Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.04.2018 11:06Оповідання
Для дорослих  Для дітей  Про дитинство  Про зиму  
00000
Без обмежень
© Арсеній Троян

Суперсанки

Арсеній Троян
Опубліковано 16.04.2018 / 45740

Коли короткий зимовий день перевалює за середину, коли починає падати слабкий, лагідний сніг, ми виходимо з двору Дімона і чимчикуємо на пагорб. Власне, ми цей «пагорб» називаємо «горою», бо він нам, шестикласникам, здається величезним і безмежним, бо куди не кинь оком (ще трохи, і ми нічого не побачимо, бо сніг падає дедалі густіше), скрізь — пагорб, з довгими схилами, достатніми, щоб там влітку випасати худобу, а взимку кататись на санках. Саме за останнім ми і йдемо. 

Дімон іде повагом, тягне свої санки, які на перший погляд нічим не відрізняються від моїх, злегка відригує (бо перед виходом спер дві миски свого улюбленого борщу з часником та пампушками) і розповідає якусь історію, повагом, немов дорослий, ніби який-небудь дядько Сашко з гаража, бракує лише цигарки, що стирчить між зубами, і величезного пуза. Дімон задоволений і нагодований, у нього на обличчі завжди здоровий рум’янець, він чимось схожий на ті пампушки, які так полюбляє з борщем. 

— А от ще случай був…, — починає він нову історію, коли ми підходимо до «гори». 

На пагорб поки що збиратись легко. Зима видалась несніжною, лише за кілька днів трохи випало, земля вкрилась шаром снігу, у якому не грузнуть ноги, але його достатньо, щоб лижі санок на човгали по ґрунту. Тихо, падає сніг, на пару кілометрів — жодної живої душі, село лежить майже у ніг, курить димарями і відгукується монотонним гавканням дворових псів. Ідеальна погода, ідеальний день. 

Першим буду спускатись я, бо Дімон, як завжди, гальмує і неспішно зав’язує шнурок, йому заважає власна вайлуватість і товстий шар одягу. На мені — один светр і куртка, я сам худіший, тому таких проблем не маю. Сідаю на санки, працюю ногами і санки починають повзти вперед. Ось на самому вершечку пагорба я ліз, немов черепаха, але тільки-но почався спуск, як санки моментально набрали швидкість і понесли мене вперед. Спуск, який ще хвилину тому здавався ідеально рівним, насправді виявився вкритим купою міні-пагорбків, купин і сухою рослинністю, яка, незважаючи на зиму, не втрачала пружності і лиховісно черкала по ногах. Уже через секунди три я нісся з шаленою швидкістю, ледве встигаючи правити ногами, відчуваючи, як кров гупає в скронях, як забиває подих, як санки підстрибують на купинах, і ці стрибки неприємно віддаються в моїй шестикласній дупі. Я промчав кілька метрів, лише незначно правлячи ногами, і відчув, що швидкість стала завеликою. Я окинув оком — на обрії на мене стрімко наближалась великий кущ чогось з ключками, а далі виднівся двоногий бетонний електричний стовп. У голові теленькнув якийсь дзвоник, і я почав сильніше вганяти ноги у ще свіжий сніг. Санки за секунду стишили хід, дзвоник у голові припинив теленькати, і я, з відкритим від захвату ротом, доїхав до кінця схилу, гальмуючи ногами таким чином, щоб санки перебували під моїм контролем, а в кінці смикнув за повідок і санки ефектно зробили півоберта, немов авто в крутому фільмі про американських копів. 

Відсапавшись, я закинув санки на плече, попрямував до вершечка пагорба і помітив, що Дімон досі там, нагорі, з чимось возиться. Я бачив, як його колобкодібний силует схилився на санками. «Чого ти не спускаєшся?», — запитав я, піднявшись. «Та щас… — протягнув Дімон, підводячись. — Уже все, ніяк не міг настроїти». «Що ти не міг настроїти?», — перепитав я. Дімон повагом гмикнув і сплюнув вбік. «Дивись», — сказав він, розвертаючи до мене свої санки, на одному боці яких я побачив невелику панель з кнопками різним розмірів і невеликим монітором, на якому виднілись літери і цифри. «Ухти!», — здивувався я. «Круто, скажи, — гордо сказав Дімон. — Це мої суперсанки. Де взяв, не питай, не скажу все одно». «Що, матушка подарила?», — запитав я, «Нє, бабушка з Сірого Гаю», — відказав Дімон без вагань, ураз забувши про озвучену раніше конфіденційність. «Круто. І шо вони можуть?», — поцікавився я. «Та я сам у всьому ще не розібрався, — сказав Дімон. — Но покататись на них можна с вєтєрком». 

І Дімон знову схилився над своїми санками і поклацав на клавіатурі. Почувся тихий протяжний звук, і санки почали вібрувати. Клавіатура з монітором повільно сховались під сидінням, натомість звідти вилізли дві пари нових лиж, масивних і блискучих. Попереду, навіть незрозуміло звідки, з’явилось невелике кермом, по боках — захисні борти, сидіння вкрилось м’якенькою шкірою і заграв російський реп, який у нашому класі слухали всі, і Дімон не був винятком. За хвилину перед нами стояли не звичайні задрипані санки, якими в селі зазвичай возять мішки з соломою та іншу фігню, а справжній, крутезний болід, обладнаний за передовим писком моди 2003-го року, монстр, з купою прибамбасів і наворотів. 

— Ну що, поїхали? — запропонував Дімон. 

— А оце … оця машина, вона двомєстна? — вирячив очі я. 

— Абіжаєш, — кинув Дімон. — Тільки вестиму я, ти не знаєш, де і шо жать. 

Я підійшов ближче до того, що раніше було санками, і зазирнув за борти. Дійсно, там було два місця, вона розташовувались один за одним (перше було, звісно, крутішим, бо перед ним розміщувалась крутизна панель приладів), усе це мало вигляд, немов у реактивному винищувачі. Я заліз назад, із заздрістю відчуваючи м’якість сидіння. Дімон, крекчучи, перевалився за борт і вгруз своїм тілом попереду мене. Враз почувся якийсь звук і над нашими головами зімкнулась прозора капсула. 

— Як жаль, шо в мене немає бабушки, — з сумом сказав я. 


… Решту годину ми катались на суперсанках Дімона. Спускались і на санках їхали нагору. Швидкість на спуску була ульотна, ніщо не загрожувало нашій безпеці, бо санки були обладнані датчиком, який був спеціально налаштований на рельєф нашого села і повертав «машину», якщо фіксував пагорбок, байбачачу нору чи просто купу замерзлого коров’ячого гівна. Санки рухались на автопілоті, але ось Дімон взяв кермо в руки і приємний голос Аньки з восьмого класу сказав: «Автопілот вимкнено». «Ти шо, поведеш цю машину?», — з острахом запитав я, окидаючи оком наш шлях, з кущем з колючками та лиховісно-смертоносним стовпом. «Расслабся», — відказав Дімон, передаючи мені з міні-холодильника «Живчик», і взявся за кермо. 

Вечоріло. Ми сиділи прямо на снігу і дивились поперед себе. Сніг давно перестав падати і перед нами, на десятки кілометрів розкинулось село, за ним біліла вкрита льодом річка, а далі — сосновий ліс. «Красиво…», — протягнув я. «Ага», — відказав Дімон і почав соватись на місці. «Ти чого?», — запитав я. «Та оце не знаю…. — нетерпляче, так несхоже на нього, сказав Дімон, зиркаючи на санки, від яких ще пашіло теплом. — Ну ладно. Давай, залазь». На моє запитання, чи ми знову будемо кататись, Дімон лише відмахнувся. Знизавши плечима, я сів на заднє сидіння, Дімон зайняв свій пост пілота, натиснув кілька клавіш на панелі приладів, капсула зімкнулась, а по боках вилізли чотири невеликі вертолітні гвинти. Дімон ще щось поклацав, гвинти закрутились, і санки, трошки погойдуючись, почали підніматись на землею. «Держись!», — вигукнув Дімон і ми полетіли.

09.03.2018 Проза / Бувальщина
Якби Шевченко жив у наш час / Бувальщина | Арсеній Троян
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.04.2018 © Костенюк / П`єса
«Суддя по розірванню шлюбу»
21.04.2018 © Василенко Андрій Антонович / Роман
На грані живого і мертвого (глава 13 том 7)
20.04.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович / Оповідання
Дарчина зграя
20.04.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович / Оповідання
Дарчина зграя
19.04.2018 © Наталія Старченко / Оповідання
Усе минає
Оповідання Про зиму
16.04.2018
Суперсанки
24.12.2017
Різдвяна історія
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 25  Коментарів:
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ +21
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти +14
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії +15
17.03.2018 © роман-мтт
Кіберпанк попереджає: не зловживайте технологіями +22
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.12.2014 © МИХАЙЛО БУЛГАКОВ
12.04.2011 © Закохана
02.11.2012 © Саша
03.01.2011 © Михайло Трайста
16.05.2016 © Дарія Китайгородська
26.03.2012 © Піщук Катерина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди