Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.05.2018 11:36Вірш
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава дев`ять. Частина четверта.

На Олімпі буття

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 10.05.2018 / 46006

Петру Якимовичу Староконь

СОНЯХИ

Як були молоді – прихилялись до Сонця, 

Пускались в танок із вітром, 

Ніколи про старість не думали хлопці, 

Що десь вже блукає у світі.

Та осінь настала – зросли і змужніли, 

Схилилися голови низько...

їх думи – зернята тепер обважніли, 

Бо зиму вже чують близько...

Я взяв їх насіння, посмажив і злущив!

Воно і смачне і пахуче...

... Життя, що мені ти готуєш насущне?!, 

На долю мою невмирущу?!


ЩІЛИНА ЩАСТЯ

Хвища хиле хвою, 

Хмари хмурі –

Хаос...

Хваткий хлібороб

Хапко хазяйнує, 

Цікаво цінує церкву, 

Чепурний:

Чаює, 

Чаклує, 

Чоловік чільний, чемний, 

Черпає чесність –

Чудак...

... Шкода, шлях – шлейка:

Шпортаючись, шукає

Щілину щастя –

Ювелірну юність, –

Як я!


ПЛИН ЧАСУ

Заїхав у двір бульдозер:

Власність приватну зламати...

Коли зацвіли мімози, 

Стала в нас іншою хата:

У небо ростуть балкони, 

Зорі і Місяць висячий –

Ну, словом, життя законне...

... Тільки ще й досі я бачу

Маленькі будинки в місті

Поруч з гігантом поважним.

Невже це музейна рідкість?

Що архітектори скажуть?!


В АВТОБУСІ

Пасажири дрімають в автобусі

І сняться їм сни земні, 

А Земля провертається глобусом

У тихій нічній імлі...

Пасажири дрімають в автобусі, 

В обійми їх ніч взяла, 

А Земля повертається глобусом –

До міста, чи до села!

Де стрибають зайці із зайчатами, 

Чи край міста, чи край села, –

Їх дорога своя зустрічатиме, 

Що долю з колес взяла!


В ГОРАХ

А скеля, немов колиска.

Баюка луна зі мною, 

Небесна краса так близько –

Здається мені земною.

Немов голуби, хмарини

Сидять на моїй долоні, 

І річка, мов дощ у ринві, 

Дзюркоче гірським озоном...

А там, у підніжжі міста, 

Бажана моя домівка...

... І хочеться вище лізти –

Приваблює скель долівка!


БАБИНЕ ЛІТО

Малюки – у м`яча на вигоні, .

Нікуди дітись, 

Бо мене аж до стріхи вигнало!

Бабине літо

Розквіта для дітей кульбабою, 

Нікуди дітись, 

Бо мене ще до них приваблює, 

Бабине літо

Павутиння в повітрі вішає...

Нікуди дітись:

Мої скроні вже серебрішають...


В КАЗАНІ АТМОСФЕРИ

Ніздрі сопуть, мов димарики легеневі, –

Сьорбають ядра кисню з казана атмосфери...

... Водень застряв у легенях, як риба в невід, 

Рот ремигає яблуко багате на ферум, 

Нишпорять очі в таблиці, що склав Менделєєв –

Хочу чогось ще вкинути до ятера шлунку...

Де ж підсвідомість бере вітамінні шлеї, 

Щоб запрягати кожного у віз порятунку?!


ЗАТИШОК

Мов вулик, дім – нове буття, 

Мов бджоли, люди в кімнати – соти

Несуть з роботи мед – життя, 

З яким і радість, і біль турботи...

Їх ліфт, мов крила, вверх підвіз

На енний поверх, аж за хмари, 

Де небо їм під самий ніс

Ставить сонячні самовари!


ДІД

Прийшла весна, згадав

дитинства щедрий сміх, 

Зі мною грали в сховку теплі ночі, 

Життя своє збагнути я не міг, 

Я тільки встиг собі розплющить очі, 

Аж влітку юність щиро сили придала

І з нею все, що є найкраще в світі!

Я між людей пішов шукать шляхи земні, 

Коли гуляв по них, ще юний вітер.

Під осінь зрілий вік прийшов, неначе гість, 

І став питати прямо на порозі:

Чому вже скроні сиві, м`язи чом тугі, 

Чи сяду я спочити при дорозі?...

... Згадав про зиму я, свого дитинства піч, 

Взяла мене у ліжко ковдри старість, 

Вона прийшла до мене мовчки в зимню ніч, 

Спитала: "Діду, де юнацька радість"?


«ЗАЄЦЬ»

Сів школяр в трамвай і "зайцем" їде, 

Тільки ж от сховатись добре ніде. –

Хлопче, твій квиток? – Це не годиться

Їхать так – соромить провідниця, –

Бач який, стоїть і тільки слуха!., 

А у нього червоніють вуха, 

Гроші витяг – заплатити хоче...

Я сказав: "Для тебе хибний, хлопче, 

Гроші ці є невелика втрата, 

Прийде час – одержиш ти зарплату, 

Та тоді не вернеш ти, юначе, 

Ні за які гроші чесну вдачу".


СТУДЕНТИ

У нашій групі – одні дівчата...

Не я для них авторитет, 

Якщо ж і стать чоловічу взяти -

То це малий пріоритет:

– Хіба ото керувать... – говорять, –

А так, як кінчиш інститут –

То ця професія жінці впору:

І ми величні тут як тут.

Нащо вивчаєш нудну науку?!

Подумай, ти – економіст:

На рахувальниці будеш стукать –

Це, так собі спеціаліст!

... Не взнати цифрам суху німотність!

Нема статиста без душі!

Бо з цифри – числа, як з каплі море, 

А спробуй море засушить!


ПРАЦЯ

Є на жаль: одиниці.

Що, , як ладану чорт, впровадить бояться

На своїм виробництві

Наукову організацію праці.

Та хіба ж це можливе?

Без науки майстрячить. Вірш без поета, 

Чи без опадів злива., .

Ні, ніколи ще розум не був у тенетах!

Ума думка крилата –

Це творіння людей живих і померлих.., 

... Доказ суті не вартий –

Бо науці не час приноситись в жертву!


БАГАТСТВО

Камінь і той обростає мохом, 

Коли на місці однім лежить...

Я ж бо людина – не камінь морхлий:

Багатий друзями став – бо жив...

Жив у маленькій тісній кімнаті, 

Але ж не тісно було мені, 

Бо в ній мене народила мати, 

Із неї матір на цвинтар ніс...

Зараз живу у новенькім домі, 

В кімнатах простір, та, щось тіснить...

Краще, здається, немає долі, 

Як завжди поруч з дитинством жить!


БДЖОЛИНЕ МОЛОКО

Після народження бджолята

В медових гніздах підростають, 

Сповиті теплою пергою

І п`ють бджолине молочко.

Як молока у них не стане:

Віск, мов лупу, з їх бджоли зіб`ють, 

Дадуть призначення за фахом;

Воно улюблене, одвічне...

...О, Ви, професії професій!

Із всіх почесних – це хірурга –

Несе нектар життя людині, 

Живить бджолиним молоком.


СКРОМНІСТЬ

В готелі стоїть піаніно, 

Стоїть мовчазно...

Ось клавіш гойднувсь білопінно

Про щось сучасне

З під пальців тендітної юнки, 

На зміну тиші –

Невправна мелодія лунко

Між люди вийшла...

І сходяться критики тухлі, 

І конкуренти

Похвастатись перлами слуху, 

І диригенти, 

Що геніїв корчать із себе.

Дивитись гидко:

Мелодія, як вбитий лебідь, 

В готелі гине...

В азарті музична голота

Так жаботіла, 

Що твори для неї – болото, 

Аби гуділо!

Греблася на клавішах сито

Й робила смітник...

...А поруч сумний композитор

Був непомітним.


МІКРОСВІТ

Я – електрон, що навколо атома

Своє мовчання вміє гойдати...

Для солов`я навіщо той атом, 

Нащо його хімічна реакція –

Чи віддає електрони, чи приєднує?!

І соловей розчулити піснею атом не може, –

Бо не знайома йому мертва душа.

Такий вже мікросвіт, 

Він весь пірнув у тіло моє...

Я – відмежований мікросвіт у макросвіті, 

В якому Земля вміє гойдати пісню

Свого мовчання навколо Сонця!


Я ПРОТИ

Вино на розлив, підходять і п`ють!

І п`ють без закуски – воду немов...

І, втерши рукою губи, ідуть, , .

Ми поруч томатний сік беремо

І я придивляюсь пильно до тих, 

У кого тремтіла чарка в руці, 

У кого кривились гірко роти...

До чого ж доп`ються люди оці?

Хотілось долю їх прочитати

І визначить місце в спільнім житті, 

Невже їх мета щодня випивати, 

Щоб жити завжди в напівзабутті?...

... Та все ж я борюсь не проти вина, 

А проти тих, чия в цім вина!


Нені Феодосії

АУРА БІОПОЛЯ

Як електричний струм, біоенергія

Гартує нерви мого натхнення...

Все те, що від Всесвіту йде на ум –

Се Божий Дар моєї нені:

Щоб бачити в людині ауру біополя, 

Що сяє, неначе німб, 

І послати людині цей біострум, 

Бо мозок – се плід підсвідомості, 

Що зріє у просторі з часом...

Коли він достигне – відчує душа

І вийде підсвідомо із тіла, 

Щоб поспілкуватися з іншою.


ДУША, ЯК КОСМОС

Де ж Всесвіт бере свій початок, 

Що йде в безкінечність

Через душі людей непомітним нейтрино, 

А звідки душа свій початок бере, 

Що веде її лет у зірковий космос?!

Чи мо`, вона бере початок з кольору, 

Що малюють очі на полотнах життя?!

Чи то – із звуку, 

Що грає по нотах на барабані вух?!

Чи то – із запаху, смаку, чи – дотику?!

Чи є у душі свій початок?

Чи є кінець?

і де вона живе? Чи – в тілі, а чи – над тілом?

А може там і там – бо має вільний Дух!

Чи може Душа, як той космос безкраїй -

І не народжується, і не вмирає?!


СИЛА ГРАВІТАЦІЇ

Для всіх один закон всесвітнього тяжіння, 

Та поле гравітації своє з нас кожен має:

Зайшли ми в нього, ніби в землю те коріння.

Хіба ж хотіли?! Вийти з нього як? Ніхто не знає...

Нас до землі воно з народження пришило:

Кого – в пустелі, а кого – де річка й лісу стріха, 

Тож гравітація таку вже має силу!

Припнула генний код у різнім місці долі – віхи!...

... Хотіли б жити всі близь ставу, лісу, моря.

Такого в світі не бува, як Бога не молити!

Чому це так? Скажіть мені, степів простори!

Чи світ малий, чи долі дві в одній не помістити?!


СЛІДИ БУТТЯ

На берегах океану буття

Ще не змиті із піску історії

Хвилями нових цивілізацій

Сліди Анунаків, що клонували людину

Із глини і плоті своєї

І в інший простір перейшли, 

Де вищий розум чекає

І на наші сліди., .

Та чи будуть вони

Прочитані слідопитами?!


В ЧАРУНКАХ ПАМ’ЯТІ

Спочатку в чарунках пам`яті мозку думка пливе, 

А тоді вже слово на поверхні мови виринає

І зріє на мрійних хвилях, а потім в справа тоне, мов живе, 

Чи то озвучене в ефірі, мов думка у простір злітає, 

Щоб спитати Бога – чи то первинні слова, 

Чи думка виникне спочатку, а потім слово встане?! ...

Філософи з цього кажуть, що в них болить голова, 

Бо без слова Думки, як без думки, Слова теж не стане!


НАВКОЛО ЯДРА ПОЕЗІЇ

Кожна матерія має свою структурну решітку:

Чим менша відстань між атомами –

Тим твердіша і яскравіша ся матерія...

... Поезія – се матерія душі і духу, 

І їх треба з`єднати так, щоб слова

Злилися в Думку майже без зазору –

Тоді і вірші в книжці, мов атоми в металі, 

Будуть мати свою структурну решітку, 

І будуть думкою блискати, 

А слова у віршах, мов електрони, 

Кружлятимуть навколо ядра поезії...


ПРИЙДЕШНЄ – У МОЗКУ ЧАСУ

Людини мозок – губка всіх думок на світі!

Вбирає в себе всі ідеї, всі новини.

Фіксує всякі явища, буттям сповиті.

Сигнали всі сприйма вві сні: не з домовини, 

Від духа неба, – йде мова про майбутнє:

Яким воно на білім світі має бути, 

Яким його в чарунках пам`яті життя сховає?!

Яким його придумав люд – таким складе природа в генах...

І аж коли воно помре: то вічним стати має, 

Бо в мозку часу з ним завжди пульсує думка в венах...

... Не всі чарунки мозку нині розвинені стали, 

Щоб прийдешнє нами можна оцінити...

Та з часом у просторі мозок сяйне на звітнім п`єдесталі, 

Бо сам процес пізнання всесвіту не зупинити!


ПАВУК

Коли між гілок павутину плете павук, 

Вона переходить в твердий із рідкого стану, 

Її перехід – реактивний має звук, 

Від швидкості виходу плетиво різним стане.

Тверда павутина – матерія мертва все ж, 

Але і без неї рідка павутина мертва...

І кут при падінні від неї залежить теж, 

Без неї павук не побачить, не вчує жертву, 

І вниз не злетить між гілок лісових, густих.

Падіння його – реактивне, він кут міняє ...

... Лежить відкриття наукове – де стик

Живої матерії з мертвою ... Так, буває!


МЕЖА ЗАГАДКИ

Фігури Аку, що на острові Пасхи

Свій погляд стрімливий до неба звернули:

Чи то дожидають пришестя Христове, 

Чи то виглядають пришельців космічних, 

Або проводжаючи – закам`яніли

І кремнієм стали, що є елементом живого, 

І є, мов межа, між живим і померлим, 

Межа, що створила людей і істот неживих...

... Пройтися б цією межею загадки, 

Як тою межею весняного саду, 

Розглянути б зелень пізнання, 

Подихати б киснем науки

Й тоді зрозуміти – чому під ногами Земля?!


ІНФОРМАЦІЯ НА РОЗДУМ ...

Біологічні телекамери – це очі павука, 

Сигнал приймає замість антени павутина, 

Він – не сліпий, в ногах не м`язи, а гідравліка пупка:

Як падає – штовхає вбік тяга реактивна.

Павук – це є зразок матерії єдиної в житті –

Матерії живої, що в парі з неживою, 

Таку матерію признати б для науки… Справа в тім, 

Що в ній з`єднав їх кремній життєвістю тривкою ...

Є силуети на землі: павук, павич, дикобраз, 

їх з літака побачити можна, як загадку, ...

З`єднались кремній та гідравліка в тім кресленні для нас ...

... Коли і хто лишив інформацію на роздум!?!...


ВИМІР БЕЗКІНЕЧНОСТІ

Безкінечність часу, що непомітно впадає в око, 

Як довжина сивого волосся життя, 

Безкінечність простору, що виймає наш зір

І несе його сліпим у небо за обрій, 

Де зримо рухаються планети, галактики...

В яких існує і крихітка нашого болю, 

Який вони разом із колисковою піснею

Материнно гойдають

І виміряють кожному тривалість долі...

Безкінечність – відносний вимір...

І чи є взагалі сама вона, 

А може – се тільки крапка миті?



ІНФОРМАЦІЯ СВІТЛА

Я в мріях обіймаю простір, 

Я в безкінечності думкою граю.

Збагнути простір – це не просто, 

Бо простір той без краю...

Думки я посилаю в простір, 

У неосяжність небокраю.

Думки слухняні просто

Щомиті назад вертають.

По - своєму пізнавши, бачу.

Беру інформацію звідти.

Я там побував неначе, –

Темніють мені плями світлі.

... Не помацки думки літають

В небесних й наземних орбітах.

Для всіх, хто ще не зна, хай знають:

Думки – інформація світла!

10.05.2018 Поезії / Пісня
Кодована Доля (Глава десять. частина першає) / Пісня | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 10.05.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава дев`ять. частина третя.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
22.07.2018 © Гречин Юрий / Вірш
Ніжка Буша
22.07.2018 © Панін Олександр Миколайович / Ліричний вірш
Впала Зірка у Траву
22.07.2018 © Анатолій Валевський / Дитячий вірш
Дорога
22.07.2018 © Панін Олександр Миколайович / Драматичний вірш
Сплетіння Кохання
21.07.2018 © Надія / Вірш
Україно моя!
Кодована Доля. Глава 9
10.05.2018
Кодована Доля (Глава дев`ять. Частина друга.)
10.05.2018
Кодована Доля (Глава дев`ять. Частина четверта.)
18.07.2018
Кодована Доля (Глава 9. Частина 1.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 13  Коментарів:
Тематика: Поезії, вірш,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
22.07.2018 © Суворий
Битва за Чангкуфенг: СРСР та Японія уклали перемир`я (серпень 1938)
21.07.2018 © Суворий
Битва за Чангкуфенг: бої на кордоні між СРСР та Японією (серпень 1938)
21.07.2018 © Суворий
Біглий радянський генерал про близьку війну на Далекому Сході (серпень 1938)
20.07.2018 © Суворий
Стосунки Берлін-Варшава: від поганих до кращих і навпаки (серпень 1938)
19.07.2018 © Суворий
Лист митропол. Шептицького про переслідування православних українців польським урядом (липень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
03.05.2011 © Наталі
08.09.2013 © НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
26.09.2011 © Колядко Оксана Валеріївна
28.02.2014 © Ірина Зінковська
04.06.2009 © Катя Валецька
02.05.2018 © Карась Володимир Іванович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди