Збиру зіля висняне
зберу зілля веснянезбиру зіля висняне
збиру зіля висняне, шо ся руспустило, пугувору-си ду неї, як ми було мило. виджу її п`єкни вочі в кожнуму цьвіточку, виджу її мулудою шудня і шурочку. назбираю-си барвінку с синіми цьвітками і пумолюся так тихо, як молився-м з мамом. назбираю-си кунвалій, білих і пахучих, засьпіваю-си від жалю, шу ми серци мучит. назбираю-си фіалок, синіх, як те небо, і пудивлюся на нього, кули є путреба. назбираю-си нагідків, мізерних та білих, було мало, було рітко, шуб чугось ни міла. назбираю-си дзвіночків, шу такі, як дзвони, синіх-синіх, як смарагди памняті курони. назбираю-си румашок, виликих і чистих, вставлю в глечика думашньо з їх зиленим листом. нарву субі лисьця бапки, притулю ду рани, шуби міг бим ся збудити ни пізно, а рано. назбираю-си кульбаби, шу, як жовти сонци, пуставлю-си ф чистий шклянці з вудом на віконци. назбираю чириди, шу колит і лічит, вбирігайи від біди, нагадуйи вічни. назбираю пулину`, сивуго й гіркого, шуб ни мати ніґди ні віт кого злого. назбираю хулутку, цьвіти випущу в ріку, най пливут в далекі роки, де я чув ше її кроки. назбираю румнянку, малого, тирпкого, шуб зниваги ни відати ніґди ні віт кого. назбираю лабазу, шу русте с травою, пуміш шумом тихих трав, погадаю с тубою. Іван Петришин
зберу зілля весняне
зберу зілля весняне,
що рoзпустилося,
поговорю з нею,
як то нам любилося.
бачу її гарні очі
у квіточці кожній,
бачу її молодою,
щороку побожно.
назбираю барвінку
із синеньким цвітом,
і, помолюсь з нею тихо
узимку і влітку.
назбираю і конвалій,
білих і пахучих,
й заспіваю пісню жалю,
що так серце мучить.
назбираю і фіалок,
синіх, як те небо,
й подивлюся знов на нього,
коли є потреба.
назбираю і нагідок,
дрібненьких та білих,
було, справді, дуже рідко,
щоб чогось не вміла.
назбираю і дзвіночків,
які, немов дзвони,
синіх-синіх, як смарагди
пам`яті корони.
назбираю і ромашок,
великих і чистих,
вставлю в глечика, як вдома,
з їх зеленим листом.
назбираю подорожник,
притулю до рани,
аби міг я розбудитись
не пізно, а рано.
назбираю ще й кульбаби,
що, як жовте сонце,
поставлю у чистій склянці
на своє віконце.
назбираю череди,
що коле й лікує,
вберігає від біди,
про вічне віщує.
назбираю полину,
сірого й гіркого,
що не мати ніколи
від нікого злого.
назбираю холодку,
квіти пущу у ріку,
хай пливуть в далекі роки,
коли чув я її кроки.
назбираю трави-ліків,
малих і терпких,
щоб зневаги нe знати
від злих та лихих.
назбираю бур`яну,
що росте з травою,
поміж шумом тихих трав,
побалакаю з тобою.
Іван Петришин