Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.05.2018 15:04Роман
 
Нічний гість
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Анатолій Валевський

Нічний гість

Глава 1

Прибулець

Анатолій Валевський
Опубліковано 08.05.2018 / 45956

Однієї тривожної зимової ночі, коли за стінами теплої і затишної оселі лютувала клята хуртовина, а пухнастий сніг ліпився до вікон, намагаючись роздивитися, що ж відбувається всередині, у двері обережно постукали.

Старий Фімбо, який мешкав у цій хатині разом з онучкою, крекчучи, звівся з ліжка і, човгаючи старими повстяними капцями, підійшов до дверей.

- Хто там? - спитав Фімбо, нашорошивши вухо.

Але у відповідь почув лише завивання віхоли. Тоді старий трохи пересунувся до вікна і припав до вкритого льодовим візерунком скла. Відігрівши таловинку, він почав пильно вдивлятися у нічну млу. Сніг сипав суцільною білою стіною, і важко було щось побачити.

- Мабуть, примарилося...

Фімбо мерзлякувато пересмикнув плечима і поплентався до ліжка, позіхаючи і почухуючись. Але не встиг ступити і кількох кроків, як почув, що у двері хтось шкребеться. Старий знову вернувся і, обережно відсунувши засув, трохи прочинив двері, яким щось зовні заважало відкритися повністю. Тоді Фімбо наліг на двері плечем, і ті знехотя піддалися, відсуваючи щось важке.

Почувся стишений стогін. Схвильований Фімбо протиснувся надвір.

Під дверима, запорошений снігом, лежав незнайомий парубок. Довго не роздумуючи, старий хутко затягнув його у теплу хату. Поклавши незнайомця на широку дубову лаву, він швидко вернувся, зачинив двері на засув і запалив велику свічу.

- Ліно, онучечко, швиденько прокидайся! Допоможи мені! - схвильовано покликав Фімбо.

Він набрав у кутку кімнати дров і заходився розтоплювати піч, яка ще не встигла зовсім охолонути. Невдовзі веселе полум`я затанцювало на полінах, кімнату наповнив хрускіт палаючих гілок, у димарі переможно загуло, і від печі пішли хвилі тепла.

Заметіль з люттю билася у стіни хати, наче шалений хижак. Але вона була господаркою лише там, у лісі, а тут, усередині, не було її влади.

У дальньому темному кутку рипнуло ліжко, і з`явилася тендітна дівчинка у довгій сорочці і темній хустині. Хвилясте каштанове волосся м`яким водоспадом лягало на худенькі плечі, обрамлюючи бліде личко. Трохи припухлі зі сну губи були міцно стиснуті. На серйозному личку вирізнялися живі допитливі очі.

Кутаючись у хустину, дівчинка підійшла до незнайомця, що нерухомо лежав на лаві, і нахилилась, уважно вдивляючись у його обличчя.

Все видавало у ньому чужинця з далеких країн. Місцеві жителі були біловидими й русявими, а у смаглявого незнайомця з-під каптура вибивалося пасмо волосся, схожого на воронове крило.

Юнак був одягнений у таку пошарпану одежу, що її скоріше можна було б назвати лахміттям. У правиці він судорожно стискав якийсь довгастий предмет, замотаний у ганчірки і перев`язаний тонким шкіряним ремінцем. На безіменному пальці лівої руки красувалася каблучка тонкої роботи з темним, не знаним у цих краях коштовним каменем.

- Дідусю, хто це? - спитала дівчинка.

- Не знаю, - відповів Фімбо. – Я тільки що знайшов його перед нашими дверима. Мабуть, якийсь мандрівник з далеких країн. Певно, заблукав у лісі - он яка хуртовина лютує. Тільки не зрозумію, звідки він узявся в таку пізню годину? Купці тут майже ніколи не бувають, та й що їм робити у нашій глухомані взимку?! Зараз ми його відігріємо, а коли прийде до тями, то може, він сам усе розповість.

Старий поставив у піч грітися казан з водою, поклав у нього якісь корінці і додав духмяної сушеної травиці-здравниці, що влітку збирав у потаємних куточках лісу. Разом з онучкою вони заходилися роздягати незнайомця.

Розстібнувши сорочку, Фімбо й Ліна побачили на грудях юнака три глибокі темні рани, наче величезна пазуриста лапа пройшлася навкіс, залишивши рвані борозни. Кров запеклася, і сорочка прилипла до країв страшної рани.

- Де ж це його так зачепило? - з жалем похитав сивою головою Фімбо. - Тут справи серйозні. Не так вже й скоро цей юнак одужає...

У цю хвилину чужинець застогнав і ще міцніше стиснув руку, якою тримав згорток. Ліна спробувала розчепити пальці незнайомця, але вони наче закам`яніли і не піддавалися. Тоді дівчинка почала лагідно гладити руку прибульця, доки його пальці не розслабилися і згорток не впав на підлогу. Ліна підняла його і сховала за ліжком. Разом з Фімбо вони зняли з юнака лахміття і перенесли його у ліжко.

Закипіла вода в казанку, і по кімнаті попливли терпкі пахощі лісових трав і корінців.

Набравши чашу відвару, старий обережно промив рани чужинця і, розімкнувши йому зуби, улив до рота цілющого напою. Юнак проковтнув відвар і зайшовся у кашлі, так і не прийшовши до пам¢яті. Через деякий час безживні риси його обличчя пом`якшились, юнак заспокоївся і заснув глибоким сном надміру стомленої людини.

Фімбо задумливо почухав підборіддя і, простеливши на лаві старий кожух, сказав онуці:

- Лягай спати - вранці побачимо що і як...

Дівчинка залізла на піч, а старий задув свічку, ліг на лаву й загорнувся кожухом.

Тиша запанувала у кімнаті, тільки дрова у печі ледь чутно потріскували, розсипаючись мерехтливими жаринками.

А надворі шаленіла хуртовина. Пронизливий вітер гасав поміж велетенських лісових стовбурів, наче полював за кимсь. Погрозливі хижі тіні, здавалося, підкрадалися до хати з усіх боків, припадаючи до землі, наче зголоднілі вовки. Ох, як моторошно й незатишно в таку погоду самотньому мандрівникові.

Ось у темряві за пухнастим білим кущем, спалахнули два жовтих вогники і згасли. А може, їх і не було зовсім - примарились та й усе.

Холодна зимова ніч володарювала над землею.

* * *

Скажена хуртовина ущухла лише через кілька днів, і лісове життя знову повернулось у своє звичне русло.

Ось від дерева до дерева пробігла пухнаста вивірка, сторожко озираючись на всі боки. З-під корча кулею вилетів довговухий заєць і завмер стовпчиком, нервово здригаючись і кліпаючи очима. Раптом гучно хруснула, зламавшись під вагою снігу, гілка, і заєць, наполохано прискуливши вуха, шугонув навпростець через галявину - тільки снігова курява за ним завихрилася. А ось і сама кума-лисиця завітала. Піднімаючись на задніх лапках, вона то завмирала на мить, то зненацька пірнала у сніг, збуджено махаючи пухнастим хвостом, - полювала на загавившихся мишенят.

Раптом на краю галявини тихо розсунулися гілки чагарника, і з¢явився звір, до того ще не бачений у цих краях - велика чорна кішка повільно вислизнула з хащів і, у три стрибки подолавши галявину, зникла серед засніжених ялинок.

Це була сильна і граційна пантера. Тільки звідки вона тут з`явилася?

Затамувавши подих, мешканці лісу сторожко принюхувалися і прислухалися, але навкруги панувала тиша, лише сліди невідомого звіра відбилися на сніговій ковдрі. Трохи по тому всі заспокоїлись і повернулися до своїх звичайних справ.

* * *

У домі старого Фімбо нарешті прийшов до пам¢яті нічний гість. Усі дні, поки мела хуртовина, він був непритомний - стогнав, обливаючись холодним потом, мимрив щось незрозуміле і все поривався скочити з ліжка, наче поспішав кудись.

Ліна і Фімбо по черзі доглядали юнака, напували виварами з цілющих трав і коренів, міняли завої. Поступово рани на грудях незнайомця затягнулися, і він почав одужувати.

Юнак розплющив очі і, трохи піднявши голову, здивовано озирнувся довкола.

Він лежав на широкому ліжку, що стояло в кутку просторої кімнати. У протилежному кутку весело гугоніла полум`ям здоровенна біла піч із лежанкою. Напроти неї спиналася чепурна піраміда сухих полін, а зі столу, що стояв посеред хати, з-під покришки на казанку, що темно вилискував на вишкрябаних до білого дошках, парувало чимось дуже приємним.

Рипнули двері, і на порозі з`явилась дівчинка, запнута величезною пухнастою хусткою поверх овечої кожушанки і взута у валянці. Перехопивши погляд незнайомця, вона привітно усміхнулася, поставила відерце з водою на лаву і підійшла ближче. Дівчинка поклала подушку так, щоб юнакові зручніше було сидіти, і промовила:

- Вітаю тебе, чужинцю! Я дуже рада, що тобі вже краще.

Юнак з подивом розглядав маленьку господарку.

- Скажи мені: хто ти і як я сюди потрапив? - спитав він.

- Моє ім`я - Ліна. Я мешкаю у цій хаті разом з дідусем. Він знайшов тебе вночі під нашими дверима кілька днів тому. Ти був поранений і без пам`яті. Ми з дідусем тебе лікували, - відповіла дівчинка.

Юнак ледь помітно посміхнувся і відкинувся на подушку.

- Спасибі вам за добро та за турботу. Якби не ви, то я б напевне замерз. Як звати твого дідуся?

- Фімбо.

- Чудне ім`я...

- Що ж у ньому чудного? Звичайне собі ім`я. А як ти звешся?

- Ларрі...

Дівчинка здивовано скинула брови.

- Оце вже й справді чудернацьке ім`я. Ніколи не чула такого... Звідки ти, і що привело тебе в наші краї?

Саме у цей час рипнули двері, і до хати увійшов Фімбо. Дівчинка повернулася до нього і зраділо вигукнула:

- Поглянь-но, дідусю, нашому гостеві вже краще!

Обтрушуючись від снігу, старий промовив:

- Ну то й хвала Господу! Тепер хоч дізнаємось, хто ти та яким вітром занесло тебе серед зими у наш глухий куток.

Фімбо підійшов до ліжка і усівся на лаву, уважно дивлячись на незнайомця.

Юнак стомлено прикрив очі. Обличчя йому ніби легенькою тінню запнулося, і він спроквола вимовив трохи хрипкуватим голосом:

- Звати мене Ларрі. Я прийшов здалеку. Ніхто мене тут не знає, та й сам я в цих краях уперше. А що покликало мене сюди, - це дуже довга розмова. Відчуваю, що сили мені на неї поки що не стане. З вашої ласки я трохи перепочину, а тоді вже поговоримо.

- Твоя правда, - погодився старий. - Погомоніти можна й згодом. Спершу, синку, відпочинь і наберися сил.

Фімбо підвівся і, жестом покликавши онуку, одійшов у протилежний куток кімнати.

З-поза вікна раптом долинув дивний звук: ніби щось пирхнуло і шкрябонуло у двері.

Ліна підійшла до вікна. Визирнувши на вулицю, вона злякано відсахнулася.

- Ой, дідусю! Там такий страшенний та здоровенний звір! Схожий на велику чорну кицьку!

Юнак повернув голову до вікна і радісно вигукнув:

- Не лякайтеся! Мабуть, це мій друг.

Він голосно покликав:

- Фрідо!

Відповіддю йому було ніжне воркотання.

Старий підійшов до дверей, відсунув засува і обережно прочинив. Блискавкою майнуло повз нього чорне потужне тіло - і за мить пантера віддано лизала руку свого втішеного товариша. Вона так радісно воркотала, що якби не її великі розміри, можна було б подумати, ніби це кішка.

Фімбо відсахнувся до печі, схопив сокиру і затулив собою онуку. Ліна ж тим часом з-поза його плеча з зацікавленням і все ще не без ляку розглядала невідомого звіра.

Ларрі махнув рукою.

- Не бійтеся! Це мій товариш. Вона не заподіє вам нічого лихого. Підходьте сміливо.

Ліна і Фімбо перезирнулися і обережно наблизилися до пантери, що дивилася на них великими розумними очима. Ларрі погладив її по загривку.

- Не хвилюйтеся. Фріда розумна і дуже лагідна. Єдине, що розмовляти не вміє. - юнак загадково всміхнувся й додав: - Але я її і без слів добре розумію.

Ліна несміливо простягла руку і почухала величезній кицькі за вухом. Та з задоволенням муркнула у відповідь. Тоді дівчинка присіла перед пантерою навпочіпки й узялася її гладити. Фріда аж примружилася від задоволення і несподівано перекинулася на спину, виставивши живіт. Всі засміялися. А Ларрі сказав:

- Як мені виповнилося чотирнадцять, я отримав у подарунок Фріду. Тоді вона була геть манюня - не більша за звичайне кошеня. Відтоді ми завжди разом. І в цю мандрівку рушили разом, ось тільки вороги нас розлучили, та й то ненадовго.

Фріда повернула голову, пильно зазираючи юнакові в очі. Ларрі замовк, ніби чогось дослухаючись. Поступово обличчя його стало серйознішим, а брови спохмурено зсунулися.

- Кепські справи, - нарешті промовив Ларрі. - Вороги натрапили на наші з Фрідою сліди. Отже, нам треба швидше йти звідси. Гадаю, що і вам не завадило б на якийсь час залишити ці краї...

Юнак роззирнувся довкола і схвильовано запитав:

- А де мій меч?

- Який меч? - здивувався Фімбо.

Ліна згадала пакунок, перев`язаний шкіряним ремінцем, і видобула його з-під ліжка.

- Може, це він?

Юнак обережно розгорнув ганчірки, і меч сяйнув на цілу хату. Потім ласкаво погладив різбляне руків`я і провів долонею по бічній поверхні зброї, ніби знімаючи з неї пил. Дівчинка стурбовано дивилася на Ларрі.

- Що то за вороги йдуть за тобою і чому нам з дідусем треба звідси йти? – порушила вона мовчання.

Фімбо, примружившись, пильно дивився на хлопця і теж напружено очікував відповіді.

Ларрі знову загорнув меча і перев`язав пакунок ремінцем. А тоді, на хвилинку замислившись, проказав:

- Ви - добрі люди. Ви врятували мене од смерті. Тому, хоч маємо дуже обмаль часу, я розповім, чому опинився у ваших краях.

І Ларрі оповів історію про горде й прекрасне королівство Санфлауер.

08.05.2018 Проза / Роман
Ларрі (Глава 2) / Нічний гість | Чебрик
Попередня публікація: 06.05.2018 Проза / Казка
Михайлове щастя (Частина №4) / Казка | Чебрик
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
20.08.2018 © Леонід Пекар / Оповідання
Побажання
20.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя. Фінал
19.08.2018 © Іван Петришин / Повість
Ейлін Ченґ: "Розмова у Вагоні" (Сучасна Китайська Література)
19.08.2018 © Савчук Віталій Володимирович / Мініатюра
Човни
19.08.2018 © Іван Петришин / Новела
Еілін Чен: Розмова у Вагоні (Китайська Література)
Нічний гість (роман фентезі)
08.05.2018
Нічний гість (Глава 1)
09.05.2018
Нічний гість (Глава 3)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 22  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.08.2018 © Суворий
Судетська криза: мирний договір чотирьох держав підписано у Мюнхені (вересень 1938)
09.08.2018 © Суворий
Судетська криза: чехи відкидають ультиматум Гітлера, Європа мобілізується (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Проба сил: Чи Росія може воювати? (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Англія та Франція примушують Чехословаччину віддати Судети (вересень 1938)
07.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Чемберлейн їде до Гітлера (вересень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
19.08.2014 © Ольга Шнуренко
12.04.2011 © Закохана
20.01.2011 © Михайло Трайста
28.02.2015 © Тетяна Ільніцька
17.09.2014 © Софія
04.06.2018 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди