Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.05.2011 22:05Оповідання
Для дорослих  Про Україну  Про життя  
20000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

Таємниця старої печери

Дарія Китайгородська
Опубліковано 05.05.2011 / 4597

- Це було давно - ще в ті часи, коли в українських степах водився тур і велика жовта кішка. У ті часи, коли українські селяни кожного дня з тривогою вдивлялися вдалину, очікуючи нападу турків, - так розпочав свою легенду Мирон, керівник нашої туристичної групи ...


Ми - різнокаліберна компанія студентів-першокурсників, які вирішили відзначити початок своїх перших канікул вилазкою на природу. Не мудруючи лукаво, рушили берегом Дністра, заходячи у сусідні села і збираючи фольклор. А Мирон - новоспечений кандидат наук і, за сумісництвом, наш командир - узявся бути провідником: він виявився місцевим, уродженцем Чернівецької області.

Уже другий день наш дружний колектив йде зеленими дністровськими пагорбами, а внизу в каньйоні шалено кружляє-вирує велика ріка. По-іншому і не скажеш: небагато знайдеться сміливців, які ризикнули б помірятися силами з цим стрімким потоком. Над нами – пронизливо блакитне небо. Таким воно буває тільки на початку літа, коли вже відшуміли травневі грози. Навколо - море запахів: пахне трава, пахне квітковий килим, що розкинувся по обидва боки річки. Змішуючись з річковою вологою, ці пахощі просочують наше волосся, рюкзаки та одяг. А в небі плете тонку нитку пісні жайворонок. Оповиті звуками, ми перетворюємося на ефірних істот, яких не турбують банальні житейські турботи. Проте ближче до вечора Мирон опускає нас на землю, змушуючи згадати про існування наметів, які потрібно розіпнути, багаття, яке чекає, поки його розпалять, і казанка з козацьким кулешем, який ми по черзі варимо за особливим рецептом.

Зате після цієї метушні, коли всі мирські справи залагоджені, а шлунки ситі, настає час потішити душу. Потріскують дрова в багатті, десь у траві співає цвіркун, а ми - у полоні захоплюючої історії, в якій важко відрізнити правду від вигадки. Але хіба це так важливо? Сьогодні в ролі оповідача виступає Мирон, а хто краще за нього знає стародавні легенди і бувальщини!

«... В одному селі над Дністром жила сім`я: пастух Василь зі своєю молодою дружиною Галею і маленькою дочкою. Це були небагаті люди, але роботящі, добрі та веселі. Й односельці їх любили, бо знали: Василь та Галя ніколи не відмовлять у допомозі - і хлібом поділяться, і останню сорочку віддадуть. Неподалік від села стояв панський палац. Його господар - пан Тадеуш - нечасто бував там. Його більше приваблювали бали та прийоми великого міста. У місті жила і його родина: дружина та двоє синів. Однак і рідкісні наїзди Тадеуша до палацу були для селян, як вража навала: панські гайдуки знущалися, худобу забирали, дівок псували, чоловіків батогами били. А коли нападали турки, пан зі своїми «сміливими» поплічниками кудись таємниче зникав. А селянам нікуди було сховатися: вони намагалися втекти в ліс, але це не всім вдавалося, і вже багато людей потрапило у неволю до бусурманів.

Одного разу Василь пас сільську череду біля Дністра. Корови розбрелися берегом, а коли настав час повертатися додому, пастухові довелося добряче побігати. І ось, піднімаючись крутим річковим схилом за жвавою корівкою, на щовбку Василь зауважив темний отвір.

- Печера, напевно, - подумав він. - Нелегко туди буде дістатися: он крутизна яка. Тільки дуже спритному або відчайдушному. Зате і сховатися можна від напасті турецької...

З такими думками поліз Василь нагору: підніматися було важко, а печерка виявилася маленькою - ледь-ледь для двох-трьох людей. Повернувся він додому і все розповів Галі: і про печеру, і як туди добратися.

А незабаром прийшла біда: напали турки. Селяни помітили їх занадто пізно і не встигли втекти в ліс. Тут і згадав Василь про печеру на кручі й наказав Галі брати доньку та й бігти туди. А сам, щоб дати дружині піти, вступив у нерівний бій з ворогом.

Галя щодуху бігла, притискаючи дитину до грудей. Дивом піднявшись на кручу, побачила, що в печері вже хтось є.

- Впустіть, люди добрі, у мене дитя мале, - благала Галя.

- Іди геть, селянко, тут і так місця немає, - почулося з печери. Галя впізнала голос головного панського гайдука. Саме тут ховався пан, коли на село нападали турки. Тут була і його скарбниця. Не бажав Тадеуш, щоб якась простолюдинка дізналася про його багатства.

Однак Галя не йшла, просила впустити її або хоча б заховати дитину. Але пан не хотів потіснитися ще й боявся, що вороги побачать жінку та знайдуть укриття. Тому наказав скинути матір разом з дитям з кручі у річку. Але перш ніж течія Дністра поглинула Галю, вона встигла крикнути:

- Проклинаю тебе, Тадеуше, і дітей твоїх, і весь рід твій до чотирнадцятого коліна! І не буде спокою тобі й нащадкам твоїм на землі, поки не спокутуєте ви провину свою страшну!

І піднялася висока хвиля на Дністрі, блиснула блискавка, вдарив грім - і обвалилася стеля печери. І були поховані пан зі своїми гайдуками на віки вічні під товщею каменів. І завили-застогнали духи печери, оплакуючи долю молодої матері та малої дитини. Відтоді під час грози на дністровській кручі завжди чути плач Галі та стогін занапащеної душі пана Тадеуша...»

Давно закінчив свою розповідь Мирон, але ми всі мовчали, боячись втратити зачарування, навіяне легендою і літньою ніччю. Іскри багаття танцювали в повітрі, малюючи хитромудрий узор. І хотілося просидіти так до світанку. Раптом Люда, найжвавіша дівчина з нашої компанії, пильно поглянувши командирові в очі, запитала:

- Мироне, але ж це не легенда, а реальна подія. І село, про яке ти розповідав, знаходиться неподалік. І я навіть знаю, що ти звідтіля родом. Я теж місцева, з протилежного боку Дністра. І у нас розповідають цю історію. Тільки з продовженням. Всі знають, що прокляття Галі здійснилося: у кожному поколінні роду пана Тадеуша хтось помирає наглою смертю: чи топиться, чи падає зі скелі й розбивається на смерть.

- О, то гайда завтра підемо туди і подивимося на ту печеру, - пожвавішали всі. - Така пригода! І легенду запишемо - відмінний приклад місцевого фольклору. Треба буде з селянами поговорити, може, є ще якісь варіанти розвитку подій.

Мирон відмовлявся, кажучи, що нічого цікавого в тій печері немає, і взагалі - село як село, що там робити? Але ми твердо стояли на своєму.

Вранці, вже звично згорнувши табір, рушили в бік села. Як і в багатьох україно-молдавських поселеннях на правому березі Дністра, будинки селян були побудовані з використанням архітектурних елементів обох націй, і це додавало селу неповторного колориту. Яскраві квіткові орнаменти на стінах, різнобарвна керамічна плитка, багато зелені створювали відчуття свята. А колодязі - це були не просто джерела води, а палаци у мініатюрі, прикрашені майстерним різьбленням і литтям. Поряд з таким твором мистецтва в центрі села стояла невелика група людей, обговорюючи місцеві новини. Побачивши нашу компанію, селяни привіталися і почали розпитувати, хто ми та звідки. А дізнавшись, що нас цікавлять місцеві легенди, порадили зайти до баби Марії, знаменитої на всю область знахарки і мудрої жінки.

Хата баби Марії стояла самотою, майже за селом. Газдиня ж поралася на подвір`ї й ніби чекала гостей.

- Проходьте, діти, проходьте, давно вас виглядаю, - привітно усміхнувшись, запросила нас Марія. - Все розкажу, що знаю, та тільки, боюся, не принесе це радості нікому, - вимовила загадкові слова жінка. - Ви ж печерою цікавитеся?

- Так, пані, розкажіть, чи правда, що в роду Тадеуша залишився останній? - вискочила наперед Люда. - Так у нашому селі кажуть...

- Правда, зозулько, правда. Правда й те, що скоро він віддасть останню шану тій, що прокляла їх рід, - задумливо промовила знахарка, уважно оглядаючи всіх нас.

Ми розмовляли ще довго. Баба Марія пригощала нас парним молоком зі свіжим житнім хлібом власної випічки - нічого смачнішого в світі немає! І старовинними піснями, яких навчила її мати.

Табір ми облаштували на березі Дністра, поряд з печерою. Темна пляма входу виднілася високо, стежка туди була ледь помітною, тому ми вирішили сьогодні не ризикувати, а піднятися завтра вранці. З тим і спати пішли.

Вночі здійнялася буря. Ревів Дністер, хльоскали блискавки, а від ударів грому закладало вуха. І у всій цій грізній симфонії звуків виразно чувся чийсь пронизливий стогін, ніби мучилася чиясь грішна душа і не знаходила спокою...

Вранці гроза закінчилася, і зі сходом сонця страхи наші розвіялися. Але піднятися в печеру ми так і не змогли: вузеньку стежку так розмило, що тільки альпініст зі спеціальним спорядженням зміг би туди дістатися. Хлопці щиро шкодували, що підйом не відбувся, адже в печері можна було б пошукати скарби пана Тадеуша, які були поховані разом з ним.

Ми зібралися і рушили далі, за течією Дністра. Помалу всіма заволодів жвавий настрій, адже попереду було ще багато цікавого. Тільки Мирон був задумливим і постійно озирався назад.

...У вересні всі зустрілися на заняттях. Не було тільки Мирона: він загинув у Карпатах, сплавляючись на байдарках. Їхній човен перекинувся, і Мирон єдиний не виплив.

Вражена Люда, повернувшись із канікул, розповіла, що Мирон і був тим останнім нащадком проклятого пана. Про це вона дізналася у своєму селі, після того, як наприкінці літа вночі пройшла ще одна страшна гроза, і повністю обвалилася частина берега, де була печера. Люди казали, що Галя і Тадеуш тепер квити...

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.05.2011 Проза / Оповідання
Нехай залишиться нерозгаданим?
06.05.2011 Проза / Оповідання
СИЛА КОХАННЯ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
У п’ятницю, 13-го...
05.05.2011
Таємниця старої печери
25.05.2011
БРАТЕ МІЙ, ВОВЧЕ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 563  Коментарів: 2
Тематика: Оповідання, про життя, про Україну, таємниця старої печери
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.05.2011 23:15  Наталка Янушевич для © ... 

Це новела - несподіваний кінець.

 05.05.2011 23:10  Наталка Янушевич для © ... 

Гарно.

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
10.07.2013 © іміз
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди