На грані живого і мертвого
глава 8 том 7розмова про проведення експеримента
Прийшовши на роботу, Микола Антонович подзвонив Олександру Андрійовичу і сказав, що він зараз прийде.
–А тепер, Олександр Андрійович, давай ми продовжимо наш науковий пошук, – сказав Микола Антонович. – Спухаю тебе, Олександр Андрійович, розповідай, – попросив Микола Антонович і став слухати.
– Для проведення лікувального експеримента по знищенню атомів зла по відповідним математичним програмам нами вже ув’язані з електронно-комп’ютерним устаткуванням прилади: електронний ультразвуковий датчик; Тазиметр Едісона: Спеціалізований електронний фотомікро-скоп; Функціональний магнітно-резонансний томограф; Фотоелектронна відеокамера. Нам залишається створити креслення репараційних атомів для знищення зла.
Думаю, шо вже настав час проведення лікувального експеримента по знищенню атомів зла, – запропонував Олександр Андрійович.
І вони продовжили розмову про свої подальші дії в експерименті по знищенню атомів зла.
– Хлопці пора на обід, – повідомила Сніжана Вікторівна.
– Тоді ми після обіда і займемося цією справою, – погодився Микола Антонович. – А зараз, Сніжано, перед їдою, будь ласка набий нам оскому своїми смачними віршами, – попросив він.
Сніжана Вікторівна відкрила власний ноутбук і сала читати такі вірші:
ШЕПІТ ХВИЛІ
У морі хвиля, ніби чайка,
За берегом завжди скучає, —
Тендітна, ніжна, молода —
Ще не цілована вода
Одне до берега шепоче:
«Тебе кохаю по-дівочі!
Ти мій, ти мій і тільки мій,
Влюблятись в іншу ти не смій»!
І все шепоче, все шепоче:
« Об тебе лиш розбитись хочу,
До тебе лину з глибини, —
Не обмани, не обмани»…
…На хвилі ти пливеш охоче
І, мов та хвиля, теж шепочеш:
«Я дівка гарна, молода,
Мов зачарована хода,
І маю вроду осяйну,
Благаю, щоб не обманув!
З тобою лиш з’єднатись прагну,
Втомити тіла ніжну спрагу
Й купатись хочу, як у морі,
З тобою в радощах і в горі»!
Шепочеш серцем ти дівочим:
«Мене кохай, лиш тільки, хлопче, »
На це твоє прохання звідкись
Зійшлися хмари, ніби свідки…
…А з моря хвиля молода, —
Ще не цілована вода,
Вже вишива з морського зілля
Фату на скликане весілля!
– Ти, Сніжана, дійсно придала мені апетиту цими віршами, – радісно сказав Микола Антонович.
– Ти, Микола, вірно кажеш – що не вірш, то смачна насолода, – підтвердив його думку Олександр і, поцілувавши Сніжану, пішли до їдальні.
Прийшовши із їдальні в лабораторію Микола Антонович з Олександром Андрійовичем стали обговорювати пропозицію Олександра Андрійовича про проведення лікувального експеримента по знищенню атомів зла в молекулах резервної частини мозка феномена-пророка. Обговоривши вони дійшли висновка, шо вже настав цей час проведення лікувального експеримента.
Наявність Тазиметра Едісона, Спеціалізованого електронного фото-мікроскопа, Функціонального магнітно-резонанс-ного томографа, Фотоелектронної відеокамери та Електронного ультра-звукового датчика дає підставу для його проведення.
Так непомітно пройшло обговорення і закінчився робочий день.
В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна щоб забрати додому Олек-сандра Андрійовича.
– Ви, хлопці, і ночувати тут будете? – запитала Сніжана Вікторівна.
– Якщо не прочитаєш вірш, то заночуємо тут, – відповів, жартуючи, Микола Антонович.
– Та куди ж я дінусь? – прочитаю, – відповіла, усміхаючись, Сніжана Вікторівна і, відкривши записничку стала читати такі вірші:
Світлій пам’яті моєї неньки – Феодосії Іллівни
БІЛЬ МАМИ
Пригадую, мамо, тебе молодою:
Рядки кукурудзи полола в колгоспі,
Які до колін заросли лободою;
Як бігла додому обідати поспіх
Боліла голівка від праці важкої;
Ти трохи полежиш і знову на поле –
Долати гектари прополки такої
На праці тривкій, не розставшись із болем.
Боліло й мені, як на тебе дивився.
Твій біль виглядав із морщин на обличчі
І відчай у тебе в очах поселився,
І Бога собі для одужання кличеш.
Боліло й мені, та була ти ще з нами…
…Тебе молодою пригадую, мамо!
Приходиш в уяві і мрійними снами –
Мені і сьогодні болить ще так само!
Світлій пам’яті дружини – Надії Петрівни.
В КОСМІЧНІЙ ОСЕЛІ
Стелилася в сонячний день килимова доріженька літа –
Тебе забирав до своєї садиби сам Бог…
Чекай там мене…
Як заграє печальним мотивом трембіта –
Космічну оселю Бог дасть нам одну для обох!...
І я вознесуся до тебе – кохання, як вперше, зустріну –
І знов замузичить у душах пристрасний огонь…
…А нині до тебе мрійливо в акордах любові лиш рину,
Щоб радо в уяві дістатися серця твого!
ПІД НЕБОМ З ЛЮБОВ’Ю
Гуляєм в діброві. Співа соловей нам – така красота!
Нас зріднила любов, хоч до неї були ми чужі…
Коли я з тобою – щасливий! Без тебе – я вже сирота...
Стемніло, Маленький вітрець підіймає на річці брижі,
Мов з золота, човен у плесі небесному плаває Місяць,
А зорі, мов срібні русалки, купаються з човном поруч.
Тебе я в цім Світі знайшов, як тілесну й душевну опору.
Ти ж в сері моєму, як в човні – нема в нім для іншої місця!
– Гарні вірші. А тепер пішли додому, – сказав Микола Антонович.
Закривши лабораторію, вони пішли в будинок.