Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.05.2018 10:19Вірш
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава дев`ять. Частина друга.

На Олімпі буття

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 10.05.2018 / 46001

Ранок

Пелюстками хмари розкрилися в небі —

З них хоче блакиті напитись роса

І травам віддатись в зеленій потребі, 

Щоб був задоволений сіном косар…

Хмаринок пелюстки розвіялись в небі —

Засмагливо Сонце всміхнулось росі, 

І гідне проміння, мов півнячий гребінь, 

Торкнулося ранку в рум’яній красі!


Ялинка

Кладе ракета білу борозну

На голубому полі неба, 

Ялинка ж цілиться в голубизну, 

Мов наздогнати є потреба.

Броня в зелених голках маячить, 

Немов ракета — в лісі сяє…

Різниця в тому, що вона мовчить

Й вогню з-під стовбура немає!


ПОШУК РОДОВОДУ

Шукаю у своєму світі Світ, 

Заснований в душі моїх батьків, 

Що склали спадкоємний звіт, 

Який до родоводу, ніби шків,  

Намотує років нестримний плин, 

Що клав до казана ще хліб

Із борошна, яке молов той плин, 

Що край села стоїть, як вічний німб!


В ДЕНЬ СПАСА

Язиката хвиля пінно

Зализала берег моря, 

Накрапає дощ невинно

І промінить Сонце поряд.

Проштормила буря стигла, 

Журавлі над морем — клином, 

Як ті чайки в небі скиглять —

Так медовий Спас прилинув!


КУХОВАРКА

Мов із міді, в парах видавалось волосся, —

Як дивилася юність з очей куховарки…

Ще і небо зорею на світ не взялося, 

А вона просиналась, долаючи чвари, 

І мерщій до їдальні, щоб страви варити…

Там на неї чекали і овочі, й фрукти, 

Та кухарський набір, щоб ним чудо творити

На жаровнях вогненних. Потрібні лиш руки…

Сивина, як той пар, покриває волосся, —

Хоч душа молода — так судилося Долі…

Ще зорею і небо на світ не взялося, 

Як сіяє вона на кухоннім престолі!


ХОРОБРИЙ ЗАХИСТ

Від спонтанних емоцій нестримане зло

Несподівану бійку жіночу вчинило…

Не Дзю-до й Карате, а кулак-ремесло

На свій захист дівчисько в атаку пустило…

Приголомшились нерви у нападу зла, 

Що зненацька вчепилося в сніжне волосся…

Головним у цій бійці не сила була –

Перемогу сміливості взяти вдалося!


КОМБАЙНЕР

Немов шкоринка, шкіра загоріла, 

Як корж рудий, — в Зеніті Сонце висне.

Воді — і то! Не змити поту з тіла, 

Лиш жайвір спрагу співом тисне!

Та з ним комбайн стриже пшеницю в полі, —

Мов чуб рудий – Землі врожай стернає…

Хоч спека б’є жарою в тім’я Долі, 

Та фаху жнець почесніше не знає!


НОВОРІЧНА ЯЛИНКА

Існує в народі звичай простий:

Під ніч новорічну з подихом хвої

Ялинку з-під снігу в дім занести, 

Зварити узвар, куті золотої…

О, вістря зелене, голка лісів —

Живий з хлорофілу вічний годинник

Повторювач свят з прадавніх часів —

Оновлюй же світ і душу людини!


РЕГІТ БУРІ

Глибокий лежить крутояр під лісочком…

Здається, мов схожий на вовчого рота, 

Байрак потішався стосилим дубочком, 

Що виріс на схилі його, мов ворота, 

Які не пускають вітрів-перебіжчиків…

Та ось! Скаламутилось небо моквою, 

Аж жолуді-очі стають як в небіжчиків, —

Від бурі й деревам немає спокою;

Вже віття зненацька розхитує збурено, 

Мов вирвати хоче, як зуб, цього дуба…

І дивляться жолуді-очі обурено, 

А буря регоче, оскаливши зуби!


СТИХІЯ

Вирвало вітром, мов з ясен землі, 

Біля криниченьки явір —

Рваним корінням на землю він ліг, 

Сльози ж — сочилися в ямі…

Так обірвала стихія життя, 

Кров хлорофілу спинивши, 

Явір, мов кинув криницю буття, —

Соку її не відпивши!


ВЕСНЯНИЙ НАСТРІЙ

Із проталини снігу весна

Визирає рум’яною ряскою, —

Підкорилась її голизна

Синьоокому проліску з ласкою…

Розглядаю я їхню красу, 

Що ввижається сніжною казкою…

В мріях з лісу бажання несу, 

Щоб побути хоч трішечки ряскою!


ПОСЛУГИ СЛОВА

Із вітрин закликають слова —

Позначають продукції витвір…

Їх рекламною Доля бува, 

Мов кричать, пропонуючи вибір!

Так повсюди працюють слова, 

Заробляють хазяїну гроші…

Тож фінансова їх голова, 

Бо приносять прибутки хороші!


МОРЯК

Не стукіт колес під вагоном —

То серце коханого б’ється!

На кітелі зорі в погонах, 

І крабом кокарда здається…

Його почуття, як ті хвилі, 

Сягають душевного борту!

Позаду із чайками милі, 

Як символ пристебнутий, кортик —

Моряк на побачення їде, 

Бентежиться море за нього…

Вслід котиться хвиля на південь

І штилю бажає земного!


ДЗЬОБ ПРАВДИ

Точильник точить стовбуріння лісу, 

Йому болить, а він стоїть мовчазно.

Кора ховає гнів, мов під завісу, 

Лиш дятла дзьоб в біді рятує вчасно…

Мені ж болить, бо є брехні точильник, 

Що нищить совість в мозку під корою, 

Яка в суспільстві, як єдиний чинник, 

Що може дати проти нього зброю, —

Щоб Україна мала мудрість зодчу, 

Щоб шашіль зла в ній не точила волю…

Я над усе для неї — неньки хочу, 

Щоб правди дзьоб дятлив їй в стовбур Долі!


МОВ СОНЯЧНИЙ СХІД

Аж доки на світі існує родюча Земля, 

То доти людина під зіркою креслить свій шлях…

Орбіта її надзвичайно складна і проста:

До першого класу — вона вундеркіндом зроста!

А потім у душу її поселивсь педагог, 

Який у навчанні їй безліч надав допомог!

І врешті з’явивсь не букварний, а вчений народ —

В бутті й спілкуванні надійний, могутній оплот!

І кожному світить в житті своєрідна Зоря, 

Яка для всіх спільна й, мов Сонячний схід, з Букваря!


МОВ КІТ

Відсахнулось почуття омани, 

Пішла недовіра в колишнє –

Я позбавився цієї вади

І стала вбачатися правда

В заяложенім брехнею слові.

Й від цього – привид видива:

Вдоволеність, мов кіт, муркоче

І треться об ноги!


ШЛЯХ ПІЗНАННЯ

Де обрій мого народження?

Там хмарами спливали

Дитячі сни...

Пішов за ними

Свідомості шлях, 

Щоб в жагучу новизну

Увійти кряжем пізнання!


БІЙ ІНТЕЛЕКТІВ

На шаховім полі бою

Безмовне іде змагання:

Не слово в нім вісник думки, 

А думка є вісник слова, 

Яке надається шахам...

Вони розуміють мову

Мовчання гравців-шахістів

І, їх безсловесним хистом, 

Спрямовують розум в атаку

На бій інтелектів думки!


ТВОРЧА НАСОЛОДА

Повечоріли очі дня

І сон колише тіло, 

А на папері лиш мазня

У фарбах затверділа –

Зійшлись дві насолоди:

Одна малює сон щодня, 

А друга спить на фарбах, –

Без них обох я – розмазня...

Та ось, проснувся пензля фах, 

Геть щезла насолода сну, 

І творча насолода дня

Намалювала сон-весну!


ВЕДУЧИЙ

Мов річка, Шлях життя мого, веде в моє грядуще:

Де погляд із Багнета, погляд Правди — погляд Долі!

Де Шлях, відносно мене, — тільки мій в житті ведучий,  

Який веде у терен Праці, в лаври Слави й Волі, —

Веде бентежно, чемно, толерантно, навіть чинно!

Мені завжди щастить, хоч я в Бутті і не везучий

І доки Шлях мене веде в належну Даль невпинно, 

Я буду йти за ним, — бо він лише мого життя ведучий!

ВЕДОМИЙ

Мов річка, Шлях життя мого, веде у невідоме:

Де погляд із Багнета, погляд Правди — погляд Долі!

Де я, відносно Шляху, — є за ним лиш ним ведомий

І йду за ним у терен Праці, в лаври Слави й Волі — 

Іду бентежно, чемно, толерантно, навіть чинно!

Хоч не везучий я, — мені завжди щастить свідомо!

І доки Шлях мене веде в належну Даль невпинно —

Іду за ним, бо я в житті лиш ним за ним ведомий!


ЗАПОВІТ

Ти якраз в той день родився, сину, 

Як садив я вишню край дороги...

Хто б не йшов, на неї оком кине

І скуштує спілих ягід трохи...

Хай думки твої вишнево родять!

Наберись, як вишня, соку, сили, 

Плід життя свого віддай народу, —

Заповіт це мій для тебе, сину.


НА ДЕРЕВАХ МОВИ

Посадив я слово

На узліссі мрії, 

Щоб зрослось корінням

З науковим хистом, 

Щоб гілляста мова

Із буттєвих формул

В піднебессі мозку

Колихала думку

Про сліпе нейтрино, 

Що гаса крізь пастку, 

Про закон Ньютона, 

Що із яблунь вицвів...

Тож збирайте, вчені, 

Відкриття, мов фрукти, 

На деревах мови!


ВЕРШНИКИ СЛАВИ

Де кінноти мова

В галопі словеснім

Б’є копитом думки, 

Там спогад світає, –

Як козацька слава

Дніпро затопила, 

Щоб з глибин свободи

Уста січеславів

Доторкались волі, 

З конем розмовляли...

О, сідло уяви, 

Дай вершників слова!


МІНЯЙЛО

Ти, мов соняшник, 

Поміняв

Веснянкову засмагу обличчя

На пошерхлі зморшки, 

Рудий чуб –

На пожовкле сяйво лисини, 

Ти, взагалі, чомусь

Став міняти:

То клапан на серці, 

То ще щось інше...

І вже звик кагатувати

Усвідомленість

Свого перетворення, 

Щоб сконцентрувати його

У своїй надокучливій думці:

Згоден востаннє

Поміняти життя на смерть!


СКУЛЬПТОР

Спинивсь під деревом митець, 

Що всохло, все у зморшках часу...

Дупло в нім чорне і пусте, 

Мов без’язике, замовчало...

Ось в руки взяв він долото, 

І зазвучав весь стовбур срібно.

Він зайве обрубав, як зло, 

Лишаючи одне — потрібне!


У БІЛИХ ХАЛАТАХ

Ви є інженери процесу живого, 

Який відбувається в світлих палатах, 

В душі, — у якій поселилась тривога…

Ви є фахівцями природи живої, 

Що нас клонувала в своїм автоклаві, 

Вона — Берегиня, а ви — її воїн!

Їй честь віддаєм, Вас — лишаємо Славі, 

Що ставить діагноз суттєво й відверто:

У біосистемі живій, не в технічній, 

На рівні молекул, що мають безсмертя, 

На рівні клітин, генеруючих вічність!

Ви здібні процес розпізнати спочатку, 

Щоб визначить атом, хворобу ведучий, 

Й на нього накласти цілющу печатку, 

Щоб став пацієнт назавжди невмирущим!…

…Надіти халата — сприяння подія!

О, маги Життя, не заплямте халата, 

Завжди пам’ятайте, що в Ваших лиш діях

Звучатиме клятва із уст Гіппократа!


ЕКОНОМІСТ

Для нього цифра кожна —

Це доля твоя і моя.

І думати так не можна, 

Що цифри німими стоять...

Бо ж кожна цифра — задум, 

Дебати твої і мої.

Щоб цифру ту написати —

Зумій народити її!


РИМАМИ ДИХАННЯ

Підтакує годинник серця

Римами дихання

Моїй аритмічній ході, 

І стверджує мене, 

Як крихітку живу, 

Яка належить величі космосу

Та колесові часу, 

Що ободом долі котиться

Із гори життя від дня народження

До сьогодення, 

Яке викочую на гору свого існування.

Що стримує сходження

До підніжжя гори життя?

О, від цих парадоксів руху

Моє мідне волосся

Перетворюється на алюмінієве!

О, ПАЛИВО МРІЙ!

Немов реактивна тяга долонь

Вві сні підіймає думку пророче…

І мчить із сопла моїх мрій вогонь, 

Він хоче згоріти паливом творчим

В зіницях своїх небесних очей, 

Щоб бачити ними у дзеркалі ночі

Відбиток слідів безсонних ночей, 

Якими не раз розшукував зодчість...

О, паливо мрій моє голубе, 

Чи зможеш сягнути в гони космічні, 

Зійти із орбіти сну до небес, 

Щоб в долі моїй проснулася вічність!


ЗОРІ

Іскристу, іскристу орбіту

В обертах робить точило –

І падає зоряний вітер...

Мій учень вже зріє до вчителя:

І зірок від нього не скрити...

Тільки не тих, що бачив

На небі в дитинстві із скирти...

... Зорі, що працю відзначили...

... Як падає зірка на небі –

Кажуть померла людина.., 

...А він за верстатом у себе

Учнів навчає годинами...

І стало ознакою майже –

Цехом як іскри котились...

Людина не вмерла, а кажуть:

"В праці вона народилась"!


МОЇ ДУМИ

Україно моя чорноземна, 

Дніпро голубий і степи неозорі —

Мої думи про вас.

Та ще про дитину малу, 

Та ще про квітку, в траві росяній, 

І про небо чисте, долю щасливу —

Так мало

І так багато всього...


КРЕДО

Він, ніби скручений в спіраль, 

Волів розправитись на мить...

Застиг, мов рифовий корал —

Поки йому не наболить...

О часу дзиґа! Не втечеш, 

Сліпцю прозрілому підстав

Своє натруджене плече, 

Щоб він зійшов на п`єдестал!


ГОРДІСТЬ

Пригадую: колись з роботи

Я, робітник, ішов додому, 

І на лиці моїм в турботах

Лежала вечорова втома...

І раптом, не помітив звідки, 

Мені під ноги, ніби звістку, 

Вітрець газетний клаптик кинув.

Підняв, читаю — про дівчину:

Що з риштувань, здолавши віхолу.

Маленьке Сонце-радість вішала...

Як добре, що й про нас поети

Лишають згадку на планеті.

І вже з грудей щось ніжне рвалось, 

І втоми наче враз не стало.


ПОДОРОЖ В ОСІНЬ

За містом — емоцій рій, 

Розмови і сміх без кінця.

— Виходьте! — сказав водій, 

Зупинка остання ця...

Рюкзак на плечі повис, 

Під ноги трава ляга.

А поруч зелений лист

На вітрі зайчам стриба.

Здалося в цю мить мені:

Він з рідної гілки втік

Взнавати шляхи земні, 

Життя скуштувати сік.

Сьогодні і я такий.

(Цей день, наче древо зріс), 

Та шлях мій іще прудкий, 

Хоч в нього крутий заміс.

Все ж легко долати путь, 

Як в серці вогонь пала, 

Так, «долі не обминуть —

Пророчі твої слова...


БІЛЬ

Боліти, серце, перестань, 

Дай наболітися душі, 

І доки біль в ній нароста, 

Благаю, душу не зсуши, 

І дай добром їй наболіть, 

Дай наболіти всім святим —

Всім тим в житті, чого волів —

Тоді боліти мусиш ти!..


МУЗИКА

Хлопець співучу гітару узяв —

Застрибали акордами пальці:

Душу свою він мені відкривав, 

Що довірилась струнам-співальцям.

Слухав мелодію — щастя сестру —

І кохавсь, бо в музичному герці

Музика — це не вібрація струн, 

А вібрація розуму й серця!


НОВА ЛЕГЕНДА

На небо дивлячись, помітив

Іще небачене ніким:

На повнім Місяці в зеніті, 

На зло переказам старим, 

Не брата брат підняв на вилах, 

А ніжно батько підійма

Назустріч Сонцю свого сина, 

І радощам кінця нема.

Мов після довгої розлуки

(Так підіймають лиш дітей), 

Що падають у дужі руки, 

Щоб пригорнутись до грудей.

Кінець легенді братовбивства, 

Новій легенді час прийшов:

Міцніша вже любов синівська, 

Сильніша батьківська любов!


ПРОМІННЯ ТА СПИЦІ

В`яжуть промені, мов спиці, 

Листячко зелене.

В`яжуть спиці, що із криці, 

Рукавички нені.

Теплі будуть, бо зв`язала

Доня їх для мами.

Сонце в небі рахувало

Кожен вузлик з нами...

ІНТЕГРАЛ

Скоро у третю зміну —

Кличе край міста заграва.

Зварять чавун відмінний, 

Доки трійні інтеграли

Нам викладач розпише...

Тільки не можу досидіть —

Скоро розбудить тишу, 

Скличе гудок щосили...

Їду швидким трамваєм, 

Жде нас за містом заграва —

Наше життя безкрає

Пише складні інтеграли.


НАРОДЖЕННЯ

Мене поезія збудила

Десь, мабуть, перед ранком.

Благала: дай, поете, крила

І для душі — світанок.

Щоб я лебідкою летіла

У світ назустріч людям, 

Щоб приземлитись я зуміла

І серцем битись в грудях!..

Доні Наташі

ДОНЬКА

В Сухачівськім садку одне й те ж саме:

Звисають плоди з дерев ласкавих.

Ще в дитинстві про них питала маму, 

Чому не попросять у мене кави, 

Та не прийдуть – про них почути казку?!

А як мамою стала, хочеш дати

Ще й нам (взяту в плодів) доньчину ласку, 

І про сад ти ще більше хочеш знати, 

Бо на Дереві Роду – гілка наша ...

То ж налийся, мов брунька, соком

І весь час пам`ятай родинну чашу, 

І бач нас у садку дитячим оком!


ПРИНОСЯТЬ ЗІ СТЕПУ

Де в зелень пірнув дніпровий острів, 

Де котяться хвилі на скелі гострі, 

Де свято іскряться дніпровські роси, 

Вкраїни поет височить у бронзі...

Йому, мов серця, гомінливі квіти

Приносять зі степу дорослі й діти...

... Вшановує пам`ять суспільство нове

Тараса Шевченка вдячним словом!


РУКИ

Вони ще з дитинства

До Бога тяглися, 

Тяглись несвідомо, –

Як промінь до листя...

Тепер на просторах

Щодня зустрічають

Схід Сонця на щедрих

Плантаціях чаю...

... І тепло так кажуть, 

Що Сонцем чай пахне

І пахне руками, 

Що Сонцем пропахли!

10.05.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава дев`ять. частина третя.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 10.05.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава дев`ять. часимна перша.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.06.2018 © Анатолій Валевський / Пісня
Скрипаль
21.06.2018 © Анатолій Валевський / Дитячий вірш
Травень
20.06.2018 © Тетяна Чорновіл / Ліричний вірш
Край досвітнього сну
20.06.2018 © Ем Скитаній / Вірш
Не переймаюсь...
20.06.2018 © Панін Олександр Миколайович / Жартівливий вірш
Дерев’яний Братик
Вірш
10.05.2018
Кодована Доля (Глава дев`ять. Частина четверта.)
10.05.2018
Кодована Доля (Глава дев`ять. Частина друга.)
09.05.2018
Кодована Доля (Глава вісім. Частина сьома.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 9  Коментарів:
Тематика: Поезії, вірш,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
21.06.2018 © Суворий
Українці Польщі вимагають тих же прав, що й судетські німці (травень 1938)
20.06.2018 © Суворий
Зміниться польська політика проти українців (травень 1938)
20.06.2018 © Суворий
Справа української автономії в Польщі (квітень 1938)
19.06.2018 © Суворий
Чехословаччина в лабетах Москви (квітень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
20.08.2011 © Микола Чат
12.05.2012 © Тетяна Чорновіл
11.05.2014 © Оля Стасюк
03.04.2012 © Піщук Катерина
20.03.2013 © Антоніна Грицаюк
08.02.2012 © Серж
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди