Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
06.04.2018 13:43Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живогот і мертвого

глава 14 том 7

зюір урожая овочевих

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 06.04.2018 / 45659

На початку трудового дня тижня стояв теплий і тихий ранок. Дихання останніх серпневих днів відчувалося і в зелених голках ялинок, які окрашали заводську паркову зону.

В парковій зоні четвертий раз по графіку роботи в полі зібралися заводчани, щоб поїхати в свій аграрний цех та зібрати урожай овочевих.

Взявши знаряддя у заводській коморі сиділи вони в парковій зоні на лавах винесених із заводської комори і чекали заводний транспорт.

Коли приїхали машини чоловіки поставили лави в кузова машин.

Приїхали і машини з причепами. В причепах лежала заводська тара для зборки відповідних овочів. Невдовзі знову загуркотіли двигуни в машинах всі посідали на лави в кузовах машин і поїхали.

Цього разу теж зібралася одна молодь. Всі дівчата та хлопці почали співати. І співали аж до виїзду на профільну дорогу. А як виїхали на профіліроку, що стелилася аж до села вони завели жваву розмову про це село та про те, як вони садили та пололи.

– Олександр Андрійович, що ви зі Сніжаною Вікторівною в цей сезон будите збирати? – запитала Василина Григорівна.

– Вітаміни – морковку, цибулю, перець, капусту, буряк, укріп і петрушку та і невеличку діляночку ранньої картоплі, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– А ми з Маргаритою будемо збирати те що й Сніжана і гречку, – сказав Петро Микитович.

– А ви, Василина Григорівна, із Сергієм Никифоровичем, що збиратимете? – запитав Петро Микитович.

– Ми зберемо те, що й ви та ще і кукурудзу, – відповів Сергій Никифорович.

– Чому це ви, Микола, з Надією мовчите, а не розкажете поки вас не спитають, що у вас росте? – запитав Сергій Никифорович.

– Ми будемо збирати те ж саме що й ви та ще баштан: дині, кавуни, огірки та гарбузи, – відповіла Надія Петрівна кокетливо, зазираючи йому в очі як це частенько повторює і на роботі.

– Тоді ми як не покрали, то будемо їх у вас купувати по дешевій ціні, – жартуючи сказала Василина Григорівна і всі розсміялися.

Нарешті машини повернули на дорогу в поле і, проїхавши недалеко зупинилися. Заводчани, взявши з причепів пусту тару з широкими капроновими коліщатами, знаряддя та кошики з їдою розійшлися по своїх земе-льних дільницях.

Була хороша погода і працювалося легко, а годинник стрілками непомітно намотував на циферблаті час, який помітно підняв Сонце в зеніт.

– Олександр, запитай у наших сусідів може зробимо перерву на обід, – запропонувала Сніжана Вікторівна.

Сусіди погодилися і їх теж запросили до себе на обід. Олександр Андрійович взяв кошик з їдою і вони пішли. Коли прийшли, то стіл вже накривався повним ходом. На скатертину розстелену Василиною Григорівною на землі колегами викладалися різні страви із кошиків. Не обійшлося і без спиртних. Стояли дві пляшки «Кагора».

– Олександр, розкорковуй! – дуже лагідно запропонувала йому Сніжана Вікторівна, заглядаючи ніжно в голубизну його очей, із яких вже назустріч в її карі очі бігли емоційні хвилі любові.

Олександр Андрійович, розкоркував і розлив порівно всю пляшку в підставлені хлопцями та дівчатами стакани.

– Так, хлопці та дівчата, остальне дома, – сказав Сергій Никифорович і підняв стакан. – Вип’ємо за хороший урожай, – додав він.

Випили, закусили, а відпочивати не стали.

– Дома будемо відпочивати, – сказала Сніжана Вікторівна, дивлячись в очі Сергія Никифоровича тонула в заводі його світло-зелених очей – чекала на його, підтримуючу відповідь.

– Правильно, Сніжана, кажеш. Погляньте, вже всі заводчани працюють, – сказав Сергій Никифорович. – А тепер накрийте, що на скатертині та пішли збирати овочі, – додав він.

– А тепер, Сергій, я з тобою запрошуємо їх по приїзду до нас та продовжимо розмову про наші враження від сьогоднішньої вилазки на природу, – усміхаючись додала Василина Григорівна.

– А тепер давайте позмагаємося. Хто швидше впорається, той від мене отримає приз, – весело запропонувала Сніжана Вікторівна. – Що скажете, хлопці? – додала вона і свій погляд спрямувала на Сергія Никифоровича.

– А що за приз? – запитав, як завжди, Микола Антонович.

– А то ти, Микола, не знаєш. Залежить лише від того – яка з наших бригад стане переможцем? Ти ж знаєш, Микола, як для тебе, то прочитаю вірш, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Годиться! А тепер гайда на свої робочі місця, – сказав Микола Антонович.

Вони розійшлися по своїх дільницях і стали збирати овочі.

Сонце, сідаючи на околицю села вішало на польове вікно рожеву гардину – заграву.

– Скоро почне вечоріти, – сказав Микола Антонович, закінчуючи зри-

вати баштан. – Надійка, ти візьми кошик та йди до Василини, а я зараз теж буду котити тару з овочами, – додав він.

Надія Петрівна прийшла і стала вкладати в кошики залишене після трапези. Невдовзі прикотив тару і Микола Антонович.

– Надійка, гукай їх – хай Сніжана читає вірш, – жартівливо звернувся Микола Антонович і, підійшовши обняв її і поцілував. – Ну що, любима? Завтра приїдемо і позриваємо все з огудинням, – додав він, жартуючи.

Сонце вже сіло за обрій і вечір став фарбувати небо сірою фарбою, підганяючи роботу працюючих.

Заводчани стали прикочувати тару з овочами до машин з причепами. Прикотили тару з овочами і Серій Никифорович з Василиною Григорівною, Олександр Андрійович зі Сніжаною Вікторівною, Петро Микитович з Маргаритою Віталіївною та Микола Антонович з Надією Петрівною.

Заводчани, погрузивши тару з овочами в причепи до машин посідали на машини і поїхали, а коли приїхали на завод і ви грузили з причепів тару з овочами у свої гаражі прибудовані до глухої сторони стіни заводської комори то вже стемніло. По ялинковій алеї їх Місяць довів їх до житлового будинка.

Всі зайшли в ліфт і, вийшовши на десятому поверсі гості не стали розглядати, як завжди, з вестибюля вечірню річку Дніпро. Небо було темне.

Василина Григорівна запросила всіх в залу за стіл. Розташовуйтеся. А я на хвилинку…, – сказала і вийшла.

В залу прийшов Сергій Никифорович і поставив на стіл три пляшки вина «Шардане» і пляшку «Кагора», невипиту ними в полі при зібранні овочевих культур.

– Я зараз…, – сказав Сергій Никифорович і вийшов.

В залу зайшла Василина Григорівна і поставила на стіл вісім чарок, сир і цукерки.

– Олександр, відкорковуй та наливай по п’ять капель, – весело і, усмі-хнувшись, попросила його Василина Григорівна і, зазирнувши в його очі ніжно взяла його руку, яка лежала на його коліні і сіла поруч.

В залу зайшов Сергій Никифорович і поклав на стіл салфетки.

– Я хочу послухати вчених нашого завода, – почав розмову Сергій Никифорович. – Яке ваше враження? – запитав він.

– Відчуття рослинного світа придавало мені бадьорості, – сказав Микола Антонович.

– Я був неначе в забутті, відчуваючи душевний спокій, – відповів Олександр Андрійович.

– А я відчував душевну насолоду, яка підіймала в мені духовний настрій, – відповів Петро Микитович.

– Що нам скажуть наші дорогоцінні кохані про враження від поїздки? Сніжана, яке твоє враження? – запитав Сергій Никифорович і випив чарку вина та, закусивши цукеркою згадав їх перше знайомство.

– Мені дуже сподобалося. Поїздка надихнула мене написати на різну тематику вірші, які я буду писати дома, – сказала Сніжана Вікторівна і стала писати вірш, який їй прийшов на ум.

– Сніжана, де мій приз? – запитав Микола Антонович.

Ладно. Тоді, Микола Антонович, слухай – це твій приз, – повідомила Сніжана Вікторівна і стала із записнички читати такі вірші:

Світлій пам’яті дружини – Надії Петрівни.

ТРИ ДОРОГИ

Ведуть мене з висот порогу, 

З щаблів пізнання три дороги:

Любові, Віри та Надії…

Дарує день Любові мрію, 

Щоб зіркувала в чарах ночі —

На сьомім небі дум пророчих, 

А Сонце промінь Віри зичить, 

Надія в шлюбні мандри кличе, 

Вітрець музичить пісню гаєм:

Ми в нім кохання з уст спиваєм, 

Так в нашій Долі три дороги —

Схрестились за щаблем порога!


СКРИПКА ЛЮБОВІ

Мелодія скрипки – душа в ній ридає!

Від радості сльози любові – рікою…

Душевний смичок – почуття, мов гойдає, –

Бо ним диригуєш по суті рукою!

Як граєш на скрипці – душею ви схожі, –

Бо струни твоєї душі теж плакучі!

І завжди іде з них мелодія божа –

Розносить по тілу свій дух найспівучий!

Любов, як і скрипка – мелодію має, 

Твоє почуття в ній, мов струни вібрує, 

Озвучене – серцем мені посилає.

Ти – скрипка любові, – душею чаруєш!


У МАНДРАХ ЛЮБОВІ

На трасі космічній кохання мандрує –

У подорож мрій ти його відпустила.

Там Місяць-рижуля свій погляд дарує, 

Бажає тобі, щоб в коханні щастило!

Там зорі, мов подруги, радять зустріти

Під небом земної любові коханця, 

Зривають тобі гуманоїди квіти, 

Щоб з ними до тебе домчати посланця…

А тут – ти в любові на обрії зірка!

Твій погляд, мов блискавка, в душу ударив…

…Це може моїм почуттям перевірка, 

Хоч якби твоєю любов’ю не марив?!


КОРІННЯ ЛЮБОВІ

Писали мелодію лісу соснові вершинки…

Кохані стоять під сосною – голублять друг друга:

На ньому її дві руки – лебедині дві шийки

І тепла, і ніжна – й до чого ж красива подруга!

Стоять: почуттями обвиті, мов лебеді в парі, 

Любов, як джерельна вода, від душі йде у душу

І в плесі очей голубих затонули і карі, 

І їм вже ніколи й ніде не побачити сушу!

Любов почуттями врослася, як коренем, в тіло

І настрій хороший розкрилив їх думи у мріях, 

Які у мандрівки любові, мов птахи, летіли

У долі такій серебрилися щастям їх вії…

Пісні про кохання святе солов’ї `їм співали, 

Їх душі від серця до серця проклали дороги

Вони під сосною лежали – у мріях гуляли, –

І, наче коріння двох сосен, сплелися їх ноги!


МИСТЕЦТВО ПРИРОДИ

Ти в діях своїх беручка і надійна, 

Твій погляд коханням мене надихає, 

Блаженної усмішки дань благодійна

Духовної цілі скарби виявляє.

Мов макові губки – пелюстки цілунку, 

З яких неможливо очей відірвати –

Ти схожа на ту чародійну чаклунку, 

Що вміє красою лише чарувати…

Дивлюся на тебе – мистецтво природи

Краси неземної із просторів дивних!

Й гадаю, кохання – це чари від вроди, 

А врода – це чари любові людини?!


СОН

Приснилось мені, що приїхав я в гості до рідних в село

Матуся щось прала, а тато гусей заганяв у сарай.

Коли ж розмовляли ми в хаті – так радісно з ними було!

Мені в них здавалось, немов не в село я приїхав, а в рай!

Було це давно, а тепер у дворі одинока лиш хата…

Усе, як в тумані. І півень чужий в нім співає пісні.

…Пішли відпочити в космічні простори і мама, і тато, 

, А я приїжджаю у гості і бачу їх тільки у сні…


– Гарний приз. Дякую, Сніжано – сказав Микола Антонович. – Тепер можна і розходитися по домівках, – додав він.

Гості похвально оцінили приз Миколи Антоновича і зібралися на вихід.

Сергій Никифорович вивів їх і вони побажали на добраніч.

– Завтра ж всім на роботу – в поле. Не проспіть, та глядіть не переплутайте, а то ще підете на завод, – пожартував він і потиснув хлопцям руку, а дівчатам – поцілував.

06.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 15 том 7) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 06.04.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 13 том 7) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
23.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 19)
22.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 18)
21.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 17)
21.05.2018 © Світлана Нестерівська / Мініатюра
Щастя?!
20.05.2018 © Анатолій Валевський / Гумореска
Небувальщини
На грані живого і мертвого (Том VII)
05.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 1 том 7)
06.04.2018
На грані живого і мертвого (глава 12 том 7)
06.04.2018
На грані живогот і мертвого (глава 14 том 7)
02.05.2018
"На грані живого і мертвого" (глава 16 том 7)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 7  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.05.2018 © роман-мтт
Український кібер-панк +19
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ +31
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти +26
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії +21
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
17.01.2013 © Тетяна Ільніцька
12.04.2011 © Закохана
10.05.2010 © Трамонтана
30.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди