08.06.2018 17:56
Без обмежень
46 views
Rating 5 | 2 users
 © Лора Вчерашнюк

Казка про Кота-злидаря та Ченця-скрипаля

Жив собі якось на світі Кіт-злидар. Не те, щоб він був один такий на весь світ - ні, але будемо говорити саме про нього. І народився він у гарній і теплій хаті, мати з батьком були, муркотіли йому під вухом. Але віддали котеня у іншу хату – і зостався він без турботи і захисту своєї ніжної кицьки-матусі, без її знань безцінних – як в мирі з людьми жити, що робити, щоб десь на смітному місці не опинитися – без смачної їжі, без молочка жирненького, без теплого місця біля пічки.


І ось маленьке котеня вперше получило виволок від Хазяйки нового дому, за те, що калюжу посеред кімнати зробив. І за вухо його тягала, і носом тикала у шкоду. Малий розкричався як всі діти, вирвався із рук її і втік через відчинені двері на вулицю.


Забрався він під кущ густий, щоб не знайшли, причаївся і тихо мурчить-скиглить. І хто знає, що було б далі, але – трапилося саме так, як трапилося. Почув його хлипання вуличний кіт – драний-передраний із жовтими хижими очима, підійшов хвацько, почухав собі за вухом і сказав:


- Що, малий, вигнали за шкоду?

- Так, - мявкнуло кошеня. І розповіло, тремтячи всім тілом на холодному дворі, що трапилося.


Кіт криво посміхнувся :


- Так, кожен кіт має таку кривду у своєму житті. Нічого, малий, не переживай, і це владнається.

- Але що ж мені робити? Я не хочу, щоб мене штурхали і за вуха тягали більше. Як мені зробити, зрозуміти, чого Хазяйка від мене хоче.


І такий битий-перебитий дворовим життям Кіт сказав:


- Не треба їм коритися. Ти маєш показати свій гонор, своє шляхетне походження. Бо бачу ось по тій плямці на спині, що походження у тебе не просте, може діди-прадіди десь у царських палатах жили та людських дітей вченими казками бавили.


Кіт скоса глянув на зачарованого такими новинами кошеняту. Попавсь!


- Тому вертайся до хати і – зроби цю ж шкоду їй на шкарпетки – покажи, що ти воїн і кров твоя не проста. Прощати таку страшну образу не можна.


Малий прислухавсь до слів свого мудрого вчителя і все зробив, як той і навчив. І вже зранку з криками був викинутий через вікно, а далі – через паркан. І так почалась нелегке, але горде життя кота-злидаря. Скоро він зустрів таких же злидарів, навчився у них ще цікавих фокусів, як обманювати дурних та страшних людей, як видурювати їжу, а потім гадити-шкодити на порозі і втікати мерщій, бо могли і догнати і вперіщити під хвоста дуже болюче.


Але історія наша іде далі. І ось - ішов якось Чернець-скрипаль по дорозі немощеній. Глянув – кіт лежить, ледь диха. І такий вже жалюгідний вигляд у нього, що пожалів той його, підняв – дав трохи хліба і квасу із фляжки. Кіт повів оком і відвернувся.


- Ну, пробач, ковбаси не маю, - хмикнув Чернець, сів, підпер спиною стовбур високої берези і заграв на своїй скрипочці. І так вже він грав, що Кіт той, забувши честь котячу, благородну, піднявся, підпер лапою щоку – і заплакав. Не бачив такого Чернець. Оце так кіт, оце так дивина. Хліба-квасу не бере, ледве диха, а під скрипку плаче. Хіба з собою забрати? Дивувати людей таким небувайлом.


Але Кіт витер сльози, отряхнувся і раптом кудись зник. Чернець оглянувся навкруги – ніде Кота не видно. Ну, пішов то пішов. А я ось багаття розведу, погріюсь, та й вечір скоро – куди йти?


Зібрав хворосту Чернець, дістав сірники, запалив вогник – та такий гарний і веселий. Повечеряв куском хліба і парою ковтків квасу, сидить, вогником милується. Аж раптом – Кіт – старий знайомець, біля нього стоїть і птаху зубами тримає, в очі дивиться – мовляв, це тобі. Здивувався Чернець такому чудові – це ти за пісню гарну мені приніс? Що ж, дякую, поїмо сьогодні дичини.


І була у них багата вечеря – і Чернець скрипку дістав і грав – Коту, зорям, високій березі. Відлуння чарувало все навкруги і несло далі-і далі хвилі душі скрипаля. І дивувались – хто це не спить і зачаровує серця?


А Чернець і Кіт скоро полягали спати. Кіт – біля багаття, якого давно уже не знав. Чернець, чуть подалі, біля струмка, щоб чути його чисту пісню надії і радості.


Що ж було далі? Як ви і вгадали, життя Кота-злидаря змінилося. Вони з мандрівним Ченцем потоваришувались, і кращого і вірнішого друга Чернець ще в житті не мав.


Не дарма кажуть – з ким поведешся, від того і наберешся. І добре, що є шанс у кожного на зустрічі, які змінюють життя на краще – щасливе і радісне, широке і дійсно величне з добротою, повагою, усмішками і турботою одне про одного.

м.Київ 2008р.



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Казка, Про дружбу, Про добро, Про тварин, Про казку

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Сказка про Ерему-богатыря, Про подземного Царька, Про красавицу-девицу – Леса Скального Царицу / Стихотворение | Лора Вчерашню». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Пес, що хотів вовкувати / Байка | Лора Вчерашнюк». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Лора Вчерашнюк.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.06.2018 00:21  © ... => Панін Олександр Миколайович 

І шляхетний - і мисливець!!!!! Дякую, що прочитали))))) 

 08.06.2018 22:37  Панін Олександр Мико... => © 

Шляхетний Котик
Для мандрівного Ченця -
Справжній скарб. 

 08.06.2018 18:06  © ... => Наталія Старченко 

Дякую за теплі слова))))))

 08.06.2018 18:03  Наталія Старченко => © 

Дуже цікаво!.. І повчально. А ще - обнадійливо. Ви чудово пишете. 

Публікації автора Лора Вчерашнюк

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо