08.04.2018 11:41
Без обмежень
13 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живогот і мертвого

глава 19 том 6

проведення ювілейного новосілля

На самій великій галявині соснової зони коли всі лави були заповнені, а за ними заповнилася і галявина, наступила тиша і тамада весілля, а ним була, як завжди, Поліна Петрівна надала слово директору завода.

– Шановні, співпрацівники, – звернувся Сергій Никифорович. Дозво-льте мені з цієї нагоди привітати вас і ваші сім’ї з п’ятнадцятиріччям ювілейного новосілля, побажати вам міцного здоров’я та довголіття, а в справах: сімейних, душевних, духовних, фахово-творчих та матеріальних повсякденного задоволення, – сказав він і передав гучномовець тамаді – Поліні Петрівні.

– Шановні, співпрацівники сьогодні в нас наші постійні гості ви їх вже знаєте і зараз вони перед вами у повній своїй красі це – Ані Лорак і Валерій Міладзе, – представила їх Поліна Петрівна. – Привітаємо ж їх по робітничому своїми гучними і теплими оплесками, – сказала Поліна Петрівна і передала мікрофон Ані Лорак.

– Я вам, шановні, заспіваю пісню: «Забирай», – сказала і стала співати.

ЇЇ мелодія своїми чаруючими звуками наповнювала кожного серце і душу почуттями бадьорості і мов, на емоційних крилах, підіймала їх радісний і мрійливий настрій, і ніби всупереч побутовим дрібницям залишила в кожного приємний незабуваючий слід. Бурхливі оплески кожного були продовженням їхнього задоволення. Ані Лорак теж була радісно задоволена і передала мікрофон Валерію Міладзе.

– Шановні, слухачі, для вас пісня: «Красиво», – сказав він. і почав спі-вати.

Його надзвичайна чародійна мелодія, наче сонячними променями, стала розігрівати заводчан своєю особистою емоційністю і новизною своєї тональності. Бурхливі оплески кожного були ніби почуттєве марево їхнього сприймання пісні. Валерій Міладзе задоволено подякував цінувальників пісні і передав мікрофон Ані Лорак. Так вони по черзі виконували свої любимі пісні. А потім після закінчення своєї програми ще співали на замовлення Василини Григорівни та Миколи Антоновича. Василина Григорівна замовили пісню «Обернитесь» і пісню «Я не могу без тебя» Валерію Міладзе, а Микола Антонович – пісню «Для тебя» та «Зажигай серце» Ані Лорак.

– Зараз шановні, заводчани, виступить відомий артист – Київського цирку Олег Олександрович Світозаренко, – об’явила тамада – Поліна Петрівна. Але йому потрібен асистент в ролі свідка. Його свідчення буде полягати в тому, що він зараз букви тексту, який ви бачите на плакаті, а це: «Вітаємо із п’ятнадцятирічним ювілеєм новосілля» розкладе в будь якому перемішаному порядку тільки щоб їх було видно і буде слідкувати за подальшими діями артиста. Є бажаючі? – запитала вона.

На місце події – сцену вийшов токар заводу – Володимир Двірцовий. На столі лежав текст «Вітаємо із п’ятнадцятирічним ювілеєм новосілля». В картоні кожної літери була дірочка, щоб можна було літеру повісити на цвях. Перед сидячою аудиторією коло столу стояв стенд, на якому було забито по цвяху для кожної літери цього тексту і під кожним цвяхом прибита поличка для сідання папуги.

Коло столу стояв Олег Світозаренко. А на його лівому плечі сидів папуга Коша. Володимир Двірцовий в тексті «Вітаємо із п’ятнадцятирічним ювілеєм новосілля» попереставляв всі букви. Олег Світозаренко його подякував і почав свою виставу.

– Шановні, заводчани, – звернувся Олег. – Я вам скажу, що буде робити мій папуга Коша. Це те, що ви зараз побачите і почуєте, а далі по вашому бажанню можете з ним поспілкуватися на будь яку тему. Можете перевірити таблицю множення, попросити прочитати ваші любимі вірші Пушкіна. Готуйтеся, будь ласка! А зараз Коша буде виконувати моє прохання, – сказав Олег. – Ти, Коша, готовий, – звернувся він до нього, дивлячись йому в очі і устами доторкнувся до його підставленого дзьоба.

– Готовий! – шепеляво відповів Коша. злетів із плеча покружляв над столом і сів на стіл.

– Ти повинен привітати заводчан текстом, який написаний он на плакаті. Бачиш? – запитав Олег і показав рукою на плакат.

– Бачу, – шепеляво відповів Коша.

– Прочитав? – запитав Олег.

– Прочитав, – шепеляво відповів Коша.

– Запам’ятав? – запитав Олег.

– Запам’ятав – шепеляво відповів Коша.

– А тепер, Коша, ось на столі лежать літери цього тексту і ти повинен взяти ці літери і почепити на цвяхи на цьому стенді, щоб з них вийшло привітання яке на плакаті. Бачиш? – запитав Олег.

– Бачу! – шепеляво відповів Коша. Злетів із плеча і, покружлявши над столом і сів на букву «В». Взяв дзьобом букву і почепив на стенді на цвях. Прилетів за іншою літерою, взяв і почепив, і так за дві хвилини на стенді висіло вітання заводчан. А сам сів на ліве плече Олегу.

– Молодець, Коша, – похвалив Олег і устами ніжно поводив по його голові. – А що, Коша, бажає в нагороду? – запитав Олег.

– Дякую. Мені, Олежик, окрім твоєї похвали і бути з тобою поруч, та ще оплесків глядачів більше нічого не треба, – шепеляво відповів Коша.

Закінчилися буремні оплески глядачів. Тамада – Надія Петрівна подя-

кувала Олегу і особисто Коші, який від її подяки злетів із плеча Олега і кружляючи навколо глядачів прошепелявив: «Вітаю із п’ятнадцятирічним ювілеєм новосілля».

– А тепер мої шановні, заводчани, те, що ви зараз побачите і почуєте – це будуть відповіді Коші на ваші запитання, – сказала Надія Петрівна. – Бажаючі поспілкуватися з Кошею виходьте до нього, – додала вона.

Із-за стола вийшов Володимир Двірцовий і підійшов до Коші.

– Будь ласка, Коша, ти скажи мені скільки буде п’ять помножити на чотири? – запитав Володимир, дивлячись Коші в очі.

– Двадцять, – прошепелявив, не думаючи, Коша.

– Коша, а скільки буде коли двадцять поділити на чотири?.

Коша трішки подумав і відповідь була така: «Я таблицю ділення не знаю, але якщо п’ять та помножити на чотири це буде двадцять, тоді це буде п’ять», – прошепелявив Коша.

– Коша, а скільки буде коли чотири рази додати по п’ять? – запитав Володимир.

Коша став думати і відповідь була така: «Якщо один раз п’ять – то це . п’ять. Якщо до неї додати другу п’ять – це десять, а додати третю п’ять – це буде п’ятнадцять, а додати четверту п’ять то це буде двадцять – шепеляво відповів Коша. – Виходить, що це та ж сама таблиця множення. Що чотири помножити на п’ять, або чотири рази додати по п’ять, – знов прошепелявив Коша.

– Молодець, Коша! Дякую за інстинктивну дотепність, – сказав Олег.

– Коша, а вірші Пушкіна ти знаєш і якщо знаєш то, будь ласка, прочитай, – попросив Володимир.

– Знаю і прочитаю. Цей вірш відповів Коша і став шепеляво читати:мені дуже запам’ятався тому, що він написаний про нас – пернатих, – шепеляво

УЗНИК

Сижу за решеткой в темнице сырой

Вскормленный в неволе орел молодой

Мой грустный товарищ, махая крылом

Кровавую пищу клюет под окном.

Клюет, и бросает, и смотрит в окно, 

Как будто со мною задумал одно.

Зовет меня взглядом и криком своим

И вымолвить хочет: «Давай улетим!

Мы вольные птицы; пора, брат, пора!

Туда, где за тучей белеет гора, 

Туда, где синеют морские края, 

Туда, где гуляем лишь ветер…да я!».


– Дякую тобі, Коша, за такий гарний вірш. Молодець!

До столу підійшов Ілля Володимирович – начальник механічного цеха.

– Коша, звідки ти так хороше знаєш українську мову і її азбуку та арифметику? – запитав Ілля Володимирович.

– Коли Олежик почав ходити в школу, то, починаючи з першого класу по одинадцятий клас він без мене не вчив жодного уроку, – прошепелявив Коша. – Він кожен урок вчив у слух і заставляв мене повторювати за ним. А потім коли сам повторював вивчене просив мене щоб я уважно послухав і показав йому на його помилку, або підказував коли він щось забуде, що я і робив, – шепеляво відповів Коша.

– І як тобі, Коша, це все вдавалося? – запитав Ілля Володимирович.

– Не знаю. Але вдавалося. Можливо вдавалося тому, що для мене слухати Олежика була якась неописуєма насолода, яка викликала почуття мого задоволення від почутого з його уст. Мені запам’ятовувалося кожне ним сказане слово і я став розуміти смислове значення кожного слова, яке мені ніби давало духовні крила і я літав, пізнаючи чудотворний світ людського життя. І я тепер усвідомлюю, що Олежик для мене був моїм вчителем. Завдяки йому я навчився не тільки мислити, а почав переосмислювати почуте від нього та побачене і почуте по телевізору, почуте по радіо та прочитане мною в пресі. Але я розумію, що я багато ще не знаю і кожен раз, доповнюючи свої знання новою інформацією я відчуваю свою пташину долю, – прошепелявив Коша.

– Молодець, Коша! Ти справді вже маєш людський розум та інтелект, а не тільки інстинкт, – похвалив Ілля Володимирович.

Від такої похвали Коша знову злетів з плеча Олега і роблячи круги над заводчанами шепеляво говорив уже по своєму: « Шановні робітники завода я дуже радий, що в моїй пташиній долі випала честь побачити Вас і поспілкуватися з Вами на Вашому святкуванні п’ятнадцятирічного ювілею з яким я Вас і вітаю».

Тамада – Надія Петрівна подякувала тележурналіста і гостей та ще ввічливо і щиро запросила їх теж подивитися по заводському міжпланетному Інтернету науково-фантастичне кіно із планети «SS-344». Тележурналіст став знімати кіно і дивитися разом з присутніми.

Глядачі та гості довго обмінювалися думками про неабияке побачене та почуте і, подивившись кіно: «Любов планетянки» неначе під гіпнотичним враженням стали розходитися.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Роман

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живогот і мертвого (Глава 1 том 2) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Фізикохімічна теорія біології / Оповідання | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо