21.05.2018 23:42
З дозволу батьків18+
93 views
Rating 5 | 8 users
 © Світлана Нестерівська

Не повчання дітям

Хай допоможе мені Бог знайти правильні слова, а написане хай буде частиною Його Волі.

Я хочу написати вам про батьків і дітей. Про старих батьків. Можливо, ця тема, коли ви подорослішаєте, стане неактуальною. Надіюсь, наше з татком життя буде зрозумілішим і красномовнішим за будь-який текст. Можливо, Господь хоче, щоб саме зараз це прочитали якісь інші, вже дорослі діти.

Я люблю вас, дітки.


"Діти, я старію. Мами нестало і мені дуже самотньо. Я забагато працював, щоб щось вам дати, а от любові недодав. Тепер боюся. Бо починаю забувати - старію. Боюся залишитися сам. Боюся, що стану нікому непотрібним, що замість вашої любові, уваги, часу зі мною, отримуватиму лише щось матеріальне, таке непотрібне мені, а то й зовсім забуття..."- лист був незавершеним, та видно, що його автор часто брав його в руки: чи-то хотів дописати, чи-то перечитати, та вже давно не міг, бо був незрячим.


Старший син знайшов цього листа, написаного десять років тому рукою вісімдесятилітнього тата, під подушкою у старенького, якого вчора сестра, що доглядала за татом і жила з ним, відвезла в обласну лікарню. Що він думав, коли відкривав конверт?Що там гроші?Заповіт?!Сестра просто попросила його поїхати в село і погодувати курей та собаку, бо молодша сестра, як завжди, зайнята, а інший брат повіз обід до лікарні.

Як вони прожили? Що собі думали?! Завжди вважали, що за татом має доглядати сестра, бо їй, бачте, батьки залишили стару дерев` яну хату. А вони виконають свій обов`язок перед татом, коли заїдуть на годинку раз на місяць . Та й тоді вся їхня " турбота" зводилась до того, щоб налити старому хворому батьку чарку-(після якої татові було погано, загострювався склероз, сестра часто говорила їм про це, та вони не чули)- та кожного разу чимось дорікнути сестрі, що вдень і вночі пильнувала ЇХНЬОГО СПІЛЬНОГО ТАТА.Вона в перші роки намагалась їм розповісти більше про батька, його життя. Про те, що батько втрачає зір.Що лікар заборонив оперувати, бо в тата хворе серце. А вони іноді, відпочиваючи на курорті поруч, їдучи попри хату, під якою сидів старенький, навіть не заходили привітатися, бо "не було часу, ми помахали йому-СЛІПОМУ?!!!!!- через вікно машини".

Сестра була втомлена.Роками.Але ніколи не жалілася.Перестала розказувати про тата, бо вони і так про це ніколи не питали. То був її обов`язок.Її тягар.Її хрест. Вони ж відмовились від нього, від тата і від хреста. Навіщо їм сліпий склеротний тато, що десять разів на день розповідає одне і теж?!У них свої життя.

Сестра молилася. І їй допомагав Бог...

А вони... Можливо, встигнуть змінитися.Ось підлікують тата - і будуть по черзі приїжджати в село, проводити з ним час, годувати, водити по подвір`ї, щоб не залежувався, та найбільше - говорити і слухати, бо старі люди почуваються дуже самотніми, як малі діти, коли залишаються наодинці.По черзі треба буде привозити внуків та правнуків, щоб вчилися доглядати та шанувати старість, а то який приклад вони бачили дотепер?! "А наша старість теж не за горами..." Він згадав, як щосуботи батько з важкими сумками об`їжджав їх по черзі у трьох районах, привозячи харчі.Як допомагав, як міг, економлячи на всьому. Як іноді обділяв сестру, бо " в тебе все є, ти вдома, а їм треба..."- кам`яна сльоза від раптового РОЗУМІННЯ покотилась по зморшкуватому обличчі чоловіка. Погляд ковзнув по кімнаті. Біля ліжка, на якому спала сестра, на тумбочці стояв молитвенник і вервичка."Забула у тому стресі бідненька"- подумав. Біля ліжка батька на спинці крісла висіла інша вервичка, яку для дідуся привіз племінник-семінарист з прощі років зо три тому- про це він дізнався лише декілька годин назад, коли сестра попросила погодувати курей та пса і привезти ту саму вервичку, бо"тато хоче"...

-Тепер все буде по-іншому, татку. Вибач... - думки перервав телефонний дзвінок:

-Слухаю!

-Тато помер.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Різне

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Мамо / Вірш | Світлана Нестерівська». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Щастя?! / Мініатюра | Світлана Нестерівська 18». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Світлана Нестерівська.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 29.05.2018 16:00  © ... => Каранда Галина 

На жаль 

 28.05.2018 19:04  © ... => Тетяна Ільніцька 

Хай Господь нам у цьому допомагає) 

 28.05.2018 19:03  © ... => Віталій Перетятько 

То правда. А ще краще - на власному прикладі вчити доброму ставленню до старших 

 22.05.2018 08:55  Тетяна Ільніцька => © 

Сумний твір... Даруймо любов своїм рідним вчасно. 

 22.05.2018 08:36  Віталій Перетятько => © 

Такі твори треба читати дітям змалку. 

 22.05.2018 05:15  Каранда Галина => © 

Життєво... 

Публікації автора Світлана Нестерівська

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 1 | Знайдено: 4
Автор: Світлана Нестерівська
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Книга Свідчень;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;