06.04.2018 13:43
Без обмежень
12 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живогот і мертвого

глава 14 том 7

зюір урожая овочевих

На початку трудового дня тижня стояв теплий і тихий ранок. Дихання останніх серпневих днів відчувалося і в зелених голках ялинок, які окрашали заводську паркову зону.

В парковій зоні четвертий раз по графіку роботи в полі зібралися заводчани, щоб поїхати в свій аграрний цех та зібрати урожай овочевих.

Взявши знаряддя у заводській коморі сиділи вони в парковій зоні на лавах винесених із заводської комори і чекали заводний транспорт.

Коли приїхали машини чоловіки поставили лави в кузова машин.

Приїхали і машини з причепами. В причепах лежала заводська тара для зборки відповідних овочів. Невдовзі знову загуркотіли двигуни в машинах всі посідали на лави в кузовах машин і поїхали.

Цього разу теж зібралася одна молодь. Всі дівчата та хлопці почали співати. І співали аж до виїзду на профільну дорогу. А як виїхали на профіліроку, що стелилася аж до села вони завели жваву розмову про це село та про те, як вони садили та пололи.

– Олександр Андрійович, що ви зі Сніжаною Вікторівною в цей сезон будите збирати? – запитала Василина Григорівна.

– Вітаміни – морковку, цибулю, перець, капусту, буряк, укріп і петрушку та і невеличку діляночку ранньої картоплі, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– А ми з Маргаритою будемо збирати те що й Сніжана і гречку, – сказав Петро Микитович.

– А ви, Василина Григорівна, із Сергієм Никифоровичем, що збиратимете? – запитав Петро Микитович.

– Ми зберемо те, що й ви та ще і кукурудзу, – відповів Сергій Никифорович.

– Чому це ви, Микола, з Надією мовчите, а не розкажете поки вас не спитають, що у вас росте? – запитав Сергій Никифорович.

– Ми будемо збирати те ж саме що й ви та ще баштан: дині, кавуни, огірки та гарбузи, – відповіла Надія Петрівна кокетливо, зазираючи йому в очі як це частенько повторює і на роботі.

– Тоді ми як не покрали, то будемо їх у вас купувати по дешевій ціні, – жартуючи сказала Василина Григорівна і всі розсміялися.

Нарешті машини повернули на дорогу в поле і, проїхавши недалеко зупинилися. Заводчани, взявши з причепів пусту тару з широкими капроновими коліщатами, знаряддя та кошики з їдою розійшлися по своїх земе-льних дільницях.

Була хороша погода і працювалося легко, а годинник стрілками непомітно намотував на циферблаті час, який помітно підняв Сонце в зеніт.

– Олександр, запитай у наших сусідів може зробимо перерву на обід, – запропонувала Сніжана Вікторівна.

Сусіди погодилися і їх теж запросили до себе на обід. Олександр Андрійович взяв кошик з їдою і вони пішли. Коли прийшли, то стіл вже накривався повним ходом. На скатертину розстелену Василиною Григорівною на землі колегами викладалися різні страви із кошиків. Не обійшлося і без спиртних. Стояли дві пляшки «Кагора».

– Олександр, розкорковуй! – дуже лагідно запропонувала йому Сніжана Вікторівна, заглядаючи ніжно в голубизну його очей, із яких вже назустріч в її карі очі бігли емоційні хвилі любові.

Олександр Андрійович, розкоркував і розлив порівно всю пляшку в підставлені хлопцями та дівчатами стакани.

– Так, хлопці та дівчата, остальне дома, – сказав Сергій Никифорович і підняв стакан. – Вип’ємо за хороший урожай, – додав він.

Випили, закусили, а відпочивати не стали.

– Дома будемо відпочивати, – сказала Сніжана Вікторівна, дивлячись в очі Сергія Никифоровича тонула в заводі його світло-зелених очей – чекала на його, підтримуючу відповідь.

– Правильно, Сніжана, кажеш. Погляньте, вже всі заводчани працюють, – сказав Сергій Никифорович. – А тепер накрийте, що на скатертині та пішли збирати овочі, – додав він.

– А тепер, Сергій, я з тобою запрошуємо їх по приїзду до нас та продовжимо розмову про наші враження від сьогоднішньої вилазки на природу, – усміхаючись додала Василина Григорівна.

– А тепер давайте позмагаємося. Хто швидше впорається, той від мене отримає приз, – весело запропонувала Сніжана Вікторівна. – Що скажете, хлопці? – додала вона і свій погляд спрямувала на Сергія Никифоровича.

– А що за приз? – запитав, як завжди, Микола Антонович.

– А то ти, Микола, не знаєш. Залежить лише від того – яка з наших бригад стане переможцем? Ти ж знаєш, Микола, як для тебе, то прочитаю вірш, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Годиться! А тепер гайда на свої робочі місця, – сказав Микола Антонович.

Вони розійшлися по своїх дільницях і стали збирати овочі.

Сонце, сідаючи на околицю села вішало на польове вікно рожеву гардину – заграву.

– Скоро почне вечоріти, – сказав Микола Антонович, закінчуючи зри-

вати баштан. – Надійка, ти візьми кошик та йди до Василини, а я зараз теж буду котити тару з овочами, – додав він.

Надія Петрівна прийшла і стала вкладати в кошики залишене після трапези. Невдовзі прикотив тару і Микола Антонович.

– Надійка, гукай їх – хай Сніжана читає вірш, – жартівливо звернувся Микола Антонович і, підійшовши обняв її і поцілував. – Ну що, любима? Завтра приїдемо і позриваємо все з огудинням, – додав він, жартуючи.

Сонце вже сіло за обрій і вечір став фарбувати небо сірою фарбою, підганяючи роботу працюючих.

Заводчани стали прикочувати тару з овочами до машин з причепами. Прикотили тару з овочами і Серій Никифорович з Василиною Григорівною, Олександр Андрійович зі Сніжаною Вікторівною, Петро Микитович з Маргаритою Віталіївною та Микола Антонович з Надією Петрівною.

Заводчани, погрузивши тару з овочами в причепи до машин посідали на машини і поїхали, а коли приїхали на завод і ви грузили з причепів тару з овочами у свої гаражі прибудовані до глухої сторони стіни заводської комори то вже стемніло. По ялинковій алеї їх Місяць довів їх до житлового будинка.

Всі зайшли в ліфт і, вийшовши на десятому поверсі гості не стали розглядати, як завжди, з вестибюля вечірню річку Дніпро. Небо було темне.

Василина Григорівна запросила всіх в залу за стіл. Розташовуйтеся. А я на хвилинку…, – сказала і вийшла.

В залу прийшов Сергій Никифорович і поставив на стіл три пляшки вина «Шардане» і пляшку «Кагора», невипиту ними в полі при зібранні овочевих культур.

– Я зараз…, – сказав Сергій Никифорович і вийшов.

В залу зайшла Василина Григорівна і поставила на стіл вісім чарок, сир і цукерки.

– Олександр, відкорковуй та наливай по п’ять капель, – весело і, усмі-хнувшись, попросила його Василина Григорівна і, зазирнувши в його очі ніжно взяла його руку, яка лежала на його коліні і сіла поруч.

В залу зайшов Сергій Никифорович і поклав на стіл салфетки.

– Я хочу послухати вчених нашого завода, – почав розмову Сергій Никифорович. – Яке ваше враження? – запитав він.

– Відчуття рослинного світа придавало мені бадьорості, – сказав Микола Антонович.

– Я був неначе в забутті, відчуваючи душевний спокій, – відповів Олександр Андрійович.

– А я відчував душевну насолоду, яка підіймала в мені духовний настрій, – відповів Петро Микитович.

– Що нам скажуть наші дорогоцінні кохані про враження від поїздки? Сніжана, яке твоє враження? – запитав Сергій Никифорович і випив чарку вина та, закусивши цукеркою згадав їх перше знайомство.

– Мені дуже сподобалося. Поїздка надихнула мене написати на різну тематику вірші, які я буду писати дома, – сказала Сніжана Вікторівна і стала писати вірш, який їй прийшов на ум.

– Сніжана, де мій приз? – запитав Микола Антонович.

Ладно. Тоді, Микола Антонович, слухай – це твій приз, – повідомила Сніжана Вікторівна і стала із записнички читати такі вірші:

Світлій пам’яті дружини – Надії Петрівни.

ТРИ ДОРОГИ

Ведуть мене з висот порогу, 

З щаблів пізнання три дороги:

Любові, Віри та Надії…

Дарує день Любові мрію, 

Щоб зіркувала в чарах ночі —

На сьомім небі дум пророчих, 

А Сонце промінь Віри зичить, 

Надія в шлюбні мандри кличе, 

Вітрець музичить пісню гаєм:

Ми в нім кохання з уст спиваєм, 

Так в нашій Долі три дороги —

Схрестились за щаблем порога!


СКРИПКА ЛЮБОВІ

Мелодія скрипки – душа в ній ридає!

Від радості сльози любові – рікою…

Душевний смичок – почуття, мов гойдає, –

Бо ним диригуєш по суті рукою!

Як граєш на скрипці – душею ви схожі, –

Бо струни твоєї душі теж плакучі!

І завжди іде з них мелодія божа –

Розносить по тілу свій дух найспівучий!

Любов, як і скрипка – мелодію має, 

Твоє почуття в ній, мов струни вібрує, 

Озвучене – серцем мені посилає.

Ти – скрипка любові, – душею чаруєш!


У МАНДРАХ ЛЮБОВІ

На трасі космічній кохання мандрує –

У подорож мрій ти його відпустила.

Там Місяць-рижуля свій погляд дарує, 

Бажає тобі, щоб в коханні щастило!

Там зорі, мов подруги, радять зустріти

Під небом земної любові коханця, 

Зривають тобі гуманоїди квіти, 

Щоб з ними до тебе домчати посланця…

А тут – ти в любові на обрії зірка!

Твій погляд, мов блискавка, в душу ударив…

…Це може моїм почуттям перевірка, 

Хоч якби твоєю любов’ю не марив?!


КОРІННЯ ЛЮБОВІ

Писали мелодію лісу соснові вершинки…

Кохані стоять під сосною – голублять друг друга:

На ньому її дві руки – лебедині дві шийки

І тепла, і ніжна – й до чого ж красива подруга!

Стоять: почуттями обвиті, мов лебеді в парі, 

Любов, як джерельна вода, від душі йде у душу

І в плесі очей голубих затонули і карі, 

І їм вже ніколи й ніде не побачити сушу!

Любов почуттями врослася, як коренем, в тіло

І настрій хороший розкрилив їх думи у мріях, 

Які у мандрівки любові, мов птахи, летіли

У долі такій серебрилися щастям їх вії…

Пісні про кохання святе солов’ї `їм співали, 

Їх душі від серця до серця проклали дороги

Вони під сосною лежали – у мріях гуляли, –

І, наче коріння двох сосен, сплелися їх ноги!


МИСТЕЦТВО ПРИРОДИ

Ти в діях своїх беручка і надійна, 

Твій погляд коханням мене надихає, 

Блаженної усмішки дань благодійна

Духовної цілі скарби виявляє.

Мов макові губки – пелюстки цілунку, 

З яких неможливо очей відірвати –

Ти схожа на ту чародійну чаклунку, 

Що вміє красою лише чарувати…

Дивлюся на тебе – мистецтво природи

Краси неземної із просторів дивних!

Й гадаю, кохання – це чари від вроди, 

А врода – це чари любові людини?!


СОН

Приснилось мені, що приїхав я в гості до рідних в село

Матуся щось прала, а тато гусей заганяв у сарай.

Коли ж розмовляли ми в хаті – так радісно з ними було!

Мені в них здавалось, немов не в село я приїхав, а в рай!

Було це давно, а тепер у дворі одинока лиш хата…

Усе, як в тумані. І півень чужий в нім співає пісні.

…Пішли відпочити в космічні простори і мама, і тато, 

, А я приїжджаю у гості і бачу їх тільки у сні…


– Гарний приз. Дякую, Сніжано – сказав Микола Антонович. – Тепер можна і розходитися по домівках, – додав він.

Гості похвально оцінили приз Миколи Антоновича і зібралися на вихід.

Сергій Никифорович вивів їх і вони побажали на добраніч.

– Завтра ж всім на роботу – в поле. Не проспіть, та глядіть не переплутайте, а то ще підете на завод, – пожартував він і потиснув хлопцям руку, а дівчатам – поцілував.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Роман

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живого і мертвого (Глава 15 том 7) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «На грані живого і мертвого (Глава 13 том 7) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо