Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
04.06.2018 11:47Казка
Для дітей  Про тварин  
Допитливе жабеня
Рейтинг: 5 | 2 гол.
Без обмежень
© Анатолій Валевський

Допитливе жабеня

Анатолій Валевський
Опубліковано 04.06.2018 / 46243

Світанковий серпанок повільно слався по-над сонним ставком, чіпляючись за верхівки очерету. Тиша була така, що аж у вухах бриніло. З-під білої лілії вип`ялася весела зеленава мордочка. Це було маленьке жабенятко. Воно повело очима туди-сюди і, переконавшись, що нікого поблизу нема, вилізло на листок латаття. Зручно влаштувавшись на ньому, жабеня дзвінко завело:


По ставку гуляю, 

Голосно співаю:

Бре-ке-ке, бре-ке-ке...

Яке листячко м`яке, 

Тепленька водиця, 

Шовкова травиця...


- Агов, Квацику, чого це ти зранку горлянку дереш, аж у вухах лящить? – долинуло з очерету.

Жабеня злякано вмовкло і вже хотіло було пірнути у воду, коли побачило, як із жабуриння висунувся його дід Рапух.

- А… це ви, дідусю, - заспокоїлося жабеня й одразу ж поцікавилося: - А що – співати заборонено?

- Співай собі на здоров`ячко, - відповів дід Рапух, - та тільки будь обережним, бо тут неподалік рибалка сидить.

- А що це таке - рибалка? – здивувався Квацик.

- Не "що", а "хто"! – зауважив Рапух. – Це людина, яка сидить на березі, встромивши у воду палицю.

- Для чого?

- Хто його знає… мабуть, хоче щось спіймати – може, якогось роззяву-коропця…

- От якби той рибалка вловив ненажерливу Щелепу! – з надією промовив Квацик.

- Так, це було б непогано... – погодився старий Рапух, сторожко озираючись навкруги. - Краще мати діло з людьми, ніж з цією проклятущою щукою!

Жабеня з зацікавленням присунулося до Рапуха і запитало:

- Дідусю, га, дідусю! От мені дуже цікаво: а де ж ті люди живуть і чим займаються?

Поки Квацик розпитував дідуся, довкола них вже зібралося чимало жабенят та й декілька дорослих, бо усі у ставку були дуже охочі до розповідей старого Рапуха. Навіть мишка Явлинка і ящірка Шпинька прибігли і вмостилися на пагорбі.

Дід Рапух роздумливо почухав потилицю і розвів лапки:

- Я досконало не знаю, але чув, ніби люди живуть у великих містах, де повно усяких височенних будинків. Сам я цього не бачив, мені племінниця казала - вона в тому місті в якійсь калюжі мешкає.

- Що ж вони там роблять, оті люди? – спитала жабка Рашка.

- Племінниця казала - вулицями гуляють, а вдома каву п`ють та дивляться якогось там телевізора...

У Квацика від цікавості аж оченята заблищали.

- Оце б мені потрапити у місто! – мрійливо мовив він. - Я теж хочу кави...

- Тю-ю, дурненький... – дід Рапух з несподіванки мало не впав у воду з купини, на яку видерся. - Навіщо тобі кава? Наше діло жаб`яче, сиди собі у ставку та квакай досхочу!

Але Квацик, якщо вже щось намислить, то так і зробить.

- Піду, - сказав він, - подивлюся на рибалку, а, може, й у місто разом з ним подамся.

- Квацику! Та що ти надумав! Схаменися! – зчинили гвалт жаби.

Та яке там: вперте жабеня поскакало по листках латаття до берега і невдовзі зникло у тумані. Навздогін йому кинулася лише жабка Рашка. Невдовзі вони зникли у тумані.

Дід Рапух сумно зітхнув, пірнув у воду й ображено зарився у намул. Жаб`яча громада ще трошки погомоніла та й розповзлася хто куди.

Мишка Явлинка і ящірка Шпинька побігли вздовж берега, намагаючись зупинити Квацика.

Тим часом жабеня вискочило на берег і пострибало до рибалки у солом`яному брилі, який куняючи, сидів біля води.

- Оце велетень! Як же я буду з ним розмовляти? Він мене, мабуть, і не почує... – розгублено прошепотіло жабеня.

- Агов, Квацику, повертайся краще додому... – тихенько покликала його Рашка.

- Ні, спочатку побуваю у місті. Мабуть, там дуже цікаво!

Квацикові дуже кортіло потрапити до людського міста. Тому, поміркувавши, він швиденько заліз у торбину, що лежала поруч із рибалкою, і там причаївся.

Через деякий час рибалка прокинувся, щось невдоволено пробурмотів і, підхопивши торбину, пішов геть від ставка.

У торбині було темно і парко. Згорнувшись у куточку, Квацик уявляв собі, як буде статечно прогулюватися вулицями великого міста, а потім пити каву і дивитися телевізора. Справді, жабеня поки не знало, що це таке, але сподівалося на щось дуже-дуже чудове, може, навіть чарівне. Торбина ритмічно погойдувалася, заколисуючи жабеня, і воно не помітило, як заснуло.

* * *

Коли рибалка зник вдалині, з води вилізла перелякана жабка Рашка, сіла на маленький пагорб і почала тихенько плакати.

Неподалік від неї з-під куща з`явилися важко дихаючі ящірка Шпинька і мишка Явлинка, а з другого боку підлетів горобчик Цвирик. Вони наблизилися до Рашки і почали її розпитувати.

- Ой, Рашко, чому ти плачеш?

- Що скоїлося?

- Біда... Ква-квацик в халепу попав... – похнюпилася Рашка.

- В яку? – аж підскочила Шпинька.

- Він у торбину до Рибалки потрапив, а той його у місто поніс... – відповіла Рашка. - Як його тепер визволити?

Цвирик спочатку ледве на землю не гепнувся з несподіванки, але потім почав щось розмірковувати і нарешті запропонував:

- Потрібно Квацика повернути...

- А як це зробити? – разом запитали Рашка і Явлинка.

- Ми ж не можемо у місто потрапити - це дуже далеко... – розвела лапками Шпинька.

Горобчик погордо розпростав крила і поважно промовив:

- А я на що?! Бачите, які у мене крила! Я за одну хвилину до міста домчу... Чекайте мене тут...

Цвирик підскочив у повітря і полетів до міста, а Рашка, Шпинька і Явлинка махали йому навздогін лапками.

За декілька хвилин горобчик долетів до багатоповерхового будинку, в двері якого саме в цю мить заходив рибалка. Цвирик сів на кущ і почав стежити, але раптом його накрила велика тінь. Подивившися вгору, горобчик злякано підскочив і почав стрімголов тікати, бо його намагалася впіймати злюща і жорстока ворона Каргона.

- Ой, рятуйте!!! – залементував Цвирик.

- Дар-р-ремно кричати - попався хитруван! Зар-р-раз я тебе... – хрипко прокаркала Каргона і вже мало не вхопила горобчика, коли він підлетів до якогось сарайчику і в останню мить встиг пролізти у маленьку шпаринку.

Каргона спробувала зазирнути у сарайчик, виблискуючи злим оком, але нічого не побачила у темряві. Тоді вона зручніше влаштувалася на гілці й почала очікувати.

- Нікуди ти не дінешся від мене! Попався, все одно вилізеш...

Горобчик тремтів у темряві, але поступово заспокоївся і почав роздивлятися навкруги. Він помітив у протилежному боці світло і обережно підкрався до нього. Це була дірка у стіні. Цвирик тихесенько проліз крізь неї і, не помічений Каргоною, улетів на дах багатоповерхового будинку і там причаївся.

* * *

Прокинувся Квацик від того, що боляче об щось ударився. Він крадькома визирнув з торбини і вилупив від здивування очі – ще ніколи у своєму маленькому жаб`ячому житті не бачив такого дива. Це була величезна печера з безліччю різноманітних незвичайних речей (воно й зрозуміло, бо де ж те бідолашне жабеня могло побачити на своєму болоті стільці, ліжко, або годинник, не кажучи вже про телевізор). Трохи злякавшись, Квацик виліз із торбини і, плигнувши убік, заліз під полицю для взуття. Він нишком визирнув з-під неї і почав пильнувати за тим, що діялося довкола.

- Дідусю, що ти приніс цікавого? – вибігла до дідуся дівчинка і, зазирнувши у торбину, розчаровано зітхнула.

- Вибач, Оксанко, але я сьогодні нічого не впіймав. Може, іншим разом пощастить... – відповів рибалка, винувато розводячи руками.

- Ну, нічого, - посміхнулася дівчинка. - Сідай, дідусю, до столу, зараз будемо каву пити і дивитися телевізора.

Квацик від радості мало не вискочив з-під полиці, але своєчасно схаменувся. "От побачимо, що це воно таке – ота кава і телевізор…" – подумав він.

Жабеня уважно стежило за дівчинкою, яка наливала у чашки якусь брунатну рідину – це, очевидно, і була кава. Потім вона натиснула червону кнопку на блискучому ящику, і той раптово засвітився. У ящику з`явилася якась жінка. Вона лагідно посміхнулася і сказала:

- Добридень, малята і дорослі! Сьогодні ми приготували для вас дуже цікавий фільм про життя риб та тварин океану. Дивіться його…

Замість жінки виникли високі білопінні хвилі, які вільно гуляли по неосяжному водному просторі.

- Оце так ставок! – аж вкляк від захвату Квацик. – Мабуть, там ціле жаб`яче царство могло б розташуватися…

Квацик так захопився дивовижним видовищем океану, що необачно висунувся з-під полиці. Раптом він відчув на потилиці чиєсь дихання.

Жабеня рвучко обернулося і заціпеніло від страху. Якесь волохате чудовисько нахилилося над ним і, висунувши червоного язика, із зацікавленням роздивлялося.

Квацик підскочив і стрибнув убік. Глядь – а назустріч йому якесь жабеня летить, за яким теж волохате чудовисько женеться. Ляц! Жабенята зіткнулися у повітрі і впали на підлогу. Квацик знову підскочив, але тікати вже не було куди. Він притиснувся до прозорої стіни, що розділяла жабенят, заплющив очі і затремтів, готуючись загинути, бо чудовисько вже було поруч.

Звідкіля ж було Квацику знати, що стрибнув він у дзеркало, а друге жабеня було його власним відображенням. А страхітливе чудовисько – то звичайне цуценя, яке дуже хотіло з кимось погратися. Воно понюхало Квацика і радісно гавкнуло. Жабеня ледь не вмерло з переляку. Нічого не бачачи від страху, воно поскакало навмання, протиснулося у якусь шпарину під шафою і там причаїлося.

Цуценя підбігло до шафи і, весело гавкаючи, почало шкрябати підлогу. Йому дуже кортіло познайомитися з отим зелененьким жабенятком.

- Чого це Булька розгавкався? – здивувалася дівчинка.

- Мабуть, на вулицю хоче, - відказав дідусь. - Може, підемо та погуляємо разом з ним?

- А що - підемо! – погодилася Оксанка. - Тим паче, що сьогодні така чудова погода.

Вона зіскочила з крісла, вимкнула телевізор і підхопила на руки цуценя, яке протестуюче заскавчало.

Дідусь узяв з собою свіжу газету і разом з дівчинкою вийшов з помешкання. У хаті запала тиша.

Переконавшись, що нікого не залишилося, жабеня обережно виповзло на світло.

"Оце добре! – зраділо воно. - Нікого не зосталося. Це означає, що тепер я господар цієї чарівної печери. Зараз буду дивитися телевізор!

Квацик приплигав до телевізора і почав підстрибувати догори, намагаючись натиснути червону кнопку. З п`ятого чи шостого разу це йому вдалося. Заграла музика, і єкран засвітився - на ньому з`явилися музики. Квацик видерся на крісло і з задоволенням розлігся у ньому. Але невдовзі йому надокучило слухати пісні, і він почав нудитися.

- Мабуть, потрібно випити кави... – вирішив Квацик.

Він плигнув на стіл, де стояли дві чашки із залишками брунатної рідини, не роздумуючи заліз в одну з них і покуштував кави.

- Ой, яка вона бридка! – скрикнуло жабеня. - Треба швидше рота полоскати.

Квацик вискочив з чашки, яка від поштовху впала зі столу і розтрощилася об підлогу, і не гаючи часу подався на розшуки води.

Перестрибнувши через поріг, жабеня опинилося на балконі і боязко позирнуло вниз.

З висоти дев`ятого поверху дивитися було дуже страшно. В голові у Квацика запаморочилося. Він поточився назад, зачепився за поріг і гепнувся на спину. Хутко перевернувшись, Квацик плигнув у рятівну кімнату, але заплутався у фіранці.

Саме у цей час до кімнати залетів горобчик Цвирик.

- Що ти тут робиш, Квацику? – запитав він.

- Та... ось... заплутався... – крекчучи і пручаючись у фіранці, відповіло жабеня. – Допоможи мені, будь ласка…

Горобчик ухопив край фіранки, і потягнув її до себе, звільняючи Квацика.

Виплутавшись і трохи віддихавшись, жабеня почало разом із Цвириком досліджувати інші кімнати.

Потрапивши на кухню, Квацик подивився угору і помітив каструлю, що стояла на плиті. Чомусь йому здалося, що там має бути вода. Жабеня стрибнуло на стілець, з нього - на стіл, де розсипало сіль, звідтіля – на кухонну шафу, а вже з неї у каструлю і потрапило у… борщ!

Що тут сталося! Борщ був ще трохи гарячкуватий, тому Квацик вискочив з каструлі, як корок із пляшки. Вирячивши лупаті баньки, жабеня зарепетувало:

- Ой, рятуйте! Зварився!

Залишаючи за собою мокрі плями, Квацик подався геть з кухні і потрапив до ванної кімнати.

- Швидше, швидше, Квацику! – заметушився біля нього горбчик. - Стрибай у воду!

Відчувши подих справжньої води, Квацик напружився, плигнув угору і, якимось дивом долетівши-таки до краю, звалився у ванну.

- Ох, нарешті! – зраділо жабеня, пірнаючи у чистеньку водицю. - Я вже думав, що пропав!

Цвирик сів на край ванни і почав розмову:

- Слухай, Квацику, чого це ти тут у воді розлігся? Може, краще додому підеш?

Жабеня плавало із задоволенням туди-сюди, трохи охолонуло і почало вголос розмірковувати:

- Ця людська печера якась невірна. Все тут не так, як повинно бути! Я уявляв собі, що кава – це щось дуже смачне, наче комашня. А вона бридка… Телевізор докучливий… Навкруги – сухо: ні тобі ставка, ні болота… Оце тільки тут і знайшлася вода, та й то не така, як у ставку. Нема намулу, жабуриння, водорослів, друзів-жабенят… Навіть попоїсти нічого…

- То ти ж сам хотів потрапити до людської оселі! – зауважив Цвирик.

- Ні, не хочу я жити у людському місті! – рішуче промовив Квацик. – Вірно казав дід Рапух: немає в світі нічого кращого, ніж наш ставок. Подамся додому.

- Тоді швидше, бо скоро господарі повернуться...

Квацик форкнув і чемно відповів:

- Зараз я вже буду вилазити...

Жабеня рішуче перевернулося на живіт і спробувало вилізти з ванни, але де там! Біла стіна ванни була ковзкою і високою. Як тільки Квацик не підстрибував, як не намагався видертися на оту кляту стіну, та нічого не виходило.

- Чого це ти не вилазиш? – занепокоївся Цвирик.

- Бо не можу... Для мене дуже високо… - злякано відповів Квацик.

- Ану, постривай, зараз я тобі допоможу...

Горобчик спробував витягти з води жабеня, але в нього не дістало сил. Він втомлено сів на ванну.

- В мене сил вже не має... Може, покликати когось на допомогу? – замислився Цвирик.

- Що ж робити? – заскиглило жабеня. - Невже я тепер все своє життя буду у ванні сидіти?

Раптом клацнули двері. Це повернулися з прогулянки Оксанка, її дідусь і цуценя. Булька враз забігав по хаті, метляючи хвостиком і винюхуючи усі закутки.

- Ти тільки подивись - телевізор працює! Невже ми забули його вимкнути? – здивувався дідусь.

- Не може такого бути, - заперечила онучка. - Я добре пам`ятаю, як його вимикала.

Дівчинка зазирнула до кімнати і сплеснула долонями.

- Ой, дідусю! Тут хтось чашку з кавою розтрощив, і фіранку з вікна зірвано…

- А з кухні до ванної кімнати борщові плями ведуть, та й на столі сіль розсипано… Що тут скоїлося?

Раптом із ванної кімнати донеслося жалібне "ква…"

Дідусь із онучкою зазирнули у ванну. Назустріч їм прожогом вискочив Цвирик і шугонув у відчинене вікно.

- Ой, яке маленьке жабенятко! – зраділа дівчинка, дивлячись на тремтячого від переляку Квацика. - Як воно тут опинилося?

- Можливо, коли я сидів на березі ставка, це жабеня залізло у торбину, а я не помітив і приніс його додому.

- Що ж ми з ним будемо робити? – запитала Оксанка. - Диви, як воно тремтить. Мабуть, змерзло...

- Це з переляку. Нажахалося тут у хаті... – заспокоїв дідусь. - Давай віднесемо його до ставка!

Квацика посадили у скляну банку і винесли на околицю міста. Коли жабеня побачило рідний ставок, то від радощів вистрибнуло з банки і дременуло до води.

Дідусь з онучкою посміялися трохи і повернулися додому.

Отак закінчилася подорож до міста допитливого жабеняти.

Зустрічати відважного мандрівника зібралися усі мешканці ставка. Сидячи на купині в оточенні своїх друзів, Квацик з гордістю розповідав про свої дивовижні пригоди. Наприкінці він сказав:

- Чудово і гарно в чужих краях, але не має в світі нічого кращого ніж...

- Си-ир! – захоплено скрикнула мишка Явлинка.

- Ні!

- Мабуть, пшоно? – запитав Цвирик.

- Не вгадав!

- Може, комашня? – припустила жабка Рашка.

- І це не так… хоча й смачно… - зауважив Квацик.

- А що ж тоді? – не втерпіла ящірка Шпинька.

Квацик повчально підійняв догори лапку.

Усі затамували подих, дуже уважно слухаючи жабеня.

Квацик обвів усіх поглядом, посміхнувся і сказав:

- Немає в світі нічого кращого, ніж... рідне болото!

05.06.2018 Проза / Роман
Огненная чаша (Часть №7) / Роман | Анатолій Валевський
Попередня публікація: 04.06.2018 Проза / Мініатюра
Осенний блюз / Миниатюра | Анатолій Валевський
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
20.10.2018 © Ольга Білицька / Нарис
Метод Карнегі
20.10.2018 © Дарія Китайгородська / Оповідання
Секретний інгредієнт
08.10.2018 © Арсеній Троян / Оповідання
Дядько Василь
29.09.2018 © Ірина Затинейко-Михалевич / Бувальщина
Знахар сьогодення
23.09.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Вечірні гастролі
Маленькі казки
26.05.2018
Личаки-мандрівники
01.06.2018
Барвінкові зорі
04.06.2018
Допитливе жабеня
14.06.2018
Книгарик
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2
Переглядів: 36  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Казка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.06.2018 19:54  © ... 

Дякую, що читаєте та ще й добрі слова пишете! 

 04.06.2018 12:16  Лора Вчерашнюк => © 

Користь особистого досвіду!!!!! Цікаво і весело!!!!! Дякую)))) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
18.10.2018 © Суворий
Рішення по Закарпаттю: Ужгород відходить мадярам, нова назва - Закарпатська Україна (листопад 1938)
13.10.2018 © Суворий
Пацифікація Галичини: польська армія руйнує українські села, катує та арештовує (жовтень 1938)
11.10.2018 © Суворий
Європа після Судет: Німеччина активізує зовнішню політику та шпигунство (жовтень 1938)
10.10.2018 © Суворий
Радянська Україна: арешт маршала Блюхера, повстання та чистки в червоній армії (жовтень 1938)
09.10.2018 © Суворий
Закарпатська криза: долю Закарпаття передано в руки Німеччини та Італії (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.11.2011 © Микола Щасливий
26.03.2012 © Піщук Катерина
05.03.2014 © Тетяна Ільніцька
07.02.2014 © Суворий
01.08.2014 © Дарія Китайгородська
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди