29.05.2018 06:40
для всіх
90
    
  2 | 2  
 © Іван Петришин

Збиру зіля висняне

зберу зілля весняне
вірші на західному діалекті/підсянській слов`янській мові

збиру зіля висняне

збиру зіля висняне, шо ся руспустило, пугувору-си ду неї, як ми було мило. виджу її п`єкни вочі в кожнуму цьвіточку, виджу її мулудою шудня і шурочку. назбираю-си барвінку с синіми цьвітками і пумолюся так тихо, як молився-м з мамом. назбираю-си кунвалій, білих і пахучих, засьпіваю-си від жалю, шу ми серци мучит. назбираю-си фіалок, синіх, як те небо, і пудивлюся на нього, кули є путреба. назбираю-си нагідків, мізерних та білих, було мало, було рітко, шуб чугось ни міла. назбираю-си дзвіночків, шу такі, як дзвони, синіх-синіх, як смарагди памняті курони. назбираю-си румашок, виликих і чистих, вставлю в глечика думашньо з їх зиленим листом. нарву субі лисьця бапки, притулю ду рани, шуби міг бим ся збудити ни пізно, а рано. назбираю-си кульбаби, шу, як жовти сонци, пуставлю-си ф чистий шклянці з вудом на віконци. назбираю чириди, шу колит і лічит, вбирігайи від біди, нагадуйи вічни. назбираю пулину`, сивуго й гіркого, шуб ни мати ніґди ні віт кого злого. назбираю хулутку, цьвіти випущу в ріку, най пливут в далекі роки, де я чув ше її кроки. назбираю румнянку, малого, тирпкого, шуб зниваги ни відати ніґди ні віт кого. назбираю лабазу, шу русте с травою, пуміш шумом тихих трав, погадаю с тубою. Іван Петришин


зберу зілля весняне


зберу зілля весняне, 

що рoзпустилося, 

поговорю з нею, 

як то нам любилося.


бачу її гарні очі

у квіточці кожній, 

бачу її молодою, 

щороку побожно.


назбираю барвінку

із синеньким цвітом, 

і, помолюсь з нею тихо

узимку і влітку.


назбираю і конвалій, 

білих і пахучих, 

й заспіваю пісню жалю, 

що так серце мучить.


назбираю і фіалок, 

синіх, як те небо, 

й подивлюся знов на нього, 

коли є потреба.


назбираю і нагідок, 

дрібненьких та білих, 

було, справді, дуже рідко, 

щоб чогось не вміла.


назбираю і дзвіночків, 

які, немов дзвони, 

синіх-синіх, як смарагди

пам`яті корони.


назбираю і ромашок, 

великих і чистих, 

вставлю в глечика, як вдома, 

з їх зеленим листом.


назбираю подорожник, 

притулю до рани, 

аби міг я розбудитись

не пізно, а рано.



назбираю ще й кульбаби, 

що, як жовте сонце, 

поставлю у чистій склянці

на своє віконце.


назбираю череди, 

що коле й лікує, 

вберігає від біди, 

про вічне віщує.


назбираю полину, 

сірого й гіркого, 

що не мати ніколи

від нікого злого.


назбираю холодку, 

квіти пущу у ріку, 

хай пливуть в далекі роки, 

коли чув я її кроки.


назбираю трави-ліків, 

малих і терпких, 

щоб зневаги нe знати

від злих та лихих.


назбираю бур`яну, 

що росте з травою, 

поміж шумом тихих трав, 

побалакаю з тобою.


Іван Петришин

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 30.05.2018 13:02  Лора Вчерашнюк => © 

Дивовижно!!!! І цікаво, що цей діалект припав до душі - читала - і все ніби само відкривалось у свідомості. Дякую))))