Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.05.2018 19:16Вірш
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава сім. Частина п`ята.

Гімн любові держави Кохання

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 09.05.2018 / 45990

Внучці Каті Конограй

ДУШІ БУРЕВІЙ

Втомилась уже буревію рука

Святковим сніжком, мов зерном, посівати.

Сховався в заметах морозний оскал –

Не треба і руки в пальчатки ховати!

Тебе в день народження стріла зима

І щедро різдвяними днями вітала, 

В душі, мов горів, твій любовний роман –

Від нього зима аж теплішою стала!

При зустрічі з милим, мов грів буревій, 

Тепло із душі перейшло у твій погляд, 

Сніжинки, мов срібло, на кінчиках вій, 

Мов променем, слали йому твій світогляд!

…Стемніло. Над вами мороз, мов завис, 

Лиш гріє душі буревій почуттями, 

Якими, немов зачаровані ви –

Бо вже закохалися вдвох до безтями!


МЕТЕЛИК КОХАННЯ

Мов метелик мого кохання, 

Вже на квітку любові сів, 

І настало в душі страждання, 

А на серці почався спів, 

Бо душа в почуттях зомліла –

Аж на серці пісенно стало!

Ти медовим чуттям леліла

І душа в їх тонах розтала…

…Так метелик мого кохання, 

Мов на квітку любові сів, 

І прийшли: до душі – страждання, 

А до серця – любові спів!


Лисенко Каті та Віталіку

ОРБІТА ЛЮБОВІ

Проходять дні, минають ночі, 

Лише постійно Сонце світить –

Свою любов шле в карі очі

З його незмінної орбіти!

Що мов з душі взяла початок

І в серці почуттями лине, 

Щоб дзвоном вірності звучати, 

Нести любові все первинне.

Яке б у помислах вселялось, 

Добра і щирості давало, 

На поклик серця вмить з’являлось

Й на мудрі вчинки спонукало:

Первинні – в пристрасті кохання, –

Чарівні й ніжні до безтями!

Потрібні – в діях спілкування, –

Завжди доведені до тями!

Минає все, що є побічне, 

Проте кохання не минає, 

Бо з ним любов, мов Сонце, вічна –

Свою орбіту не міняє!


ЛЮБОВ’Ю ВБИТА

Кохання у нас – соловейкові трелі, 

Про це соловей у гаю нам щебече…

Любов’ю своєю коханий підстрелив, –

Приємно – отямилась тільки під вечір!

На небі всі зорі погасли під ранок…

Лежу на траві я коханням обвита, 

В обіймах – любові бажаний підранок!

Ця доля щаслива – любов’ю я вбита!


ПРИЧАЛ ВІЧНОСТІ

У вічності мить – це віночок вінчальний!

Ти оділа його на весіллі…

У тебе і радість була, і печалі, 

Нас стрічали і хлібом, і сіллю, 

Нас зорі – узорами срібла вітали, 

Небеса – глибиною шуміли!

А наше кохання вершини дістало –

Мить у вічність попасти зуміла!

У вічності мить – це віночок лавровий!

Мудрість – славу твою повінчала

І шлях у майбутнє стелився багровий –

Вічність стала для миті причалом!

У вічності мить – це вінок паперовий!

Слава – мудрість твою повінчала, 

Де мрійним безсмертям сурмив шлях тавровий –

Мить для вічності стала причалом!

…У вічності мить – це віночок вінчальний!

Ти оділа його на весіллі…

У тебе і радість була, і печалі –

Нас стрічали і хлібом, і сіллю!


ДОЩ ПОЧУТТЯ

О, сльози дівочі – ранкова роса!

Ви музика серця, ви струни душевні, 

Розплетена любим шовкова коса –

В обіймах проведені ночі буремні!

О, сльози дівочі – ви дощ почуття, 

Ви перше кохання – дзвінке, як струмочок!

Ви в долі щасливі – секрети життя, –

Любові – загадка, кохання – замочок!


ГАЗЕТНИЙ КОРАБЛИК

Для освідчення доля нам вибрала море:

Корабель мій стояв близь твого на причалі –

Закохалися ми до нестями! Та скоро

Корабель твій і мій від причалу відчалив!

Я відтоді в розлуці сумую без тебе

І щоденно на березі річки скучаю.

Посилаю газетний кораблик від себе, 

Щоб любов він мою до твоєї причалив!

А на морі штормить – мій кораблик хитає, –

До твого корабля він причалить не може, 

А душевний прибій щохвилини зростає, –

Хто ж скоріше зустрітися нам допоможе!?

Я б до тебе на зустріч летіла, мов чайка, 

Та ти пишеш в листі, що зустрінемось скоро…

І з тих пір я на березі річки стрічаю, –

Мій газетний кораблик пускаю до моря…


ВІДПОВІДЬ

В Молочного Шляху ти хочеш узнати:

Коли, як і звідки з’явилися зорі –

Чи можна на кожній любов розпізнати, 

Чи душі живої істоти прозорі?

Тебе закликає любов загадкова

І ти, перевтілившись в зіроньку, хочеш

Спитати, чи й справді любов там казкова?...

…Й коли появилась йому ти на очі –

Тоді відповів Шлях Молочний щомиті:

«У далеч ведуть до кохання любові алеї…

На те лиш існує любов у цім світі, 

Щоб явність зробити із казки про неї!».


СПОГАДИ

Знов спогади акулою життя

З чарунків пам’яті, її глибин, спливають –

І яв’ю починається минуле

Затиснуте у щелепах буття:

Шторми на хвилях сьогодення біль гойдають, 

Неначе ми з цим болем вдвох заснули.

Ти, вирвавшись із цього сну, встаєш

І щойно пестиш незабутнім ніжну душу, 

Торкнувшись так мене, як ти хотіла!

Наснаги почуттям моїм даєш, 

І я бадьорий вже! Проснутися теж мушу, 

Бо хочу доторкнутися до тіла…

… Ось, спогади акулою життя, 

На фоні втрати, непомітно вже вщухають.

Душевний штиль від ока теж не скрити, 

Як втомлені колишні почуття

Незримим смутком на дно пам’яті лягають, 

Щоб в спогадах знов на яву повторитись!


ЛЮБОВІ КАЗНА

Непідступне ще серце твоє – на замку й без ключа!

У тенета його не ввійти і не вийти із них

І мої почуття від обіди в душі верещать –

Бо усе ти забрала з моєї любові казни:

Синь своїх василькових очей і трояндовість уст;

Сивиною припудрені скроні ледь-ледь;

Свій стан тополиний; із ніжними персами бюст…

Ти свій образ забрала – у мене забрала б лиш смерть!

І коли я спитав : «Ти навіщо забрала любов»?!

Ти сказала: «Це жарти – надалі, мій любий, щоб знав –

Це був поклик любові – шпари запірної зов!»…

…Наповнялась тобою моєї любові казна!


РУСЛО НАДІЇ

Я близь річки у мріях кохану шукаю, 

I розлука нудьгою наповнює роздум –

В лабіринтах чарунків у мозку блукаю, 

Вже на тебе чекати втомився мій розум.

Я щоденно в уяві лиш марив тобою, 

Жду твого поцiлунка iз русла надії

I мої почуття то пірнають журбою, 

То зринають китом у любовній події.

Я веслую в алмазному човнику вiри –

До твоєї душi берегів підпливаю!

Ти, мов кличеш душевними струнами ліри, 

Що далеко від мене для мене співають…

Та ось, вітер брижі вже iз плеса зриває, 

Ти до мене пливеш, мов на райдужній хвилі!

І для мене – я бачу, так завжди буває, 

Ти весь свiт помiстила у посмішці милiй!


ЗАГАДКОВІ СЛОВА

Любов і кохання – слова загадкові, –

Невже закодовані космосом вічним?!

Слова ці у душах – романтики повість, 

Чи може в бутті ви лише є магічні –

Чаруєте душі за так – несвідомо?!

А може ви є та проста випадковість

Й про вашу діяльність іще невідомо, 

Чи ви є написана космосом повість, 

Що наші тіла розважа почуттями?!…

Та хто ж розшифрує нам слів цих загадку, 

Її доведе у суспільстві до тями, 

Щоб тайна любові – відкрилась нащадку?!


ДЖЕРЕЛА ЕМОЦІЙ

Мене не шукай в інтернетській мережі, 

Мене зустрічай на раптовій зупинці, 

Віддай, що скарбниці душі лиш належить, 

Й не взявши мого, не лишай на одинці!

Незгасна любов, як небесні світила, 

Тебе поведе на вершини життєві, 

Щоб завжди тобі у коханні щастило, 

Щоб мрійне бажання збувалось миттєво!

Зустрівшись, любові віддай, що належить –

Із першого погляду хай верховодить!

Любов не шукай в інтернетській мережі –

Вона наяву підсвідомо приходить –

На вчинки найліпші завжди спонукає!

…Джерела емоцій тобі подарую –

Із них благодійність моя витікає

І щире кохання фонтаном вирує!


МИ ХОЧЕМО

Я – дощ Землі, а ти – з хмарин краплинка неба, 

Ти – у траві роса, я – промінь, що із неї.

Ми щастя хочемо для всіх не лиш для себе, –

На крилах почуття літати над Землею!

Я – клен кохання, ти – немов любові вишня!

Ти – квітка серця, я – душі палкий калачик, 

Ми прагнемо, щоб нам назустріч щастя вийшло

І наші почуття були, як кров гарячі!

Я – грім любові, ти – мов блискавка кохання, 

Ти – зірка серця, я – немов душі Ярило.

У нас на двох одне святіш святих бажання, –

Щоб нас у космос підняли любові крила!


ЗАКОХАЛАСЬ ДОЯРОЧКА

Край села, де червона калина росте

І летять коропи, мов стрижі, над ставком, 

Де корівник стоїть і вдивляється в степ, 

Закохалась доярочка – кров з молоком!

Він лиш з клубу додому її проведе, 

На роботі милується ним лиш тайком –

Не відірве очей лиш, спілкуючись, вдень, 

Як в перерву його пригоща молоком!

Він лише толерантно її привіта…

…Мов журба, молоко б’є в цеберку цівком, 

А його толерантність лиш сум нагніта…

І колись, як зустрілись вони під бузком –

У коханні освідчилась вперше вона…

…Кароока, вродлива, мов кров з молоком, 

Поверталась додому із ним – мов одна, 

Бо коханого серце було під замком!


НЕКТАР ЛЮБОВІ

Близь ставка, де криниця дитинства стоїть, 

Там освідчення першого мрійне вино

Ми пили! Цілував я там руки твої

І, гадав, що це все, мов приснилось воно!

На устах, мов сріблить медоносна роса, 

Від проміння душевного – в серці вогонь!

Розплелася в обіймах невинна коса

І хмеліла душа від пізнання твого!

Нам стелилася в ноги росиста трава, 

Ти у наших стосунках, мов квітка свята!

Нам криниця дала найсмачніші права –

Куштувати в коханні любові нектар!


ПОРТРЕТ З НАТУРИ

Душа, як пташинка безкрила

Увись не злітає без тебе, 

Мене ти любов’ю скорила, 

Без тебе аж серденько терпне!

Очей мальовничих магніти

До тебе мене притягають, 

Твій голос із уст, як з трембіти, 

В якій солов’ї, мов співають!

Полонять трояндові губи –

Смачніші бджолиного меду!

Яка ж ти, красунечко, люба

З ходою модельної леді!

На рам’ях рубінові коси…

Веселкою в небо звелася!

Кохання твоє стоголосе!

У кого такою вдалася?!


ПІД СОНЦЕМ ЛЮБОВІ

Любов, як і саджанці, глибше коріння пускає…

І виросте з неї щасливий кохання садочок, 

В якому ти квітами долі своєї засяєш!

Порадують феями-внуками донька й синочок..

Я буду в садочку – не Місяць, але променитись, 

Ти будеш у ньому – не річка, а паводком станеш, 

Щоб потім в ранковій росі знов красою з’явитись!

Ти пружним корінням емоцій в кохання вростаєш –

Під Сонцем любові твоєї ми стали щасливі, –

Кохання, як саджанці в землю, у душах врослося!

І ним почуття напилося бальзамної зливи –

Любов – нас з’єднала, кохання – корінням сплелося!


ДЗЕРКАЛО

В джерельній воді, мов у дзеркалі, – лиця, 

Ми їх розглядали частенько з тобою, 

Бо близько від хати стояла криниця

Й по воду ми часто ходили обоє…

Та якось зустрілися біля криниці, 

Ти воду в цеберку собі набирала, 

Напився я з неї твоєї водиці

Заради того, щоб моєю ти стала!

З тих пір ми у дзеркало дивимось в хаті

І топчем дорогу до долі-криниці –

Приходим до неї мрійливо-крилаті

Заради кохання напитись водиці!

О, дзеркало, – чиста водиця криниці!

Без тебе не бачим себе, а це значить –

Як би не магічно-джерельна водиця

Я й досі б кохану мабуть не побачив!


ДУШІ НЕ ТОРКАЄТЬСЯ ОСІНЬ

Прийшов на подвір’я вже жовтень плаксивий, 

Ще листя висить – пожовтіло лиш тілом…

Жовтіє і наше волоссячко сиве, 

І тіло так само, як лист, пожовтіло.

І тільки кохання ще квітне і досі –

Ніколи душі не торкається осінь:

Любов’ю закохано дивимось в очі, 

Уважно пильнуєм в бутті друг за другом –

В обіймах іще почуття нас лоскоче…

…Любов ще – як Сонце у небі над пругом!


НІБІРОВСЬКА* ЛЮБОВ

На Землю давно прилітали прибульці з Нібіру** –

Вони клонували Людину – подібну до себе…

Жили по три тисячі з гаком літ і – відлітали.

Була з анунаками*** жінка одна лиш, мов ліра, –

На всіх вистачало її хитромудрої кеби –

Так після них матріархат на Землі став з літами!

Була у прибульців любов – нам вона невідома, 

Але, що була в них любов сумніватись не треба –

Бо бути істота жива без любові не може.

Любов, як буран несподівана, і – підсвідома!

Як квітці дощ – жінці отак чоловіча потреба!

Любов розквітала, – влюблявся клонований кожен –

Без блискавки й грому нема, – як людей без любові

І поки не прийде вона – доведеться скорбіти!

Любов почуттями у душу попасти лиш мітить, 

Бо тільки любов у житті лиш керує судьбою!

Як Сонце галактиці світить з орбіти –

Живому – любов так незгасно із космосу світить!

*Нібіровська – на планеті Нібіру.

**Нібіру – планета, яка через кожні три тисячі шістсот років заходить в нашу сонячну систему.

***Анунаки – назва прибульців з планети Нібіру, які жили на Землі по три тисячі шістсот років кожен.


МАРСІЯНСЬКА ЛЮБОВ

Чи й на Марсі любов загадкова була, 

Чи людина Землі і на Марсі жила?

І який відбувався життєвий процес?

Піраміди та Сфінкс – пам’ятають про це!

Чи співали і там про любов солов’ї?

Чи росли, як у нас, ялинкові гаї?

Чи трояни, ромашки і маки цвіли?

Чи сади яблуневі й вишневі росли?

Відповів лиш вітрець, що це все там було –

Та із часом на Землю, – до нас відгуло!

Що уста марсіянки і перси, – як слід, 

Як цілує – навколо розтане весь лід!

І сказала, як свідок, Ранкова Зоря, 

Що в коханні вони, як той порох – горять!

Що любов їх лишила у космосі плід –

В нім проклала вона міжпланетний свій слід!


РОКИ – КОХАННЯ РЯДОЧКИ

Роки – це кохання рядочки в душі натерпілій.

Ми їх перечитуєм кожного дня де попало –

У них до цих пір майорять почуття переспілі, 

Про них ще запишуть нащадки на пам’ять в анналах!

В них – письма читаємо, хоч на зубок ми їх знаєм, 

В них – ліс без кохання на гілку любові зміняли, 

В них – чую, як свариш мене, як тебе – за щось лаю, 

В них – бачимо предків, – їх фото уже полиняло.

Роки – це рядочки… їх в душах читаєм обоє –

В них – буря кохання, яка ще і досі гойдає

Проміняний ліс і первинну ту гілку любові!

Роки – це кохання! Без нього – людини немає!


БОГИНЯ

Ти – колос пшеничного поля, 

Ти – райського саду, мов вишня!

У тебе козацька є воля –

Із степу богинею вийшла!

Ти линеш в мандруючих водах:

На випасах бачиш скотину, 

І чуєш гудки на заводах

І пісеньку півня на тині!

Ти сяєш мені діамантом –

Моя ти опора й надія!

З тобою я чуюся франтом, 

Ти – квітка, що Сонцем леліє .

З тобою коли розмовляю –

Душа завмирає у щемі!

У храмі себе уявляю, 

Тебе позначаю в Едемі!

Коли я дивлюся на тебе –

Душею твій образ я бачу

І в нашім коханні для себе

Тебе, як Богиню, я значу!


ЖИТТЯ ЗАКОДОВАНИЙ ПОКЛИК

Ми завжди в любові – в ядрі центробіжного кола, 

Мов Сонечко, вранці зійшли на закоханім прузі!

У нашій любові нам шлюб став, мов розуму – школа, –

Всі сумніви долі спливли, як вода в центрифузі!

Нас вдвох об’єднало у долі любові тяжіння, 

Пішов у щасливих серцях, мов грім – блискавки оклик, 

У душі яскраві прийшло почуттями мужніння –

Це визрів у генах життям закодований поклик!


РАНА

Любов’ю твоєю себе я поранив…

Спочатку цілунком – троянди устами

Мені невигойну зробила ти рану!

А потім – серцеву, – люблю до безтями, 

Бо душу любов’ю прострелили очі!

Я витерплю все у житті, що накоїв, 

Але одного у коханні я хочу, 

Щоб рану оцю і сам час не загоїв!


НІЧНИЙ ЛІКАР

Нас вечір стрічав, а Ранкова Зоря проводжала…

Заснула, втомившись, ти в мене на грудях аж вранці, 

Проснувшись, з цілунком моїм ти в обіймах лежала –

Сіяли серця, як світанок, в душевному танці!...

Коли ми ходили купатися вранці на річку, 

Там Місяць, як лікар нічний, нас обстежив із неба, 

Поставив діагноз: «Хвороба – сказав він в них вічна –

Кохання… І їх лікувати немає потреби!».


ІЛЮЗІЇ СУМНІВУ

Ілюзії сніг відскрипів у щасливих серцях

І сумнів на скроні не ліг, як той білий туман…

У наших серцях йде весна – і нема їй кінця, –

Відчули серця, що то був лиш солодкий обман!

В коханні у нас почуття найтепліші були, –

Бо наша любов, мов заглибилась в надра душі…

…Давно вже ті сумніви наші з життя відгули –

Лиш факт цей я теплою хвилею влив у вірші!



ПІДКОВА ЩАСТЯ

Влюбились давно, а неначе недавно…

Та зустріч, що сталася – не випадкова, –

Сам Бог розминутись в коханні не дав нам –

Поміг відшукати нам щастя підкову!

Кохання струмилось у тебе й у мене

І нас підіймало у щасті над хмари.

Були то літа незабутньо-знаменні, 

Бо ми покохались, як лебеді в парі!


ТВОЯ КРАСА

Красою глянули на мене щиро, мов фіалки, очі –

Пішов у серці враз красивий стук, мов каблучків дівочих!

Діалектичною красою з уст твоїх іде розмова –

Уста твої на вигляд – справжня медоносна щира мова!

Мій зір привабила миттєво персів красота молочна…

У справах навіть ти завжди красива є, бо дієш точно!

Мов водопад, твоя коса спадає вниз – красою лине

З краси плечей на ніжну спину – мов пливе в святій долині!

Твоє волосся запашне, – мов квітів аромати з поля…

…Тебе завжди у світі цім веде любов – красива доля!


ТАЙНА ЛЮБОВІ

Не ради того ми існуєм, що наша любов не згорає, 

А ради того, що любов лиш відомі їй тайни ховає

У наших серцях, бо ці тайни – це наша любові дорога, –

В якій і ромашкові очі, і рум’янець ланіт, і наш спогад.

І наше буття, що в коханні лиш грає, мов скрипка, 

І те почуття, що існує у душах, як тайни іскринка…

Тому і життя на незгаснім вогні у любові триває, 

А ми, із тобою – у тайні любові приємно згораєм!


В ОСЕЛІ

З тобою, кохана, нас душі навіки зріднили!

Шовкова коса – ледь темніша смолистої ночі…

Твої, мов коричневі, очі мене полонили, 

А перси у тебе, мов з мармуру різьблені зодчим!

Печалі плакучої сміх та ще радості смуток –

Це наше усе і воно у любові, мов злиток!

Від радого сміху – в душі лиш сердечний прибуток, 

Від сміху плакучого –в серці душевний лиш збиток!

В оселі живуть дві душі ідентично ментальні, 

Тісна для чужих ця оселя, для друзів – простора, –

І завжди звучать в ній ідеї буттєво-загальні, 

Бо сяєш ти – світобудови краса неозора!


ДЯТЕЛ

Є свій в любові дятел – має серця стуки, –

Римує ритм закоханих сердець, зайшовши в душу –

Доносяться зіркам його мелодій звуки, –

І він їх скрізь озвучує – і на воді й на суші!

Розсипав вечір в небі, мов жаринки, зорі…

З-під брів’я, наче скибок, звівши в небо очі, 

Вела рахунок їх – вони, мов хвилі в морі –

Збивали зір. Та й нащо? Хай рахують ночі!

Ти краще порахуй, як серце в грудях б’ється –

Візьми за руку, – пульс нащупай ніжно, ніжно.

Він наче дятла стук – любов’ю віддається!

Вона, мов санітар, лікує наші душі втішно, …

Щоб кров кохання стукала в серцях гарячих, –

Зроби цілунків безліч – хай душа вирує!

Та жаром уст зроби цілунки – зірки ярче

І хай любові дятел в пульсі їх рахує!


ВЗЯТИ ЗОРОМ

Ранок білим голубом дня воркоче, 

Сонце дзьобом променя п’є росу…

Я спросоння очі протер охоче, 

Щоб пізнати голу твою красу:

Взяти зором персів тугих початок, 

В руки спраги — постаті ніжний стан, 

Щоб у млості м’язи жаги качати, 

Доки шал розтає в твоїх устах!


ВІН ЇЙ СПІВАВ…

На концерт позлітались дівчата, мов птахи в гаю!...

Лиш одній він співав – був на сьомому небі, – в раю!

Бо одна з них була, що запала у в очі його, –

Та вона не відчула його задушевний вогонь!

Цей відомий соліст – соловей лиш дівочих сердець…

На підставі пісень – підкоряв залюбки не одну, 

Зачепивши своєю красою любові струну…

Та щось їй не сподобався пісні знайомий кінець!

Підійшов він опісля до неї, хоч був не один –

Говорив щось про себе, про неї питав!...

Розійшлися вже всі – лиш його не змикались уста, 

Та вона ні гу-гу, мов устами набрала води!

І чим ближче душею і серцем її пізнавав, –

Тим все далі і далі від нього ця птаха була!

Бо пробила сердечко зухвала любові стріла, 

Лиш не тій, для якої, немов соловейко, співав!...

І коли зрозумів, що цей раз він попав не на ту, 

І вмить руку його відпустила безчельна рука, 

Натякнувши зненацька йому на вінчальну фату…

…Він не знав, що й вона, як і він, у коханні така.


КРИЛА

Уже журавлі в піднебессі вечірнім курличуть, 

В польоті свій голос осінній для нас залишають…

Неначе у космос – в дорогу далеку нас кличуть, 

Любов’ю своєю нас грішних, неначе втішають!

Що з ними у нашім коханні нам буде тепліше, 

Хоч зиму вони у коханні своєму й не знали, 

Бо їхнє кохання ніж наше ніжніше й світліше, –

І в зраді любовній ніколи вони й не бували!

Як в небі, і так на землі їм не страшно ходити, –

Бо доля дала їм життя і безкриле й крилате

І теж до безтями, як люди, уміти любити.

Як в небі, у їхнім коханні безкрило буяти, 

То так, на Землі і людині літати на крилах!

Та все ж журавлем у житті не хотів би я стати, 

Бо справжня любов не буває ніколи безкрила –

В уяві у ній журавлями нам можна літати!


МИЛУЮСЯ ТОБОЮ

Мов тятиви дуга, зігнулись чорні – чорні брови

І ніжно сяють на чолі дівочою красою.

І погляд віч твоїх ласкавий ледь і ледь суворий…

І я милуюся твоєю довгою косою!

Ти в тятиву – немов все почуття своє стягнула…

Мо’, хочеш в мене випустить любові гострі стріли?!

До мене підійшовши, мов коханням, ти війнула, –

Мо’, хочеш, щоб і ми у біострумах знов зустрілись?!

Щасливий я, що для твого кохання став мішенню…

Та й сам тобі у серце влучно шлю стрілу кохання, 

Щоб в нас розквітло почуття осонцено – душевне

І – спалахнуло враз, немов трояндове світання!


ВИРОК

Цілунком бажала ти спрагу любові втомити, 

Не міг я чомусь ще жаданого взяти сюрпризу –

Бажання своє у твоєму цілунку втопити, –

Мо’, був від капризів твоїх теж у комі капризу?!

І знов твої почуття забурлили в тривозі –

Мого поцілунку бажаєш – не в силі терпіти!

Тяжіння твоє – це кохання в дорозі, 

Тяжіння моє, мов зводить з дороги – з орбіти!

Вмить серце любов’ю мені присудило твій вирок:

Надалі, за будь що, в коханні появлені збої

Мене від всієї душі, не жаліючи, щиро, 

Навік посадити в магічну світлицю любові!


ДЖЕРЕЛО ЛЮБОВІ

Ми воду джерельну п’ємо вечорами з криниці…

У ній, як на небі, рахуємо втоплені зорі, 

У срібній воді відбиваються милі зіниці –

Обличчя дівочого ніжні й вродливі узори!

Дивлюся на тебе – в тобі, як в криниці, я бачу –

Із тебе в світ білий любов, як вода, фонтанує!

А ти, мов зорієш рубіновим блиском – це значить, 

Що ти, мов криниця любові, в цім світі існуєш!

Тому я постійно в коханні лиш марю тобою –

Смакую водою любові з криниці твоєї, –

Бо ти напуваєш живою водою – любов’ю, 

Бо ти – джерело невичерпне любові моєї!


ЛЮБОВ НЕ РОЗМІННА МОНЕТА

Як Шляху Молочного далеч, у космос прямує –

Моє почуття, так з любов’ю твоєю крокує!

Бо серце твоє і моє – мов одно вже ритмує, 

Бо ми, як голубка і голуб, в коханні воркуєм!

Жартуючи, кажеш, що ти бідна і сива, 

Он дівчина інша багата і надто красива…

Та ні, щоб із раю любові та в пекло тікати!

Але ж від багатства мені найдорожча й така ти!

Моє почуття – не розмінна в коханні монета, –

Як вітер від Сонця, – воно у мені не линяє!

Хай навіть впаде із орбіти і наша планета –

На цінне багатство я нашу любов не зміняю!


МАЛЬОВНИЧЕ МАСТИЛО

Малює художник тематику вічну –

На плечах – в обіймах, мов сплетені руки!

Кладе на уста він, мов фарбу магічну –

В них чути троянди розкритої звуки!

Кладе він веселкою колір на щоки, 

А очі він сяєвом неба фарбує, 

Заливши у них синєву поволоки!

А брови він кольором ночі карбує!

Дивився і я, як малює художник

І бачив: її усміхалися очі, 

Цілунок в устах – був живому тотожний, 

На плечах, вже рухались руки дівочі!

О, фарби митця – загадкові мастила?!

Не встиг він закінчити образ малюнку –

Ця пара зійшла з полотна і застигла –

Злилася у першім медовім цілунку!


ЯК ДИМ

Вже розвіялись ніби як дим, почуття, 

Бо затух ледь з’явившись вогонь у душі

І над вами постало холодне буття, 

Бо спочатку знайомства були, мов чужі!

Як тобою, так ним – це загублений сон…

Ти одна, мов билинка в степу, й він – один, –

Бо не билися ваші серця в унісон, 

Не пили ви любові живої води!

Бо між вами і доля лягла, мов ріка –

Друг для друга ви наче загадка були, 

Бо та зустріч для вас, мов би правда гірка –

Ви в такому коханні, як дим, відпливли!


МЕТЕЛИЦЯ

Стою я, неначе ялинка, в ялиновім гаї –

Метелиця рану душі холодить і бинтує…

Однак я надіюсь – стою і на нього чекаю!

Та серце чому-то лиш проти – неначе страйкує.

Вже змерзла. Темніє і хуга сильніш завиває…

Вслухаюсь в мелодію лісу – його в ній не чую.

Соловей, що нам пісню співав – не співає…

Лиш голки пожухлі злітають – розлуку віщують!...

…Я вже не ялинка в ялиновім гаю, 

І серце моє вгомонилось. Душа – не бунтує!

Лиш в спогадах й досі в тім лісі на нього чекаю –

Ту рану любові метелиця й досі бинтує!


НУЖДА

Мені ти потрібна, як кисень легеням!

Без тебе душа – задихатися стане, 

Зачахне – як світом невизнаний геній, 

Без тебе любов за живе аж дістане!

Ти кажеш: «любов’ю з моєю ти рівен»…

Ти – любий, тюльпан мій. Твоя я – мімоза…

…Мені ти у нашім коханні потрібен –

Як Сонцю орбіта, як серцю – глюкоза!


ЧОРНИЙ ПАР

Мов чорний пар, очі – мене назавжди полонили…

Твої перламутрові щоки – мов Сонце, у росах

Мене наяву чарували – раніше лиш снились!

Ти зір мій, мов квітку, вплітала в каштанові коси

Коли за село ми ішли, як уже вечоріло!

Нас чорний пар, ніби на наше обручення, кличе, 

Нас квіти вітали і зорі вітанням у небі зоріли –

Ми ніби дивилися нашій любові в обличчя!

Й сказав чорний пар, що чекає на зерна любові, 

Яке із селянських дівчат ти одна лиш посієш, 

Бо ми лиш орали це поле з тобою…

…І зійде зерно – ти любов’ю над степом засяєш!


МОВЧУН

Я, мов невинності бліда спокуса, 

Бо завжди при розмовах — мовчун…

До балакучості вертає муза, 

Як у мріях до тебе лечу:

Весь паленію почуттям кохання, 

Ним обличчя горить, мов вогонь…

Що ж це за паливо – душі бажання, 

Чи мо’, в трепеті серденька гонг?!

09.05.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава вісім. частина шоста.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 09.05.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава вісім частина четверта.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
19.07.2018 © Ем Скитаній / Вірш
У місті свят...
19.07.2018 © Зав`ялова Валентина / Любовний вірш
Ліхтарик
19.07.2018 © Тетяна Чорновіл / Драматичний вірш
Де лиш природі віра
18.07.2018 © Панін Олександр Миколайович / Жартівливий вірш
Врятувати рядового Мишеня
18.07.2018 © Ем Скитаній / Вірш
В лунах зорі
Кодована Доля. Глава 7.
09.05.2018
Кодована Доля (Гімн любові держави Кохання)
09.05.2018
Кодована Доля (Глава сім. Частина третя)
09.05.2018
Кодована Доля (Глава сім. Частина п`ята.)
09.05.2018
Кодована Доля (Глава сім. Частина сьома.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 14  Коментарів:
Тематика: Поезії, вірш,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.07.2018 © Суворий
Лист митропол. Шептицького про переслідування православних українців польським урядом (липень 1938)
18.07.2018 © Суворий
Судетська криза: Німеччина розпочала мобілізацію військ (серпень 1938)
17.07.2018 © Суворий
Перші економічні наслідки антисемітизму в Судетах (серпень 1938)
16.07.2018 © Суворий
Німецька загроза продовжує нависати над Чехословаччиною (липень 1938)
15.07.2018 © Суворий
Ватикан: папа Римський таврує расизм (липень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.09.2011 © Колядко Оксана Валеріївна
03.05.2011 © Наталі
08.02.2012 © Серж
28.09.2013 © ГАННА КОНАЗЮК
11.05.2014 © Оля Стасюк
03.04.2012 © Піщук Катерина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди