На грані живого і мертвого
глава 2 том 7левітація
Робочий день наближався до свого фініша.-+ Василина Григорівна, прочитавши у філософській газеті «Вселена» розділ «Левітація» ї написала новий філософський нарис на цю тему, щоб привернути увагу Олександра Андрійовича та Миколи Антоновича на нові, з точки зору медицини, наукові пошуки в області «Левітації». І, зателефонувавши Олександру Андрійовичу сказала, що взяла нарис і йде в лабораторію, щоб узнати як рухаються справи по математичній моделі для спілкуванню з душею померлої людини, щоб допомогти Сніжані Вікторівні написати комп’ютерну програму. По путі зайшла до Сніжани Вікторівни – Я іду до хлопців узнати, як ідуть їх справи по написанню математичної моделі щоб тобі допомогти написати комп’ютерну програму і заодно їм прочитаю новий філософський нарис, – сказала Василина Григорівна.
– І я піду. В мене технологічна перерва, – сказала Сніжана Вікторівна.
Сніжана Вікторівна закрила машинний зал і вони пішли в лабораторію.
Коли Василина Григорівна і Сніжана Вікторівна зайшли в лабораторію, то Олександр Андрійович та Микола Антонович вже сиділи на дивані.
– А, що математичну модель готова? – запитала Сніжана Вікторівна.
– Та ні. Завтра допишемо, а на сьогодні вже досить, – відповів Микола Антонович. – Давай, Олександр Андрійович, вимикай. Послухаємо дівчат та підемо додому на відпочинок, – додав він.
Микола Антонович та Олександр Андрійович підійшли і сіли на диван. До них теж підсіла і Сніжана Вікторівна.
– Ну, що, Сніжана Вікторівна, почнеш? – запитав Микола Антонович.
– А, що починати? – усміхаючись навмисне запитала вона.
– Давай – читай, – теж, усміхнувшись попросив Микола Антонович.
– Може послухаємо спочатку нарис Василини Григорівни? – запитала Сніжана Вікторівна, дивлячись на Василину Григорівну.
– Можна й так, – погодилась Василина Григорівна.
Василина Григорівна віддала папір кожному в руки.
Вони стали читати: «Левітація». За таким змістом:«Що таке левітація, або Етробація» – грецьке слово, а на мові сучасних медичних науковців називається левітацією. Таке слово вживається в медицині тоді коли людина хвора епілепсією. Левітація буває свідома і несвідома. Несвідома – це магія коли людина знаходиться у стані великого душевного збудження, або творчого натхнення, чи будучи у сплячому стані вона щось робить. Тоді коли людина знаходиться в такому стані вона або підіймається, або ходить в повітрі. Свідома – це хвороба, або сила, яка потребує роз’яснення.
Відправною точкою цього поняття служить признаний електромагніт-ний принцип, по якому тіла наелектризовані одним і тим же зарядом відштовхуються, а коли тіла наелектризовані різними зарядами – притягуються.
Земля – магнетичне тіло, фактично, як це встановили деякі вчені, вона будучи насичена електричним струмом представляє собою величезний електромагніт. Людське тіло так же, як і всі інші форми матерії, має свій заряд іншої полярності електричного струма, який є протилежним земному заряду.
На Землі паралельно електромагнітному принципу існує і закон земного тяжіння, яке діє між Землею і людиною і утримує її на поверхні землі. Але закон земного тяжіння в багатьох випадках порушувався левітацією людей. Чим це явище можна пояснити?
Стан фізичного тіла людини залежить від впливу нашої сили волі та сили духа. Добре керуюча сила волі та сила духа може творити чудеса. Адже у випадках левітації такі чудеса вже існують. В людині залежно від її фізичного стану відбувається переміна її електрично-магнітної полярності на полярність Землі і тоді полярність людини по відношенню до Землі переходить у відштовхувальну дію. На цей час для неї земного тяжіння та електрично-магнітного тяжіння не існує. І людина буде підійматися в повітрі доти аж доки відштовхуюча сила не вичерпається. Вишина левітації буде залежати від здатності людини заряджати своє тіло електричним струмом однакової із Землею полярності.
Із вище сказаного виходить, якщо людина оволоділа властивістю левіта-ції, яка має вплив на її фізичне тіло, то перехід від земного тяжіння до левітації не повинен бути труднішим її дихання».
– Молодець, Василино Григорівна! – сказав Микола Антонович. – Ти мислиш так як ми з Олександром Андрійовичем коли були у Сергія Никифоровича і виклали йому свою думку про те, чим будемо займатися далі на своєму науковому шляху.
– А ти, Олександр, що скажеш? – запитала Сніжана Вікторівна. Мені її нарис сподобався, – додала вона.
– Теж сподобався, – відповів Олександр Андрійович і ніжно та щиро поцілував Сніжану Вікторівну. – Тепер на закуску подавай, Сніжана, свій поетичний десерт, – додав він.
– Будь ласка, панове, слухайте! – пафосно промовила Сніжана Вікто-рівна і стала читати. Це були такі вірші:
ЛЮБОВ ЯК БЕЗКІНЕЧНІСТЬ
Ніщо не зникло – має інший стан!
Любов буває теж у різних станах,
Бо Всесвіт атомів її дістав!
Тому любов і вічно жити стала.
Це стан – коли закохані влюбляються,
І стан тоді – як любі розлучаються…
І навіть якби людство не хотіло –
Любов всерівно атомне є тіло!
Любов, що має гарний стан – сердечна, –
Цей стан не пропаде ніколи!
Тому любов завжди і безкінечна –
Кінця немає, як у вічнім колі!
РАНКОВИЙ РОМАН
Позіхається Місяцю, тільки не спиться,
Бо в очах парубоцьких — жар-птицями зорі,
Та й на колесі Воза поскрипують спиці,
Ще й закоханим треба світити в дозорі…
Щоб словами світанку писався роман, —
Зореспів про любов і сердець перегуки,
Щоб сюжет обрамляв сам ранковий туман,
І щоб встигти його підписати до друку!
О, ЧАСУ ПЛИН!
На крилах шпаків прилетіла весна
І в’є на деревах гніздечко тепла…
І сходить посіяне в землю і в снах
Добірне зерно – зеленіючий лан!
Отак і на Марсі на крилах весни
Колись прилітали з зимівки шпаки,
Й було колосіння посівів рясних,
А нині чомусь там усе навпаки…
О, часу плин, — крила космічних світил.
У леті міняється й року пора…
І те, що прийшло до своєї мети, —
До іншої цілі іде на таран!
ПОЧУТТЯ І ВОДА
Переповнені вже почуттям і любов’ю
Ми гуляємо близь водопаду з тобою
Як дві наші душі почуття об’єднало,
Як два берега в річці вода омиває,
Так завжди на воді все живе проростає –
Є в природі загадок життєвих чимало…
Як було ще колись так буває і нині –
Що любов і вода необхідні людині.
Як у річці вода й почуття у любові,
Так і ми у цім світі існуєм з тобою –
Животворча в води закодована влада,
Бо в молекулі кисень живительний має!
Як нема на Землі без води водопада,
То так без почуття і любові немає.
ДУШЕВНИЙ ЛЬОДОВНИК
То в плесі космічного простору гладі
Ти плаваєш, ніби русалка зіркова,
То, ніби рибинка, в земнім водопаді
Виблискуєш зігнута, наче підкова.
Чи то, мов рослина, в земній благодаті:
То сяєш трояндою – кольором білим,
То м’ятою пахнеш в квітковім багатті!
До мене ж холодна душею і тілом,
Ти наче зима, мов засніжила душу –
Твої почуття холодніші від льоду!
Душа льодяніє – замерзнути мушу.
Чому ти змінила кохання погоду?!
Від цього я плачу обіди дощами,
Вже й громом любові тебе не дістану…
Без тебе в коханні собі не дам тями –
В гарячих сльозах, як льодовник, розтану!
НА БЕРЕЗІ РІЧКИ
Ми стояли на березі річки одні,
Нас обкутала ніченьки темінь густа,
На воді нам світили зіркові вогні,
Щоб сумлінно зімкнулися наші уста!
Ти відчула сигнал біоструму мого –
Трансформатор душі почуття відіслав, –
Палахтіли вони, мов кохання вогонь,
Пеленгатор твоєї душі їх піймав!
Позивні ці тобі до вподоби були –
Засвітився в очах сонцедайний янтар…
Я цнотливі уста до твоїх притулив –
І спивали ми вдвох медоносний нектар!
…Ми стояли на березі річки одні,
Почуттями нас вкутала темінь густа,
У серцях, мов зоріли душевні вогні –
Це кохання зімкнуло любові уста!
– Я вдячний тобі Сніжана, – сказав Микола Антонович і поцілував їй руку. – А тепер додому. Так, Олександр, чи ти з Василиною хочеш іще обговорити її нарис, – додав він, жартуючи, глянувши на Сніжану Вікторівну. І вони з Василиною Григорівною розсміялися дивлячись одна одній в очі. І, одівшись всі пішли додому.