Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.05.2018 12:47Вірш
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава вісім. Частина третя

Гімн любові держави Кохання

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 09.05.2018 / 45981

ВІДКРИТТЯ

Яка ж ти далека туманність планетна –

В озброєнім оці туман васильковий!

Та все ж до кохання мого ти причетна, 

Бо мила моя, як і ти загадкова!

Дивлюсь в телескоп та, крім неї, не бачу

Зірок, щоб яскравіше неї світили!

…Мої відкриття мо’, нічого й не значать –

Та все ж у коханні обом пощастило!


У ВИРІ ЛЮБОВІ

Іще не зів’яло, як травка, кохання, 

Лиш тишею сіло в духмяному сіні…

Все так же катаються внуки на санях

Й дощі, мов лепечуть під настрій весінній!

Все так почуття набухають, мов брунька, 

Й душа наливається соком любові!

І в серці, мов бринькає радості струнка –

Це наше кохання вирує, мов повінь!


КАГАТ БАЖАННЯ

Турботи у нас не одні, їх – кагати:

Бувають – хороші, бувають – погані!

Дорога у нас не одна, їх – багато:

Є – сонячні й чисті, є – в грязі й туманні!

Одна у нас радість, одні і страждання, 

Одна у нас віра, одне і кохання, 

Й надія одна, що вмирає остання, 

Одно в нас на двох і до Бога прохання:

Щоб наша надія без нас не вмирала, 

Щоб завжди збувалось бажання сердечне, 

Щоб юність ніколи старіння не знала, 

Щоб наше кохання було безкінечним!


В ХРАМІ ЗОДЧЕСТВА

Вигаптовує вечір із срібла зірок небеса…

Нам блискучі узори шедевром стелились до ніг

І п’янила емоції наші їх зодча краса –

Ми гуляємо в храмі під зводом мистецтва одні!

Почуття, мов душі позивні, супроводжують нас, 

Солов’ї екіпірують в ноти пісенний літак, 

Щоб кохання вечірнього вир, у цей зоряний час, 

Мов на крилах мелодії, вмить до зірок аж злітав!


ШЕПІТ КАШТАНІВ

Кохання цукерка – цілунок, 

Що в наших устах, мов розтанув!

На вулиці сяйно і лунко, 

Мов чути і шепіт каштанів:

Про те, що найкраща ти місіс, 

Що їм це не байдуже зримо!

Зіркам посміхається Місяць…

Наш настрій колишеться в риму –

Така вже природа любові!

Почуттями в руках ми злилися, 

Мов ціле єдине з тобою, 

Як в шлюбі! Наш свідок – це листя!

Кохання цукерка – цілунок, 

Що в наших устах, мов розтанув!…

…До ранку на вулиці лунко

Про нас шепотіли каштани!


ПЕЧАЛЬ КОХАННЯ

Ти кудись, мов пішла із моєї уяви, 

А я хочу тебе повернути назад

І тужу по тобі, мов приречений явір

На самотність, зайшовши скраєчку в твій сад…

Лиш постійно у мене в очах ти стояла

І тепер ще стоїш, та уже – як не ти, 

Бо в мені почуттями буяла

І мої почуття досягали мети!

Я дивився на тебе очима печалі…

Чом зненацька від мене пішла, 

Залишивши мене на любовнім причалі?

Чом в уяву ти іншою з болем зайшла?

Я дивився крізь тебе, неначе крізь призму, 

Бо завжди відчував я тебе при собі –

Медоносну, палку, непомітно капризну

І до краплі себе віддавав лиш тобі!

О, природо кохання! Ти рай невпізнанний!

Чом жахливо зникають любові чуття, 

Чи мо’, винні лиш ми, бо щось діялось з нами, 

Чи коханням керує від Бога життя?!


МЕЛОДІЯ ЕМОЦІЙ

Неначе на струнах емоцій

З душі почуттями органить…

Цікавлять мене лиш ті хлопці –

Щоб розумом був непоганий!

Органну ж мелодію жінки

Йому подарую навіки…

Зберем із кохання обжинки –

Він стане моїм чоловіком!


ЗАГАДКА ЛЮБОВІ

Ти, мов ластівка грайлива, підвладна душі…

В піднебессі спілкування мого і свого

Неповторні прокладаєш чудес віражі, 

Мов малюєш почуттєвих капризів вогонь:

То закреслиш горизонти кохання мого, 

То накреслиш знов любові крутий небосхил…

Я не знаю ти собі суперечиш чого?!

Чом я винен, за які невідомі гріхи?!

Ти, мов ластівка грайлива, підвладна душі

В піднебессі спілкування мого і свого…

…Все одно я полюбляю твої віражі, 

Бо чарує загадковий кохання вогонь

Невістці Олені та сину Олександру

ДОЛІ ВЕДУЧА

Ти у нашої долі завжди поводир

І, мов компасна стрілка, ти вказуєш путь

До криниці буття і живої води, 

Що завжди нам, як світло, кохання несуть!

Ти позвала мене в яблуневі сади, 

Щоб в цілунок зібрати любові нектар

І побути в духмяних обіймах садиб, 

Що лежать, мов барвінки, на сотнях гектар.

Ти в коханні ведуча – я поруч іду, 

Мов у душу твою, у квіт саду зайшов …

…Як освідчились ми в яблуневім саду –

В нім, мов квітку любові, тебе я знайшов!


КЛЕШНІ ЖУРБИ

Ми не знаємо чом це так тоскно в душі…

Чи давно не ходили купатись на став, 

Де чекають на нас полохливі стрижі?

Чи можливо той зоряний час вже настав, 

Щоб, де кваканням жаб’ячий крик нас гукав, 

Де від греблі пливуть мелодійні брижі, 

На колінах була знов коханця рука?!

Вже з водиці злітають останні стрижі, 

У зеленім шатрі нас ховає верба –

В нім римують два серця, з’єднавшись в одно…

…Відпустила, розціпивши клешні, журба

І, мов рак той, попнулася тоскність на дно!


ПРИЧЕТНІСТЬ

Метеликом ніби, пелюстки із квітів злітають…

Гадаєш на них – чи в коханні нам Сонце ще світить?!

Про нашу причетність до них я у тебе питаю:

Чим винні у наших відносинах зірвані квіти?!

Мо’, тим, що ревнуєш мене, мов метелика, зрадно –

Він квітку, мовляв, у житті не оду запиляє!

Чи може тому, що в коханні любуємось звадно –

І тільки гадання на квітах любов виявляє!

…Метеликом ніби, пелюстки із квітів злітають –

В повітрі снує павутинками бабине літо…

…Про нашу причетність до квітів уже не питаю, 

Мені зрозуміло. Про це хай запитують діти!


Зятю Конограй Віктору Олексійовичу

та доньці Наташі

ВИБІР ЗУСТРІЧІ

Ти враз у мій світ увійшла паралельно, 

Мов з іншого простору, взявши свій вимір.

Засмаглі веснянки блищали джерельно, 

Даруючи серця закоханий вибір…

З очей променився, мов колір індиго, 

Волосся – каштанову фарбу ввібрало, 

Ця зустріч для нас керувалася збігом –

Природа в обставинах нам підіграла:

Вітав нас дует солов’їв близь лиману, 

З-за хмар підглядав рудобровий світило, 

Моргали зірки з кольорових туманів, 

Щоб нам на орбіті кохання щастило!


ПОДРУГИ

З-під стріхи-брови оченятами вікон

На тебе з подвір’я дивилась хатина, 

Ти коло тополі – однакові віком, 

Застигли в обіймах близь ветхого тину…

Стрункі та вродливі, чуток рудоброві!...

Від неї – до нього, – щоб стрітися з милим, 

Де вам лиш співа соловей із діброви

І небо гаптує свій зоряний килим!

Тополя тобі найрідніша, мов мати, 

Ти ж їй довіряєш дівочі секрети

І носиш від нього близь неї до хати

У серці, мов з квітів, любові букети!


КОЛОССЯ КОХАННЯ

Колоссям шепочуться жито й пшениця, 

Янтарне зерно наливається соком, 

Росте, визріваючи, всяка пашниця

І тішить це все агрономові око!

Над полем із піснею жайвір звисає, 

В долоні блищать колосочки для проби…

Із поля пшеничного вискочив заєць –

Злякали піснями його хлібороби…

Твій погляд закоханий вабить собою –

Блищать задоволенням очі дівочі!

Душа, мов звітує врожаєм любові –

Колосся кохання зернитися хоче!


ПРИСТРАСТЬ ІНТЕЛЕКТУ

Я хочу, щоб наша Земля оберталась

Навколо осі й не звертала з орбіти, 

Щоб зрів інтелект і душа розцвітала –

Тоді за прекрасним не станем скорбіти!

Та ще, щоб і ти катаклізмів не знала:

Фізичних, душевних, духовних, 

Щоб наше кохання, як день, розпізнала, 

Щоб в діях любові був розум верховним!

Тоді патетично ти зможеш любити –

Улюбленій справі кипуче віддатись!

Своїм інтелектом все зможеш зробити –

Ми будемо пристрасно в долі кохатись!


РЯСКА

З-під талого снігу вдивляється ряска:

Над нею висить хворостиння горіха, 

Зорить синьоокого проліска ласка…

…Цю ласку несу, бо для тебе – це втіха!

Ти ряска немов – поспішаєш до мене, 

Я пролісок наче – тебе виглядаю!

Бадьорить мне хворостиння зелене –

У мрійне кохання любов’ю впадаю!

Як час, на весну, я на тебе чекаю

На бажаній просіці лісу – під дубом.

І в тебе, як в Бога, лиш згоди благаю, 

Щоб наше побачення ствердилось шлюбом!


ПРОЛІСКИ

На Восьме березня, 

Щоб не пом’яти, 

Збираю проліски

На ніжне свято!

Вони з під снігу –

Як очі неба…

Тендітні проліски

Везу до тебе!

Чуття високі

Я не розтрушу, –

Нехай ці квіти

Зігріють душу!


ЧАКЛУНКА

Висвітлює пам’ять у мозку в чарунках

Тебе, як весняного образа витвір:

Від Бога ти маєш властивість чаклунки

І серце й душа відчувають мій вибір!

Вражають мене необізнані коси, 

Фіалковий погляд приємно бентежить, 

Тамує дух поклик твій дзвінкоголосий, 

Душа, мов за мною, літаючи стежить…

…Всміхається ранок троянди обличчям, 

Підказує пам’ять у мрійних чарунках –

Освідчитись щойно, кохання – мов кличе

Звернутись до серця своєї чаклунки!


ДІВОЧІ КАПРИЗИ

Твій погляд сумний, мов зворушує душу, 

Поради моєї запрошують очі –

Негайно, благають, щось діяти мушу, 

Аби зупинити капризи дівочі:

То я не так глянув, то відповідь щира, 

То рано, то пізно і Сонце заходить!

То бубна – не бубна, то чирва – не чирва, 

І зорі – не зорі, – як мова заходить!

Твій погляд сумний, мов пригнічує душу…

…Нема суперечки у цім протиріччі –

В любові тобі я освідчитись мушу –

Це шлюбом наше кохання засвідчить!


НЕВДАХА

Душею у безладі править незгода –

Розгублено діє в коханні на мене…

Твоя заворожливо-зваблива врода

В мені почуття викликає блаженне!

Обличчя моє червоніше троянди –

Я перед тобою невміло стовбичу, 

Сприймаю твої брильянти

І ніжно в розмові, мов котик, мурличу!

О, мудра кохання земного, природо!

Чому так полониш в любовному лоні?!

Чому заворожливо-зваблива врода

В солодкім коханні людину полонить?!


ПРИСЯГА

Ставок обмілів – береги розійшлися, 

До кожного берега ми, мов прикуті:

Твій берег – що зліва, мій берег – що справа…

На греблі ставка ми колись присяглися, 

Що будемо ми в негараздах розкуті, 

Що буде у нас і любиміша справа –

Ганяти гусей на ставок із подвір’я, 

Дивитися гідно в стурбовані очі, 

Стрічати гусей, як вертають зі ставу…

…Та вже не літає на березі пір’я, 

І гуси давно на ставку не гелгочуть, 

Бо старість зненацька на греблі застала…

…Кохання, мов став – береги розійшлися, 

До кожного берега ми, мов прикуті:

Твій берег – що зліва, мій берег – що справа…

На греблі любові ми знов присяглися, 

Що будемо ми почуттями розкуті, 

Кохання – це наша улюблена справа!


АКАЦІЯ

Я колюча акація – кетяги білі!

Народилась, мов квіт, за садком, край села

І в душі я ношу аромати поспілі, 

Бо дорога любові у світ повела…

Я колюча акація – ніжна, вродлива, 

Парубків зачаровує запах душі.

Залюбки я із ними, мов вітер, грайлива –

Про кохання читаю колючі вірші!

Я колюча акація – кетяги ніжні!

Мої думи – це мрії в юначім бутті, 

Бо вони незалежні, цнотливі, безгрішні

Пізнають насолоду кохання в житті!

Я колюча акація – кетяги пахнуть!

Це мої почуття визрівають – цвітуть, 

А закохані хлопці в чеканні, мов чахнуть, 

Зберігають свою найсолодшу мету!

Я колюча акація – кетяги пахнуть!

Залицяються всі, а кого полюблю

Із тих хлопців, які у чеканні, мов чахнуть –

До безтями полюбить, як раз уколю!


ГАТУНОК КОХАННЯ

Бажання мої, мов на ретязі, скуті, 

Я мушу зірватись, зробивши цілунок

І душу наповнити справами суті, 

Щоб мало кохання найвищий ґатунок!

Ти й бажана, мила моя недалека…

Я хочу тебе чарівливу обняти, 

Щоб, ніби щасливої долі лелека, 

З тобою на крилах любові буяти!


ПІД КАШТАНАМИ

Свіжить вітерець ароматом із м’яти, 

Під вікнами хати на призьбу сів вечір…

Зустрівшись, нам м’яту не бажано м’яти –

Піджак свій тобі накидаю на плечі, –

Йдемо під каштани на вулиці нашій…

Під листям висить, прислухаючись тиша –

Аж чути, як миші жирують на паші

І шелестом листя в озоні, мов дише!

Ми в тиші, немов голуб’ята, воркуєм…

Свіжить вітерець ароматом із м’яти –

В інтимі любові, зустрівшись, святкуєм, 

Бо краще кохання не маємо свята!


ДОНОР ПОКЛАЖІ

Поклажа твоєї душі є безцінна, 

Вона із молекул щасливої долі, 

Її добродійності маса – суцільна

І має цілющий оранжевий колір.

Поклажа твоєї душі є безцінна, 

Вона із молекул блаженного духа, 

Її благородна мета – є доцільна…

Тебе у ромові я слухав би й слухав –

Про наше кохання ти ніжно шептала, 

Липким поцілунком снаги надавала!

…У долі моїй ти, мов донором стала –

Частину поклажі мені віддавала!


ОХОТА

Бажання мого почуття закликають

Зморити душевну жагу в насолоді –

Нестримно мене, мов на прю, спонукають, 

Хоч серцем у вчинках земних я добродій.

Дивився я в очі твої загадкові, 

У відповідь – тайну мені не відкрила, 

Чаруючі очі твої василькові, 

Неначе гіпнозом, мене підкорили…

…Мов блискавка в небі, з’явилась охота

Тебе обійняти у зливі кохання!

Чаруєш мене, мов мисливська турбота –

Це діє любові святе полювання!


ПІД КРЯЖЕМ

Під кряжем веселка п’є воду із річки

І, ніби фарбує будинки край міста.

У косах, мов з неї, заплетені стрічки

І настрій у тебе хороший за змістом –

Твої почуття променяться озоном!

Душа омивається дощиком літнім –

Любов відкривається теплим сезоном

І вабить до себе гаразди елітні!

Під кряжем веселка п’є воду із річки, 

Ми ж – наше кохання з цілунків спиваєм!

У косах, мов з райдуги, вплетені стрічки…

…На серці так легко – душа аж співає!


ВИХОР

Кумедно розкиданий зачіски вихор

Лежить на твоїй голові, мов віночок!

Пробігся між нас архітектором вихор –

Добавив до зачіски щойно виточок!

Ти стала іще красивішою леді, 

А вихор побіг на ставок – по водиці, 

Де лагідно плив із лебідкою лебідь, 

Помчався в село, заглядав до криниці!

Вернувся на греблю, скошлатив тополі –

Нам чути, як він між гілок завиває!

І знов опинився далеко десь в полі –

Він зачіску в інших дівчат завиває!


КВІТИ ВЕСНИ

Я для тебе цвіток –

Бо я є твій тюльпан, 

Його кожен листок, 

Мов закоханий пан!

Я в нектарній добі

Лиш для тебе живу, 

Бо я бачу в тобі

Весь час квітку живу!

Ти, мов квітка весни, 

Мов любові злиття!

О наш, світу, ясний

Зберігай нам життя!

Я для тебе цвіток –

Бо я є твій тюльпан, 

Його кожен листок

У душі твоїй – пан!


ДВА ВЕСЛА

В ставі нашої любові хвилі

Йдуть з душі на почуттєвий берег…

Наших дій, що серцю завжди милі, 

Слід на греблі затонув у вербах…

Ми в човні від них завжди веслуєм!

Зорі з небом спати в став упали –

Мокрий місяць їх ві сні цілує!

Ми ж до ранку вдвох в човні не спали…

Наче сила нам прийшла небесна, 

Що протистояли сну обоє –

Тільки вранці просушили весла…

…Ми в житті, мов два весла з тобою!


Дружині Надії Петрівні

КВІТКА ЛЮБОВІ

Ти квітка першої любові, 

Кохання наше – визначальне!

В біді і в радості з тобою

Ми осінь нашу зустрічаєм…

Душа – жива, ще не старіє!

Бо ще любов горить в душі каміна

І почуттями серце гріє, 

Бо ще цвіте твоя краса незмінна!

Хоч помарніли ми обоє, 

Скажу тобі я без вагання:

Ти квітка першої любові, 

Ти цвіт останнього кохання!


ПЛЕСО ОЧЕЙ

Синь неба у плесі очей затонула, 

Чуттями в це плесо пірнаю, як в душу.

У нім ти мене, мов на якір, припнула

І більше мені не побачити сушу, 

На очі твої всі увагу звертають!

Мої ж почуття, як ті хвилі прибою, 

На берег твого почуття налітають –

Ми завжди у їхнім полоні з тобою!

У плесі очей – мов у морі кохання, 

В якому прибій почуття лиш навколо

І взяте на якір любові пізнання, 

З якого не випливу я вже ніколи!


ЛАСКА

Бруньками у вікна весна заглядає…

Де пестяться крила шпаків з вітрограєм

І пролісок ряску з землі виглядає, 

Там серцем коханий на мене чекає!

Впаду з поцілунком квітуча, мов ряска, 

Родючою ласкою в теплі обійми, 

І хай по-весняному лагідна ласка

Коханого щиро і ніжно обійме!


ЕНЕРГІЯ ПОГЛЯДУ

Енергія погляду – блискавки сила, 

Мене вперезала вогнем почуттєвим, 

Любові ростки, мов дощем, оросила –

Я в очі твої закохався миттєво!

Енергія погляду – грому є воля, 

Яку вибирає цнотливість дівоча!

Енергія погляду – обрана доля

Дивитися вдвох у закохані очі!


ДАРУНОК ЗИМИ

Мов тьохкають каплі з бурульок близь призьби –

Солом’яний дах, мовби плаче за снігом!

Весна, мов чаклунка, крізь звабливі призми

Хмаринки фарбує під колір індиго!

Ти вийшла із хати на зустріч зі мною, 

Проснувшись, калина тебе ревнувала…

…Зима, розпорощавшись в цей день із весною, 

На згадку про сніг нам любов дарувала!


ЧАРИ КОХАННЯ

Мов птахою чорною вечір спустився…

Ти вийшла на ганок мене зустрічати, 

В обіймах твоїх я, немов освятився, 

І наше кохання взяло свій початок!

Ще звечора в ніч ми сховались з тобою, 

Щоб темрява нас обвінчала на ганку, 

Й напившись любові жаги – ми обоє

У чарах кохання хмеліли до ранку!



ІНКОГНІТО НОЧІ

Себе підпушивши – неначе надуті

Сидять горобці на кущеві калини –

Цвірінькають пісню весняну по суті…

Ми вдвох посідали на призьбу із глини

Послухати мову пташиної зграї, 

Помріяти солодко в ріднім подвір’ї.

Воно нам було, мов довіреним краєм

Загубленим в чарах пташиного пір’я.

Себе ми втомили – інкогніто ночі!

Легка, мов пір’їнка, сидиш на колінах…

…Про наше кохання говорять лиш очі, 

Та ще – з горобцями червона калина!


ЗГУБИЛОСЬ КОХАННЯ

Полискують очі твої волошкові –

З твоєї душі затуманений колір…

Урвався терпець у душі загадковій –

Згубилось кохання у замкнутім колі!

Мов лакмус, твої почуття реагують, 

На різні причини в твоєму житті, 

Які непомітно навколо існують

У нашім духовно-болючім бутті…

Чому це причина причин невідомо

В твоєму коханні погіршує настрій –

Порушує спокій душі підсвідомо!?

Мо’, криється суть у духовному царстві?!

Полискують очі твої волошкові –

З твоєї душі затуманений колір…

Погіршились знов почуття загадкові –

Згубилось кохання в причинному колі!


МИСТЕЦТВО ПРИРОДИ

Ти в діях своїх беручка і надійна, 

Твій погляд коханням мене надихає, 

Блаженної усмішки дань благодійна

Духовної цілі скарби виявляє.

Мов макові губки – пелюстки цілунку, 

З яких неможливо очей відірвати –

Ти схожа на ту чародійну чаклунку, 

Що вміє красою лише чарувати…

Дивлюся на тебе – мистецтво природи

Краси неземної із просторів дивних!

Й гадаю, кохання – це чари від вроди, 

А врода – це чари кохання людини!


ПРОТИРІЧЧЯ

Я вкоськую норов твоїх витребеньок, 

Не хочеш мене зрозуміти, а – марно, 

Що є непридатний для їжі опеньок…

Ну й, що є із того!? На вигляд він гарний!

Але не дозволю тобі їх збирати, 

Бо я у прискіпливу дуже влюбився

Та й ще від отрути не час помирати, 

Хоч час цей, отрутний, мені вже приснився:

Неначе при зустрічі нашій щоденній, 

Зриваєш мене, мов опенька лісного

І смажиш завжди на коханні вогненнім, 

І кажеш: «Смачніше від блюда м’ясного»!

…О! Наші благі протиріччя природні!

До вас ми назавжди причетні обоє, 

Бо ви є кохання шляхи благородні, 

Ведучі в безсмертя в обіймах любові!


ПОТРЕБА ПІЗНАННЯ

Де зорі, неначе зерняточка ночі, 

На Землю, мов сіються з решета неба, 

Гуляє там звечора погляд дівочий –

Його спонукає пізнання потреба!

Чи є там кохання?! Ти хочеш узнати!

Які почуття гуманоїди мають?!

…Зморився уже соловей нам співати, 

В небеснім шатрі вже і зорі згасають, 

А ти все, що в нас є порівнюєш з ними

І кажеш: «Не хочеться й трошечки спати» –

Керуєшся, ніби з небес позивними, 

Щоб краще земне й неземне розпізнати!


ВЕСНА ЛЮБОВІ

Немов весна, любов приходить

І, ніби Сонце, в душу світить, 

Любов, як снігу талі води, 

Попасти в русло долі мітить!

…Прийшла до нас весна любові

І, ніби Сонце, в душу світить, 

І тале почуття, мов повінь, 

Впливти у русло хоті мітить!


САДУ СЕРЕЖКИ

Між вишнями теплий струмок протікає, 

Утворений дощиком майже липневим, –

Від спеки, втомившись, до річки тікає! …

…Стоїш і любуєшся садом вишневим:

Між листячком ягоди – саду сережки, 

Синички із гілки на гілку стрибають…

На платті твоєму – вишневі мережки!

Я в наших стосунках про тебе лиш дбаю, 

На тебе, красуню, покладено око –

Сприймаю, як долі надійну чаклунку!

…Стоїш ти, мов вишенька червонощока, 

Чекаєш, мов Сонця, мого поцілунку!


ОБРАЗ ЛЮБОВІ

Тебе відчуваю, як образ любові, лиш поруч –

Завжди уявляю незмінною в будь-яку пору…

Мої почуття із твоїми навіки злилися –

В коханні міцному, долаючи далі та висі!

Тебе я фіалкою бачу – духмяну, вродливу, 

І чую тебе, як весняного дощику зливу!

Кохана, ти в світі єдина така – незрівнянна!

Ти мудра і ніжна, ти завжди співуча й весняна!


УЯВА СНУ

Немов наяву, полетів я за хмари

І руки, мов крила, тебе обіймають

Вродливу, якою у мріях лиш марив, 

А сонний – тебе, мов насправді сприймаю!

Вродлива, розумна, поводишся значно…

В очах, мов два неба й два Сонця вмістилось, 

Цілуєш устами завзято і смачно, –

Неначе це правда, хоч… – це лиш приснилось!

О, лоно химеристих снів – загадкових!

Душа чом із тілом розстатися в змозі –

Літає ві сні, мов у чарах святкових, 

Аж доки від сну не прокинеться мозок?!


ДІАЛЕКТИКА СВІТУ

Ми в зорянім світі кохання зустрілись –

Дивилися в небо із скирти соломи, 

В душі почуття мерехтіли, мов зріли, 

Залишивши слід від солодкої втоми…

Згораючи, зірка розвіялась прахом –

У бездні космічній останки згубила!

Скінчилась її траєкторія крахом –

Її діалектика світу убила!

В матерії іншій вона відродилась, 

Щоб знову на новій орбіті ясніти…

…Падіння зорі нам побачить судилось, 

Щоб, мов на орбіті – в коханні згоріти!


МОВ СОН

Близь садка, де криниця стоїть, 

Там освідчення перше здійснилось –

Цілував я там очі твої

І гадав, що мені це приснилось!

У криниці, як в небі, зірки, 

Ти одну зачерпнула відром, 

Щоб до хати я ніс залюбки.

В нім, як в небі, плескалось ядро, 

Що в тобі поєднало весь світ!

Ти, неначе, мов зірка, летиш, 

А навколо пелюстковий цвіт

І ми тільки вдвох – серед світил!

А внизу, де криниця стоїть –

Нас вітає рідненьке село…

Так – це переконання мої, 

Що не сон це, а те – що було!

Близь садка, де криниця стоїть, 

Там освідчення перше здійснилось –

Цілував я там очі твої

І гадав, що мені це приснилось!


БІЛЯ КЛУМБИ

Ти мене біля клумби із квітів чекаєш, 

Про кохання пелюстками маків гадаєш –

У них бажану відповідь долі шукаєш, –

Із відрядження з болем мене виглядаєш…

…Червоніли пелюсточки макових губок, 

Як назустріч ти бігла з цілунком розлуки

І, всміхаючись, радісно, щиро і любо

Ти ускочила в дужі закохані руки!


ДОВІРА

Була у відрядженні з нашим знайомим, 

Ходила на пляж, в ресторані були, 

Була в кабінеті його, на прийомі, 

Всі дії твої – до зневіри вели!

Твоя красота всіх навколо вражала

І мріяли всі скуштувати, мов мед…

Свої почуття ти їм всім виражала –

Ходила на чашечку кави в намет…

…Хай навіть Земля поміняє орбіту

І Місяць – гуляка на Землю впаде –

Одначе тобі довіряю як світу, 

Який лиш незмінно планети веде!

09.05.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава вісім частина четверта.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 09.05.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава вісім.частина друга) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
22.06.2018 © Гречин Юрий / Вірш
Парасолька
22.06.2018 © Панін Олександр Миколайович / Ліричний вірш
Жінка в Ніжність Закохана
21.06.2018 © Серго Сокольник / Ліричний вірш
Золотом...
21.06.2018 © Олена Коленченко / Ліричний вірш
Ще - молода!
21.06.2018 © Панін Олександр Миколайович / Драматичний вірш
Студений Біль
Вірш
09.05.2018
Кодована Доля (Глава вісім. Частина п`ята.)
09.05.2018
Кодована Доля (Глава вісім. Частина третя)
09.05.2018
Кодована Доля (Гімн любові держави Кохання)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 8  Коментарів:
Тематика: Поезії, вірш,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
21.06.2018 © Суворий
Волинь та Галичина: полонізація прискореним темпом (травень 1938)
21.06.2018 © Суворий
Українці Польщі вимагають тих же прав, що й судетські німці (травень 1938)
20.06.2018 © Суворий
Зміниться польська політика проти українців (травень 1938)
20.06.2018 © Суворий
Справа української автономії в Польщі (квітень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
20.08.2011 © Микола Чат
26.09.2011 © Колядко Оксана Валеріївна
11.05.2014 © Оля Стасюк
03.07.2013 © Бойчук Роман
20.06.2018 © Тетяна Чорновіл
21.06.2018 © Олена Коленченко
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди