На грані живого і мертвого
глава 13 том 6досягнення в сучасному і плани на майбутнє
Січнева погода формувала зимній бадьорий настрій заводчан. Не дивлячись на вплив природи на людину, на заводі робота рухалася повною ходою. Механічний цех запустив у виробництво поточні технологічні лінії по виготовленню комбайнів. На кожній технологічній лінії стояли регістратори виробництва продукції. В ці регістратори виробництва бригадир бригади по наказу майстра бригадир заводить інформацію про кількість виробленої продукції за кожну годину на протязі робочого дня. Із цих регістраторів виробництва по провідному зв`язку інформація поступає прямо на електронно-обчислювану машину, яка стоїть в науковому цехі в кабінеті «Обчислювальний центр». З обчислювального Центра щогодини виробництво продукції за добу виводиться на настінне табло в кабінетах:начальника цеха, начальника планово-виробничого відділа, головного інженера та директора. Заводська лікарня, дитячий садочок та школа введені в експлуатацію. Повністю приготувалися до весінніх польових робіт – розсипане добриво на заводській дільниці та запаслися моторним паливом.
Наукова лабораторія втілила на заводі нову економічну модель – автоматизовану систему управління виробництвом продукції.
Перед ними – заводчанами постали чотири проблемні задачі. З них три задачі вирішальні. Це розробка, виготовлення і зборка нових технологічних ліній по виготовленню зернових віялок. Так як зернові комбайни вже наситили ринок збуту А на віялки зараз йде великий попит. І дві наукові задачі – це по виготовленню і введенню в експлуатацію Тазиметра Едісона для виявлення пророчества і нашого майбутнього і друга задача по виявленню в резервній частині мозка позитивних – атомів добра і негативних атомів – атомів зла, які потім знищувати репараційними молекулами.
І Сергій Никифорович вирішив скликати позапланову оперативку.
Оперативка почалася зразу ж після обідньої перерви.
– Шановні, колеги, – звернувся Сергій Никифорович. – Сьогодні ми зібралися, щоб обговорити два питання. Перше питання, яке залежить тільки від нашого колективу. А друге питання – війна на сході України.
– Почнемо з другого питання, по якому шановні, колеги, вчора в Києві відбувся Симпозіумі на тему: «Війни На планеті Земля». На Симпозіум з’їхалися керівники кожної галузі для обговорення цієї задачі. Дуже обґрунтована пропозиція була мера міста Дніпропетровськ Бориса Альбертовича Філатова і всі підтримали його пропозицію Він вже в своїй області створив волонтерську організацію: «Геть війну». В цю організацію кожне підприємство повинне щомісячно відсилати кошти в розмірі десяти процентів від своїх прибутків. Таке рішення було прийнято і теж в цьому місяці буде і в нашій області створена волонтерська організація: «Геть війну» Я думаю, що ми зможемо з вами відправити у волонтерський фонд таку суму, що нам скаже наш головний бухгалтер?. Як ви думаєте шановні, колеги, ? – запитав Сергій Никифорович. – Адже ми всі це розуміємо, але і на великий жаль нічим не можемо допомогти, окрім волонтерської помочі нашим воїнам, які хоробро гинуть в Донецьку, Луганську та в Маріуполі. І гинуть не тільки воїни, а гине населення не причетне до цієї нікому не зрозумілої війни. Війна, за якою свідомо спостерігає президент Росії Путін і робить вид, що він до цього не причетний. Але йому така війна вигідна тому, що він олігарх, якому одного Крима мало і він веде духовну війну озброєну сепаратистами за власні гроші. Він веде духовну війну з відомим олігархом Ринатом Ахметовим, в якого є не тільки матеріальна а і духовна потреби. У Путіна духовність хтива – схильна до надмірної чутливої насолоди, яка виражає плотський та егоїстичний потяги. Він думає і дбає тільки про себе і тільки для себе. Саме цим і відрізняється його олігархічна діяльність від діяльності Рината Ахметова. Бо Ринат Ахметов не тільки олігарх, а він є і волонтер. І він думає про людей і дбає для людей. Ганьба такому президенту держави, – закінчив сою думку Сергій Никифорович. – Хто ще хоче сказати про таку ганебну людину, як Путін, – додав він.
– Що говорити про таку ненаситну до грошей людину, яка журналістам в ефір сказала, що він мріє стати неперевершеним олігархом. І коли в нього буде шістдесят мільярдів доларів то він досягне своєї мети. Хіба це нормальна людина? Це безглузда істота, – сказала Сніжана Вікторівна.
– Що можна чекати від такої хтивої людини, яка несе людям одне тільки зло. Його хтива духовна потреба приведе до війни між олігархами на всіх континентах Землі – тобі ж спонукає до третьої світової війни, – сказав Микола Антонович.
– Досить марно гаяти час на таку підлу людину. Нічого ми їй не докажемо. Підніміть руку хто зі мною згоден, та перейдемо до обговорення наших проблем, – запропонувала Поліна Петрівна.
– Бачу. Всі згодні – одобрив думку своїх колег Сергій Никифорович. – Тепер перейдемо до обговорення стартових позицій нашої діяльності. Є об’єкти, на яких робота тільки починається, а є і такі, на яких робота доходить до фініша. Зосередимося на роботах, які наближаються до кінця. Візьмемо роботу по виготовленню зернових віялок. Розроблене креслення по створенню технологічних ліній по їх виготовленню і вже ведеться зборка технологічних ліній виробництва. Записуй, Надія Петрівна. Іллі Володимировичу – начальнику механічного цеху до кінця цього року закінчити зборку технологічних ліній по виробництву віялок. Головному енергетику заводу Якову Ільїчу Куріщенко до 10 січня цього року забезпечити виконання всіх електричних робіт причетних до установки технологічних ліній. Друга важлива позиція – це введення в експлуатацію Тазиметра Едісона. З цього привода запиши механічному цеху до кінця цього року завершити монтаж Тазиметра Едісона. А головному науковцю запиши до 20-го березня наступного року створити репараційні ферменти для лікування клітин резервної частини мозка, в молекули якого з ефіра проникають атоми зла.
Якщо пропозицій та питань по цих проблемах ні в кого немає, тоді така коротка оперативка закінчена, – сказав Сергій Никифорович.
До кінця робочого дня залишилося три години. Всі в настрої враження від такої оперативки стали розходитися по своїм робочим місцям.
Миколі Антоновичу хочеться як найшвидше ув’язати Тазиметр Едісона із електронно-комп’ютерним устаткуванням і він пішов до головного енергетика завода.
– Яків Ільїч, будь ласка, дай мені електрика та провід щоб ми сьогодні все зробили, – звернувся до нього Микола Антонович.
– Гаразд. Давай зайдемо до бригадира електриків – сказав Яків Ільїч.
Його на місці не було. Електрики сказали, що він на складі.
– Петрович, ти випишеш ще провід і підеш з Миколою Антоновичем. Він тобі покаже, що робити і ти зробиш.
– Добре, – сказав Петрович. – Зайдемо в механічний цех я занесу бригаді провід. Там електрики на нього чекають.
Вони занесли провід електрикам і Микола Антонович привів Петровича в лабораторію.
– Петрович, оце від цього прилада і до цього устаткування, – сказав Микола Антонович.
Добре, – сказав Петрович. – Я схожу візьму кріплення.
Петрович швидко впорався з цією роботою.
– Петрович, ми тобі вдячні. На все добре, – сказав Микола Антонович і потиснув йому руку.
– Бувайте здоровенькі, – сказав Петрович і пішов у цех.
Був кінець робочого дня. До Сніжани Вікторівни зайшла Василина Григорівна.
– Василина, ти зайшла, щоб забрати мене додому? – радісно запитала Сніжана Вікторівна.
– Ти, Сніжана, вгадала. Збирайся та підемо.
–Я вже налаштувалася йти. Тоді пішли та зайдемо до хлопців і заберемо їх додому.
Вони зайшли в лабораторію.
– О! Ви до нас, а ми до вас, – здивовано і ледь гучно сказав Микола Антонович.
В лабораторії роздався телефонний дзвінок. Олександр Андрійович зняв слухавку.
– Хто це дзвонив? – запитала Сніжана.
– Пташа – ваш із Маргаритою шкільний кавалер, – відповів, і усміхнувся Олександр Андрійович, дивлячись в очі Сніжани і її обличчя стало наповнюватися веселою усмішкою. Він сказав, що прийде до нас.
– Що ж це йому треба, – заінтригувалася Сніжана.
– А ось і Пташа – наш любимий кавалер, – гучно зустріла Сніжана Петра Микитовича. Що приніс, чи щось треба? – запитала Сніжана.
– І приніс і треба, – відповів Пташа і дав Сніжані читати. – Тільки ти, Сніжана, читай в слух, а всі хай слухають, – попросив Петро Микитович.
Сніжана читала, а всі слухали. Це була така інформація:«Шановні колеги, Василина, Олександр та Микола я прочитав по Інтернету, що ви запрошуєте бажаючих приїхати в Київ на лікування хворих епілепсією. Я головний лікар лікарні «Мечнікова» із міста Дніпро. У нас є тринадцять бажаючих. Один хворіє епілепсією, а ті – туберкульозом легень. Чи вистачить у вас лікарняних місць, щоб я їх привіз автобусом до вас у слідуючий понеділок? Дайте, будь ласка, відповідь по Інтернету і назначте дату приїзда. Дякую. Ваш колега Валерій Кривочуприна».
– Давайте згоду і назначайте дату приїзда, – попросив Пташа.
– Та ми то згодні, а ти в директора був, а лікарня готова прийняти тринадцять пацієнтів на лікування? – запитав Олександр Андрійович.
– Не був, – відповів Петро Микитович.
– Отож. Доки не з’ясуємо нічого лізти поперед батька в пекло, – сказав усміхаючись Микола Антонович.
– Я все зрозумів. Залишаю вам цю інформацію, – сказав Петро Микитович і, попрощавшись пішов додому.
– Ще ж в лікарні стоять тільки два ліжка, – сказав Микола Антонович Завтра розберемося, а зараз, Сніжана, читай вірш та підемо додому, – попросив Микола Антонович.
– Сніжана Вікторівна відкрила свій Ноутбук і стала читати такі вірші:
ПІД ТРОЯНДОЮ
Троянда тебе полонила в дворі,
Сама ж ти була, як троянда, під нею –
В устах, мов трояндовий, колір зорів, –
Завжди ти для мене світила зорею!
Та з часом настала осіння пора –
Опали з троянди краси пелюсточки.
В борні за єство цвіт космічних заграв
Погас в них, дійшовши життєвої точки…
…Тепер під трояндою ти не стоїш –
Тебе я під нею в тім Світі вже бачу –
Трояндові там уявляю гаї
Й при згадках душею сумливою плачу!
Так вони пішли додому, обговорюючи звернення Головного лікаря лікарні «Мечнікова» міста Дніпро.