Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
28.04.2018 06:58Оповідання
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

У відрядженні

Оповідання
Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 28.04.2018 / 45828

В місті Дніпропетровськ в будівельному управлінні «Спецбуд – 1» треста «Домномонтаж» працював майстром Тверезий Карпо Платонович. Його послали у відрядження в місто Дніпродзержинськ на ремонт доменної печі. Він жив у готелі в номері з відомими письменником – членом Національної спілки письменників України – Миколою Антоновичем Миколаєнко.

Був вихідний день – субота. Микола Антонович запропонував сходити в кіно. Кіно називалося «Астральна любов».

В кіно розповідалося про недавно одружених, про їх палке кохання та про зненацька трагічну загибель одного з них. Але неймовірний дух почуття любові не дав загинути їхньому астральному спілкуванню, в якому вони продовжили своє страждальницьке кохання.

Згідно древнім доктринам у сюжеті цього кінофільма розглядалася душа з точки зора закона еволюції. Саме закон еволюції являється спільним і непорушним при поступовому розвитку Всесвіта, починаючи як від зірки до фізичного тіла людини, так і від універсального ефіра до людського духа. Дух поселившись в ефірі потім адаптується і стає душею завдяки астральному світлу і тоді душа переселяється у фізичне тіло людини, якому розум дає силу, дух та волю для продовження майбутнього покоління – людських рас.

Душа в астральному світлі ефіра починає дуже добре усвідомлювати своє існування і після смерті фізичного тіла, коли переходить в другу фазу життя – в нижчий астрал, та отримує здібність без перепон рухатися по матеріальних шляхах, які перетинають ефір. Астральне світло в ефірі це теж є особлива матерія, яка за допомогою магнітних модулів, як своєю формою так і духовним тілом постійно з’єднується в будь яких умовах з душею людини і стає її транспортною матерією.

З кіно вони зайшли в їдальню і пообідавши поїхали в готель.

Зайшовши в номер Микола Антонович став писати вірші, а Карпо Платонович став розглядати креслення по фурменій зоні доменної печі.

Карпо Платонович, розглянувши креслення звернувся до Миколи Антоновича.

– Микола Антонович, почитай мені ще вірші

Микола Антонович прочитав Карпу Платоновичу такі вірші:

У ВСЕСВІТ ЛИНУ

Не хочу чуть мотиви похоронні, 

Ні голосінь в сльозах, ні завивань.

Ба, як і досі, – королі на троні

Щоранку квітнуть Заграви світань.


Я гигнув? Ну, так це закономірно:

Лиш народивсь – вже й віддаю кінець.

В житті все розвивалося офірно, 

і кожного той самий жде вінець.


Людина я. І свій кінець відчула.

Земні діла завершивши – тихо йду, 

У Всесвіт лину, наче Земна куля, 

Крізь кущі райські й рідну лободу.


УРИНОТЕРАПІЯ – ЯК ДОБРО ЧИ ЗЛО?

Уринотерапію радить Армстронг.

Простіще: власну сечу7н, друже, пий.

Та відпрацьоване ж усе – гангстер, 

По нас вдаряє, як по кулі кий.


Повсюди нас морочать на обмані:

Від м’яса до напоїв спиртових.

Розмиті в нас усі гуманні грані, 

Готові до нещасть і лих.


Чому ж мовчать законодавці мудрі, 

Невже не хочуть захистить народ, 

Бо, замість серця, мають камінь в грудях, 

Народу творять зло без перешкод.


НАРОД В ОПАЛІ

За Україну гірко…Гірко! Гірко!

За гетьманів, гетьманчиків без булави, 

Країну міряли на власну мірку

І, гноми, не були з Державою на «Ви»


Такі гетьманчики у нас і нині:

Надувши шоки, спрагло прагнуть булави, 

І залишають по собі пустиню, 

Не мавши мудрої при пиці голови.

Розпродали країну, розхапали, 

Дружинам, дітям, внукам дарма роздали.

У них народ свій власний у опалі:

Не українці – зачакловані хахли.


Приходять нами правити приблуди, 

Посіву і місцевого, але й з варяг.

Як руки зді, немає серця в грудях, 

То нас, народ, – чекає неминучий крах.


Пощо така гірка нам перспектива?

Мов Божа кара за непрощені гріхи, 

То й журиться старенька мати сива, 

Їй замітають голову гіркі сніги.


НЕ ТА СИСТЕМА

Мовчав я довго, бо пекла тривога:

Не та народу стелиться дорога.

Упевнено пророкував мій зять Ярема:

«Єдрьоне сало, в нас не та система!»


І рацію він мав – із Мурманська моряк, 

Та вхолосту молов тоді і мій вітряк.

Не та система…Був правий Ярема!

Як жаль: ще й досі злободенна тема.


– Хороші Вірші. Подобались. Спасибі, Микола Антонович, – похвалив Карпо Платонович. – Тепер я пішов у ліжко, – сказав, зіваючи, Карпо Платонович.

Вранці Карпо Платонович пішов на роботу – його чекала фурмена зона доменної печі. До вечора фурмена зона була відремонтована.

Субота. На годиннику Карпа Платоновича – десята ранку. Коли він прийшов у номер готеля Микола Антонович сидів за столом. На столі стояла пляшка марочного вина, а Микола Антонович читав філософську статтю у журналі на тему: «що таке діалектика».

– Де це тебе, Карпо Платонович, диявол до ранку носить? Ти чого не ночував у готелі? Мабуть, потрапив у тенета інтиму якоїсь молодиці? – посміхаючись, запитав його Микола Антонович, як тільки він переступив поріг.

– Еге ж, у молодиці, – сумовито відповідав Карпо Платонович, сідаючи за стіл.

– Ну що, відкоркуємо? – запитав Микола Антонович і взяв зі стола у руки пляшку вина, чекаючи на його відповідь. – Будеш?

– Ні, – не дивлячись йому в очі, відповів Карпо Платонович .

– А що ж трапилося, Карпо Платонович? – не вірив йому Микола Антонович і знову запитав.

– Вчора вечором я попав у витверезник, – відповів Карпо Платонович, дивлячись на здивоване обличчя Миколи Антоновича.

– Та ну! – вигукнув Микола Антонович і поставив пляшку на стіл.

– От тобі й ну! А попасти – попав, – сказав Карпо Платонович, показавши йому виписаний для нього рахунок на десять карбованців штрафа.

– А як же це сталося? – здивовано запитав Микола Антонович.

– Як?. Наберися трішки терпіння і, не перепитуючи, слухай, – сказав Карпо Платонович. – Коли я ішов після роботи в готель із доменної печі в голові заворушилася квола думка: фурмена зона доменної печі не давала мені спокою і я повернувся на завод. Чимчикував уздовж головної траси, яка вела на будівничий об’єкт. Коли прийшов, то навколо стояла тишина. Монтажники мене причастили самогонкою. Комсомольська будова – доменна піч дивилася на мене темними очима-отворами вирізаними в ній для монтажа приладів фурменої зони.

– А потім? Чого ж мовчиш, Карпо Платонович? – і мов зі сну вивів його Микола Антонович.

– Потім, пробув я не довго на будові і пішов до готеля. Коли я зійшов на об’їзну дорогу, починало смеркатися. Мене на мотоциклі наздогнав мій знайомий – Кирило, він сказав, що підвезе до готеля. Я сів. Спідометр показував сімдесят кілометрів за годину, теплий вітрець приємно наповнював сорочку. І враз заднє колесо різко загальмувало, нібито хтось у спиці вставив ломаку. Ми зіскочили на землю. При огляді з’ясувалося, що у двигуні лопнуло поршневе кільце – двигун заклинило. Добре, що було згори. Він вимкнув муфту з’єднання приводу із двигуном і потихеньку поїхали. І знову, як сніг на голову, пригода: нас зупиняє автоінспекція.

– Хто водій? – запитав автоінспектор.

–Я, – відповів Кирило.

– А від кого пахне спиртним. Покажіть права, – став вимагати автоінспектор.

– Немає, – розгублено промовив Кирило.

– Ви затримані, – сказав автоінспектор.

– Кирило, не слухаючись, продовжував котити мотоцикл. Тоді автоінспектор вихопив кермо. А дружинники зупинили вантажівку, кинули мотоцикл у кузов. Інспектор запропонував і нам сісти туди, і доставили нас у витверезник. «Водій і пасажир у нетверезому стані», – сказав автоінспектор лейтенанту міліції витверезника.

Микола Антонович налив води у склянку.

– На. Випий, не хвилюйся так. Все мине, як по закону діалектики, – і подав йому склянку.

– Дякую, – сказав Карпо Платонович і випив.

– А далі? – цікавився Микола Антонович.

– Далі заставили нас дихнути у пробірку. Мого знайомого відпустили, мене залишили, – відповів Карпо Платонович – Роздягайся до трусів, – за пропонував мені черговий по витверезнику лейтенант міліції. Я почав виправдовуватися і став роздягатися. – Прізвище, – запитав він.

– Тверезий, – відповів я. Якби був тверезий, то не влип би в халепу, – сказав мені черговий, усміхаючись. Я питаю прізвище каже він. – Тверезий, – знову повторив я. Тверезий, тверезий. Яке маєш прізвище? – гаркнув він на мене. Добре, що зі мною було посвідчення про моє відрядження. Вони, прочитавши запитали, рік, дату народження та домашню адресу. Давай роздягайся знову мені нагадав черговий. І я роздягнувся, одяг склав на лаві, де сидів і віддав йому годинник. Тепер проходь і лягай ось тут наказав він мені. Це була одна із кімнат колишнього бомбосховища, саме в нім розташувався витверезник. Товсті металеві герметичні двері, глухі стіни, гола цементна підлога, односпальні ліжка з пом’ятою білизною нагнічували сум, і неприємні відчуття. В голові розпухала думка: «І до чого ж оце я докотився». Але мене взяв олімпійський спокій після аналітичного висновка цих подій, які привели в цей дім. Прибув ще один п’яний пацієнт.

– Ви знаєте, хто я такий? Я – головний редактор міської газети! – погрозливо заявив він.

– У нас тут і не такі були... З міської ради депутати і то на тверезу голову по десять карбованців платили, – заспокоював його наглядач.

– Я вирішив заснути і заснув. Прокинувся, як завжди, о шостій ранку. Наглядач хропе напроти – горілиць на ліжку. Решта ліжок пустують. Я виглянув у відчинені двері – черговий за столом спить, сидячи, поклав голову на стіл. Тоді я зробив декілька вправ і став покашлювати. Черговий підняв голову і повернув її у мій бік. Я запитав, коли мене відпустять з витверезника. Мабуть, почувши мою розмову, прокинувся і наглядач. Солодко позіхнув і майже в один голос із черговим повторив: «Спи, ще рано. Дай і нам поспати, – і сердито глянув на мене.

Тут привели ще п’яного. Це була літня людина.

– Ай-я-я… За що ж це? Стару людину та в оцю катівню, – бідкався дід. – Дві війни воював, а тут – глузують. Знала б моя старенька, куди і за що я на старості років потрапив, – не витримала б. Ну який витверезник? Повезли б у міліцію, раз я дошки продав та за ці гроші випив самогону, – не вгавав дід.

– Діда почали розпитувати так само, як і мене. І вимагали, щоб і він заплатив десять карбованців. – Ну, а як же зі мною? – запитав я у чергового. Були б у тебе гроші – заплатив би і все, вільний. А як у тебе при собі їх немає. Буде перезміна і тоді інший черговий замовить адресний стіл твого міста. А після встановлення твоєї особи випишуть рахунок і тоді відпустять, – роз’яснив мені черговий. Довелося чекати. Добре, що віддав мені одяг і годинник. Незабаром на зміну прийшов інший черговий.

– Що, ще й досі у нас «курортник» сидить? Який улов? – звернувся він до колеги.

– Та мало, лише четверо, – відповів черговий і передав журнал реєстрації.

– Лейтенант пішов, залишивши нас. Ага: « Подумав я, що? Всіх чотирьох відпустили. Аби гроші, план виконують». Сиділи мовчки. Черговий обдзвонював установи, підприємства – розшукував якихось двох та двічі замовляв адресний стіл мого міста. Так і не додзвонився. Я сидів і думав: «Невже будуть мене передавати зі зміни в зміну, як десятку». Так, рішаю, що робити з тобою сказав мені черговий. Перепитав прізвище, де живу, працюю. Потім виписав рахунок на десять карбованців за медичні послуги. Дав мені у двох місцях розписатися і застеріг: «Заплатити – не пізніше десяти днів, а то повідомимо на роботу. Зрозумів?».

– І випустили, – промовив з нетерпінням Микола Антонович, діждавшись кінця розповіді Карпа Платоновича.

– Так – випустили. Я взяв ними виписаний мені рахунок та іронічно подякував і, попрощавшись із ними, вийшов і думаю, що більше такого не трапиться.

– Цікава така подія, Карпо Платонович, цікава, – сказав Микола Антонович і, розглядаючи етикетку на пляшці віддав йому квитанцію. – Може, вип’ємо? Не пропадати ж йому. До того ж сьогодні мій день народження.

Карпо Платонович відчинив вікно. Дорога, мов траєкторія, бігла сте- пом. На її кінці, майже за обрієм, маячив силует домни. У номер готеля увірвався вітер, настояний на степових пахощах трав.

– Отаке таке життя наше, Микола Антонович. Воно є тверезе, як оцей вітер, і п’яне, як підземний морок у витверезнику, – сказав Карпо Платонович і, зробивши філософський висновок випив і поздоровив Миколу Антоновича з днем народження.

Приємно ж було сидіти і пити солодке вино за здоров’я поета, який добре розуміється на діалектиці.

22.01.2013

28.04.2018 Проза / Оповідання
Фізична теорія гравітації (Оповідання) / Оповідання | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 28.04.2018 Проза / Оповідання
Майстер (Оповідання) / Оповідання | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
22.07.2018 © Анатолій Валевський / Казка
Чарівна перлина. Частина-05
20.07.2018 © Маріанна / Мініатюра
На Ратуші
19.07.2018 © Михайло / Оповідання
Гнів дракона
18.07.2018 © Анатолій Валевський / Казка
Чарівна перлина. Частина-04
17.07.2018 © Анатолій Валевський / Казка
Чарівна перлина. Частина-03
Оповідання
28.04.2018
Неочікуване весілля (Оповілання)
28.04.2018
У відрядженні (Оповідання)
28.04.2018
Сільський вчитель (Оповідання)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 32  Коментарів:
Тематика: Проза, оповідання,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
22.07.2018 © Суворий
Битва за Чангкуфенг: СРСР та Японія уклали перемир`я (серпень 1938)
21.07.2018 © Суворий
Битва за Чангкуфенг: бої на кордоні між СРСР та Японією (серпень 1938)
21.07.2018 © Суворий
Біглий радянський генерал про близьку війну на Далекому Сході (серпень 1938)
20.07.2018 © Суворий
Стосунки Берлін-Варшава: від поганих до кращих і навпаки (серпень 1938)
19.07.2018 © Суворий
Лист митропол. Шептицького про переслідування православних українців польським урядом (липень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
20.01.2011 © Михайло Трайста
24.07.2012 © Каранда Галина
11.12.2012 © Каранда Галина
17.06.2010 © Журналіст
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди