05.04.2018 11:28
Без обмежень
8 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 2 том 6

рутинна робота і науковий пошук

Олександр Андрійович прийшовши на роботу взяв повідомлення Колумбійського інститута Нью-Йорка про їх нагороду Нобелівською премією і став його перечитувати.

В лабораторії пролунала мелодія телефонного дзвінка.

Олександр Андрійович зняв телефонну трубку і став слухати. Дзвонила Олена Василівна – головний бухгалтер завода.

– Так, Олена Василівна, я буду на місці. Приходь, – відповів Олександр Андрійович.

В лабораторію зайшла Олена Василівна і поклала йому на стіл нову постанову Податкової інспекції і стала розповідати, як згідно з цією постановою треба по новому враховувати у прибутках податок на добавлену вартість сировини.

– Я все зрозумів. Залиш постанову. Я напишу словесний алгоритм і потім, коли ти його перечитаєш, напишу математичну модель, а Сніжана Вікторівна напише комп’ютерну програму, – сказав Олександр Андрійович, не відриваючи очей від її бірюзових очей, які його наче приворожили.

Олена Василівна теж відчула його загадково-довгий погляд, подякувала і, усміхнувшись, веселою пішла на своє робоче місце в супроводі приємного почуття.

Відкривши штори, Олександр Андрійович сів, як завжди, на своє автоматизоване робоче крісло, яке робило оберти навколо своєї осі – теж у певній залежності від космічного об’єкта, за яким спеціалізованим електронно-комп’ютерним устаткуванням велося спостереження і став писати словесний алгоритм по нарахуванню податку на прибуток від добавленої вартості на сировину.

В лабораторію зайшов головний науковець завода – Микола Антонович.

– Чим, Олександр, думаєш зайнятися у наукових пошуках? – запитав Микола Антонович.

– Закінчу рутинну роботу і думаю, спілкуючись по міжпланетному Інтернету з Ісусом та із вченими інших планет зайнятися пошуком відповіді на запитання чому на нашій планеті відбуваються війни та визначити наше майбутнє, – відповів Олександр Андрійович.

– А яка рутинна робота? – запитав Микола Антонович.

– Для бухгалтерії завода пишу словесний алгоритм для математичної моделі, як по новому згідно нової постанови Податкової інспекції треба враховувати у прибутках податок на добавлену вартість сировини, – відповів Олександр Андрійович і показав постанову.

– А ти, Микола, вже вибрав наукову тематику? – запитав Олександр

Андрійович.

– Я прийшов, щоб тобі, Олександр, запропонувати саме цю наукову тематику, – відповів Микола Антонович. – Адже знати майбутнє і якщо воно буде негативне то можна буде його запобігти, вживаючи відповідні засоби. Зараз настав час протиборства. З однієї сторони суспільства наступає зло – війни: в Україні, Іраку, Сирії, Ємені, Ірані. З другої сторони – наступає добро, конечний пункт якого Золотий вік всього людства. Ні наука ні богословіє поки що не дали відповідь на чиїй стороні буде перемога.

– Отож і я так думав і прийняв таке рішення, – сказав Олександр Андрійович.

– А я вибрав теж цю тематику, але паралельно хочу втілити у нашій лікарні лікарняну практичну тему – лікування людини від епілепсії. На мій погляд для цього у нас вже усе є і ми вже готові лікувати, але треба досконально розібратися в цьому питанні. Добре будемо працювати в цих двох напрямках. Тоді я пішов у свій кабінет, – сказав Микола Антонович і вийшов.

Перед обідньою перервою Олександр Андрійович зайшов у кабінет головного бухгалтера, щоб віддати на рецензію словесний алгоритм по обрахуванню прибутків і податків Олені Василівні.

Олена Василівна зустріла його своїм сяйним поглядом, і Олександра Андрійовича знову приворожила бірюза її очей. Віддаючи їй в руки і, каснувшись її руки він відчув її магічне тепло. Олена Василівна, беручи у нього з рук словесний алгоритм теж відчула тепло його руки і застигла в голубизні його очей. Олександр Андрійович не віддаючи їй папір із своєї руки теж застиг у бірюзі її очей, з яких ішли біоструми її почуття в його очі. Василина Григорівна теж відчула його почуття, не відриваючи своїх очей від чаруючої голубизни його очей. Відчуваючи в собі приємне збудження доленосного почуття вони несподівано для себе обнялися і стали цілуватися.

Їх поцілунок розірвав стук у двері. Зайшла заступник головного бухгалтера і принесла перерахований звіт по врахуванню у прибутках податку на добавлену вартість сировини.

Олена Василівна із своїм заступником стали розглядати звіт, а Олександр Андрійович пішов у машинну залу до свої дружини – Сніжани Вікторівни, щоб забрати її в заводську їдальню.

Йшовши до неї він став порівнювати свої почуття до Сніжани Вікторівни, до Василини Григорівни і до Олени Василівни і, зайшовши до Сніжани Вікторівни верх взяли почуття до неї. Він її обняв, смачно поцілував і взявши на руки доніс до дверей і поставив, сказавши: «А тепер діставай ключ, закривай двері та підемо до їдальні».

Олександр Андрійович розповідав Сніжані Вікторівні над чим працює і застеріг її, щоб вона була готова для складання комп’ютерної програми по новому обрахуванню прибутків і податків.

До їхнього столика сіли і Василина Григорівна, і Микола Антонович.

– Сніжана, поки нам принесуть обід, почитай будь ласка вірші, – попросив Микола Антонович.

Сніжана із сумочку, дістало записничку і стала читати такі вірші:

КОЛГОСПНА ДОЛЯ

Ти хліб на жаровнях в селянській печі випікаєш, 

Вже скоро обідати прийде коханий із поля

І серце й душа з нетерпінням на нього чекає –

Така вже колгоспна селянської вроди ця доля –

Для них є вона предковічна і завжди бажана!

А після обіду він знову у полі орає

І знову він любу свою ненаглядну в’являє –

З зеніту вже Сонце зійшло, та ще світить кохана…

…Ще жайвір у небі співає – стояла хороша година

Й здавалось йому – на уяву він дуже багатий, 

Що на сковорідці небесній, мов Сонце, хлібина, 

А люба, як Сонце, обід розігріла у хаті!


ГОЛОДОМОР

За біль постраждалих – ганьба геноциду, 

Не викреслить пам`ять історію смерті…

Не вистачить слів на таку панахиду.

Та прийде той час – запитає упертий:

А, що цю помітну біду хтось не бачив?

Невже на Землі все суспільство дрімало?

Той голодомор був занадто звірячий, 

Бо втрати такої ще людство не мало, –

Аж небо від туги змарніло, мов хворе, , , 

Тоді і Америка й Англія знали:

Плазує, мов змій, заплановане горе…

Свята їх причетність скорбіти із нами!

Всі мають свій уряд, парламент – з народу!

І є президенти – чатують закони, 

Між ситих – бомжі, – люд другої породи:

Голодні й холодні, неначе ікони…

…Сьогодні, коли економіки криза

Під себе веде Україну зненацька, 

Щоб знов повторилась чудовища тризна…

Невже лиш терпіти – це Доля козацька?

Що йде неймовірний розподіл – всі знають, 

Але упереджень дієвих не чути…

Чи мо, ’ олігархи зробити щось мають, 

Щоб голодоморам ніколи не бути?!


– Ти, Сніжано, мабуть спеціально до обіду приготувала такий вірш? – запитав Микола Антонович. – Гарні, от тільки вірш «Голодомор» зіпсував мені настрій, – сказав він. – Гляди, Сніжано, не напророч. Не дай Бог, щоб таке знов повторилося, – бідкався Микола Антонович.

– Ти, Миколо, що ясновидець? Не переживай – не повториться. От приїде на експеримент феномен-пророк і він підтвердить мою думку, – запевнила Сніжана Вікторівна.

– Сніжано, будь ласка прочитай ще й про любов, – попросив Микола Антонович.

– Про любов. Тоді слухайте вчора написані і Сніжана Вікторівна відкрила записничку і стала читати такі вірші:

НОЧІВКА В ГАЮ

Мов два солов’я, дві душі заспівали у нас –

З’єднались цілунком в єдиний душевний мотив!

Серця розгорались любов’ю, мов жар кавуна

І гай по долині мелодію лісу котив, 

В якій солов’я визначається тон, як ведучий.

Водночас обидві мелодії ми відчували –

І наші два серця з’єднались в єдине й везуче!...

…Отак аж до самого ранку ми вдвох ночували!


ЗОРЯНИЙ РУБІН

Вже збулись надії духовної мети:

Серцем ти геолог – у розвідку летиш!

Дві коси до пояса, очі голубі,  

Ти спішиш на північ – там зоряний рубін!

Ваш літак з тобою недавно полетів, 

Я тривких розлучень в любові не хотів…

Дві коси до пояса, очі голубі,  

Вже тебе на полюсі бачу я в юрбі!

Я один на півдні – сумую по тобі, 

Ти без мене в розвідці – як і я в журбі…

Дві коси до пояса, очі голубі, 

Ти знаходиш в розвідці в покладах рубін!

Я в порту стрічаю із півночі літак –

Щиро ти радієш – здійснилася мета!

Дві коси до пояса, очі голубі…

Світиться любов’ю привезений рубін!


– Спасибі, Сніжана. Оце так любов, якою володіють закохані, що і душі в них співають як солов’ї, – сказав Микола Антонович.

Що скажете, Олександр, з Василиною? – запитав він.

– Я їй ще вчора сказав своїми цілунками, – відповів Олександр Андрійович.

– Що може бути кращого, крім великої любові, – відповіла Василина Григорівна.

– Василина Григорівна, коли ми послухаємо твій новий філософський нарис? Яка філософська думка зараз бентежить флюїд твого розума? – запитав Олександр Андрійович, відчуваючи свої почуття до неї і через її погляд її почуття до себе.

– Нині я працюю над нарисом, в якому чіпаю проблему соборності і якими політичними засобами можна вплинути на сьогоднішню воєнну ситуацію на сході України і хочу дати його по приїзду до нас феномену-психометру – Івану Артемовичу. А, що стосується флюїду мого розума – то мене зараз турбують проблеми:грядущі війни і нетривалі перемир’я; нові релігії, переміна державних правителів і люди, які витримують зло цих ганебних фактів, – відповіла Василина Григорівна.

– Василина Григорівна, а чи ти не влюбилася в Івана Артемовича, а куди ж ти дінеш Олександра Андрійовича? – жартома і, дивлячись в очі то Василини Григорівни і Олександра Андрійовича, то в очі Олександра Андрійовича і Сніжани Вікторівни? – запитав Микола Антонович.

– Досить вам, шановні, проявляти жарти, вже он нам страви несуть, – усміхнено сказала Сніжана Вікторівна.

Вони побажали смачного і стали їсти. Після гуморно-штормової розмови настав штиль мовчання і тільки було чути трапезну мелодію.

Смачно пообідавши вони розійшлися на свої робочі місця.

Василина Григорівна сівши в робоче крісло згадала своє знайомство з Іваном Артемовичем і з голови не виходили слова про любов почуті в жарті Миколи Антоновича. «А може це не жарт, а правда», – запитувала сама себе Василина Григорівна. І не відповівши на свій запит стала писати філософський нарис: «Істина сучасного життя».

Олександр Андрійович, подзвонивши в бухгалтерію завода запитав у головного бухгалтера – Олени Василівни про готовність словесного алгоритма для написання математичної моделі по нарахуванню прибутків і податків згідно постанови Податкової інспекції.

Олена Василівна відповіла, що вже відредагувала і йому принесе.

В лабораторію зайшла Олена Василівна. Олександр Андрійович взяв її за руку з аркушами папера і повів її на диван. На дивані Олександр Андрійович взявши в Олени Василівни аркуші паперу і, не відпускаючи її руки в слух став перечитувати відкоригований Оленою Василівною словесний алгоритм зрідка дивлячись в її чаруючі бірюзові очі. При кожнім його погляді вони обоє стали відчувати свої почуття, яким хотілося чогось їм невідомого. Прочитавши останнє речення Олександр Андрійович, дивлячись в її чаруючі очі став хилити голову до її голови і вони стали цілуватися. Їх смачний і тривалий поцілунок перервав телефонний дзвінок. Дзвонила секретар директора – Надія Петрівна.

Олександр Андрійович взяв слухавку.

– Зараз прийдемо, – сказав Олександр Андрійович. – Любима, Олена, Сергій Никифорович буде проводити непланову оперативку, – додав він.

Так Олександр Андрійович і Олена Василівна в збудженому стані пішли на оперативку.

– Заходьте, будь ласка, в кабінет Сергія Никифоровича – вже всі зайшли до нього, – повідомила Надія Петрівна.

– Шановні, колеги, я вибачаюсь, що зібрав вас у самий кінець робочого дня, щоб порадитися з вами. В наш заводський Інтернет прийшло повідомлення з Волонтерського фонда України з проханням перерахувати фонду посильні для нашого завода кошти на підтримку нашої армії і заодно хочу послухати наших науковців. – Олена Василівна, ми послідній раз перерахували у волонтерський фонд 25 тисяч гривен. На цей раз ми зможемо відірвати із прибутків завода таку ж суму? Що скажете?

– Зможемо, – відповіла Олена Василівна.

– Тепер, що скажете ви шановні, колеги? У кого будуть які пропозиції? – Запитав Сергій Никифорович. – Будь ласка, Микола Антонович.

– Я пропоную погодитися, – сказав Микола Антонович.

– В кого ще будуть пропозиції. Бачу немає. Тоді голосуємо. Бачу всі за. Колективне рішення прийнято. Перераховуємо у Волонтерський фонд України 25 тисяч гривен, – сказав Сергій Никифорович. – Тепер я хочу послухати що скажуть нам наші науковці про подальшу свою науково-дослідну роботу. Чим думаєте зайнятися?. Будь ласка, Микола Антонович, порадуй нас своїми планами.

– Ми, Сергій Никифорович, з Олександром Андрійовичем вибрали два тематичних напрямки. Перший тематичний напрямок – це науковий: «виявлення і установлення закономірних причин пророчества феномена-пророка», щоб детальніше заглянути у наше майбутнє і через наш заводський Інтернет повідомити про нього людям і другий напрямок науково-практичний – «лікування захворіння епілепсією».

– Цікава і корисна ваша, Микола Антонович та Олександр Андрійович, тематика, – схвально сказав Сергій Никифорович. Тримайте мене в курсі вашого відкриття, – попросив він.

– Будемо тебе, Сергій Никифорович, інформувати.

– Якщо питань немає то оперативка закінчена і ми можемо сідлати коней, і галопом по домівках, – жартуючи додав Сергій Никифорович.

19.11.2016; 16:0.1.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Роман

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живого і мертвого (Глав 3 том 6) / Повість | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «На грані живого і мертвого (Глава 1 том 6) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо