновича. «А може це не жарт, а правда», – запитувала сама себе Василина Григорівна. І не відповівши на свій запит стала писати філософський нарис: «Істина сучасного життя».
Олександр Андрійович, подзвонивши в бухгалтерію завода запитав у головного бухгалтера – Олени Василівни про готовність словесного алгоритма для написання математичної моделі по нарахуванню прибутків і податків згідно постанови Податкової інспекції.
Олена Василівна відповіла, що вже відредагувала і йому принесе.
В лабораторію зайшла Олена Василівна. Олександр Андрійович взяв її за руку з аркушами папера і повів її на диван. На дивані Олександр Андрійович взявши в Олени Василівни аркуші паперу і, не відпускаючи її руки в слух став перечитувати відкоригований Оленою Василівною словесний алгоритм зрідка дивлячись в її чаруючі бірюзові очі. При кожнім його погляді вони обоє стали відчувати свої почуття, яким хотілося чогось їм невідомого. Прочитавши останнє речення Олександр Андрійович, дивлячись в її чаруючі очі став хилити голову до її голови і вони стали цілуватися. Їх смачний і тривалий поцілунок перервав телефонний дзвінок. Дзвонила секретар директора – Надія Петрівна.
Олександр Андрійович взяв слухавку.
– Зараз прийдемо, – сказав Олександр Андрійович. – Любима, Олена, Сергій Никифорович буде проводити непланову оперативку, – додав він.
Так Олександр Андрійович і Олена Василівна в збудженому стані пішли на оперативку.
– Заходьте, будь ласка, в кабінет Сергія Никифоровича – вже всі зайшли до нього, – повідомила Надія Петрівна.
– Шановні, колеги, я вибачаюсь, що зібрав вас у самий кінець робочого дня, щоб порадитися з вами. В наш заводський Інтернет прийшло повідомлення з Волонтерського фонда України з проханням перерахувати фонду посильні для нашого завода кошти на підтримку нашої армії і заодно хочу послухати наших науковців. – Олена Василівна, ми послідній раз перерахували у волонтерський фонд 25 тисяч гривен. На цей раз ми зможемо відірвати із прибутків завода таку ж суму? Що скажете?
– Зможемо, – відповіла Олена Василівна.
– Тепер, що скажете ви шановні, колеги? У кого будуть які пропозиції? – Запитав Сергій Никифорович. – Будь ласка, Микола Антонович.
– Я пропоную погодитися, – сказав Микола Антонович.
– В кого ще будуть пропозиції. Бачу немає. Тоді голосуємо. Бачу всі за. Колективне рішення прийнято. Перераховуємо у Волонтерський фонд України 25 тисяч гривен, – сказав Сергій Никифорович. – Тепер я хочу послухати що скажуть нам наші науковці про подальшу свою науково-дослідну роботу. Чим думаєте зайнятися?. Будь ласка, Микола Антонович, порадуй нас своїми планами.
– Ми, Сергій Никифорович, з Олександром Андрійовичем вибрали два тематичних напрямки. Перший тематичний напрямок – це науковий: «виявлення і установлення закономірних причин пророчества феномена-пророка», щоб детальніше заглянути у наше майбутнє і через наш заводський Інтернет повідомити про нього людям і другий напрямок науково-практичний – «лікування захворіння епілепсією».
– Цікава і корисна ваша, Микола Антонович та Олександр Андрійович, тематика, – схвально сказав Сергій Никифорович. Тримайте мене в курсі вашого відкриття, – попросив він.
– Будемо тебе, Сергій Никифорович, інформувати.
– Якщо питань немає то оперативка закінчена і ми можемо сідлати коней, і галопом по домівках, – жартуючи додав Сергій Никифорович.
19.11.2016; 16:0.1.