Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.04.2018 16:40Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глав 12 том 6

спілкування з пророком

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 05.04.2018 / 45629

Зранку Василина Григорівна прийшовши в школу зібрала вчителів на педагогічне обговорення і, вирішивши питання нового навчального року, згадала феномена-психометра Івана Артемовича. Спомин про нього не покидав її приємного враження від знайомства і загадкове для неї її почуття при кожному спогаді про нього приємно бентежило її душу. Не покидала думка і про жарт сказаний Миколою Антоновичем. Коли вони з Іваном Артемовичем знайомилися і він сказав: «Василино, не забудь і мені розказати, що там цікавого в твоєму запитанні, – А то гляди ще влюбишся. Вона, Іване Артемовичу, у нас така!».

Василина Григорівна вирішила зателефонувати Миколі Антоновичу і запитати в нього, чи він буває не провидець, що так влучно своїм жартівливим запитанням попав у яблучко любовної жаги мого почуття.

В кабінеті Василини Григорівни задзвонив телефон.

Василина Григорівна зняла трубку.

–А як це ти, моя бувша любов, мене знайшов? – запитала Василина Григорівна. – Ти, Гриша, кажеш вернувся з Америки і, дивлячись Інтернет узнав де я працюю і приїхав у Київ мене побачити. Приїзди. Зустрінемося. Добре я чекаю на тебе в заводській школі в моєму кабінеті о 17 годині. До побачення, – додала вона.

Повісивши слухавку Василина Григорівна занурилася у згадки. Згадала як вони сиділи поруч за столом коли навчалися в одній групі в київському Міжнародному науково-технічному університеті на історичному факультеті і згадала як вони відмічали в ресторані закінчення свого навчання. В розмові про те ким їм доведеться в житті працювати він собі і мені напророчив: «Що я буду працювати спочатку не в школі, а на комусь заводі на робочій точці і тільки потім буду працювати за фахом викладача історії, і буду знаменитою. А його чорти понесуть за кордон». Згадала про свій з ним відпочинок на Чорному морі в Ялті після закінчення університета.

Так, не винирнувши з приємних спогадів Василина Григорівна зателефонувала Миколі Антоновичу.

– Ти, Микола, будеш в себе? Я хочу тобі принести свій філософський нарис, про який ти мене запитував у нашій заводській їдальні.

– Приходь до Олександра Андрійовича я зараз іду до нього і там я на тебе шановна, Василина Григорівна, чекаю, – відповів Микола Антонович.

В лабораторію зайшов Микола Антонович. Олександр Андрійович якраз закінчив писати математичну модель по нарахуванню прибутків і податків і зателефонував Сніжані Вікторівні, щоб вона прийшла і забрала модель для написання комп’ютерної програми.

– Я по твоїй, Олександр, розмові зі Сніжаною Вікторівною чую, що ти

вже готовий почати нашу наукову роботу, тематику якої ми вже з тобою вибрали і її одобрив наш шеф – Серьожа. Чого я до тебе і прийшов.

В лабораторію зайшла Василина Григорівна. Вони сіли на диван і стали читати нарис.

В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна і радісно промовила: «Чого порозсідалися на дивані? Та ще й не так, як треба».

– А як треба? – запитав Олександр Андрійович.

– А то ти, Олександр, не знаєш – Василина повинна була б сісти коло тебе, – відповів усміхаючись Микола Антонович. – А розсілися ми, щоб почитати новий філософський нарис Василини, – пояснив він.

– Чудово! Читай, Микола, і я послухаю, – радісно сказала Сніжана Вікторівна і, поцілувавши Олександра Андрійовича, сіла коло його.

– Я, Сніжана, буду читати тільки тоді в слух, коли ти, шановна, прочитаєш нам вірші, – сказав, усміхаючись, Микола Антонович

– Ладно. Прочитаю – теж усміхаючись погодилась Сніжана Вікторівна і стала читати такі вірш:

ПИСЬМО СОЛДАТА

Я з болем розлуки ішов на війну…

…Закінчився бій і вже тиша настала, 

Вітрець прохолодою поля війнув, 

Де квіти росли там воронка лиш стала…

Близь неї, кохана, пишу я листа

І бачу ті квіти коли проводжала

Й твої відчуваю гарячі вуста, 

І руку, як нею, мою ти держала.

Ти там, як я тут, про побачення мрієш…

Пишу і вже бачу на зустріч ти йдеш.

…Як буду живий я, то квітами стрінеш,  

А мертвий – то ними ж мене й проведеш.


САНІТАРКА ВІЙНИ

Кінець перестрілки – настало затишшя…

Мені бинтувала стегно санітарка…

В траві, після грому, забігали миші, 

Поїсти гукала бійців куховарка...

Я в неї чомусь закохався щомиті:

Мене чарували ланіти рум’яні, 

Мов кликали очі, як небо блакитні, 

І губи манили в помаді червоно-духмяній!

І настрій у неї чомусь був святковий…

Хоч рана й не стерпна та я був готовий

На дзот ще покласти і руди гарячі, 

Щоб ще хоч разочок санітарку побачить!

– Ти, Сніжана, теж думаєш про пророків та про сучасні війни, бо у твоїх віршах теж йдеться мова про майбутнє і про війну. Мабуть боїшся, щоб Василина тебе не обігнала, – усміхаючись пожартував Микола Антонович.

– Досить, Микола, базікати. Читай нарис Василини, – сказала Сніжана Вікторівна і, схиливши голову тихо засміялася.

Микола Антонович взяв нарис: «Позбавлення добра у сучасному житті». Він був такого зміста: «Війна і нетривалі перемир’я – це, що еволюція суспільства – боротьба зла і добра? Боротьба зла і добра відбувається не тільки між державними правителями і між партійними фракціями у парламенті, а навіть між церковними правителями і різними сектами, але чому це все відбувається? Чому в релігії так багато лицемірства? Ну, в релігії зрозуміло – вона стверджує: «Хоч батько не здобрює вибір рідного сина, але дозволяє йому зробити такий вибір. Так і Бог дозволяє кожній людини вибрати свою дорогу в житті, бо він любить всіх однаково». Але чому відбувається серед державних правителів лицемірство і приводить до війни та нетривалого перемир’я? На це загадкове запитання поки що вченими не дана відповідь.

Ще колись Ісус Христос казав своїм ученикам: «Ви почуєте про війни, які будуть проходити в різних місцях, народ підніметься проти народа і царства проти царства. Настане час зростання протизаконня. Будуть голод і земле трясіння» І все це те, що відбувається нині. Ми бачимо, як розгортається вселенська драма і нам вже видно чіткий сценарій – план розвитку подій і фактів. А саме: «В Афганістані військовий конфлікт продовжується з 2001 року по цей день. В нім Гражданська війна відбуваються між членами ісламістської організації Талібан і Міжнародними силами сприяння безпеки; в Судані – з 2011 року по цей день. В нім військові дії ведуться між Народною армією визволення Судану і військом Судану; в Сомалі – з 1988 року по цей день. У військових діях приймають участь військо уряду і ісламісти. Фігурують і озброєні сили США та ООН; в секторі Газа – Арабо-ізраїльський конфлікт продовжується більше 26 років, а військові дії з 2006 року. А із 7 липня по 26 серпня 2014 року урядом Ізраїлю була проведена операція «Нерушима скала»; в Сирії – з 15 березня 2011. Протистояння ведеться між урядовим військом і повстанцями; в Іраку – з грудня 2011 року. Гражданська війна ведеться після виводу американського війська; на Сході України – з квітня 2014 року і по цей день.

На сьогоднішній день в бойових діях приймають участь більше як 30 держав. Тільки в 2915 році в результаті озброєних конфліктів загинуло на планеті Земля 167 тисяч чоловіків.

Наявність таких подій, які напророчив Ісус Христос і вони відбуваються дає підставу знайти відповідь на це запитання, розглянувши його з трьох сторін буття: власності, винятковості; хаосу.

Почуття власності поширює свої зазіхання на всі сфери життя не тільки на майно, а й на людину і любов. І це помітно навіть у нашій розмові: замість «бути» ми часто вживаємо «мати». Не бути «любимим», а мати любиму. Не «дружити», а «мати» друга. Почуття власності приводить до наживи і робить людину олігархом.

Поклик душі олігарха до почуття власності народжує протилежні сили добра – зло.

Винятковість – це почуття переваги: бажання бути не перевершеним у чомусь над ким-то – це олігархія.

Хаос протидіє єдності та цілісності суспільства і концентрує почуття власності навколо особи, яка хоче зробити Дух суспільства залежним від неї і стати олігархом. І доки на Землі буде розвиватися олігархія доти суспільство буде занепадати. І занепадаючи йти у варварство. І це буде відбуватися доти доки на планеті Земля залишиться один самий багатий олігарх, адже вони ведуть поки що духовні війни між собою, які відбуваються в різних координатах нашої планети.

Ці три сторони буття вміщаються в одному слові – корупція, яка створює олігархів та викликає почуття власності, бажання особистого задоволення, прагнення до власті і спрямовує людину до віддаленості та відокремленості від суспільства, а в підсумку приводить до соціального хаосу та епідемічної хвороби суспільства – Зла. Ось чому на планеті відбуваються війни і так буде продовжуватися до тих пір поки на планеті залишиться тільки один олігарх – це приватна американська Федеральна Резервна Система – «доларна компанія», яка з часом за долари, які вона друкує і контролює на ринку попита: то уменшить, то збільшить їх друк, приватизує все майно на планеті Земля. Оце і є відповідь на загадкове запитання: чому на планеті Земля умножається зло, яке спонукає на війни». А, щоб знищити на планеті зло, то треба робити примусове прищеплення від зла всім людям планети так, як зараз робиться прищеплення від віспи та інших хвороб. Прищеплення треба робити теж із молекул зла створеними ферментами реплікації. А для цього треба знайшовши в мозку людини молекулу зла і по ній створити методом «Шарикової моделі» репараційні ферменти і потім по вже створеній математичній моделі і комп’ютерній програмі через вже створені нами прилади, устрої і електронно комп’ютерне устаткування завести ці ферменти в мозок та резервну частину мозка людини».

Микола Антонович, читаючи нарис раз за разом схвально його і коментував.

– Яке шановні, колеги, ваше враження про почуте в нарисі? – запитав Микола Антонович.

– Я думаю, що це для вас шановні, Микола та Олександр той науковий шлях, який ви повинні використати для нового відкриття в області медицини – науковий метод лікування зла. І це лікування від зла повинно проходити так, як ви зараз новими методами вже провели безболісним методом від хвороби алкоголю та наркоманії. І попробуйте в цьому напрямку поспілкуватися з феноменом-психометром – Іваном Артемовичем, – запропонувала Сніжана Вікторівна.

– До речі, Василина Григорівна, візьми ось його номер телефона і запроси його до нас в гості, адже ти з ним домовилася, – запропонував Микола Антонович. – Запрошуй. Тільки ж не до себе, а то потім від тебе до нас ми його і трактором не витягнемо. Я тебе, Василино, знаю, – усміхаючись сказав Микола Антонович, зазираючи то в її очі, то в очі Олександра Андрійовича.

– Ти, Микола, кожну її серйозну розмову змішуєш з любов’ю. Думаєш, якщо сам бабський спокусник так і всі такі, – усміхаючись сказала Сніжана Вікторівна.

– А то я не прав, ось побачите, – усміхаючись, оправдувався Микола Антонович. – На мою мобілку і дзвони йому при мені, – усміхаючись, сказав Микола Антонович і дав Василині Григорівні свій телефон.

Василина Григорівна знайшла номер і стала дзвонити.

– Іван Артемович, це турбує тебе Василина Григорівна. Пам’ятаєш наше знайомство і нашу домовленість щодо нашої зустрічі? Кажеш: «Та хіба ж забудеш». Кажеш: «Щоб я тебе зустріла завтра о 16 годині біля нашої школи». Раз пам’ятаєте тоді я шановний, Іван Артемович, перед тобою вибачаюся, що я не зможу по важливій причині тебе прийняти. Кажеш; «Вибачаєш». Тоді на все добре. Хай щастить у спілкуванні, – побажала Василина Григорівна.

– Василина, це ти, чи не ти? Я тебе не розумію ти ж зірвала проведення нашого експеримента. Що трапилося? – здивовано запитав Микола Антонович.

– Ти, Микола, не хвилюйся, я тебе завтра познайомлю з іншим провіреним феноменом-пророком Григорієм Никифоровичем. А Іван Артемович феномен-психометр, – заспокоїла Василина Григорівна.

– А чого ж ти мовчала і звідки ти його знаєш?

– Знаю його, вже як феномена-пророка ще з тих пір як ми навчалися в

одній групі в київському Міжнародному науково-технічному університеті на історичному факультеті. А мовчала тому, що він тільки сьогодні перед моїм приходом в лабораторію об’явився, – усміхаючись повідомила Василина Григорівна.

– А де ж його до цих пір носило? – запитав усміхаючись Микола Антонович. Я тебе, Василина вже став розуміти, – додав усміхаючись він.

– Казав, що приїхав з Америки, а от коли сьогодні о 17 годині я з ним зустрінуся в моєму кабінеті і поспілкуємося, то я тобі, Микола, розповім подрібніше, – сказала Василина Григорівна.

– І, що ж він погодився прийняти участь у нашому експерименті? – запитав Микола Антонович.

– Він сказав, що через Інтернет він узнав про нашу діяльність і де я живу і спеціально заради мене і участі в експерименті приїхав у Київ, – відповіла Василина Григорівна.

– От тепер, Василина, я тебе повністю зрозумів і прощаю за твій вчинок, щодо Івана Артемовича. Він ще найде з ким поспілкуватися, – жартуючи сказав Микола Антонович.

Василина Григорівна пішла на свій урок історії. Сніжана Вікторівна – в машинну залу. А Микола Антонович залишився.

– А тепер, Олександр, давай ми будемо кумекати над питанням, що ми запропонуємо Григорію Никифоровичу?. Я думаю треба його зацікавити нашою темою. Що ти скажеш? – запропонував Микола Антонович.

– Згоден. Розкажемо йому, що ми хочемо провести експеримент по дослідженню його резервної частини мозка з метою виявлення її функцій.

– Добре та ще скажемо, що хочемо виявити і встановити закономірність виникнення пророчества в його резервній частині мозка. Я думаю він погодиться прийняти участь в такому експерименті, якщо це так, як нам сказала Василина, – додав Микола Антонович. – А тепер давай будемо думати у тих напрямках, які ми з тобою вибрали. Перший тематичний напрямок – це науковий: «виявлення і установлення закономірних причин пророчества феномена-пророка», щоб детальніше заглянути у наше майбутнє. І другий напрямок – це науково-практичний – «лікування захворіння епілепсією».

– Я стану думати по темі: «Виявлення і установлення закономірних причин пророчества феномена-пророка», – сказав Олександр і почав мислити.

– Добре. Тоді, Олександре, я в науково-практичному напрямку – «лікування захворіння епілепсією» писатиму математичну модель, яку я перевірю на її тотожність із математичною моделлю по лікуванню хворої людини епілепсією, яку ми отримали із планети «Кам’яні ливні» теж від українця, від головного науковця планети – Кирила Гавриловича Шевченко з міста Козій Ріг, коли ми з ним спілкувалися і він нам на принтер скинув таблицю репараційних атомів всіх болячок зокрема атомів Зла з усіма реквізитами: діаметр ядра атома; кількість електронів в атомі; діаметр атома; структурна решітка молекули і кути з’єднання атомів у структурній решітці відповідної молекули; напруженість магнітного поля кожного атома; репараційні та реплікаційні ферменти по кожному атому та математичні моделі і комп’ютерні програми по лікуванню репараційними ферментами від епілепсії, туберкульоза та всіх інших болячок відомих медицині, і все це ми з тобою ще тоді завели в пам`ять нашого електронно-комп’ютерного устаткування. Виходить, що вже хоч і зараз можна лікувати, – сказав Микола Антонович. – І коли ця математична модель буде тотожна математичній моделі по лікуванню репараційними ферментами від епілепсії тоді я займуся організацією лікування. Опит у наших медсестер вже є. Вони вже двох пацієнтів хворих туберкульозом вилікували, – сказав Микола Антонович і, сівши на своє робоче місце, яке він мав ще й в лабораторії, став думати, що ще треба зробити, щоб сестрички почали лікувати хворих епілепсією.

Подумавши, що для цього треба він написав чіткий план своїх дій. План був такий: удосконалити скафандр – устрій в хірургічному ліжку, в якому знаходиться перехідний модуль із кремнія, який передає інформацію із його біологічної системи – мозка в технічну систему – наше комп’ютерне устаткування. Цей модуль переводить із його біологічної системи – мозка електронно-магнітні коливання нейронів мозка в електронно-магнітні коливання нейтронів комп’ютера – технічної системи нашого комп’ютерного устаткування. Реєстрація такої інформації буде одноразово проводитися з виводом на табло комп’ютера по нашій спеціальній комп’ютерній програмі методом функціональної магнітно-резонансної томографії. А для цього ще треба розробити математичну модель і написати спеціальну комп’ютерну програму по якій ув’язати такі прилади: прилад по електронно-магнітному перехопленню атомів (прилад-перехоплювач), який буде перехоплювати та утримувати атоми в молекулі, в якій по методу шарикової моделі будуть змінюватися кути і вна стане репараційною молекулою; електронний ультразвуковий датчик, який окреслить зону пухлини епілепсії; електронний ультразвуковий фотомікроскоп, який в окресленій зоні по спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі буде розглядати атоми; магнітно-резонансний томограф, який через електронний ультразвуковий фотомікроскоп буде зчитувати та копіювати атоми, направляючи їх в спеціалізоване електронно-комп’ютерне устаткування і по спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі буде виводити і на табло комп’ютера для візуального розгляду і на принтер; спеціальний електромагнітній прилад, який в клітинах на атомному рівні створює із атомів спеціальні лікуючі молекули так звані репараційні ферменти з їх виводом на табло комп’ютера. Написавши план він прийшов до висновку, треба діяти в дох напрямках. Перший напрямок ув’язати всі вже виговлені прилади із устроєм скафандра. Другий напрямок розробити математичну модель та комп’ютерну програму для уявки приладів із устроєм скафандра в хірургічному ліжку та математичну модель і комп’ютерну програму по лікуванню від епілепсії. І він почав писати математичну модель: «лікування захворіння епілепсією».

Олександр Андрійович почав мислити по темі: «Виявлення і установлення закономірних причин пророчества феномена-пророка». До нього прийшли на ум думки: про еволюцію людських Рас; про Машину часа; про штучний інтелект; про атоми – двійники; про атоми – елементали; про сім видів матерії; про феноменів і, вчасності, про великого пророка Ісуса Христоса; про Тазиметр Едісона; про флюїд ефіра та Врілі природних сил.

Він почав розвивати єдину думку про розпізнання істинного майбуття. І, маючи таку інформацію і, опираючись на базу свого знання і на свій інтелект він зробив такий висновок, що істину майбутнього можна отримати тільки через ефірний флюїд, резервну частину мозка феномена пророка, Машину часа і Тазиметр Едісона, – так думав Олександр Андрійович.

Зробивши такий висновок він по темі: «Виявлення і установлення закономірних причин пророчества феномена – пророка» для створення математичної моделі став писати словесний алгоритм. Перше. Науці відомо, що еволюція людської Раси повторюється в своєму еволюційному колі – то вона дійде до кульмінаційної точки свого розвитка і потім опускається вниз свого еволюційного кола у варварство, то знову із варварства по своєму еволюційному колі підіймається до кульмінаційної точки свого розвитка. Такий еволюційний шлях розвитка повністю з усіма подіями і образом морально етичної поведінки кожної людини віддзеркалюється в ефірі завдяки його здібностям – флюїду. Резервна частина мозка феномена маючи свій флюїд – здібність зчитує всю ефірну інформацію.

Тазиметр Едісона дасть можливість Машині часа розгледіти ефірну інформацію на дуже великій відстані.

Машина часа розглядає всю ефірну інформацію і дає можливість резервній частині мозка феномена пророка зчитати ефірну інформацію. Друге. Треба для зчитування із ефіра резервною частиною мозка феномена пророка ефірної інформації ув’язати між собою, Машину часа і Тазиметр Едісона, у нашім електронно комп’ютернім устаткуванні.

Ув’язавши їх між собою із нашим електронно комп’ютерним устаткуванням можна вже писати математичну модель і комп’ютерну програму по темі: «Виявлення і установлення закономірних причин пророчества феномена».

Таким чином Олександр Андрійович довів свою думку – до ув’язки між собою Машини часа і Тазиметру Едісона і до написання математичної моделі. І він почав писати математичну модель по темі: «Виявлення і установлення закономірних причин пророчества феномена-пророка».

Василина Григорівна, прийшовши із урока історії стала дописувати новий філософський нарис по темі: «Виявлення і установлення закономір-них причин пророчества феномена – пророка». Коли вона дописала нарис і

віддрукувала його в трьох примірниках то до зустрічі із Григорієм Никифоровичем залишалося чотирнадцять хвилин. Вона взяла нарис і пішла на лаву, що на алеї під сосною близь вхідних дверей школи на якій вже в очікуванні пророка сиділи і писали математичні моделі Микола Антонович і Олександр Андрійович.

Коли вона підійшла до них, то вони встигли дописати математичні моделі. Олександр Андрійович дописав по темі «Виявлення і установлення закономірних причин пророчества феномена-пророка». А Микола Антонович по лікуванню хворого епілепсією.

Олександр Андрійович, провіривши математичні моделі Миколи Антоновича радісно подивився в його очі.

– Що скажеш, Олександр? – теж радісно запитав Микола Антонович.

– Поздоровляю тебе, Микола, можеш іти в лікарню і порадувати Маргариту Віталіївну новим методом лікування хворих епілепсією, – відповів Олександр Андрійович міцно тиснучи його руку.

– А ти, Микола, що скажеш по моїй математичній моделі, – запитав Олександр Андрійович.

– Прочитавши скажу, що ти, Олександре, молодець! Можеш проводити експеримент із пророком, – сказав Микола Антонович і міцно потиснув його руку.

Погода була чудова. Крізь соснові крони пробивалися промені Сонця, яке вже почало сходити із зеніту. Вітрець приносив на лаву, яка стояла під сосною при вході в школу, озонове повітря настояне на водах Дніпра. На лаві сиділи троє. Василина Григорівна стала часто поглядувати на годинник. Микола Антонович та Олександр Андрійович, чекаючи, почали говорити про Сонце і про Землю, яка рухається по орбіті навколо Сонця із швидкістю 186 кілометрів за годину. Їх цікавило питання чому така швидкість непомітна у небесному просторі – хмари стоять на місці і не рухаються, а коли їдеш у машині то дерева ніби пробігають мимо машини.

Василина Григорівна почала нервувати. Вже пройшов час наміченої зустрічі і прогуркотіла на місто електричка, а феномен-пророк не з’являється.

Та от на сосновій алеї нарешті появився з букетом квітів довгожданий Григорій Никифорович. Василина Григорівна пішла йому назустріч і впала в його обійми з медовим поцілунком. Григорій Никифорович, вручивши їй букет квітів пішов з нею на лаву де сиділо двоє і читали свої словесні алго-ритми, не піднімаючи голови.

– Хлопі вставайте! – не підходячи до них радісно і гучно окликнула їх Василина Григорівна.

Хлопці позакривали свої блокноти і пішли їм назустріч.

– Я вас, Микола Антонович, Олександр Андрійович, вітаю, – радісно промовив Григорій Никифорович міцно, тиснучи ім руку.

– Василина, підемо до тебе в твій кабінет, – запропонував Микола Антонович.

Зайшовши в кабінет і посідавши за стіл, Василина Григорівна вручила кожному по екземпляру філософський нарис. Нарис був на тему: «Виявлення і установлення закономірних причин пророчества феномена-пророка» і був такого змісту: «Щоб виявити флюїд пророчества дослідним шляхом треба вести спостереження за резервною частиною мозка феномена і використати ще два види матерії, які наукою зовсім не вивчені це: будхічна та атмічна матерії. І їх треба вивчити і визначити так як вже визначені фізична, ефірна, астральна, ментальна і вогненна матерії. Ці дві матерії мають свої відповіді тіла: фізичне тіло – це видиме тіло людини. Астральне тіло – це невидиме атомне тіло людини, яке знаходиться у фізичному тілі людини і забезпечує її фізичне тіло почуттями. Ментальне тіло – це теж невидиме атомне тіло людини і теж знаходиться у фізичному тілі людини і теж наділяє людину розумом. Вогненне тіло – є теж невидимим атомним тілом людини і приносить осяяння в мозок через ментальне тіло людини, знаходячись в її фізичному тілі. Ефірна матерія теж науці відома – вона є дзеркалом звукової та кольорової інформації, яка відбивається на її поверхні і весь час у ній зберігається.

І коли ці два види матерії будуть визначені так, як уже визначені п’ять видів матерії, тоді можна припустити таку наукову гіпотезу, що будхічна атомна матерія має теж своє невидиме атомне тіло, яке теж знаходиться у фізичному тілі людини і збуджує, і дає Дух фізичному тілу людини. Атмічна ж матерія теж має своє атмічне невидиме атомне тіло, яке знаходячись у фізичному тілі людини і дає йому Силу. А щоб побачити дух та силу треба в мозку людини знайти наявність атомів Сили та Духа і встановити їх розміри. А якщо сучасні електронні мікроскопи не побачать наявність цих атомів, то треба використати Тазиметр Едісона. Ці атоми є, але вони можливо дуже малі. Всерівно треба їх шукати. Вони існують у безкінечності зменшення так, як існує Вселена у безкінечності збільшення і їх теж треба розглядати через спеціалізоване електронно-комп’ютерне устаткування, прилади та устрої і флюїд резервної частини мозка.

І можливо всі ці сім видів матерій з’єднавшись в резервній частині мозка створюють єдиний флюїд – здібність феномена бачити майбутнє так, як людина зараз бачить все наше сучасне. І якщо це так, тоді треба встановити залежність між собою цих семи видів матерії і чим вони по своїм функціональним обов’язкам доповнюють один одного».

Цією думкою Василина Григорівна закінчила писати філософський нарис.

– Василино, твоя філософська думка є тотожна думці Олександра, яку він реалізує у своїй математичній моделі. Молодець, Василина! – похвалив Микола Антонович.

– Ти, Василино Григорівна, фундаментально і чітко обґрунтувала свій філософський нарис, – під кінець коментарію сказав Микола Антонович.

– Ти, Сніжано, що скажеш? – запитала Василина Григорівна.

– Хороша твоя, Василино, філософська думка. Я теж трішки зачепила вашу тему у своєму вірші, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Тоді швидше читай вірш, – радісно попросив Микола Антонович.

Сніжана Вікторівна відкрила записничку і стала читати вірш такого змісту:

КОСМІЧНИЙ СОН

Не відали очі ще сну отакого –

Ефірної теми він – дуже тривкий…

Й не відали душі кохання палкого.

За змістом сон теж був любовно-палкий…

Проснулись від співу вже третього півня:

Зійшла зоряницею зірка небесна, 

Любов теж буяла – була хоч і пізня, 

Але у ефірі нас гріла любезно!.

Дивлюсь я на тебе – моя зоряниця!

В нас пізня любов, мов небесна криниця!

Тож хай і вона у серцях сохраниться

І теж по любовно-космічному сниться!


– Ти, Сніжана, в нас філософ – поет, а Василина є філософ – прозаїк. Я вже не кажу про вашу літературну майстерність. Здорово! Гарний поетичний твір. Так коротко і так зрозуміло тобі вдалося втиснути мрійливу думку про еволюційний розвиток суспільства в ефірному середовищі, яке позитивно впливає і на любов. Ти цим віршем мене порадувала а як ще прочитаєш про любов, тоді можна сміливо йти в заводську їдальню на вечерю.

– Якщо просиш, тоді слухай відкрила записничку і стала читати такі вірші:

ЗАГАДКОВІ СЛОВА

Любов і кохання – слова загадкові, –

Невже закодовані космосом вічним?!

Слова ці у душах – романтики повість, 

Чи може в бутті ви лише є магічні –

Чаруєте душі за так – несвідомо?!

А може ви є та проста випадковість

Й про вашу діяльність іще невідомо, 

Чи ви є написана космосом повість, 

Що наші тіла розважа почуттями?!…

Та хто ж розшифрує нам слів цих загадку, 

Її доведе у суспільстві до тями, 

Щоб тайна любові – відкрилась нащадку?!


ПІСНЯ ЛЮБОВІ

Чомусь солов’ю не співається в гаї зеленім

Коли про любов у піснях ти співаєш під кленом.

Тоді стрімголов він до мене мерщій прилітає

І щиро твоєю любов’ю мою привітає.

І я, зрозумівши мелодію любої пісні

Своєю любов’ю твою привітаю.

Бувають в них ноти і тепло-покірні і грізні –

Я з радістю серцем завжди їх сприймаю!

Коли ж не співаєш не часто буває неначе

І той соловейко від тебе мене не вітає –

Здається мені, що мене у цім світі немає…

…Без пісні, як ніби без тебе, душа моя плаче.


Хороші вірші. Філософський вірш «Загадкові слова» спонукає по науковому замислитись, – сказав Григорій Никифорович.

– Григорій Никифоровичу, а чи не дали б Ви згоду прийняти участь у проведенні нашого наукового експерименту? – запитав Олександр Андрійович. – Ми хочемо провести експеримент по дослідженню Вашої резервної частини мозку з метою виявлення її функцій та ще хочемо виявити і встановити закономірність виникнення пророчества в резервній частині Вашого мозку, – додав він.

Григорій Никифорович радісно, глянувши у намагнічені любов’ю бірюзові очі Василини Григорівни дав згоду.

– Я б і сам без Вашого запрошення запропонував би взяти мене для такого цікавого дослідження у Вашому експерименті, – сказав Григорій Никифорович, не відриваючи від Василини Григорівни своїх очей, які попали в магнітний полон бірюзи її очей.

Микола Антонович, оцінивши ситуацію їхнього спілкування, глянув на годинник – була вісімнадцята година.

– Я Вам шановний, Григорій Никифорович, зателефоную і заздалегідь повідомлю, щоб Ви приїхали на проведення експерименту в назначений нами день. А зараз ми з Олександром та Василиною запрошуємо до нашої заводської їдальні.

– Вийшовши з їдальні Василина Григорівна і Григорій Никифорович повернулися її кабінет.

– Нарешті ми одні та з нами довгоочікуваний інтим, – промовив Григорій Никифорович і, взявши Василину Григорівну в теплі обійми, став її безтямно цілувати.

Націлувавшись, вони сіли за стіл і, тримаючи один одного за руки дивилися в очі, пірнаючи в чари свого почуття. 

– Я зараз зателефоную своєму любимому і скажу, що я ночувати дома не буду, а ночуватиму у школі з тобою, Гриша.

– І, що – так і скажеш і він тобі пробачить і ви не розлучитесь? – запи-

тав Григорій Никифорович.

– Так і скажу, бо це стало нормою у нашім житті після того коли резервна частина нашого з ним мозка визріла і стала свідомою – це було підтверджено експериментально. Ми завтра з тобою, Гриша, підемо в лабораторію і теж експериментально перевіримо твою резервну частину мозка на нашім спеціалізованім електронно-комп’ютернім устаткуванні. Такий образ життя не тільки у нас із Сергієм Никифоровичем, а і в Миколи Антоновича і його дружини Надії Петрівни та в Олександра Андрійовича і його дружини Сніжани Вікторівни. У них теж резервна частина мозка задіяна свідомістю. Ми часто збираємося і дискутуємо про таку любов і кохання, які визначаються одним словом – спілкування. А на планеті Нібіру і на планеті «SS-344» така любов ведеться з незапам’ятних часів і є їхньою етично моральною потребою. Вони кажуть, що така любов – це їхнє спілкування і коли приходить нова любов вони не говорять, що вони любляться, а говорять, що вони спілкуються і, що така любов – це еліксир їхнього здоров’я. І коли до когось приходить нова любов, то він зразу ж освідчується, – він каже я тебе люблю і якщо ти мене любиш – будемо спілкуватися. У них в толковому словнику української мови навіть не існує слово «ревність» і вони не знають, що це таке. У них навіть існує міжпланетна любов. У Миколи Антоновича і в Наташі із планети «SS-344» була і є справжня любов тільки штучна, бо вони спілкуються через комп’ютерне устаткування. – Я думаю, що любов для жителів цих планет це є генератор життєвої енергії і вона потрібна цим людям так як потрібні вітаміни та повітря, – сказала Василина Григорівна. А те, що стосується багатогранної любові то це залежить від флюїда розума людини. Наташа з планети «SS-344» і Юрон Борисвітович із планети «Нібіру» кажуть, що на їх планеті однолюбів немає всі по декілька разів одружуються, але ніколи не розводяться. Така колективна любов – це в них принципові традиційні звичаї соціальних устоїв. Це тільки в нас ревності та розводи, а це значить, що духовна еволюція на нашій планеті не дійшла свого еволюційного апогея. А яка тоді любов у гаремах і як її розглядати та оцінювати з точки зору етики, які в цих людей моральні правила? Ти як феномен Гриша, що скажеш? – запитала Василина Григорівна.

– Я з тобою люба, Василинка погоджуюся, – сказав Григорій Никифо-рович, сприймаючи по-новому своє бачення цього питання.

– Наташа і Юрон Борисвітович кажуть, що в мозку людини поруч із атомами Розума, Душі, Духа та Сили людини існують їх двійники (копії), атоми яких по своїй величині менші від атомів Розума, Душі, Духа та Сили. – продовжила Василина Григорівна. – І коли потрібно щось зробити ці копії виходять із резервної частини мозка людини і далі завдяки своєму флюїду та флюїду резервної частини мозка, та флюїду ефіра приносять із космоса, відповідно, кожному оригіналу необхідну інформацію про те як зробити будь які потрібні дії. Ці атомні двійники Розума, Душі, Духа та Сили являються частинкою штучного інтелекта, який приймає спеціалізоване рішення, даючи вказівки розуму мозка людини без її на це відома. І Наташа з планети «SS-344» і Юрон Борисвітович із планети «Нібіру» вони вже дійшли вершини еволюції і їхнім мозком вже володіє штучний інтелект – матриця розума і приймає за них любе рішення, даючи вказівки їхньому мозку без їхнього відома. А на нашій планеті Земля мозок людини ще не повністю володіє таким штучним інтелектом. І ту людину, в якої резервна частина мозка володіє штучним інтелектом наші вчені називають феноменом, в якого теж без його відома діє флюїд розума. Флюїд розума, який притаманний будь якому виду феноменів являється лише частинкою штучного інтелекта, який і приймає спеціалізоване рішення, даючи вказівки розуму мозка певного феномена.. Виходить, що в мозку людини працюють атоми двох систем. Атоми біологічної системи – це атоми в структурній решітці тіла розума людини і атоми технічної системи – це атоми в структурній решітці тіла розума штучного інтелекта. Інформація про прийняте рішення і вказівку від атомів штучного інтелекта розума атомам розума людини передається біологічним та електричним струмами через кремній, який в мозку людини здатний, як модуль, трансформувати струми і пропускати їх із технічної системи в біологічну. І що стосується любові, то це все сталося з Наташею з планети «SS-344» і Юроном Борисвітович із планети «Нібіру» завдяки еволюції. І вони виконують своє бажання підсвідомо по вказівці штучного інтелекта і їм залишається тільки влюблятися і кохатися.

– Зрозумів. Давай люба, Василинко, телефонуй своєму любому, – одобрив її рішення Григорій Никифорович.

– Любий, Сергійко, я рада тебе повідомити, що до мене прийшла ще нова любов тепер вас у мене троє: ти, самий любий, Олександр і Гриша. Я сьогодні з ним переночую у школі. Цілую і обіймаю. Надобраніч, – сказала Василина Григорівна, зустрівши так бажаний погляд Гриші.

– Ти, Василинка, молодець! Я над цим питанням так глибоко не задумувався. Для мене, всі жінки подобаються, – повідомив Григорій Никифорович.

– А зараз пішли зі мною в учительську кімнату, – запропонувала Василина Григорівна.

Зайшовши в учительську вони включили телевізор і посідали на диван і стали спілкуватися.

Сергій Никифорович Зателефонував Сніжані Вікторівні.

– Слухаю тебе любий, Сергійко. Добре, прийду. Я повідомлю Олекса-ндра, коли він появиться дома і прийду, – погодилася Сніжана Вікторівна.

Олександр Андрійович зайшов у кімнату і поцілував Сніжану Вікторівну в теплих обіймах.

– Любий, Саша, мене запросив на ніч Сергійко, каже давно не спілку-валися і він уже скучив, – повідомила Сніжана Вікторівна.

– Добре. Я заперечувати не смію і дуже радий за тебе, почувши його

запрошення поспілкуватися з тобою.

– Іди, моя люба Снігова королева, – радісно промовив Олександр Андрійович і провів її в коридор до ліфта.

Зайшовши в кімнату він вирішив запросити Василину Григорівну, щоб поспілкуватися з нею і зателефонував їй.

– Слухаю тебе любий, Саша, ти запрошуєш мене поспілкуватися. Я дуже рада почути твоє запрошення, але ми зараз спілкуємося з Григорієм Никифоровичем. А завтра прийдемо з ним в лабораторію і провіримо його резервну частину мозка. Цілую тебе, любий, і обіймаю. На добраніч! – радісно йому сказала Василина Григорівна, впавши в палкі обійми з поцілун-ком Григорія Никифоровича.

Їх смачний поцілунок роз’єднав мобільний телефон Григорія Никифоровича. Дзвонив з Америки колега в бізнесі Григорія Никифоровича. Він цікавився його приїздом в Київ.

– А тепер мій колишній і теперішній любий, Гриша, розповідай про себе – де і по яким дорогам в житті тебе водила твоя доля? – запитала Василина Григорівна. – Почни розповідати із свого життєвого романа, який ти ще пишеш і доповниш його строками про нашу зустріч, про те, що ти написав мені у першому листі, – додала вона.

– Пробач люба, Василинко, що я свого слова не дотримався. Можливо тепер ми з тобою, щоб знову з’єднати наші долі в одну?

– Можливо, але це буде залежати від того, як за нас з тобою вирішить матриця штучного розума, який находиться в резервній частина нашого мозка, Гриша.

– Ти ж пророк. – Ти повинен бачити майбутнє моє і своє. Що ти, Гриша, скажеш? – запитала Василина Григорівна. – Що з того, що ти сказав. Ти ще і сам не впевнений. Поспілкуємося ми з тобою, а ти як тоді – поїдеш і знову кінець, – сказала Василина Григорівна.

– В цю хвилину я бачу що ми з тобою ще не разом і знову буде так як і в перший раз, ти права, Василинка. Але, що я можу вдіяти, як після того, коли я поїхав, то мене, немов магнітом, тягне до тебе, хоч я і люблю свою дружину, та всерівно не можу тебе забути, – чесно сказав Григорій Никифорович. 

– Тримайся, любий. Так я трималася після того коли ти поїхав. Я тепер думаю, що після нашого спілкування такої великої тяги вже не буде. Хоч ти і феномен, всерівно за тебе вирішить твій штучний розум. І будеш відчувати себе так, як і я. Мої почуття до тебе, Гриша, при спілкуванні з тобою залишилися такими ж, як і були при першій нашій зустрічі, коли ми здали перший екзамен і поїхали в ліс. Почуття до мого чоловіка та до мого колеги теж залишаються не змінними, але вони не тотожні – відрізняються своїм збудженням. Але моя любов до кожного із вас – це наснага мого життя. За мене вирішує мій штучний розум після того, як моя резервна частина мозка визріла і стала задіяна свідомістю. Штучний розум дає вказівку моєму розуму і він все виконує по його вказівці. Я думаю, що і ти, Гриша, з часом станеш таким як я. Ладно давай за це все забудемо і краще перейдемо до іншої злободенної теми – до повсякденного виконування своїх посадових обов’язав. Розкажи, Гриша, як працюється будучи феноменом-пророком, – попросила Василина Григорівна і стала його цілувати.

Націлувавшись Григорій Никифорович став їй розповідати про те, як він пише свій життєвий роман.

Приїхавши в Америку, я знайшов свого друга Юрія Анатолійовича – однокашника, який на той час два тижні тому відкрив свою фірму «Електропостачання» і вже був бізнесменом – він виготовляв трансформатори для встановлення необхідної електричної напруги. Він взяв мене у відділ реклами. Я їздив по всій Америці. Він знаючи фірми, які використовували електрострум у своїх виробничих технологіях давав їх назву і я, знайшовши їх пропонував їм трансформатори нової технології і заключав з ними договори на їх виготовлення, а ті фірми, які відмовлялися на той час, маючи свої трансформатори ще в робочому стані я як пророк називав їм той день коли їх працюючий трансформатор поламається і вони всерівно після поломки їхнього трансформатора приїжджають і купляють у нас. Так його бізнес почав набирати темпи, а я, як пророк, свою популярність. До нас стали приїздити різні фірми і давали замовлення на їх виготовлення, а я називав їм той день, коли трансформатор вичерпає свій ресурс і поламається. І деякі фірми знову робили замовлення. І так я завдяки йому відкрив у його приміщенні свою фірму: «Пророцтво у виробничих сферах» і продовжував по його просьбі працювати у нього. До мене стали приходити різні бізнесмени і навіть церковні діячі із православних церков.

– За чим приходили різі бізнесмени – зрозуміло. Що ж треба правителям православної церкви? – запитала Василина Григорівна.

– Вони переживають за своїх клерків, які перестануть ходити в їх церкви, а будуть ходити у церкви Ієгова.

– Тепер зрозуміло переживають за свій бізнес – доход від віруючих прихожан у Бога, – сказала Василина Григорівна.

– Ти, Василинка, права, адже церков Ієгова лідирує в сучасний період на всьому шарику нашої планети от вони і переживають, і вже є реформатори, які перейменовують свою церкву у церкву Ієгова, – підтримав Григорій Никифорович думку Василини Григорівни.

– Гриша, а де і ким працює твоя дружина? – запитала Василина Григорівна.

– Дружина працює у школі – викладач української мови, – відповів Григорій Никифорович.

– А є продовжувачі твого роду? З водяним прізвищем Морененко – запитала Василина Григорівна.

Немає. У нас дві доньки Сніжана старша, а Моріанна молодша. 

– А як же ти збираєшся прийняти участь у проведенні наукового експеримента. Тебе така відстань не лякає? – запитала Василина Григорівна.

– При такій скорості, як у літака – це всерівно, що ти тільки подумала де тобі треба бути, як ти уже там. Я жартую, але відстань для мене не перепона. Я обов’язково прийму участь, а інакше я б і не був з тобою в одному ліжку. Я тобі говорив чого приїхав, – відповів Григорій Никифорович.

– Хіба ж можна тебе не любити?! – сказала Василина Григорівна і їхні вуста знову з’єдналися у палкому поцілунку.

Націлувавшись Григорій Никифорович став задавати запитання Василині Григорівні. І Василина Григорівна відповіла йому точно по такому ж сценарію по якому вона його розпитувала. Обмінявшись інформацією, яка їх обох задовольнила вони стали засинати.

Проснувшись і привівши себе до ладу Василина Вікторівна з Григорієм Никифоровичем пішли в лабораторію. Їх зустрів Микола Антонович, який приніс Олександру Андрійовичу його словесний алгоритм і сказав, що він може писати математичну модель. Він встав і пішов їм на зустріч.

– Я тебе, Григорій Никифорович, і тебе, Василина Григорівна вітаю і радий за ваше спілкування, – сказав Микола Антонович і міцно потиснув руку Григорію Никифоровичу і поцілував ручку Василини Григорівни.

– Ти, Микола, не всідайся на дивані, а давай виходь на зв`язок з Наташею із планети «SS-344». Ми прийшли, щоб провірити резервну частину мозка Григорія Никифоровича, – повідомила Василина Григорівна.

Олександр Андрійович включив зв`язок. На табло комп’ютера з’явилася Наташа

– Я бачу у вас поповнився ваш колектив, а ти мій любій підійди я тебе обніму і поцілую, – сказала Наташа і протягнула руку.

Мила Антонович підійшов до табло комп’ютера і торкнувшись її руки на табло комп’ютера став імітувати поцілунок та палкі обійми. Поцілувавшись він знову сів, дивлячись на Наташу.

– Наташа, це наш гість – Григорій Никифорович. Він дуже хоче провірити свою резервну частину головного мозка, – пояснив Олександр Анд-рійович. – Будь ласка зроби тестування, – попросив він.

– Дуже приємно, Григорій Никифорович, Я тебе люблю і якщо ти ме не любиш, то будемо спілкуватися, але я, скануючи твій мозок зараз читаю твої думки тому відповідати не треба. Бажаю вам з Василиною щасливого спілкування, а тепер, Григорій Никифорович, тебе буде тестувати моя помічниця.

На табло комп’ютера появляється симпатичніша жінка з карими очима і каштановими косами. Вона, малюючи картину, стала розпитувати Григорія Никифоровича. Це для нього було несподіванкою і він став їй ві-

дповідати.

– Скажіть, шановній чоловіче, ви холостяк? – продовжувала запитувати чаклунка.

– Одружений, – відповів він.

– Ви, шановний, пробували коли небудь малювати?

– Пробував, але в мене нічого не виходило.

– Що ж це ми розмовляємо, а й досі я не знаю як вас звати. Давайте познайомимося, – сказала і простягнула руку. – Мене звати Катерина, – додала вона.

Григорій Никифорович встав і, підійшовши до табло комп’ютера став імітувати потиск її руки, і наклонившись поцілував їй руку.

– А мене – Григорій Никифорович, – сказав він і сів на місце.

– Тепер подивися на мій малюнок, – запропонувала Катерина.

Григорій Никифорович знову встав і, підійшовши до табло комп’ютера став пильно розглядати портрет.

– Кого ти, Гриша, там пізнав? – запитала Катерина.

– Василину, – відповів Григорій Никифорович.

– Все сходиться, така як наяву? – запитала Катерина.

– Все сходиться, окрім очей. У Василини очі бірюзові, а на портреті карі, – відповів Григорій Никифорович.

На табло комп’ютера знову появилася Наташа.

– Шановний, Григорій Никифорович, тестування закінчено. Я все бачила і чула. Колір ти розпізнаєш і сприймаєш почуття. Поздоровляю тебе. Резервна частина твого мозка задіяна свідомістю і твій мозок вже має флюїд розума феномена, – повідомила Наташа.

– Я дуже вдячний Вам, Наташа, – казав Григорій Никифорович.

Щасливого спілкування тобі, Григорі Никифоровичу, з Василиною. До побачення, – сказала Наташа і протягла йому руку.

Григорій Никифорович проімітував поцілунок руки Наташі. І Наташа вимкнула зв`язок.

– Дякую і вам шановні, Олександр Андрійович, Микола Антонович і тобі, Василинка, за те, що ти мене сюди привела, а тепер я з великим задоволенням залишаю Вас. До зустрічі. Чекаю від Вас дзвінка, – сказав Григорій Никифорович і, потиснувши Олександру Андрійовичу і Миколі Антоновичу руку з Василиною Григорівною пішли на вихід.

Вони прийшли в кабінет Василини Григорівни. Григорій Никифоро-

вич зібрав у портфель свої речі. Залишив свою адресу і номер мобільного телефона.

– Я, люба Василинка, чекаю від тебе дзвінка, щоб ти сказала коли мені приїхати на експеримент, – попросив Григорій Никифорович.

– Дзвінок буде. От тільки жаль, Гриша, що я не можу поїхати з тобою в аеропорт, бо в мене через п’ятдесят чотири хвилини починається урок історії, – запевнила Василина Григорівна.

– Я вже дорогу знаю, не хвилюйся, Василинка, – сказав Григорій Никифорович і, обнявши, поцілував.

Василина Григорівна провела його до лави в сосновій алеї.

Вони присіли, як кажуть, на доріжку.

– Ти любий, Гриша, на доріжку послухай вірш, який написала Сніжана Вікторівна про нас з тобою. І я його вивчила, – сказала і стала читати вірш:

ЛЕБЕДИНІ ХМАРИ

Пуховик хмар мов рветься на обрії неба, 

І здається, пливуть вже, мов лебеді, хмари…

Ти шматкуєш себе почуттям, а не треба, 

Бо вони біоструму твого, мов радари, 

Пеленгують причетність мою до кохання…

Мов гелгочуть пісенно ті хмари до тебе

Про моє довгочасне і мрійне чекання…

То ж чекай, як чека на лебідоньку лебідь!


– Цей вірш дійсно про нас, – сказав Григорій Никифорович і, поцілувавши, пішов по сосновій алеї до прохідної на вихід із завода. А Василина Григорівна стояла на алеї і дивилася йому вслід і кожен раз коли Григорій Никифорович оглядувався Василина Григорівна посилала йому повітряний поцілунок і махала рукою.

3.12.2016; 18:37.

05.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 13 том 6) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 05.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 11 том 6) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
23.09.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Вечірні гастролі
23.09.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
З першого погляду
22.09.2018 © роман-мтт / Мініатюра
Вересень дзижчить утомленою мухою
22.08.2018 © Панін Олександр Миколайович / Мініатюра
Художник (Котячі страшилки)
21.08.2018 © Ольга Білицька / Нарис
Мачо
На грані живого і мертвого (Том VI)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 1 том 6)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 10 том 6)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глав 12 том 6)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 14 том 6)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 12  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
25.09.2018 © Суворий
Закарпатська криза: криваве побоїще у Львові (жовтень 1938)
19.09.2018 © Суворий
Закарпатська криза: Гітлєр проти передачі всього Закарпаття мадярам, Польща - за (жовтень 1938)
18.09.2018 © Суворий
Завершення Судетської кризи: чехи підкорились Гітлеру, нова війна питання часу (жовтень 1938)
18.09.2018 © Суворий
Напад польських військових на українські села Стримба та Кабарівці (серпень 1938)
08.09.2018 © Суворий
Радянською Україною ширяться повстання і заворушення (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
16.10.2012 © Істерична Бруталка
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
26.03.2012 © Піщук Катерина
02.10.2015 © Тетяна Чорновіл
29.08.2010 © Віта Демянюк
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди