Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.04.2018 12:00Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 5 том 6

підготовка до лікування від епілепсії

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 05.04.2018 / 45612

В парковій зоні завода в збудованій невеличкій, але в добротній і надійній коморі для збереження і вкриття від доща та сніга знаходилося аграрне знаряддя заводчан та лави, які використовуються заводчанами для поїздки в аграрний цех та для проведення влітку в парковій зоні всіляких церемоній та свят. Біля цієї комори, взявши із неї сапки сидять заводчани на винесених із неї лавах і чекають заводський транспорт, щоб ці спеціальні лави поставити в кузова цих машин і поїхати в село на прополку своїх земельних дільниць.

– Сніжана, поки приїдуть машини ти б прочитала нам вірші, – попросив Микола Антонович.

Сніжана Вікторівна взяла із сумочки записничку і стала читати такі вірші:

РІЧКА ПОЕЗІЇ

Я берег поезії зліва, ти – берег, що справа

І човен любові у річці поезії плаває з нами

Пливе і в поезію моря любові й кохання впадає!

Цей човен любові у річці поезії є переправа

Від серця мого і до серця твого. Майорить він стягами –

Ми в ньому веслуємо вдвох в поетично замріяні далі!


ВІЇ – СТРІЛИ

По парку гуляв я один. Вечоріло, 

Про свято на сцені горніст просурмив…

…Твоє почуття враз мене розігріло – 

В танцюючим колі знайомились ми!

Тоді на орелях своєю любов’ю

Прострелила серце ти віями стріл…

…Тепер я й у мріях гуляю з тобою

З тієї пори як тебе там зустрів!


Машини приїхали саме в той момент коли Сніжана дочитувала останній вірш.

Микола Антонович подякував і приєднався до чоловіків-заводчан, які вже майже закінчили установку лав у кузовах машин.

Поставивши лави в кузова машин, всі посідали і поїхали. Коли машин виїхала за місто молодь: дівчата та хлопці почали співати, а коли вже виїхали на пряму дорогу, яка вже вела до села, то почалася жвава розмова і про овочеві культури, і про їх прополку.

– Олександр, з яких овочевих культур у вас почнеться прополка? – запитала Василина Григорівна.

– Ми почнемо прополювати діляночку картоплі, а потім морковки та

буряка після їх проривки, а потім останнє, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– А ми з Маргаритою прополемо картоплю та цибулю, а потім решту, якщо встигнемо, – сказав Петро Микитович.

– А ви, Сергій Никифорович з Василиною Григорівною з чого думаєте полоти? – запитала Маргарита Віталіївна.

– Ми почнемо з діляночки кукурудзи, а потім все останнє, якщо теж встигнемо, – відповів Сергій Никифорович.

– Ми почнемо прополку кавунів та динь, а потім буде видно з чого полоти далі, – відповів Микола Антонович.

– А ти, Микола, не забув коли ми їздили на посадку овочів я тобі, що не вперше вже, нагадуючи, казала? – запитала Василина Григорівна. – Так що на цей раз шукай собі сторожа, а то твоя прополка буде даремною. Ми із Сергієм, Сніжана з Олександром та Маргарита Віталіївна з Петром всерівно покрадемо кавуни та дині, – жартуючи сказала Василина Григорівна і всі розсміялися.

Нарешті машини з профіліровки повернули на польову дорогу в поле і, доїхавши до середини заводського поля зупинилися. Заводчани, взявши сапки та кошики з їдою розійшлися по своїх земельних дільницях.

Була хороша погода. Сонце, піднявшись в зеніт нагадало працюючим про обідню перерву.

– Ну що, любий Олександр, запитай у Сергія та Василини може зробимо перерву на обід, – запропонувала Сніжана Вікторівна.

Вони погодилися. І Василина Григорівна запросили їх до себе на обід. Олександр Андрійович взяв кошик з їдою і вони пішли. Коли прийшли, то стіл був майже накритий. На скатертину розстелену Василиною Григорівною на землі Миколою Антоновичем, Сергієм Никифоровичем та Петром Микитовичем були вже викладені із кошиків різні харчові набори. Та не обійшлося ж і без спиртного. Стояли дві пляшки Кагора.

– Сергій Никифорович, розкорковуй! – лагідно запросила Сніжана Вікторівна, ніжно дивлячись в його очі.

Сергій, розкоркував пляшку і розлив порівно в підставлені хлопцями та дівчатами стакани.

– Так, хлопці та дівчата, остальне дома, – сказав Сергій Никифорович і підняв стакан. – За хороший урожай, – додав він.

Пообідали, а відпочивати не стали.

– Погляньте, вже всі заводчани працюють, – сказав Сергій Никифорович. – Накрийте, що на скатертині та ходімо полоти, – додав він.

– А тепер, Сергій, я з тобою запрошуємо їх по приїзду до нас в гості та продовжимо розмову про наші враження від сьогоднішньої вилазки на природу, – усміхаючись сказала Василина Григорівна.

– А тепер давайте позмагаємося як той раз – коли саджали. Хто шви-

дше впорається, той від мене отримає приз, – весело запропонувала Сніжана Вікторівна. – Що скажете, шановні? – запитала вона

– А який же на цей раз буде приз? – запитав Микола Антонович.

– А це ж як і тоді – жіноча тайна, Залежить лише від того – яка з наших бригад стане переможцем? Як для тебе, то приз незмінний – буде вірш, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Зрозумів! А тепер, мої любі друзі, підемо на свої дільниці, – сказав Микола Антонович.

Сонце, сідаючи за околицю села вже вішало над селом свою гардину – рожеву заграву.

– Скоро буде вечоріти, – сказав Микола, закінчивши намічену прополку. – Надійка, бери кошики і йди до Василини, а я зараз теж буду йти, – додав Микола Антонович.

Надія Петрівна, прийшовши вклала в кошик пляшку вина і стала чекати поки всі зійдуться.

Прийшов Микола Антонович.

– Надійка, гукай Сніжану Вікторівну хай читає вірш, – жартівливо звернувся він і, підійшовши обняв і смачно поцілував.

За обрієм почала ховатися сонячна заграва. і вечір непомітно фарбував небо сірою фарбою.

Прийшли і Серій Никифорович із Василиною Григорівною, Сніжана Вікторівна із Олександром Андрійовичем та Маргарита Віталіївна із Петром Микитовичем.

– Завтра ще приїдемо дополювати буряк, – сказав Сергій Никифорович. – А ви, Перо, Микола, Олександр, ? – запитав він.

– Ми теж приїдемо та досапаємо морковку, – відповіла Маргарита Віталіївна.

– А ми приїдемо та прополемо гарбузи, – відповіла Надія Петрівна.

– І ми приїдемо та будем досапувати грядку цибулі, – відповів Олександр Андрійович.

Заводчани стали сходитися і сідати в кузова машин. Серій Никифорович, Олександр Андрійович і Петро Микитович мовчки взяли сапи та кошики і пішли до машин. Мовчки сіли і поїхали, а коли приїхали на заводської комори до вже стемніло.

Алею між ялинками освітлювали зорі та Місяць.

Вони зайшли в будинок і посідали в ліфт а, вийшовши глянули з вестибюля на вечірню річку Дніпро. Небо було пахмурне. Зорі погасли, а Місяць потух – мов попадали у воду Дніпра.

– Заходьте – поділимося враженням про нашу поїздку – запросила Василина Григорівна, відчинивши двері, і запросила в невелику залу за стіл, який стояв посередині кімнати в оточенні чотирьох м’яких крісел, між якими вона для хлопців поставила стільці. Розташовуйтеся, як дома. Ви ж в нас уже не в перший раз, – сказала і вийшла.

В залу прийшов Сергій Никифорович і поставив на стіл дві пляшки вина «Кагор».

В залу зайшла Василина Григорівна і поставила на стіл чарки, сир та цукерки.

– Олександр, відкоркуй і наливай по п’ять капель, щоб враження від нашої поїздки на лоно природи краще віддзеркалювалося в нашій думці, – весело і усміхнувшись попросила його Василина Григорівна.

– Я хотів би послухати кожного з вас про ваші враження від нашої прополки, – сказав Сергій Никифорович.

Першою почала розповідати Сніжана Вікторівна.

– Мені дуже сподобалося. Ця поїздка теж надихнула мене написати поетичні твори на таку ж тематику і я пишу вірш «Агроном», – сказала задумливо Сніжана Вікторівна і, поклавши цукерку на язик взяла свою записничку Її творчий процес не дав їй послухати враження своїх колег.

– А ти, Олександр Андрійович, що скажеш? – запитав Сергій Никифорович.

– Поїздка – це рух, який придав мені бадьорості на цілий тиждень. А рух – це життя ви ж знаєте. Мені дуже сподобалося, – відповів Олександр Андрійович. – Нам треба по вихідним дням їздити на відпочинок в гаї, що на березі Дніпра. А для цього нам треба розробити встановити час відправки машин на відпочинок та дати в нашу газеті об’яву про такий організований виїзд на природу. Бажаючі знайдуться, а транспорт у нас є. Будемо їздить на тих машинах, що їздимо в наш аграрний цех, – запропонував Олександр Андрійович. – І буде ще в нас і свій «цех здоров’я», – додав він.

– Що ти, Петро Микитович, з Маргаритою Віталіївною скажете про своє враження? – запитав Сергій Никифорович.

– Я скажу, що ми з Маргаритою теж задоволені нашою поїздкою і будемо про неї теж писати в заводській газеті «Фрезер», – відповів Петро Микитович. – І, підтримуючи пропозицію Олександра Андрійовича теж напишу і в нашу газету і в газету «Вечірній Київ», – додав він.

Так за трапезою їди кожен поділився своїм враженням від поїздки. Сніжана Вікторівна дописала вірш «Агроном».

– Сніжана Вікторівна, а де ж мій приз, – запитав Микола Антонович.

– Я тобі, Микола Антонович, зараз віддам твій приз – це вірші на різні теми, – сказала Сніжана Вікторівна і стала із записнички читати такі вірші:

ВУЗДЕЧКА ЛЮБОВІ

Коли у криниці ти воду черпала

Тебе я побачив – вмить серце забилось, 

Ти з першого погляду в око запала

І серце навіки тебе полюбило!

На ньому душевна з любові вуздечка

І тільки вона ним в житті управляє, 

І доки у грудях ритмує сердечко –

Для іншої місця у ньому немає!


ПОТІК БІОСТРУМІВ

Любов – це у наших обіймах палких поцілунок, 

Але у житті це кохання середньої проби, 

Якщо ж за людину – болить, – це вже вищий ґатунок,  

Як згоден й померти – це вже серця душевна хвороба, –

Воно почуттями боліє одвіку нестерпно.

Душа вболіває за долю близької людини, –

Без болю в коханні – любити не можна інертно!

Любов – це для душ і сердець найтепліша година.

Любов – це і серця й душі найсвітліші ознаки, 

Які у житті підсвідомість лише виявляє –

Це те почуття, що розквітло, мов ніжністю маків

І в наших очах вже рубіном любові сіяє!

Любов – це душевного степу, квітуючі злаки, 

В яких, як у райській долині людина буяє!

Любов – це у серці й душі закодовані знаки, 

Потік біострумів, – їх променем доля сіяє! 


ЛЮБОВ’Ю ВБИТА

Кохання у нас – соловейкові трелі, 

Про це соловей у гаю нам щебече…

Любов’ю своєю коханий підстрелив, –

Приємно – отямилась тільки під вечір!

На небі всі зорі погасли під ранок…

Лежу на траві я коханням обвита, 

В обіймах – в коханні вже вбитий підранок!

Ця доля щаслива – любов’ю я вбита!


– Гарний приз. Дякую, Сніжана Вікторівна, – сказав Микола Антонович. – Тепер можна і в ліжко, – додав він.

Гості зібралися на вихід.

– На сьогодні все, – сказав Сергій Никифорович і, побажавши на добраніч він і потиснув хлопцям руку, а дівчатам – поцілував і відчинив двері.

28.10.2014; 21:42

05.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 6 том 6) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 05.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Главаи4 том 6) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя. Знайомство
13.08.2018 © роман-мтт / Мініатюра
Серпень-Крадій
09.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя
06.08.2018 © Маріанна / Мініатюра
Слова
25.07.2018 © Анатолій Валевський / Казка
Чарівна перлина. Частина-10
На грані живого і мертвого (Том VI)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 1 том 6)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глав 3 том 6)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 5 том 6)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 7 том 6)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 5  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
09.08.2018 © Суворий
Судетська криза: чехи відкидають ультиматум Гітлера, Європа мобілізується (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Проба сил: Чи Росія може воювати? (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Англія та Франція примушують Чехословаччину віддати Судети (вересень 1938)
07.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Чемберлейн їде до Гітлера (вересень 1938)
06.08.2018 © Суворий
Похід Польщі проти української церкви (вересень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.09.2012 © Каранда Галина
01.12.2010 © Журналіст
26.03.2012 © Піщук Катерина
17.09.2014 © Софія
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди