05.04.2018 18:20
Без обмежень
5 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 15 том 6

проведення наукового експеримента з пророком

Осінь, забравши в літа свої права повною ходою виконувала свої професійні обов’язки. Утеплила землю витканим із листя жовтим килимом, вийнявши з неї і, прибравши з її поверхні все корисне для людини визвала в неї приємні думки.

Микола Антонович, прийшовши на роботу згадав про свій кавун, який він приніс в лабораторію і він лежить ще й досі живим – не зарізаний.

– Олександр, не забудеш при закінченні експеримента з пророком натякнути мені про кавун, якщо я забуду? – запитав Микола Антонович. А то своєчасно не скуштуємо, що нам подарувала щедра осінь, – додав він.

– Посмакуємо, – пообіцяв Олександр Андрійович. – Не забуду, – запевнив він.

В лабораторію зайшли Григорій Никифорович – феномен-пророк і Василина Григорівна. Микола Антонович встав і підійшов до нього.

– Доброго дня шановні, Микола Антонович, та, Олександр Андрійович, – сказав він. – Я готовий прийняти на благо науки таку, приємну для мене участь в такому експерименті, – додав Григорій Никифорович, тиснучи міцно руку Миколі Антоновичу, а потім і Олександру Андрійовичу.

– Ми Вам вельмишановний, Григорій Никифорович, дуже вдячні, що проведення цього експерименту відкриє таємницю народження людини з такими здібностями, – сказав Олександр Андрійович.

В лабораторію зайшов Петро Микитович з відеокамерою.

– Познайомся, Петро Микитович. Це Григорій Никифорович –. Він – феномен-пророк, – представив Микола Антонович.

Петро Микитович, потиснувши Григорію Никифоровичу руку щойно ув’язав із комп’ютерним устаткуванням відеокамеру і став знімати.

– А тепер, Григорій Никифоровичу, пішли в ліжко – в устрій-скафандр, – сказав Олександр Андрійович.

Олександр Андрійович уклав йо в устрій скафандра і одів на його голову кремнієвий шоломофон.

– Так, – сказав Микола Антонович, сівши на стілець поруч із Григорієм Никифоровичем. – Наш експеримент ми з Вами, Григорій Никифорович, будемо проводити з Вашою участю без нашого з вами втручання. Все за нас буде робити по спеціалізований програмі наше електронно комп’ютерне устаткування, в якому задіяні прилади та устрої. Це такі устрої: кремнієвий шоломофон із перехідним модулем, який у вас на голові; удосконалений скафандр-устрій в який Ви втілені і хірургічне ліжко, в якому ви лежите. І такі прилади: функціональний магнітно-резонансний томограф; Тазиметр Едісона і Машина часа. Ці всі устрої та прилади ув’язані між собою та з електронно комп’ютерним устаткуванням. Інформація буде зчитуватися завдяки їм і виводитися на табло комп’ютера. Ви, Григорій Никифорович, і я будемо її бачити і читати на табло комп’ютера. Я буду вам коментувати кожну інформацію, яка буде появлятися на табло комп’ютера, – пояснював Микола Антонович. – А зараз, Олександр, включай електронно-комп’ютерне устаткування, – долав він.

Олександр включив електронно-комп’ютерне устаткування.

На табло комп’ютера появилася карта координатів України в ефірному просторі.

– Зараз, Григорій Никифорович, на табло комп’ютера буде з’являтися карта ефіра по кожній області України з її назвою і буде по кожній області на табло комп’ютера появлятися вся її діяльність, яка накопичувалася, як у калейдоскопі, ще з незапамятних часів. Ваша, Григорій Никифорович, задача по кожній області вибрати із цього калейдоскопа вам потрібну інформацію, яка дасть вам можливість побачити майбутнє України. Зрозуміли – запитав Микола Антонович.

– Дуже добре усвідомив, – відповів Григорій Никифорович.

На табло комп’ютера появилася Дніпропетровська область.

Стали появлятися різні села, поля, ліса і люди, які розмовляли. Появився ліс, на галявині ліса зібралися голі люди. Одні ламали сухе гілля, другі викрешували вогонь і розпалювали дрова, треті обдирали шкіру кабана, інші кам’яною сокирою одрубували з уже обідраного кабана куски м’яса і пронизували їх кам’яними палками, а інші на кам’яних жаровнях перевертали в товстеньких кам’яних шампурах куски м’яса, а ще інші сиділи на землі і гризли із шампурів м`ясо. Ще було видно на табло комп’ютера, як група людей із тигрових та лисичих шкур шили різний одяг.

Появилося поле. На току зібралися люди. Їх розмова читалася на табло комп’ютера. В ромові вони обговорювали свого пана, який соєю бандою повбивав усіх панів цієї області і привласнив всю землю області і в декількох районах назначив своїми заступниками людей із свого села.

Появилося місто – димлять труби. На одній вулиці зав’язалася бійка на іншій – іде стрільба та чути розриви снарядів. Видно розвалені будинки.

Появилося поле край цього міста, видно танки, кулемети пушки, гаубиці, а через декілька хвилин палало все місто від вибуху атомної бомби.

Після цього знов у цій області появляється знову місто. На площі зібралися люди з прапорцями та плакатами. Потім почалися виступи. Ці виступи закликали до покращання життя в цьому місті. Потім в ефірі цієї ж області знову починається повтор. Знову бійки на вулиці, іде стрільба та чути розриви снарядів. Видно розвалені будинки. Через деякий час в ефірі знову появляється місто. На площі зібралися люди . Почався мітинг. Із репродукторів лунає агітаційна розмова та чути оплески. Ця розмова була Ісуса Христа.

Закінчився мітинг. Залишилася група людей, які оточили Ісуса Христа

– Григорій Никифорович, зараз ми почитаємо на табло компютера про що буде йтися мова цієї групи з Ісусом Христом.

На табло компютера стали появлятися слова:

– Шановний, Ісус, Ви, як пророк, скажіть про майбутнє нашого міста чи скоро в нашому місті буде побудована повна лінія Метрополітена, частина якої стоїть заморожена. І хто буде та людина, яка подарує жителям міста Дніпро такий швидкий вид транспорта? – запитав чоловік.

– Метрополітену буде збудований у двадцятому столітті. Коли Мер цього міста буде Філатов Борис Альбертович. Я спілкуюся з кожною планетою Вселеної з кожною людиною, в якої резервна частина мозку задіяна свідомістю. У цих людей в резервній частині мозка існують штучні атоми розума, які з ефіра зчитують інформацію потрібну людині. В Бориса Альбертовича резервна частина мозка давно вже задіяна свідомістю і він підсвідомо завдяки штучним атомам розума все робить на благо людині, – відповів Ісус Христос. Він – людина стратегічного бачення. Творча людина сучасного і майбутнього у всіх сферах буття.

На табло комп’ютера появилася Кримська область появилося місто близь моря в оточенні гір. Видно як море заливає місто яке через декілька секунд повністю зникло під водою. Так же було видно в цих двох областях ведеться у кожному місті відбудова будинків, а потім в цих же містах знову відбувається таке ж саме рвуться атомні бомби, під море знову уходить кримське місто. В тому ж лісі тієї області на його околицях відбувається посадка різних дерев, одні люди збирають гриби, інші відпочивають на розкладушках та надувних матрацах. Потім знову появляється таке ж саме – ті ж самі голі люди які виконують ті ж самі дії: обдирають кабана жарять і їдять м`ясо, шиють із шкури тигрів та лисиць різний одяг. В тому полі тієї ж області на току зібралися люди, варять собі обід і поївши відпочивають і розмовляють про те, що в їхньому районі на дошці пошани висять фото людей із їхнього колгоспа. Потім знову на току з’являються люди і обговорюють вбивцю – свого пана.

І так в Дніпропетровській та Кримській областях на табло комп’ютера знову і знову з’являється повторно така ж подібна ефірна інформація.

– Григорій Никифорович, може зробимо відпочинок і продовжимо ще потім розглядати інформацію ще по двох областях, а потім по всім іншим – запитав Микола Антонович.

– Відпочинок робити не будемо я вже побачив наше майбутнє. Буде третя мирова війна, яка атомними бомбами більшу половину живого й неживого зітре із поверхні Землі, вистражданої від екології та знущаннями над Природою. І знову почнеться дуже-дуже довжелезний новий еволюційний цикл розвитку повторних людських Рас, – сказав Григорій Никифорович.

– От і все. Експеримент, успішно закінчено. Ми з Вами встановили істину вашого народження як людини – пророка. І визначили наше майбутнє. Ви стали феноменом завдяки штучному інтелекту та завдяки атомам двійникам Розума, які роздобувають і приносять Вашому розуму бажану інформацію. Дякуємо Вам за участь у підтримці проведення наукових дослідів сказав Микола Антонович і підійшовши до нього по чоловічому обняв його і легенько притиснув до себе.

– Я Вам теж дякую, Микола Антонович, Олександр Андрійович, за Ваше запрошення для прийняття участі в такому приємному для мене експерименті і ще раз потиснув руку Миколі Антоновичу І Олександру Андрійовичу. А тепер я поїхав додому – в Америку та розповім своїм друзям про Ваш філософсько-чудовий експеримент. 

– Григорій Никифорович, а як Ви дивитесь на те, що я Вас знову хочу запросити на проведення нового експеримента по виявленню в мозку людини атомів зла і добра, щоб потім, розробивши репараційні молекули і ними знищити у мозку людини всі молекули зла? – запитав Микола Антонович.

– Я від вас, Микола Антонович, дуже задоволено сприймаю таке запрошення і по вашому зову обов’язково приїду, – відповів Григорій Никифорович.

– Дуже добре, що Ви, Григорій Никифорович, дали нам свою згоду – сказав Микола Антонович. – І коли ми будемо готові до проведення цього експеримента я Вас повідомлю, – додав він.

І вони тепло по чоловічому обнялися і потиснули руку.

– Ми Вас, Григорій Никифорович, проведемо на електричку яка відправляється майже через дві години, – сказав Микола Антонович і глянув на Олександра Андрійовича, який вже ніс величезний кавун. – А зараз ми з Вами, Григорій Никифорович, покуштуємо кавун з мого баштану, – запропонував Микола Антонович.

В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна щоб забрати до їдальні хлопів і поздоровалася.

– Сніжано Вікторівна, ми вже закінчили із Григорієм Никифоровичем проводити дослідний експеримент, – повідомив Микола Антонович.

– Поздоровляю вас, – радісно і приємно, усміхаючись сказала Сніжана Вікторівна і поцілувала Григорія Никифоровича і Миколу Антоновича в щоку. А потім підійшла до Олександра Андрійовича і, обнявши його тепло поцілувала.

– А ти, Сніжано Вікторівна, вчасно за нами прийшла, щоб забрати нас до їдальні. Тоді, Григорій Никифорович, ми Вас теж всі запрошуємо у нашу заводську їдальню, – запросив Микола Антонович.

Ідучи до їдальні вони зустріли Василину Григорівну, яка теж приєдналася до них і запитала як у них проходить проведення наукового експеримента.

– Ми раді тебе, Василина Григорівна, повідомити, що ми вже закінчили проводити наш експеримент, – сказав Микола Антонович.

– Дуже приємно, Микола, – сказала Василина Григорівна і кокетливо, заглядаючи в його очі взяла його руку і поцілувала в щоку, а потім підійшла до Григорія Никифоровича і, обнявши його тепло поцілувала.

– Мені теж приємно прийняти поздоровлення від такої кмітливої і красивої жінки, – сказав Григорій Никифорович і, обнявши її тепло поцілував.

Підійшовши до їдальні їх вже, як завжди, зустрів Тузик своєю собачою мовою – почав виляти хвостом та стояти на задніх лапах.

Олександр, іди замовляй на стіл, а ми з нашим гостем ще поспілкуємося з Тузиком, – сказала Сніжана Вікторівна.

– Григорій Никифорович, а Ви зараз можете відгадати його думку? – запитав Микола Антонович.

– Він зараз каже Вам, щоб Ви не забули купити йому по пиріжку. І коли будете виходити із їдальні тоді і віддасте йому, – відповів Григорій Никифорович. – А ще він каже Вам, що хоче з Вами піти до Вас в лабораторію і він ще хоче через свою душу поспілкуватися з Вами, і каже, що дуже хоче послухати вірші Сніжани Вікторівни, – додав він.

– Чули, хлопі, та, дівчата, тепер я ще більше від Вашої, Григорій Никифорович, відповіді на моє запитання переконався у флюїді Вашої резервної частини мозка, – сказав Микола Антонович.

Коли вони зайшли в їдальню стіл був уже накритий. Вони посідали і, побажавши смачного стали їсти та зрідка обмінюватися думками.

На завершення трапези вони зарізали кавун.

– Сніжано, будь ласка, почитай нам і Григорію Никифоровичу вірші, – попросив Микола Антонович.

Сніжана Вікторівна дістала записничку і стала читати такі вірші:

РУКИ ЛЮБОВІ

Доторкання тепла із твоєї руки так приємно хвилює.

Як на вишню в саду подивлюся – тебе у ній бачу:

І твій носик, і очі, і брови – в уяві курносу малюю –

Близь розквітлої вишні стоїш ти в садочку на дачі.

Як на ручки твої подивлюся – то знову тебе у них бачу:

Мов двох гілочок вишні, їх дотик до мене магічний –

Це твої почуття і любов плодоносна, квітуча і зряча, 

Бо вселяють у серце ці ручки кохання і вічність!

Ці дві гілочки – руки голублять і пестять твоєю любов’ю, 

Залюбки у вишневім саду я з тобою гуляю, 

Ми уже закохались в любовнім саду до нестями з тобою –

Ці дві гілочки я вже без тебе й насад не зміняю!


ЛЮБОВ

Мов блискавка, в душу любов почуттям залетіла –

Два серця з’єднались в одно і любов’ю гриміли –

Твоєї любові – любов і моя захотіла!

І наші тіла від любові неначе бриніли…

Любов, як вулкан, що спонтанно в душі виникає – 

Своє почуття, як ту магму з душі вивергає!

Чужого притулку в цім світі для себе шукає

І в ньому зріднитися миттю вона вимагає!

Любов – це кодована суть, – інформація предків –

Прибульців, які досягли в клонуванні вершини!

Любов – це і тайна Землі, – Атлантиди маєтків,  

Любов – це у вічне кохання космічні стежини!


ЛЮБОВІ ЧАРУЮЧІ СТРІЛИ

Немов я у небо злетів, як побачив тебе

І з тої пори, кароока, коли ми зустрілись

Тебе відчуваю в собі, як неначе себе –

Я бачу твоєї любові чаруючі стріли:

Куди б не ішов – я у мріях тебе лиш несу.

Це доля моя відшукала тебе у цім мирі –

Тебе полюбив я за ніжну душевну красу!

Кажу я тобі, ненаглядна, відверто і щиро:

Що хто б не шукав, як в щасливих казкових сонетах, 

Та ще не вдається, любима, нікому знайти

У нашій безкраїй Вселеній такої планети, 

Що там проживає така ж чародійна, як ти!


Дуже хороший образ у вірші «Чародійна любов» – рядки «Ти та, без якої геранія в’яне весною і та, із якою ромашка цвіте і зимою!» – похвалив Григорій Никифорович.

Прокоментувавши вірші вони повели Григорій Никифоровича на електричку.

– Чекай, любий, я зателефоную і теж буду чекати на твій приїзд, – сказала Василина Григорівна у відчинене вікно, уходящої електрички по-силаючи вслід повітряний поцілунок.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Роман

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живого і мертвого (Глава 16 том 6) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «На грані живого і мертвого (Глава 14 том 6) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо