Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.04.2018 20:36Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 1 том 7

і знову в наукових пошуках

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 05.04.2018 / 45638

Пройшов у рутинній повсякденній праці той приємний час згадок вчених України – докторів математичних та медичних наук Миколи Опанасенко і Олександра Світозаренко та доктора філософських наук Василини Чабаненко про свої наукові відкриття, які двічі привели їх до Нобелівської нагороди. Рутинну працю знову замінили наукові пошуки та дослідні експерименти, які знову відібрали в них вільний час, щоб поспілкуватися між собою, своїми дітьми та друзями.

Василина Григорівна прийшла в школу рано вранці, щоб встигнути до початку її урока написати новий філософський нарис, який перервав її сон і розбудив.

Сівши за стіл Василина Григорівна згадала, що ще Христос закликав людство до позбавлення власної душі та до створення громади, в якій би у кожного була вільна незалежна душа. Така думка навіяла їй такий філософський нарис: «Як знищити Зло». І вона стала писати:

«Сучасне суспільство, дійшовши в еволюційному колі до кульмінаційної точки свого розвитка почало опускатися у варварство. В суспільстві почало поширюватися почуття власності на всі сфери життя: не тільки на майно, а і на любов. І це помітно навіть у нашій розмові: замість «бути» ми часто вживаємо «мати». Не «Я хочу щоб у мене була любимим», а «Я хочу мати любиму. Не «Я хочу щоб у мене був друг», а «Я хочу мати друга».

Поклик душі до почуття власності народжує протилежні сили Добра – Зло. А зло – це хвороба людства. Користь, брехня, егоїзм і нетерпіння стали проявляти почуття переваги – бажання бути винятковим. Громада, як молекула, в якій з’єднались різні атоми і створили живу клітину, а клітини створили тіло. Без такого взаємного спільного не існувало б ні космоса ні людей.

Винятковість – це наявність будь якого перевершення у чомусь над ким-то. Вона може привести до самих різноманітних форм привласнення: таємної – крадіжка; відкритої – експлуатація; економічної – незаконне привласнення; воєнної та інших. Одним словом це все – корупція, яка створює олігархів та викликає почуття власності, бажання особистого задоволення, прагнення до власті і спрямовує людину до віддаленості та відокремленості від суспільства, а в підсумку приводить до соціального хаосу та епідемічної хвороби суспільства – до Зла.

Саме хаос протидіє єдності та цілісності суспільства. Почуття власності концентрує Дух навколо особи, яка хоче зробити Дух залежним від неї. Але Дух споконвічно вільний – іскра Вищого Розума і непідвладний навіть душі у спільних з нею діях, існуючи в її структурній оболонці, як окреме структурне атомне тіло».

Василина Григорівна не встигла до початку урока написати нарис і

пішла на урок.

Після урока Василина Григорівна знову сіла за стіл і стала писати незакінчений нарис. Її думку перервав мобільний телефон.

Телефонував з Америки Григорій Никифорович і вони стали спілкуватися.

– Скучаєш, любий, я теж скучаю, але не горюй скоро ж приїдеш.

Їхнє спілкування перервав настільний телефон.

– Любий смачно цілую і обнімаю. Твоя Василинка.

Телефонував Микола Антонович.

– Добрий день, Микола Антонович! Що ти хочеш мені сказати? – з нетерпінням запитала Василина Григорівна.

– Я хочу зараз прийти до тебе і обговорити таке питання, як роль духа у співпраці через «ефірний флюїд» з душею і розумом людини. Та можливо до цього ще причетні і сили природи – «Вріль». В тебе є вільний час? – запитав він.

– Іди хоч зараз, – погодилася Василина Григорівна і стала далі писати нарис. Продовження нариса було таке: «Якщо дух є безсмертний і непідвладний душі, то він повинен бути непідвладний і розуму. То яку ж він має структуру, існуючи в структурній оболонці душі, де черпають енергію його атоми і якого вони розміру. Можливо це є мікро атоми і їх призначення протистояти через флюїд ефіра своєю силою, впливаючи на дію особи, яка хоче поділити Вселену, обмеживши гранями на власне і колективне і цим зерном посіяти Зло?».

На цій загадковій думці обірвалося філософське мислення Василини Григорівни і вона стала думати та зіставляти прочитане в Біблії. Думала про те, як Христос посланий на Землю Вищим Розумом ясно і просто викладав у своїй агітації правду, посилаючись на шляхи любові та єдності. Думала про те, як біблейські заповіді пропагують протилежне Ісусу адже навіщо і для кого пишеться у ветхому заповіті, що сторіччями виховувалися нетерпимість до другої віри і виконувалося тотальне знищення всіх, окрім євреїв.

В кабінет, постукавши, зайшов Микола Антонович і, глянувши на Василину Григорівну помітив, що вона начебто схвильована.

– Чому ти, Василина, ніби чимось пригнічена?

– Може від своїх думок? – відповіла вона.

– А що ж то за думки такі не радісні турбують тебе? – запитав він.

– Та думаю чомусь над тим, що вчора перед сном прочитала.

– А що ж ти прочитала? – зацікавився Микола Антонович.

– Читала про те, як на Землі процвітав расизм та релігійна нетерпимість до всіх, окрім євреїв.

– Ну й що з того? Я теж читав про те, як раніше процвітала нетерпимість до іншої другої віри і, як слідство, цим одухотворялися хрестові походи та інквізиції, – сказав Микола Антонович. – Давай ми про це забудемо, та поговоримо про те чого я прийшов, – додав він.

– Давай!– радісно погодилася Василина Григорівна.

– Тоді слухай. Я прийшов, щоб обговорити мою нову теорію, яку я назвав «Аналітична фізико-хімія ефіра». Ця теорія дасть можливість виявити роль духа у співпраці з «ефірним флюїдом» і силами природи – «Врілем», з душею і розумом людини. Ефір – це автоклав у якому відбувається фізичний, хімічний, біологічний та духовний синтез матерії різної за складом та призначенням. Серед цієї матерії є і така невидима, але частково відома самостійна матерія: Розум, Душа, Дух, та Сила, Зло і Добро. Ці духовні матерії, як і всі інші видимі фізичні матерії мають своє невидиме атомне структурне тіло в якому існують закодовані спадкоємні розміри атомів, відповідна їх кількість та певні кути їх з’єднання в молекулі. Це тіло теж покрите «шкірою» – атомною оболонкою і теж має певну структурну решітку із атомів. Флюїдна якість Розума, Душі, Духа, та Сили, людини – це здібність кожного з них впевнено виконувати свої обов’язки і в тому числі виходити на зв`язок з флюїдом ефіра. Тому думаю, що в мозку людини окрім атомів Розума, Душі, Духа, та Сили, людини існують їх двійники (копії), атоми яких по своїй величині менші від атомів-оригіналів Розума, Душі, Духа, та Сили, і теж існують у головному мозку людини. І коли потрібно щось зробити ці копії виходять із резервної частини мозка людини і далі завдяки своєму флюїду та флюїду резервної частини мозка, та флюїду ефіра, та Врілю природи, приносять, відповідно, кожному оригіналу необхідну інформацію як зробити потрібні дії. Я думаю, що вже настав час проведення досліду експериментальним шляхом, який тільки зможе достовірно підтвердити мою філософську думку. Експериментально встановити розміри і структуру атомів Розума, Душі, Духа, та Сили, які існують у головному мозку людини та розміри і структуру атомів їх двійників, які теж існують у мозку людини відповідно в їхніх невидимих тілах. Структурна решітка двійників, кількість атомів та кути їх з’єднання у молекулі окрім діаметра атомів повинні бути ідентичними відповідно атомам-оригіналам: Розума, Душі, Духа, та Сили. І коли моя філософська думка буде підтверджена дослідним шляхом в наших експериментах то це буде відкриття, яке відкриє шлях до створення репараційних ферментів – атомів, для знищення зла, яке має теж як атомна матерія своє атомне тіло, яке ми теж будемо виявляти експериментально.

– Що скажеш, Василина? – запитав Микола Антонович.

– Скажу, що ми, Микола, однодумці. Я вже написала про це у першій половині філософського нариса, який закінчу писати після твого ухода, – відповіла Василина Григорівна. – Візьми та почитай, – сказала вона і дала майже закінчений нарис.

Микола Антонович став читати. На кожній думці підіймав голову, кидаючи на Василину свій радісний погляд.

– Здорово, Василина це свідчить про вірність моєї нової теорії «Аналітична фізико-хімія ефіра», яку я відніс до редакції газети «Науковий Київ».

– А коли ж ви почнете проводити дослідний експеримент? – запитала Василина Григорівна.

– Питання своєчасне, але я вже подумав тоді коли віддавав у редакцію газети «Науковий Київ» свою теорії «Аналітична фізико-хімія ефіра», – відповів Микола Антонович. – Я дав обґрунтовану об’яву і просив зателефонувати, якщо хтось побажає взяти участь у нашому експерименті, Та ще я мав розмову з головним редактором міського телебачення – Петром Якимовичем і просив його теж посприяти нам у цьому питанні, – повідомив він.

Задзвенів дзвінок на перерву.

– Все, Микола Антонович. Я радо задоволена почутим від тебе, яке надало мені наснаги і підкреслило вірність мого філософського нариса, який я закінчу писати після свого урока, – сказала Василина Григорівна і стала збиратися на свій урок історії.

Микола Антонович тепло і радісно сказав до побачення і повідомив Василину Григорівну, що зараз зайде в лабораторію, щоб із Олександром Андрійовичем обговорити подальшу наукову роботу по цій темі.

Коли Микола Антонович зайшов у лабораторію там була Сніжана Вікторівна. Вона прийшла забрати у їдальню Олександра Андрійовича, який читав газету.

– Ти, Микола Антоновичу, мабуть хочеш почути лірику? – запитала Сніжана Вікторівна. – Які?... Про любов, чи може на воєнну тематику?

– Прочитай, Сніжана Вікторівна, що-небудь про любов, – попросив Микола Антонович.

– Про любов. Я вчора і сьогодні зранку написала, – повідомила Сніжана Вікторівна і стала читати:

ПЕЧАЛЬ КОХАННЯ

Ти кудись, мов пішла із моєї уяви, 

А я хочу тебе повернути назад

І тужу по тобі, мов приречений явір

На самотність, зайшовши скраєчку в твій сад…

Лиш постійно у мене в очах ти стояла

І тепер ще стоїш, та уже – як не ти, 

Бо в мені ти любов’ю буяла

І мої почуття досягали мети!

Я дивився на тебе очима печалі…

Чом зненацька від мене пішла, 

Залишивши мене на любовнім причалі?

Чом в уяву ти іншою з болем зайшла?

Я дивився крізь тебе, неначе крізь призму, 

Бо завжди відчував я тебе при собі –

Медоносну, палку, непомітно капризну

І до краплі себе віддавав лиш тобі!

О, природо любові! Ти рай невпізнанний!

Чом жахливо зникають любові чуття, 

Чи мо, ’ винні лиш ми, бо щось діялось з нами, 

Чи любов’ю керує буттєве життя?!


У ПРИЧИННОМУ КОЛІ

Полискують очі твої волошкові –

З твоєї душі затуманений колір…

Урвався терпець у душі загадковій –

Згубилась любов у закоханім колі!

Мов лакмус, твої почуття реагують, 

На різні причини в твоєму житті, 

Які непомітно навколо існують

У нашім духовно-болючім бутті…

Яка ця причина причин – невідомо?!

Чому у коханні погіршує настрій –

Порушує спокій душі підсвідомо!?

Мо, ’ криється суть у духовному царстві?!

Полискують очі твої волошкові –

З твоєї душі волошковий йде колір…

Покращились знов почуття загадкові –

Знайшлася любов у причинному колі!


НАЯВУ

Ти мрія моєї уяви, –

Зустрів я тебе наяву –

Закохано очі сіяли, 

Несла ти корові траву.

На вулиці ми зупинились…

Ти – слово мені, я – тобі!

Зустрів, чи приснилось –

Чомусь я не вірю собі?!

Була ти вродлива, мов квітка, 

Немов у тополі – твій стан!

Й, мов долі змальована мітка –

Твої медоносні уста!

Ти мрія моєї уяви –

Зустрів я тебе наяву!

Закохано очі сіяли –

В них рвав я любові траву!


– Сніжана, гарні вірші. – Але я хочу не тільки слухати вірші, а ще хочу обговорити з Олександром подальшу нашу роботу, – додав він.

– Я теж хотів тебе, Микола, послухати коли прочитав ось в цій газеті твою публікацію.

В лабораторії задзвенів телефон. Олександр Андрійович зняв слухавку. Дзвонила секретар директора – Надія Петрівна.

– Ходімо всі на оперативку, – повідомив Олександр Андрійович.

Сергій Никифорович проводив позапланову оперативку.

– Шановні, колеги, ви знаєте, що наша продукція – виготовлення віялок зерна має широкий попит на ринку збита, – сказав Сергій Никифорович. Але я хочу розширити асортимент виготовлення сільськогосподарської продукції. Я розмовляв з директором колгоспа, в якому ми орендуємо землю для нашого агроцеха так він говорив, що хоче організувати свиноферму так каже, що нині дерть має дефіцит. А в мене пустує споруда в якій стоїть поломана зернова крупорушка, яка вже так зносилася, що і ремонт не поможе. І казав, що якби були зернові крупорушки, то він би знову організував свиноферму. Сказав, що ви можеш забрати крупорушку і по її аналогу йому зробити нову, а він тоді купить. От я і подумав, чому б нам не виготовляти зернові крупорушки.

В кого з вас шановні, колеги, будуть які пропозиції в цьому питанні? Запитав Сергій Никифорович.

– А, що тут думати треба нам заздалегідь до осені цього року готувати технологічні лінії на виготовлення зернових крупорушок, сказав головний інженер завода – Кривочуприна Віктор Анатолійович.

– Я теж такої думки, – підтримав начальник механічного цеха Ілля Володимирович.

– А тепер, Надія Петрівна, запиши, будь ласка, службі головного інженера: головному конструктору в місячний термін забрати в колгоспі поломану зернову крупорушку і розроби робочі креслення по зерновій крупорушці і всі необхідні робочі креслення для технологічних ліній по випуску зернових крупорушок. Начальнику механічного цеху теж в місячний термін виготовити всі деталі згідно креслення і потім в місячний термін вести в дію технологічні лінії і почати випуск зернових крупорушок. Начальнику відділу Інтернет дати об’яву у всіх засобах інформації про те, що зараз приймаються заяви на їх замовлення. – А тепер я хочу почути наших шановних науковців, – додав Сергій Никифорович.

– Ми думаємо, Сергій Никифорович, що будемо готуватися до прове-дення наукового експерименту по темі: «виявлення в молекулах резервної частини мозка феномена-пророка атомів зла і добра» Та будемо розробляти репараційні атоми для знищення атомів зла.

– Ясно. Будемо хворе суспільство лікувати від зла, брехні, егоїзму, крадіжки та від привласнення незаконними шляхами, як економічними такі військовими. Добре готуйтесь до проведення наукового експеримента. Натхнення вам і творчого осяяння, – побажав Сергій Никифорович. А тепер не забувайте і про наш аграрний цех. Незабаром поїдемо на посадку овочевих, – додав він. – У кого є якісь питання? – запитав Сергій Никифорович. Бачу немає. Тоді оперативка закінчена, – об’явив він. – .І я прошу вибачення, що зібрав вас перед кінцем робочого дня.

Василина Григорівна зайшла в свій кабінет і подзвонила Миколі Антоновичу і, взявши нарис понесла його в лабораторію на обговорення.

Василина Григорівна зайшла в лабораторію. Її зустріла Сніжана Вікторівна.

– Ти, Василина, мабуть принесла нам на розгляд свій новий філософськи нарис? – радісно запитала Сніжана Вікторівна і поцілувала її щочку.

– Вгадала, – відповіла Василина Григорівна і радісно її поцілувала.

В лабораторію зайшов Микола Антонович. Його теж радісно зустріла Сніжана Вікторівна.

– Ти, Микола, мабуть прийшов послухати новий філософський нарис Василини Григорівни? – запитала Сніжана Вікторівна.

– А ти, Сніжана, що ясновидець? – запитав Микола Антонович. – І, що ти, тут робиш? – Мабуть прийшла читати нові вірші, – додав він.

– На цей раз не вгадав. Прийшла забрати свого любимого додому, а то не прийди так він із-за своєї математичної моделі ще й тут заночує. Он дивись, сидить і голови не підіймає на мій і ваш з Василиною прихід, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Не дають писати, залишилося двадцять одно математичне речення, – вставши, сказав Олександр Андрійович.

– Це ви пані, Сніжана Вікторівна, не дали дописати математичну модель, а значить провинилися і треба за свою вину відкупитися, і ти, Сніжано, знаєш чим, – усміхаючись сказав Микола Антонович.

– А якщо не знаю, чи може забула, то що тоді мені буде? – запитала, усміхаючись Сніжана Вікторівна.

– А то ти, Сніжана, не знаєш. Всерівно будеш читати вірші, а то я давно їх не чув. Будь ласка, про любов.

– Ну, якщо давно не чув я прочитаю, – пообіцяла Сніжана Вікторівна, взявши записничку.

Вони всілися на дивані і Сніжана Вікторівна почала читати такі вірші:

ЩЕ ОЧІ П’ЮТЬ ЛАЗУР ЛЮБОВІ

Ти стоїш в саду під сизувато-синім терносливом…

В тебе очі бірюзові завжди з терносливом схожі.

В небо ти крізь крони шлеш свій зір – він п’є лазурі зливи…

Хоч на скроні в тебе вже лягли сніжиночки прихожі –

Очі ж ще не втратили всю бірюзу, – не відцвіли…

Бо в ці очі бірюзові – бірюзу сам Бог налив.

І зорять мені твоєю жар-квітучою любов’ю, 

І в коханні нашім нею ми п’яніємо обоє –

Почуття в житті, як бірюза чарують нас чудесно.

…Не старіє той – у кого очі п’ють лазур небесну!


ТРІУМФ ЛЮБОВІ

Ночами в уяві мрійливе постійно нам сниться:

Кохання у діях буття нас по суті єднало –

В любові я був, як орел, ти була, як орлиця!

Любов нам єдину дорогу у долі кувала!

Любов і життя це тріумф наш у білому світі –

Літають вони по єдиній у долі орбіті…

Вселену пізнати була у житті в нас охота

Ми все у бутті досконало робити уміли –

Щасливі жили, бо була у любові турбота –

У грудях серця ритмували у риму, як ціле!


ПРИБІЙНА ХВИЛЯ ЛЮБОВІ

На березі моря коханий сумує, 

Йому щось устами, мов море, шепочеш.

Прибій почуттєвий в тобі, мов штормує, 

Із моря злетіти ти чайкою хочеш!

На хвилях емоцій безодня гойдає –

Бажаєш скоріше від неї звільнитись.

На березі милий на тебе чекає, 

Ти хочеш в обіймах мерщій притулитись!

Повітря пахтить ароматом фіалки.

У посмішці Сонце за гори сідає, 

А море гойдає тебе, мов русалку, 

І тягне від берега далі і далі!

Ти знаєш – на березі любий скучає…

Та шторм-буревій аж ніяк не вщухає, 

Щоб вирватись з нього ти сили втрачаєш –

Лиш хвиля любові на берег штовхає!



САДУ СЕРЕЖКИ

Між вишень любові струмок протікає, 

Він створений нашим коханням липневим, –

Від спеки, втомившись, до річки тікає! …

…Стоїш і любуєшся садом вишневим:

Між листячком ягоди – саду сережки, 

Синички із гілки на гілку стрибають…

На платті твоєму – вишневі мережки!

Я в нашій любові про тебе лиш дбаю, 

На тебе, красуню, покладено око –

Сприймаю, як долі надійну чаклунку!

…Стоїш ти, мов вишенька червонощока, 

Чекаєш, мов Сонця, мого поцілунку!


– Оце ти, Сніжана, повністю наситила мене поетичними образами, що я довго буду в пам’яті перечитувати те, що мене приємно збудоражило, а в кожному вірші є чим збудоражити, – сказав Микола Антонович. – Що скажеш, Олександр, – запитав він.

– Я вже їй казав, а зараз ще скажу на мові любові, – відповів Олександр Андрійович і, смачно розцілував Сніжану Вікторівну.

– Я тебе, Сніжана, теж поцілую за такі вірші, – сказала Василина Григорівна і поцілувала в щічку.

– Василина, тепер ти читай нарис, – попросила Сніжана Вікторівна.

Василина Григорівна стали читати Нарис: «Атоми – елементали, або зерно Духа» такого змісту: « Ще древні філософи писали, що атом це – зерно духа, або фактичний елементал життя. Елементали – це атоми, в яких на їхніх границях зустрічаються Матерія і Дух. Ця границя теж має своє духовне тіло, яке як і всяке тіло має свої атоми, які невидимі навіть електронним мікроскопом. Тож, якщо електронний мікроскоп удосконалити, або використати Тазиметр Едісона, маючий величезну степінь відчуття. Він дає можливість не тільки виміряти тепло дуже далекої зірки, а й виявити у її невидимих променях атоми, а також відшукати нові планети. Тоді можно узріти і атоми елементали – це говорить про те, що ці атоми теж можуть існувати і у структурі тіла розума і вони при різних природних причинах таких як електромагнетизм, тиск та інших в структурі розума синтезують не тільки штучний інтелект – матрицю розума, а ще й будхічну й атмічну духовну матерію. Ці дві матерії теж мають свої тіла – атмічне й будхічне і, якщо врахувати і те, що у Вселеній існує сім видів матерії: фізична, ефірна, астральна, ментальна, вогненна, будхічна й атмічна і вже із цих видів вивчені наукою: фізична, ефірна, астральна, ментальна й вогненна. І ці матерії мають свої відповідні тіла: фізичне тіло – це є видиме тіло людини. Астральне тіло – це невидиме атомне тіло людини, яке знаходиться у фізичному тілі людини і забезпечує людину почуттями. Ментальне тіло – це теж невидиме атомне тіло людини і теж знаходиться у фізичному тілі людини і теж наділяє людину розумом. Вогненне тіло – є теж невидимим атомним тілом людини і приносить осяяння в мозок через ментальне тіло людини, знаходячись в її фізичному тілі. Ефірна матерія теж науці відома – вона є дзеркалом звукової та кольорової інформації, яка відбивається на її поверхні і весь час у ній зберігається. Тоді із вище сказаного можна припустити таку наукову гіпотезу, що будхічна атомна матерія має теж своє невидиме атомне тіло, яке теж знаходиться у фізичному тілі людини і дає Дух людині. Атмічна ж матерія теж має своє атмічне невидиме атомне тіло, яке знаходиться у фізичному тілі людини і дає людині Силу і наділяє людину-феномена флюїдом та врілем розума. Тобто будхічна та атмічна матерії теж є причетні до кожного із феноменів: сомнамбула, екстрасенса, психометра та пророка.

Залишається тільки експериментально дослідити мозок відповідного феномена, примінивши Тазиметр Едісона, і ми узріємо ці атоми тобто атоми – елементали. А це вже шлях до пророчества».

– Цікавий науковий нарис. Треба взяти його на озброєння – сказав Микола Антонович. – Сніжана, а тепер на доріжку, будь ласка, ще парочку віршів і підемо додому, – попросив Микола Антонович.

Сніжана стала читати такі вірші:

Світлій пам’яті дружини – Надії Петрівни

СПАСИБІ ТОБІ

Я вдячний за те, кароока, тобі, 

Що стрів я тебе на річному пероні, 

Легенда жива – ти в моїй ще судьбі, –

В уяві цілую засніжені скроні…

Спасибі тобі, що без тебе я плачу, 

Звернувшись до тебе, щоб снилась мені…

Тебе, як живу я кохаю і – бачу, 

Бо й досі не вірю, що ти у труні…


СВІТАННЯ ЛЮБОВІ

У небі згубилася Зіронька Рання, 

Проснулися й ми вже на скирті соломи.

Земля чарувала розквітленим вбранням, 

Були ми в полоні інтимної втоми –

Святі почуття до зірок аж звелися!

У душах сіяло любові світання…

…Під скиртою кури вже з півнем греблися –

Він їм кукурікав про наше кохання!


ДУШІ БУРЕВІЙ

Втомилась уже буревію рука

Святковим сніжком, мов зерном, посівати.

Сховався в заметах морозний оскал –

Не треба і руки в пальчатки ховати!

Тебе в день народження стріла зима

І щедро різдвяними днями вітала, 

В душі, мов горів, твій любовний роман

Від нього зима аж теплішою стала!

При зустрічі з милим, мов грів буревій, 

Тепло із душі перейшло у твій погляд, 

Сніжинки, мов срібло, на кінчиках вій, 

Мов променем, слали йому свій світогляд!

…Стемніло. Над вами мороз, мов завис, 

Лиш гріє душі буревій почуттями, 

Якими, немов зачаровані ви –

Бо вже закохалися вдвох до безтями!


ВІДЛУННЯ ЛЮБОВІ

Вже дерева крона зеленим корінням, 

У золото неба гілками вп’ялася, 

Останнього сонечка капля проміння

Упала на сніг — і хурделя знялася…

Розхристаний вітер із нами гуляє

І вечір, мов зайчиком, сірість петляє…

Завмерло усе у морозянім лоні, 

Лиш Місяць у небі світив нам з тобою, 

Та серця горіння в зимовім полоні, 

В якому луною йшов голос любові!


– І це ж треба зуміти отаке придумати, щоб образно та ще й по науковому написати такі вірші про святе і буревійне почуття створене природою, – сказав Микола Антонович. Твій флюїд розуму, Сніжана, створив тебе не тільки поетом, а він втілив у тебе ще й вченого та філософа, – зробив такий висновок Микола Антонович. Ти, Сніжана, у нас не просто Молодець, а Молодець-винахідник, – додав він.

– Ти, Микола, не помилився, а сказав Правду. Я теж такої думки, – сказала Василина Григорівна.

– Я, Снігова королева, горджуся твоїм розумом, – сказав Олександр Андрійович, і поцілувавши взяв її і Василину Григорівну під руки і вони пішли додому.

05 11 – 08.11.2017

05.04.2018 Проза / Роман
На грані живогот і мертвого (Глава 2 том 7) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 05.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 18 том 6) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
22.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 18)
21.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 17)
21.05.2018 © Світлана Нестерівська / Мініатюра
Щастя?!
20.05.2018 © Анатолій Валевський / Гумореска
Небувальщини
20.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 16)
На грані живого і мертвого (Том VII)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 1 том 7)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 3 том 7)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 56  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.05.2018 © роман-мтт
Український кібер-панк +18
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ +31
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти +25
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії +21
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
12.12.2014 © МИХАЙЛО БУЛГАКОВ
04.10.2011 © Марина
21.05.2018 © Світлана Нестерівська
20.01.2011 © Михайло Трайста
22.12.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди