06.04.2018 14:25
для всіх
70
    
  - | -  
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 15 том 7

отримання наукової інформації

Прийшовши на роботу Олександр Андрійович та Микола Антонович думали та обговорювали питання: «Чому людина буває злою»?

– Олександре, я думаю, що процес еволюції це вічний синтез, який відбувається в автоклаві ефіра при різних природних умовах: тиска, температури та електромагнетизма. Процес відбувається на різних рівнях, як на духовних так і на матеріальних рівнях. Спочатку із різних частинок атома (протонів та нейтронів) синтезуються різні атоми, а потім з них – молекули, а потім з різних молекул – матерії, як атомно-духовні так і атомно-матеріальні. Матеріальні матерії – це все видиме, а духовні матерії – це дух, душа і свідомість. Ці духовні матерії складаються з різних невидимих атомів, які можна узріти в мозку людини тільки через Тазиметр Едісона. Ці різні атоми і складають свідомість, душу та дух. Серед цих різних атомів є і атоми зла, які з іншими різними атомами створили матерію свідомість. І от саме атоми зла, по різних причинах впливають на свідомість і роблять людину злою. Таких причин багато, які можуть розізлити людину і, припустивши, що зло – це хвороба людства та, враховуючи те, що ми вже маємо досвід по лікуванню від різних хвороб репараційними атомами по методу шарикової моделі, то ми можемо теж лікувати людину від хвороби зла. Створимо такі репараційні атоми, які в резервній частині мозка людини будуть знищувати атоми зла, перетворюючи їх кути з’єднання з іншими атомами в молекулі мозка людини на кути репараційних атомів. – так закінчив свою думку Микола Антонович. – Що скажеш, Олександр? – запитав він.

– Я думаю, Микола Антонович, що ти прав, – підтримав його думку Олександр Андрійович. – Дійсно ж процес еволюції – це довгий і нескінченний процес синтеза різних атомів, молекул та матерій і результативний наслідок цього синтеза через спадкоємні гени передається по естафеті із покоління в покоління, – додав він.

– Микола Антонович, ми самі в резервній частині мозка будемо творити репараційні атоми, якими будемо перетворювати атоми зла на репараційні атоми, замінивши в їх кути з’єднання електронів на такі кути, як в атомів добра, чи як тоді при лікуванні від туберкульоза може вийдемо по Міжпланетному Інтернету на зв`язок з нашим знайомим – Кирилом Гавриловичем Шевченко, який працює головним науковцем планети «Кам’яні ливні», в місті Козій Ріг. Що він нам скаже? – запропонував Олександр. – Логін його в мене записаний, – додав він.

– Давай, Олександр, набирай його Логін, – погодився Микола.

На табло комп’ютера появився Кирило Гаврилович.

– Я вас, шановний Кирило Гаврилович вітаю. Це планета Земля. Вас турбує Головний науковець завода «Токарно-фрезерне устаткування» –

Микола Опанасенко.

– Доброго дня, Микола Антонович, я радий знову тебе почути і тому уважно тебе слухаю. Говори.

– Ви, Кирило Гаврилович, той раз нам дали репараційні атоми від всіх фізичних болячок, а тепер ми хочемо, якщо у вас є, щоб Ви дали нам і репараційні атоми для знищення зла.

– Це ви хочете репараційними атомами тотально на вашій планеті знищувати атоми зла. – Так, Миколо Антоновичу? – запитав Кирило Гаврилович.

– Так, Кирило Гаврилович, – відповів Микола Антонович.

– Похвально, що ви взялися за таку наукову справу, яка потребує багато часа для проведення багаторазових експериментів – застеріг Кирило Гаврилович. – Ви на вірному науковому шляху. Але я з вашого узгодження можу вам і цей раз допомогти у цій справі. Для нас це теж пройдений етап. Зараз я вам скину на ваш принтер всі наші наукові розробки на знищення всіх духовних болячок в тому числі і зла, – запропонував Кирило Гаврилович.

– Це для нас, Кирило Гаврилович, дуже велика честь отримати саме від Вас такі розробки. Я з Олександром Андрійовичем Вам дуже вдячні.

– Тоді я відправляю на ваш принтер всю наукову інформацію по цій темі. Більше питань немає? – запитав Кирило Гаврилович?

– Немає. Кирило Гаврилович, ми дуже вдячні Вам і бажаємо міцного здоров’я, довголіття та творчої наснаги, – сказав Микола Антонович.

– Тоді бажаю вам успіхів у цій справі. На все добре. А в разі потреби звертайтеся, буду радий, – сказав Кирило Гаврилович і вимкнув зв`язок.

– А ти, Олександр, молодець, що запропонував ще раз звернутися саме до Кирила Гавриловича. Тепер віддрукуй – почитаємо, – попросив він.

Олександр Андрійович роздруковував отриману інформацію і, роздрукувавши він та Микола Антонович стали вичитувати.

Вичитали і завели в пам`ять електронно- комп’ютерного устаткування.

В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна.

– Ти, Сніжана, прийшла до нас, щоб забрати нас до їдальні на обід? – запитав Микола Антонович.

– А ви, що не підете? – усміхаючись запитала Сніжана Вікторівна.

– Підемо, – відповів Микола Антонович, дивлячись прохаючими очима в її веселі очі. – Вірш про кохання і гайда на обід, – сказав він.

– Тоді слухай. Сьогодні зранку написаний, – сказала Сніжана Вікторівна і стала читати по пам’яті такий вірш:


АБЕТКА ЛЮБОВІ

Була у нас зустріч чекана і перша:

Вивчаю я букву – це погляд магічний!

Вона мій хвилюючий погляд, зітерши, 

Вмить зникла кудись – у небачену вічність…

Вивчаю я слово – душевні це чари, –

Воно у мені хвилювання здіймає!

Вивчаю ще букву – це серця удари, –

Яке намагнічений погляд сприймає!

Вивчаю слова ще – чаруючі очі, –

Вони чарівні й загадкова в них мова!

В очах волошкових тонув я охоче –

І далі пішла в нас любовна розмова!


– Дякую, Сніжанка! Що гарні, то гарні, – сказав Микола Антонович. – У нас для тебе, Сніжана є теж новина. Повернемося тоді і прочитаєш, – повідомив він. А тепер хлопці та дівчата – всі гайда до їдальні! – вигукнув він, взявши Сніжану Вікторівну під руку і повів, розказуючи про новину.

Повернувшись із їдальні Микола Антонович та Олександр Андрійович стали ретельно вичитувати отриману інформацію і, відібравши репараційні атоми для знищення зла в резервній частині мозка людини завели їх окремо в пам`ять електронно-комп’ютерного устаткування.

Далі вони почали обговорювати та думати про підготовку і проведення експеримента. Так вони думали та обговорювали доки поки їх обговорення не перервала Сніжана Вікторівна.

– Хлопці, а може досить обговорювати та підемо додому? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Прочитай вірш та підемо до хати, – попросив Микола Антонович.

Сніжана Вікторівна стала читати такий вірш:

ВИНО ЛЮБОВІ

Як спирт у вині, так хмільні почуття в нашім тілі.

Чим більше п’ємо це вино, тим ми більше п’яніємо!

Напитись любові обом до нестями кортіло –

І щоб не напитися так, від душі, не посміємо!

Любов, як вино, розливаємо в серця чарчинки…

…В смачних поцілунках ми щиро друг друга леліємо.

Любові вино в нас формує прекрасніші вчинки –

У них, як у чарах, ми вдвох, мов хмеліємо!


– Гарний вірш. Ходімо додому та вип’ємо із коханими такого вина, – сказав, усміхаючись, він. І вони, закривши лабораторію пішли на відпочинок.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!