11.04.2018 00:17
лише 18+
186
    
  3 | 3  
 © Серго Сокольник

Хто вони?

Хто вони?

***маленька сюрреалістична еротична філософська поема***

Жрець. І Діва, дарунок у жертву Богам...

-що за діло до них мені? Я не віддам

Вождеління Богів. В них удосталь всього.

Ти- моє і моя. Не зречуся свого!

........................................................

-жити хочеш?.. Тріпоче рука у руці.

Очі в очі... І ми у сторіччі оцім...

Знову долі єднають круті віражі.

Пам"ять серця чекає світлин вітражів, 

Де були ми удвох у минулі віки...

Як не взяти таку? Не віддатись такій?...

...копіюю у пам"яті серця скріншот, 

Як ВІН довго від НЕЇ до НЕЇ ішов...

Ким була ТИ ЙОМУ? Подарунком небес, 

Бо булатом у жертву принести тебе

Він не дав... І вівтар не заляпала кров...

Жрець пішов проти Віри... Основа основ

Кожна Віра... Часи вимагали того, 

Аби сталося так... Ти з бажання свого

Віддалася Жерцеві не без насолоди?

(вільний вітер не завжди бажання свободи)

Та й життя в ті часи цінували не стільки, 

Як бажання віддатись (ні, не на постІльці

Із гламурно-слинявим коханцем- "героєм", 

І дівоче оголення- це не покрою

Від Версачі нап"ялений одяг на тіло...

Жрець його не схотів би... І ТИ не схотіла б...)

Ким ВІН був? Глядачем еротичного шоу?

Ще той час не прийшов... (взагалі- час пішов у!!!..

"лайкарі"- "недолугопоети" пішли у!!!..)

Як земля пересохла очікує зливи!..

Мов дівоче бажання належати... НАщо

Є життя?- у Жерця запитати- чи краще

Проживати його у закутості буднів?

Лід і пломінь. Не бути чи бути? То БУДЬМО

Цілу вічність у миті запліднення лона, 

Ніби вірш, що написаний проти шаблону

У часи, у які і писать розучили, 

У часи, де З ТОБОЮ ЙОГО розлучили...

...та догідно пасьянсу розкиданих днів

Відтворилось... ЙОГО ти зустріла. МЕНІ

Ти знайома, мов Став на кохання Жерцеві.

Поза сумніву- ВІН! Ти пізнала? Оце він-

Може Я... Може ні... Пам"ять стерли віки.

-підійди і торкнися МОЄЇ руки, 

Та ВОНА, що до НЬОГО прибігла по хвилях, 

Та ВОНА, що на стінах Путивля заквилить, 

Та ВОНА, що за Майстра віддасть свою душу...

Я ТЕБЕ пізнаю... Ніби равлик із мушлі, 

Ти виходиш, звільнивши розкутості гени, 

На жіночий вівтар, простягнувши до мене

Спраглі руки... І губи цілунку бажають, 

І закуті тіла ланцюги розривають, 

Що скували нам пам"ять, змінивши часи...

Ти- ОТА, про яку у Богів я просив, 

І собі залишив, у Богів відібравши, 

І бажання відпив приворотної чаші...

.........................................................

Світ маленький, мов час. Мов годинник і глобус.

Ми зустрілись. Та нас розлучає автобус.

Так було. Так і буде. І прісно... І завше...

Та все рівно. Тебе у Богів відібравши, 

Вивів істину я у догматі простім-

Я тебе відбирати у кожнім житті

Маю право в усіх, хто стоїть на шляху.

Я впізнАю тебе... ВІН ЇЇ... Who is who?...


***термін "лайкарі" патентую, як нововведений в укр. літ.)))***

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 22.04.2018 12:44  Лора Вчерашнюк => © 

Душа заграла))) Дякую особливо за - "Як ВІН довго від НЕЇ до НЕЇ ішов..."

 13.04.2018 10:46  Тетяна Чорновіл => © 

Сюрреалізм на грані вишуканої поетичності! Правильно, нема чого віддавати! Богам - зась!))