Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.04.2018 12:27Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 7 том 6

збір урожаю в аграрному цехі

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 05.04.2018 / 45616

В день поїздки заводчан в поле на свої земельні дільниці стояв теплий і тихий ранок. Ароматом чайної троянди він доповнював свіжість повітря у ялинковій алеї, що вела уздовж четвертого корпусу до заводської їдальні та в паркову зону, яка обрамляла лівий берег Дніпра. Голубизну річки ніби відтінював чорний катер, що плив по зеленій гладі води.

Дихання останніх серпневих днів було помітне і в зелені листя ялинок, які обрамляли заводську паркову зону.

В парковій зоні по графіку роботи в полі зібралися заводчани, щоб поїхати в свій аграрний цех на власні дільниці і зібрати урожай овочевих культур.

Сиділи вони в парковій зоні на лавах виготовлених ще ремонтно-будівельною дільницею спеціально під розмір кузова кожної заводської машини і чекали на приїзд машин, щоб ці спеціальні лави поставити в кузова цих машин і поїхати в село на поле в свій аграрний цех і зібрати урожай.

– Хлопі, вставайте! Вже он їдуть машини, – сказала Василина ласкаво, дивлячись в очі Олександра Андрійовича.

Машини приїхали з причепами. В причепах лежала заводська тара для збору відповідних овочів. Микола Антонович, Олександр Андрійович, Сергій Никифорович та Петро Микитович з іншими чоловіками поставили лави в кузова машин. А як зазвучала гуркотлива мелодія двигунів у машинах вони посідали на лави в кузовах машин і поїхали.

Цього разу зібралася теж заводська молодь. І дівчата та хлопці почали співати. І співали аж дот виїзду на профільну дорогу. А як виїхали на профіліроку, що вела аж до села вони завели жваву розмову про це село та про те, як вони садили та пололи овочеві.

– Олександр Андрійович, що ви з Сніжаною Вікторівною в цей сезон будите збирати? – запитала Василина Григорівна.

– Вітаміни – морковку, цибулю, перець, капусту, буряк, укріп і петрушку та і невеличку діляночку картоплі, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– А ми з Маргаритою будемо збирати те що й Сніжана і кукурудзу, – сказав Петро Микитович.

– А ви, Василина Григорівна, із Сергієм Никифоровичем, що збиратимете? – запитав Петро Микитович.

– Ми позрізаємо соняхи, – відповів Сергій Никифорович і чомусь довго дивився на Сніжану Вікторівну, відчуваючи тепло від її погляда, який і вона теж чомусь не зводила з нього, відчуваючи тепло із його очей. Сергій Никифорович відірвав свій погляд від Сніжани Вікторівни і звернувся до Миколи Антоновича. –А, що ви, Миколо, з Надією розкажете, що у вас росте? – запитав Сергій Никифорович.

– Ми будемо збирати цибулю, моркву та ще баштан: дині та кавуни, – відповіла Надія Петрівна кокетливо, зазираючи йому в очі як це частенько буває і на роботі.

Нарешті, не доїхавши до села машини повернули на дорогу в поле і, проїхавши недалеко зупинилися. Заводчани, знявши з причепів пусту тару з широкими капроновими коліщатами та кошики з їдою розійшлися по своїх земельних дільницях.

Світило Сонечко і працювалося легко, а годинник непомітно намотував часову стрілку, а Сонце непомітно піднялося в зеніт.

– Може, Олександр, запитаєш у наших сусідів та зробимо перерву на обід, – запропонувала Сніжана Вікторівна.

Сусіди погодилися і запросили до себе на обід. Олександр Андрійович взяв кошик з їдою і вони пішли. Коли прийшли то стіл вже накривався. На скатертину розстелену Василиною Григорівною на землі викладалися різні страви із кошиків. Не обійшлося і без спиртних напоїв. Від кожної пари стояли пляшки «Кагора».

– Сергій, розкорковуй! – дуже лагідно запропонувала йому Сніжана Вікторівна, заглядаючи ніжно в зелень його очей, із яких вже назустріч в її карі очі бігли емоційні хвилі любові.

Сергій Никифорович, розкоркував і розлив всю пляшку в стакани.

– Так, хлопці та дівчата, ви ж знаєте остальне дома, – сказав Сергій Никифорович і підняв стакан і, подивившись на Сніжану Вікторівну зустрів її бажаний погляд.

– Вип’ємо за гарний урожай, – сказала Василина Григорівна, дивлячись в очі Олександра Андрійовича всім своїм єством потонула в голубій заводі його очей.

Випили, закусили, а відпочивати не стали.

– Дома будемо спочивати, – сказала Сніжана Вікторівна, дивлячись в очі Сергія Никифоровича – чекала на його, підтримуючу відповідь.

– Правильно, Сніжана, кажеш. Погляньте, вже всі заводчани працюють, – сказав Сергій Никифорович. – А тепер накрийте, що на скатертині та пішли на дільниці збирати овочі, – додав він.

– А тепер, Сергій, ми з тобою запрошуємо їх після приїзду до нас та продовжимо розмову про сьогоднішні враження від вилазки на природу, – сказала, усміхаючись, Василина Григорівна, показуючи на скатертину.

–А тепер давайте позмагаємося. Хто швидше впорається, той від мене отримає приз, – весело запропонувала Сніжана Вікторівна. – Що скажете, хлопці? – додала вона і свій погляд спрямувала на Сергія Никифоровича.

– А що за приз? – запитав Микола Антонович.

– Сокровенна жіноча тайна як для тебе, Микола, ти ж повинен вже догадатися прочитаю вірш, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Чудово! А тепер підемо на дільниці, – сказав Микола Антонович і вони розійшлися по дільницях і стали збирати овочі.

Сонце, сідаючи на околицю села вішало над полем рожеву заграву.

– Скоро почне сутеніти, – сказав Микола Антонович, зриваючи кавуни. – Надійка, ти візьми кошик та йди до Василини, а я зараз теж буду котити тару з овочами, – додав Микола Антонович.

Надія Петрівна прийшла і стала вкладати в кошики залишене після трапези. Невдовзі прийшов і Микола Антонович.

– Надійка, гукай їх – хай Сніжана читає вірш, – жартівливо звернувся Микола Антонович і, підійшовши обняв її і поцілував. – Ну що, любима? Завтра приїдемо і позриваємо все з огудинням, – додав він, жартуючи.

Сонце вже сіло за обрій і вечір став фарбувати небо сірою фарбою, підганяючи працюючих.

Заводчани стали сходитися і сідати на машини. Поприходили і Серій Никифорович з Василиною Григорівною, Олександр Андрійович зі Сніжаною Вікторівною та Маргарита Віталіївна з Петром Микитовичем.

– Завтра ми ще приїдемо, – сказав Сергій Никифорович. – А ви, хлопці та дівчата?

– Ми приїдемо і позриваємо кукурудзу, – відповіла Маргарита Віталіївна.

– А ми приїдемо та позриваємо гарбузи, – відповіла Надія Петрівна.

– І ми приїдемо вирвемо цибулю, – відповів Олександр Андрійович.

– А ви, Василина, із Сергієм, що збиратимете? – запитав Петро Микитович.

– Ми приїдемо і позрізаємо соняхи, – відповів Сергій Никифорович.

Вони взяли кошики і тару з овочами і, підкотивши її до машини погрузили в причеп і поїхали, а коли приїхали на завод, то вже стемніло. По ялинковій алеї їх Місяць довів аж до їхньої заводської комори і вони, залишивши в ній тару з овочами пішли до свого будинка.

Всі зайшли і посідали в ліфт а, вийшовши на десятому поверсі гості порозносили кошики з овочами по квартирам і, йдучи, як завжди, розглядали з вестибюля чародійний краєвид вечірнього Дніпра. Він, піднявши їм хороший настрій заводив у відчинені двері біля яких стояла Василина Григорівна і послідньою зайшла в квартиру.

Зайшовши в невелику залу вони посідали за стіл, який стояв посередині кімнати в оточенні чотирьох м’яких крісел до яких Василина Григорівна підставила ще для гостей й стільці. Розташовуйтеся, як дома. Ви ж не в перший раз у нас. А я на хвилинку вийду, – сказала і вийшла.

В залу прийшов Сергій Никифорович і поставив на стіл три пляшки «Кагора», невипиті ними в полі при зібранні овочевих.

– Я зараз принесу салфетки, – сказав Сергій Никифорович і вийшов.

В залу зайшла Василина Григорівна і поставила на стіл вісім чарок, сир, печиво і цукерки.

– Олександр, відкоркуй та наливай нам по п’ять капель, щоб враження від прополки краще віддзеркалювало наші думки, – весело і усміхнувшись попросила його Василина Григорівна і, зазирнувши в його очі ніжно взяла його руку, яка лежала на його коліні.

В залу зайшов Сергій Никифорович і поклав на стіл салфетки.

– Хочу послухати вчених нашого завода коли ми, Микола, заглянемо в наше майбутнє? – запитав Сергій Никифорович.

– В цьому місяці, – запевнив Микола Антонович. – Ми визначили, що для цього треба зробити і написали план дій, а саме: «Резервна частина мозка феномена маючи свій флюїд – здібна зчитати всю ефірну інформацію; Тазиметр Едісона дасть можливість Машині часа розгледіти ефірну інформацію на величезній відстані; Машина часа розглядає ефірну інформацію і дає можливість резервній частині мозка пророка зчитати ефірну інформацію; Треба для зчитування резервною частиною мозка пророка ефірної інформації з ефіру ув’язати між собою, Машину часа і Тазиметр Эдисона, із пам’яттю електронно комп’ютернім устаткуванні і створити математичну модель і комп’ютерну програму.

Далі Микола Антонович випив пів чарки вина і, закусивши сиром згадав про свою першу дружину, яка трагічно загинула, допив вино взяв цукерку і поклав її за щоку.

– Що нам скажуть наші дорогоцінні кохані про враження від поїздки? Сніжана, яке твоє враження? – запитав Сергій Никифорович і випив чарку вина та, закусивши цукеркою згадав їх перше знайомство.

– Мені дуже сподобалося. Поїздка надихнула мене написати вірші на різну тематику, – сказала Сніжана Вікторівна і, взяла свою записничку, в якій вже встигла записати вірші, які щойно приходили їй на ум.

– Микола, слухай – твій приз, – повідомила Сніжана Вікторівна і стала читати такі вірші:

КОЛОССЯ ЛЮБОВІ

Колоссям шепочуться жито й пшениця, 

Янтарне зерно наливається соком, 

Росте, визріваючи, всяка пашниця

І тішить це все агрономові око!

Над полем із піснею жайвір звисає, 

В долоні блищать колосочки для проби…

Із поля пшеничного вискочив заєць –

Злякали піснями його хлібороби…

Твій погляд закоханий вабить собою – 

Блищать задоволенням очі дівочі!

Душа про врожай мов звітує любові –

Колосся кохання зернитися хоче!


РЯСКА

З-під талого снігу вдивляється ряска:

Над нею висить хворостиння горіха, 

Зорить синьоокого проліска ласка…

…Цю ласку несу, бо для тебе – це втіха!

Ти ряска немов – поспішаєш до мене, 

Я пролісок наче – тебе виглядаю!

Бадьорить мне хворостиння зелене –

У мрійне кохання любов’ю впадаю!

Як час, на весну, я на тебе чекаю

На бажаній просіці лісу – під дубом.

І в тебе, як в Бога, лиш згоди благаю, 

Щоб наша любов підтвердилась шлюбом!


НА ВІСТРІ ПЕРА

На вістрі пера, що черка на папері усякі слова:

Хороші й погані слова – все залежить від суті події…

Хороші – любов, поцілунок. Погані – стріла, тятива.

Безпромахне слово завзято в житті всі виконує дії!

Разючі слова, що до цілі сягають ще швидше ніж та куля, 

Вони безпощадні – на лобі від них вмить вискакує гуля.

Слова, що написані вістрям завжди переможні були!

Бо вістря пера ще болючіше жалить ніж вістря стріли.


– У віршах хороші образи, – здобрила Василина.

– Образно розкривається селянська любов, – сказав Олександр.

– Мені, Сніжана, сподобалися вірші, – похвалив Сергій Никифорович.

– Гарний приз. Дякую, Сніжана – сказав Микола. – Тепер можна розходитися по домівках, – додав він.

Гості зібралися на вихід.

– От і все, – сказав Сергій. – Завтра ж всім на роботу – в поле. Не проспіть, та глядіть не переплутайте, а то ще підете на завод, – пожартував він і потиснув хлопцям руку, а дівчатам – поцілував.

17.04.2917.

05.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 8 том 6) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 05.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 6 том 6) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.10.2018 © Арсеній Троян / Оповідання
Дядько Василь
29.09.2018 © Ірина Затинейко-Михалевич / Бувальщина
Знахар сьогодення
23.09.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Вечірні гастролі
23.09.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
З першого погляду
22.09.2018 © роман-мтт / Мініатюра
Вересень дзижчить утомленою мухою
На грані живого і мертвого (Том VI)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 1 том 6)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 5 том 6)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 7 том 6)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 9 том 6)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 12  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
13.10.2018 © Суворий
Пацифікація Галичини: польська армія руйнує українські села, катує та арештовує (жовтень 1938)
11.10.2018 © Суворий
Європа після Судет: Німеччина активізує зовнішню політику та шпигунство (жовтень 1938)
10.10.2018 © Суворий
Радянська Україна: арешт маршала Блюхера, повстання та чистки в червоній армії (жовтень 1938)
09.10.2018 © Суворий
Закарпатська криза: долю Закарпаття передано в руки Німеччини та Італії (жовтень 1938)
04.10.2018 © Суворий
Провід ОУН проголосив головою і вождем націоналістичного руху полк. Андрія Мельника (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
20.01.2011 © Михайло Трайста
01.12.2010 © Журналіст
27.11.2013 © Андрій Осацький
29.08.2010 © Віта Демянюк
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди