Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
06.04.2018 09:58Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 7 том 7

ПОЇЗДКА В АГРАРНИЙ ЦЕХ ЗАВОДА

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 06.04.2018 / 45651

В парковій зоні завода на лавах, які з учорашнього дня ще стоять після проведення двадцятирічного ювілея новосілля сидять заводчани і чекають заводський транспорт, щоб ці спеціальні лави поставити в кузова цих машин і поїхати в село на свої земельні дільниці.

– Хлопі, вставайте! Дивіться, он вже їдуть машини, – сказала Сніжана Вікторівна, дивлячись ласкаво в очі Сергію Никифоровичу.

Микола Антонович, Сергій Никифорович, Олександр Андрійович, Петро Микитович та всі чоловіки поставили лави в кузова машин і всі поїхали. Молоді дівчата та хлопці співали, а коли виїхали на пряму дорогу, яка вже вела до села почалася жвава розмова і про посадку овочевих культур.

– Олександр Андрійович, що ви зі Сніжаною Вікторівною будите саджати? – запитала Василина Григорівна.

– Вітаміни – перець, капусту, буряк, морковку, цибулю, укріп, петрушку та маленьку діляночку ранньої картоплі, – відповіла Сніжана Вікто-рівна.

– А ми з Маргаритою посадимо те що й ви, Сніжана Вікторівна, та ще посіємо гречку, – сказав Петро Микитович.

– А ви, Василина Григорівна, з Сергієм Никифоровичем, що посадите? – запитав Петро Микитович.

– Ми посадимо те, що й ви та ще по заказу доньки Сніжанки трішки кукурудзи, – відповів Сергій Никифорович, згадавши як вони з Олександром Андрійовичем після захиста дипломів їздили в ліс за опеньками і їм обом тоді запала в око Сніжана Вікторівна.

– Микола, а чого ви з Надією мовчите, а не розкажете поки вас не запитають, що посадите? – запитав Сергій.

– А це наша тайна, – відповіла Надія Петрівна кокетливо, зазираючи йому в очі.

– А то ми не знаємо. Посадите кавуни і боїтеся, що ми їх покрадемо, – жартуючи сказала Василина Григорівна і всі розсміялися.

Нарешті машини повернули на дорогу в поле і зупинилися. Заводчани, взявши кошики із сім’ям розійшлися по своїх земельних дільницях.

Була хороша погода і працювалося легко, а годинник непомітно намотував час, піднявши Сонце в зеніт.

– Петро, запитай у Василини може зробимо перерву на обід, – запропонувала Маргарита Віталіївна.

Сусіди погодилися і запросили їх на обід. Петро Микитович взяв ко-

шик з їдою і вони пішли. Коли прийшли, то на скатертині розстеленій Василиною Григорівною на землі лежали різні страви викладені із кошиків і стояли дві пляшки «Кагора».

– Сергій Никифорович, розкорковуй! – лагідно запропонувала Сніжана Вікторівна, тонучи в світло-зеленім плесі його очей.

Сергій Никифорович, розкоркував і розлив порівно всю пляшку в підставлені хлопцями та дівчатами стакани.

– Так, дівчата, та хлопці по традиції решту вип’ємо дома, – сказав Сергій Никифорович і підняв стакан. – Вип’ємо за хороший урожай, – додав він.

Випили, закусили, а відпочивати не стали.

– Відпочивати будемо дома, – сказала Сніжана Вікторівна, запитуючи дивилась в очі Сергія Никифоровича – чекала, на його підтримуючу відповідь.

– Вірно, Сніжана, мислиш. Погляньте, вже всі заводчани працюють, – сказав Сергій Никифорович. – А тепер накрийте, що на скатертині та пішли саджати, – додав він.

– А тепер, Сергій, я з тобою запрошуємо їх, як ти кажеш по традиції, до нас на розмову про наші враження від сьогоднішньої вилазки на природу, – додала, усміхаючись, Василина Григорівна і показала рукою ще на не прибране зі скатертини.

–А тепер давайте по традиції ми позмагаємося. Хто швидше впорається, той від мене одержить приз, – весело запропонувала Сніжана Вікторівна. – Що скажете, хлопці? – запитала вона, спрямувавши свій погляд, як завжди, на Миколу Антоновича.

– А що за приз? – запитав Микола Антонович.

– Ти ж, Микола, знаєш, що все залежить лише від того – яка з наших бригад буде переможцем? Як для тебе, то по традиції прочитаю вірш, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Годиться! А тепер гайда по своїм робочим місцям – саджати, – сказав Микола Антонович і вони розійшлися по своїх дільницях.

Сонце сідаючи на околицю села почало вішати над полем рожеву заграву.

– Скоро буде вечоріти, – сказав Микола Антонович, закінчуючи скородити граблями посаджений баштан. – Надійко, ти бери кошики та йди до Василини, а я зараз теж буду йти, – додав він.

Надія Петрівна прийшла і стала вкладати в кошики залишене після трапези. Невдовзі прийшов і Микола Антонович.

– Надійка, гукай Сніжану хай приходить і читає вірш – мій приз, –

жартівливо звернувся Микола Антонович і, підійшовши поцілував. – Що, любима? Завтра приїдемо досаджувати, – додав він.

Сонце вже сіло за обрій і вечір став фарбувати небо сірою фарбою, підганяючи роботу працюючих.

Заводчани стали сходитися і сідати на машини. Нарешті прийшли і Серій Никифорович з Василиною Григорівною, Олександр Андрійович зі Сніжаною Вікторівною та Маргарита Віталіївна з Петром Микитовичем.

– Завтра ще приїдемо сказав Сергій Никифорович. – А ви, хлопці. дівчата? – запитав Сергій Никифорович.

– Ми приїдемо та посіємо гречку, – відповіла Маргарита Віталіївна.

– А ми приїдемо та посадимо гарбузи, – відповіла Надія Петрівна.

– І ми приїдемо посадимо цибулю, – відповів Олександр Андрійович.

Вони мовчки взяли кошики і пішли до машин. Мовчки сіли і поїхали, а коли приїхали до заводської комори і положили знаряддя, то вже стемніло.

По алеї між ялинками їх Місяць довів до будинка.

Всі зайшли в ліфт і, вийшовши на десятому поверсі почали з вестибюля, як завжди, розглядати вечірню річку Дніпро. Небо було зоряне. По темній воді плив Місяць, мов золотий човен, а зорі, ніби срібні русалки, взяли його у своє оточення.

– Досить розглядати. Заходьте в квартиру і розташовуйтеся, ви ж у нас не вперше, – запросила, стоячи у відчинених дверей Василина Григорівна.

В залу прийшов Сергій Никифорович і поставив на стіл дві пляшки вина «Шардане» і вийшов.

В залу зайшла Василина Григорівна і поставила на стіл вісім чарок, сир та цукерки.

– Олександр, відкорковуй та наливай по п’ять капель, щоб наше враження краще віддзеркалювалося в нашій думці, – весело і усміхнувшись попросила його Василина Григорівна і, зазирнувши в його очі, і як завжди, ніжно взяла його руку, яка лежала на його коліні і сіла коло нього в крісло.

Олександр Андрійович, відкоркував пляшку і поналивав вино у чарки.

В залу зайшов Сергій Никифорович.

– Я хотів би почути вчених нашої планети коли вони вже скажуть людям, що вже розробили таке біологічно-технічне комп’ютерне устаткування, яким будемо лікувати суспільство від хвороби – «зло». Чим ви, Олександр Андрійович, з Миколою Антоновичем будете займатися? – запитав, сідаючи за стіл Сергій Никифорович і, взявши чарку випив і закусив.

– Ти ж, Сергій, знаєш ми вже розробили і самотужки на заводському устаткуванні виготовили всі прилади та устрої необхідні для такого лікування. Останній із цих приладів прилад – Тазиметр Едісона виготували недавно. І цими приладами ми вже недавно визначили атоми зла і добра. Залишається тільки розробити репараційні атоми і можна тоді ними вже й лікувати. Ми якраз цим і займаємося, і скоро будемо лікувати.

– Ясно. А тепер розповідайте про своє враження від поїздки.

– Я, коли ми обідали, був у захваті від навколишнього, яке обрамляло мене і півнячим співом, і мелодією молотарки та віялки на току, з якого їх мелодії і переспів через ефірний флюїд атомами доносилися й до мене. Я ще хочу, будь ласка, Сніжана та Маргарита, доповніть моє враження і своєю поезією, – попросив Микола Антонович.

І вони стали читати. Почала читати Сніжана Вікторівна такі вірші:

Невістці Олені та сину Олександру

В АКОРДАХ ТИШІ ЛЮБОВІ

Коли в променях тиші

Струни – сонливі трави, –

На ниві мовчання

Заплітають свій слід

У вінок мелодії, 

То в якому акорді звуків

Шепоче кароока квітка?

…Ти, неначе, вже чуєш –

Заспівує тиша любові

Про ваше кохання!


ПІЗНАННЯ ДУШЕВНОГО ФРОНТУ

Рука доторкнулася талії ліній, 

Окреслила персів заманливий контур, 

Заходили в душу невидимо тіні —

Шукалось пізнання душевного фронту, 

Пручалося злегка дівчиноньки тіло, 

Неначе тремтіння берізки на вітрі…

А розуму ласки любові хотілось –

І пестилась хіть у п’янкому повітрі!


СЕМАФОР ДОЛІ

Земля з небес веселку, мов п’є

Губами квіт — зірок степових, 

І нам її сповна віддає, 

Як ніжний блиск побачень нових…

З твоїх очей, немов семафор, 

Сигналять зором мрій кольори…

І, ніби доленосний узор

Нам з фарб любові Долю творить.

– Це може і в нашій любові Семафори наших очей малюють доленосний узор. І наша резервна частина мозка, яка визріла і підсвідомо відкриває нашим душам дорогу до багатогранної любові інтуїтивно вибираючи напарника, – сказала Василина Григорівна. Гарні вірші.

– І ми стали теж підсвідомо шукати і пізнавати душевний фронт нової любові, – доповнив Сергій Никифорович думку Василини Григорівни.

– Я підтримую ваші гіпотези. Вірші сподобалися і якщо говорити на мові поезії, то неначе я побував в акордах польової тиші і в променях любові моєї Маргоші, – сказав Петро Микитович.

– Кращого ніж сказаного Василиною і Сергієм я не можу добавити, нехай за мене скаже мій поцілунок, – сказав Олександр Андрійович і смачно поцілував.

– Що я можу сказати про ці вірші. Дуже прекрасні образи, Кращих не придумати – сказала Маргарита Віталіївна і теж поцілувала у щічку.

– Я був у захваті, як від навколишнього так і від цих віршів. Поезія розмовляла з моїм почуттям на мові любові, – сказав Микола Антонович.

– А зараз я вам почитаю свої вірші – сказала Маргарита Віталіївна і стала читати такі вірші:

СНАЙПЕР ЛЮБОВІ

Де сонячний промінь, мов носиком гострим, 

Не манну, сніжинки в заметі дзьобає, 

Нам чути – морозяно тріскає костур, 

Що в Діда Мороза – про зашпори дбає…

Ти хукаєш в руку, бо сніжку тримаєш:

Сам цілишся в білку – а в мене пуляєш

Своєю любов’ю, що променем сяє –

Так наше кохання на волі гуляє!

ТАЙНА ЛЮБОВІ

В душевних камінах любов розгорілась. Горить й не згорає…

Ми хочемо знати всі тайни любові, яка їх ховає

У наших серцях, бо ці тайни – це наша любові дорога, –

В якій і ромашкові очі, й рум’янець ланіт, і наш спогад.

І наше буття, що у нашім коханні лиш грає, мов скрипка, 

І те почуття, що існує у душах, як тайни іскринка…

Тому і життя на незгаснім вогні у любові триває, 

А ми, із тобою – у тайні любові приємно згораєм!


ЧАША ЛЮБОВІ

У чаші любові – животворча вода, 

Яка з джерела б’є – із нашого серця, –

Її життєдайна в безсмертя хода, 

Яка у коханні любов’ю зоветься…

Любові вино ми п’ємо із тобою –

Хмеліємо в цій чародійній любові!

Хоча посивіло вже наше волосся, 

Та з чаші любові продовжуєм пити –

Від нас почуття аж у небо звелося, –

Це ж щастя яке! Вік в коханні любити!


ЯК БЛИСКАВКА Й ИГРІМ 

На пляжі юначка й юнак, як дві хвилі, раптово зустрілись

І, дивлячись в очі блакитні вони в них любов враз узріли! 

В їх тілі, мов струни емоцій гули почуття у обох

Й співала від щирого серця в їх душах грайлива любов

Вони, ніби лебідь з лебідкою, плавали в морі любові

Й неначе, як блискавка з громом, були нероздільні обоє!

І з першого погляду чомусь вони закохалися вмить –

Душа засіяла, а серце цнотливе любов’ю гримить!


– Хоч зараз іди ло своєї Надійки і хай наллє і мені в свою чашу такого вина – сказав, похваливши вірші Микола Антонович.

– Коли я цілую Сніжану, або Василину то моє почуття із мрійних джерел немов фонтанує, – радісно сказав Олександр Андрійович.

– Я коли цілую Василину, або Сніжану то моє почуття хмеліє від їхнього вина любові, – радісно сказав Сергій Никифорович і випив чарку.

А я коли цілую Маргошу то моє почуття витає, немов у небесах любові, – сказав Петро Микитович і смачно поцілував.

– Вірші Маргарити – це глибоко філософська поезія, – радісно сказала Сніжана Вікторівна А тепер, шановні ходімо на відпочинок, Всі, вийшовши у вестибюль попрощалися і розійшлися по квартирам.

06.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 8 том 7) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 06.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 6 том 7) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
23.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 19)
22.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 18)
21.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 17)
21.05.2018 © Світлана Нестерівська / Мініатюра
Щастя?!
20.05.2018 © Анатолій Валевський / Гумореска
Небувальщини
На грані живого і мертвого (Том VII)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 1 том 7)
06.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 5 том 7)
06.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 7 том 7)
06.04.2018
На грані живого і мертвого (гоава 9 том 7)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 10  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.05.2018 © роман-мтт
Український кібер-панк +19
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ +31
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти +26
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії +21
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
13.06.2012 © Пантелеймон Куліш
29.08.2010 © Віта Демянюк
29.09.2014 © ГАННА КОНАЗЮК
12.04.2011 © Закохана
30.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди