На грані живого і мертвого
глава 7 том 6збір урожаю в аграрному цехі
В день поїздки заводчан в поле на свої земельні дільниці стояв теплий і тихий ранок. Ароматом чайної троянди він доповнював свіжість повітря у ялинковій алеї, що вела уздовж четвертого корпусу до заводської їдальні та в паркову зону, яка обрамляла лівий берег Дніпра. Голубизну річки ніби відтінював чорний катер, що плив по зеленій гладі води.
Дихання останніх серпневих днів було помітне і в зелені листя ялинок, які обрамляли заводську паркову зону.
В парковій зоні по графіку роботи в полі зібралися заводчани, щоб поїхати в свій аграрний цех на власні дільниці і зібрати урожай овочевих культур.
Сиділи вони в парковій зоні на лавах виготовлених ще ремонтно-будівельною дільницею спеціально під розмір кузова кожної заводської машини і чекали на приїзд машин, щоб ці спеціальні лави поставити в кузова цих машин і поїхати в село на поле в свій аграрний цех і зібрати урожай.
– Хлопі, вставайте! Вже он їдуть машини, – сказала Василина ласкаво, дивлячись в очі Олександра Андрійовича.
Машини приїхали з причепами. В причепах лежала заводська тара для збору відповідних овочів. Микола Антонович, Олександр Андрійович, Сергій Никифорович та Петро Микитович з іншими чоловіками поставили лави в кузова машин. А як зазвучала гуркотлива мелодія двигунів у машинах вони посідали на лави в кузовах машин і поїхали.
Цього разу зібралася теж заводська молодь. І дівчата та хлопці почали співати. І співали аж дот виїзду на профільну дорогу. А як виїхали на профіліроку, що вела аж до села вони завели жваву розмову про це село та про те, як вони садили та пололи овочеві.
– Олександр Андрійович, що ви з Сніжаною Вікторівною в цей сезон будите збирати? – запитала Василина Григорівна.
– Вітаміни – морковку, цибулю, перець, капусту, буряк, укріп і петрушку та і невеличку діляночку картоплі, – відповіла Сніжана Вікторівна.
– А ми з Маргаритою будемо збирати те що й Сніжана і кукурудзу, – сказав Петро Микитович.
– А ви, Василина Григорівна, із Сергієм Никифоровичем, що збиратимете? – запитав Петро Микитович.
– Ми позрізаємо соняхи, – відповів Сергій Никифорович і чомусь довго дивився на Сніжану Вікторівну, відчуваючи тепло від її погляда, який і вона теж чомусь не зводила з нього, відчуваючи тепло із його очей. Сергій Никифорович відірвав свій погляд від Сніжани Вікторівни і звернувся до Миколи Антоновича. –А, що ви, Миколо, з Надією розкажете, що у вас росте? – запитав Сергій Никифорович.
– Ми будемо збирати цибулю, моркву та ще баштан: дині та кавуни, – відповіла Надія Петрівна кокетливо, зазираючи йому в очі як це частенько буває і на роботі.
Нарешті, не доїхавши до села машини повернули на дорогу в поле і, проїхавши недалеко зупинилися. Заводчани, знявши з причепів пусту тару з широкими капроновими коліщатами та кошики з їдою розійшлися по своїх земельних дільницях.
Світило Сонечко і працювалося легко, а годинник непомітно намотував часову стрілку, а Сонце непомітно піднялося в зеніт.
– Може, Олександр, запитаєш у наших сусідів та зробимо перерву на обід, – запропонувала Сніжана Вікторівна.
Сусіди погодилися і запросили до себе на обід. Олександр Андрійович взяв кошик з їдою і вони пішли. Коли прийшли то стіл вже накривався. На скатертину розстелену Василиною Григорівною на землі викладалися різні страви із кошиків. Не обійшлося і без спиртних напоїв. Від кожної пари стояли пляшки «Кагора».
– Сергій, розкорковуй! – дуже лагідно запропонувала йому Сніжана Вікторівна, заглядаючи ніжно в зелень його очей, із яких вже назустріч в її карі очі бігли емоційні хвилі любові.
Сергій Никифорович, розкоркував і розлив всю пляшку в стакани.
– Так, хлопці та дівчата, ви ж знаєте остальне дома, – сказав Сергій Никифорович і підняв стакан і, подивившись на Сніжану Вікторівну зустрів її бажаний погляд.
– Вип’ємо за гарний урожай, – сказала Василина Григорівна, дивлячись в очі Олександра Андрійовича всім своїм єством потонула в голубій заводі його очей.
Випили, закусили, а відпочивати не стали.
– Дома будемо спочивати, – сказала Сніжана Вікторівна, дивлячись в очі Сергія Никифоровича – чекала на його, підтримуючу відповідь.
– Правильно, Сніжана, кажеш. Погляньте, вже всі заводчани працюють, – сказав Сергій Никифорович. – А тепер накрийте, що на скатертині та пішли на дільниці збирати овочі, – додав він.
– А тепер, Сергій, ми з тобою запрошуємо їх після приїзду до нас та продовжимо розмову про сьогоднішні враження від вилазки на природу, – сказала, усміхаючись, Василина Григорівна, показуючи на скатертину.
–А тепер давайте позмагаємося. Хто швидше впорається, той від мене отримає приз, – весело запропонувала Сніжана Вікторівна. – Що скажете, хлопці? – додала вона і свій погляд спрямувала на Сергія Никифоровича.
– А що за приз? – запитав Микола Антонович.
– Сокровенна жіноча тайна як для тебе, Микола, ти ж повинен вже догадатися прочитаю вірш, – відповіла Сніжана Вікторівна.
– Чудово! А тепер підемо на дільниці, – сказав Микола Антонович і вони розійшлися по дільницях і стали збирати овочі.
Сонце, сідаючи на околицю села вішало над полем рожеву заграву.
– Скоро почне сутеніти, – сказав Микола Антонович, зриваючи кавуни. – Надійка, ти візьми кошик та йди до Василини, а я зараз теж буду котити тару з овочами, – додав Микола Антонович.
Надія Петрівна прийшла і стала вкладати в кошики залишене після трапези. Невдовзі прийшов і Микола Антонович.
– Надійка, гукай їх – хай Сніжана читає вірш, – жартівливо звернувся Микола Антонович і, підійшовши обняв її і поцілував. – Ну що, любима? Завтра приїдемо і позриваємо все з огудинням, – додав він, жартуючи.
Сонце вже сіло за обрій і вечір став фарбувати небо сірою фарбою, підганяючи працюючих.
Заводчани стали сходитися і сідати на машини. Поприходили і Серій Никифорович з Василиною Григорівною, Олександр Андрійович зі Сніжаною Вікторівною та Маргарита Віталіївна з Петром Микитовичем.
– Завтра ми ще приїдемо, – сказав Сергій Никифорович. – А ви, хлопці та дівчата?
– Ми приїдемо і позриваємо кукурудзу, – відповіла Маргарита Віталіївна.
– А ми приїдемо та позриваємо гарбузи, – відповіла Надія Петрівна.
– І ми приїдемо вирвемо цибулю, – відповів Олександр Андрійович.
– А ви, Василина, із Сергієм, що збиратимете? – запитав Петро Микитович.
– Ми приїдемо і позрізаємо соняхи, – відповів Сергій Никифорович.
Вони взяли кошики і тару з овочами і, підкотивши її до машини погрузили в причеп і поїхали, а коли приїхали на завод, то вже стемніло. По ялинковій алеї їх Місяць довів аж до їхньої заводської комори і вони, залишивши в ній тару з овочами пішли до свого будинка.
Всі зайшли і посідали в ліфт а, вийшовши на десятому поверсі гості порозносили кошики з овочами по квартирам і, йдучи, як завжди, розглядали з вестибюля чародійний краєвид вечірнього Дніпра. Він, піднявши їм хороший настрій заводив у відчинені двері біля яких стояла Василина Григорівна і послідньою зайшла в квартиру.
Зайшовши в невелику залу вони посідали за стіл, який стояв посередині кімнати в оточенні чотирьох м’яких крісел до яких Василина Григорівна підставила ще для гостей й стільці. Розташовуйтеся, як дома. Ви ж не в перший раз у нас. А я на хвилинку вийду, – сказала і вийшла.
В залу прийшов Сергій Никифорович і поставив на стіл три пляшки «Кагора», невипиті ними в полі при зібранні овочевих.
– Я зараз принесу салфетки, – сказав Сергій Никифорович і вийшов.
В залу зайшла Василина Григорівна і поставила на стіл вісім чарок, сир, печиво і цукерки.
– Олександр, відкоркуй та наливай нам по п’ять капель, щоб враження від прополки краще віддзеркалювало наші думки, – весело і усміхнувшись попросила його Василина Григорівна і, зазирнувши в його очі ніжно взяла його руку, яка лежала на його коліні.
В залу зайшов Сергій Никифорович і поклав на стіл салфетки.
– Хочу послухати вчених нашого завода коли ми, Микола, заглянемо в наше майбутнє? – запитав Сергій Никифорович.
– В цьому місяці, – запевнив Микола Антонович. – Ми визначили, що для цього треба зробити і написали план дій, а саме: «Резервна частина мозка феномена маючи свій флюїд – здібна зчитати всю ефірну інформацію; Тазиметр Едісона дасть можливість Машині часа розгледіти ефірну інформацію на величезній відстані; Машина часа розглядає ефірну інформацію і дає можливість резервній частині мозка пророка зчитати ефірну інформацію; Треба для зчитування резервною частиною мозка пророка ефірної інформації з ефіру ув’язати між собою, Машину часа і Тазиметр Эдисона, із пам’яттю електронно комп’ютернім устаткуванні і створити математичну модель і комп’ютерну програму.
Далі Микола Антонович випив пів чарки вина і, закусивши сиром згадав про свою першу дружину, яка трагічно загинула, допив вино взяв цукерку і поклав її за щоку.
– Що нам скажуть наші дорогоцінні кохані про враження від поїздки? Сніжана, яке твоє враження? – запитав Сергій Никифорович і випив чарку вина та, закусивши цукеркою згадав їх перше знайомство.
– Мені дуже сподобалося. Поїздка надихнула мене написати вірші на різну тематику, – сказала Сніжана Вікторівна і, взяла свою записничку, в якій вже встигла записати вірші, які щойно приходили їй на ум.
– Микола, слухай – твій приз, – повідомила Сніжана Вікторівна і стала читати такі вірші:
КОЛОССЯ ЛЮБОВІ
Колоссям шепочуться жито й пшениця,
Янтарне зерно наливається соком,
Росте, визріваючи, всяка пашниця
І тішить це все агрономові око!
Над полем із піснею жайвір звисає,
В долоні блищать колосочки для проби…
Із поля пшеничного вискочив заєць –
Злякали піснями його хлібороби…
Твій погляд закоханий вабить собою –
Блищать задоволенням очі дівочі!
Душа про врожай мов звітує любові –
Колосся кохання зернитися хоче!
РЯСКА
З-під талого снігу вдивляється ряска:
Над нею висить хворостиння горіха,
Зорить синьоокого проліска ласка…
…Цю ласку несу, бо для тебе – це втіха!
Ти ряска немов – поспішаєш до мене,
Я пролісок наче – тебе виглядаю!
Бадьорить мне хворостиння зелене –
У мрійне кохання любов’ю впадаю!
Як час, на весну, я на тебе чекаю
На бажаній просіці лісу – під дубом.
І в тебе, як в Бога, лиш згоди благаю,
Щоб наша любов підтвердилась шлюбом!
НА ВІСТРІ ПЕРА
На вістрі пера, що черка на папері усякі слова:
Хороші й погані слова – все залежить від суті події…
Хороші – любов, поцілунок. Погані – стріла, тятива.
Безпромахне слово завзято в житті всі виконує дії!
Разючі слова, що до цілі сягають ще швидше ніж та куля,
Вони безпощадні – на лобі від них вмить вискакує гуля.
Слова, що написані вістрям завжди переможні були!
Бо вістря пера ще болючіше жалить ніж вістря стріли.
– У віршах хороші образи, – здобрила Василина.
– Образно розкривається селянська любов, – сказав Олександр.
– Мені, Сніжана, сподобалися вірші, – похвалив Сергій Никифорович.
– Гарний приз. Дякую, Сніжана – сказав Микола. – Тепер можна розходитися по домівках, – додав він.
Гості зібралися на вихід.
– От і все, – сказав Сергій. – Завтра ж всім на роботу – в поле. Не проспіть, та глядіть не переплутайте, а то ще підете на завод, – пожартував він і потиснув хлопцям руку, а дівчатам – поцілував.
17.04.2917.