На грані живого і мертвого
глава 14 том 6позапланова оперативка
Йшовши на роботу Микола Антонович попутно зайшов у заводську лікарню до Маргарити Віталіївни.
– Доброго ранку шановна, Маргарита Віталіївна, – поздоровався Микола Антонович.
– Доброго шановний, Микола Антонович.
– Я попутно, ідучи заглянув до вас, Маргарита Віталіївна, щоб розказати тобі про цікаву новину, – сказав Микола Антонович.
– Розповідай, Микола Антонович.
– До мене вчора заходив з Інтернету Петро Микитович і залишив ось таку інформація:«Шановні колеги, Василина, Олександр, та, Микола я прочитав по Інтернету, що ви запрошуєте бажаючих приїхати в Київ на лікування хворих епілепсією. Я головний лікар лікарні «Мечнікова» із міста Дніпро. У нас три надцять бажаючих. Один хворіє епілепсією, а ті – туберкульозом легень. Чи вистачить у вас лікарняних місць, щоб я їх привіз автобусом до вас у слідуючий понеділок? Дайте, будь ласка, відповідь по Інтернету і назначте дату приїзду. Дякую. Ваш колега Валерій Кривочуприна».
– Дуже приємна новина, Будемо готуватися до зустрічі, а для цього треба поставити таку ж кількість ліжок та екіпірувати їх всим необхідним: матрацами, простинями, подушками та одіялами, – сказала Маргарита Віталіївна.
– Тоді я піду до директора – Сергія Никифоровича та повідомлю його чого в нас не вистачає для лікування пацієнтів із лікарні «Мечникова міста Дніпро, – сказав Микола Антонович і пішов у лабораторію.
Микола Антонович ішов і думав про математичну модель для ув’язки Тазиметра Едісона із електронно-комп’ютерним устаткуванням з виводом інформації на табло комп’ютера.
Зайшовши в лабораторію Микола Антонович поздоровався, тиснучи руку Олександру Андрійовичу, який писав словесний алгоритм для математичної моделі по ув’язці Тазиметра Едісона з електронно-комп’ютерним устаткуванням з виводом на табло комп’ютера в збільшеному виді доступному для ока.
– Ти мабуть був у лікарні? – запитав Олександр Андрійович.
– Так. Я був у Маргарити Віталіївни і вони ше неготові до лікування пацієнтів із міста Дніпро. Я думаю, шо треба повідомити директора, – порадився Микола Антонович.
– Я теж такої думки, – підтримав Олександр Андрійович.
– Я зараз зателефоную Надійці, якщо він є? – сказав і став телефонувати. – Директор є? – Каже, що на місці, Тоді я пішов, а коли я прийду ми допишемо словесний алгоритм для математичної моделі по ув’язці Тазиметра Едісона з електронно-комп’ютерним устаткуванням – додав Микола Антонович.
Микола Антонович зайшов у канцелярію.
– Заходь. Сергій Никифорович один, – сказала Надія Петрівна.
Зайшовши Микола Антонович поздоровався і вони потиснули один одному руку.
– Розповідай, Микола, що нового? – запитав Сергій Никифорович.
– Новина є і цікава. Пам’ятаєш, коли ми через телебачення і наш Інтернет запрошували бажаючих приїхати в Київ на лікування хворих епілепсією. Так от ми отримали такий відгук, мені його вчора залишив Петро Микитович. Ось візьми прочитай.
– Гарний відгук! – радіючи, сказав Сергій Никифорович. Будемо лікувати.
– Я, Сергій, перед приходом до тебе був у нашого головного лікаря – Маргарити Віталіївни і вона на моє запитання, чи ми готові прийняти цих пацієнтів сказала, що не зможемо із-за відсутності ліжок, матраців, простинів, подушок та одіял. Оце я вирішив тебе повідомити, адже вони чекають на нашу відповідь.
– Вірно вирішив і я тобі вдячний, – сказав Сергій Никифорович, –Я проведу оперативку після обідньої перерви, а зараз іди працюй і Скажи, своїй Надійці хай всіх повідомить.
Микола Антонович сказав Надії Петрівні про намір і просьбу директора і пішов у лабораторію.
Повернувшись в лабораторію Микола Антонович з Олександром Андрійовичем стали писати словесний алгоритм.
– От і все. Ми, Олександр Андрійович до обідньої перерви вже з цією задачею впоралися, а після обіду почнемо писати математичну модель.
В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна, щоб забрати свого ненаглядного на обід.
– Ти, Сніжана, прийшла нас запросити в їдальню?, – запитав Микола Антонович.
– А, ви, що? Не підете?
– Не підемо поки не напишемо математичну модель, або не прочитаєш нам вірші, – жартуючи сказав Микола Антонович. Так що вибирай, або ми будемо писати математичну модель, або ти нам прочитаєш вірші, – запропонував, усміхаючись, Микола Антонович.
– Тоді пишіть свою модель, а я пішла в їдальню, та ладно це ж я просто так сказала. Прочитаю. Про любов? – запитала, усміхаючись, Сніжана Вікторівна.
– Про любов, – весело відповів Микола Антонович.
Сніжана Вікторівна дістала записничку і стала читати вірші:
ЩАСЛИВА ЗУСТРІЧ
Як стрілися ми – то один одного полюбили
І душі чутливі мерщій закохалися теж –
У спільнім житті набирались кмітливої сили
І з нею обоє були вже щасливі без меж!
Ти серце своє поселила у серці моєму,
А душу мою поселила у душу свою:
І пишуть вони про любов у коханні поему,
Яка розросталася в нашім тілеснім гаю!
НІЧ – ЖАР-ПТИЦЯ
За обрій вже Сонце сідає – згасає заграва…
Зірковий десант завойовує простір небесний,
Цілунком на струнах емоцій моїх ти заграла –
І серце співало любов’ю в закоханім плесі!
Душа відчувала мотиви любовної зливи –
До ранку нас ніч колихала, – були ми щасливі,
Стрічали світанок, неначе казкову Жар-птицю –
У день з ним заходили, наче в любові світлицю!
КРАНІВНИЦЯ
Над тобою глибоке небо —
Кран шугає у хмари-повені,
І, можливо, від цього в тебе
Очі небом завжди фарбовані.
І в стрімкій висоті завмерши,
Де квартали до міста туляться,
Ти на кран підіймалась вперше,
Щоб нова народилась вулиця...
Що ж, бажаю тобі удачі!
Чи ж почуєш мене на крані?
Я на вулицю став багатшим,
Я знайшов тут своє кохання!
АКАЦІЯ
Я колюча акація – кетяги білі!
Народилась, мов квіт, за садком, край села
І в душі я ношу аромати поспілі,
Бо дорога любові у світ повела…
Я колюча акація – ніжна, вродлива,
Парубків зачаровує запах душі.
Залюбки я із ними, мов вітер, грайлива –
Про любов їм читаю колючі вірші!
Я колюча акація – кетяги ніжні!
Мої думи – це мрії в юначім бутті,
Бо вони незалежні, цнотливі, безгрішні
Пізнають насолоду кохання в житті!
Я колюча акація – кетяги пахнуть!
Це мої почуття визрівають – цвітуть,
А закохані хлопці в чеканні, мов чахнуть,
Зберігають свою найсолодшу мету!
Я колюча акація – кетяги пахнуть!
Залицяються всі, а кого полюблю
Із тих хлопців, які у чеканні, мов чахнуть –
До безтями полюбить, як раз уколю!
– Гарні вірші. Дякую тобі, Сніжана. Дуже запав к душу вірш «Акація» тепер і я буду думати хто б і мене так уколов. А тепер з такою думкою можна йти в їдальню, – сказав, усміхаючись, Микола Антонович.
Смачно, пообідавши вони пішли на оперативку.
– Я бачу, що вже всі прийшли, – сказав Сергій Никифорович. – Шановні, колеги, я вас зібрав, щоб вирішити на мій погляд одне престижне для нашого колектива і дуже важливе питання. Петро Микитович на ось і зачитай.
– Ми вчора отримана по нашому Інтернету на наше запрошення ось таке звернення – повідомив Петро Микитович і став читати:«Шановні колеги, Василина, Олександр, та, Микола, я прочитав по Інтернету, що ви запрошуєте бажаючих приїхати в Київ на лікування хворих епілепсією. Я головний лікар лікарні «Мечнікова» із міста Дніпро. У нас є тринадцять бажаючих. Один хворіє епілепсією, а ті – туберкульозом легень. Чи вистачить у вас лікарняних місць, щоб я їх привіз автобусом до вас у слідуючий понеділок? Дайте, будь ласка, відповідь по Інтернету і назначте дату приїзда. Дякую. Ваш колега Валурій Кривочуприна».
– Всі зрозуміли? Тоді, Надія Петрівна, записуй.
– Начальнику відділа Інтернет за дві неділі – до 20.01 2017 року через Інтернет знайти магазини з відповідними матеріалами і передати у відділ постачання.
– Начальнику відділа постачання – до 21 01 2017 року привезти із магазинів головному бухгалтер завода рахунок коштів для розрахунку.
– Головному бухгалтеру Олені Василівні в термін до 26 .01.207 року перерахувати кошти.
– Начальнику відділа постачання і начальнику транспортного цеха до 30 01 2017 року привезти товар на склад із відповідних магазинів
– Начальнику механічного цеху до 03 02 2017 року встановити ліжка в лікарні. От і все оперативка закінчена, – сказав Сергій Никифорович. – Ідіть працюйте, – додав він.