Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.06.2018 19:03Роман
 
Бог Індерону
Рейтинг: 0 | 0 гол.
З дозволу батьків
© Панченко Вадим

Бог Індерону

Частина друга. Машина

Глава 3. 2

Панченко Вадим
Опубліковано 13.06.2018 / 46342

***

Раби напружено хрипіли, затягуючи важку клітку вглиб ущелини.

— Туди, заштовхуйте її туди, до стіни, — кричав старший стражник. Клітка гримнула по голому каменю. — Покличте коваля. Нехай приб`є цей ланцюг до скелі. Мені не потрібні сюрпризи!

У спалахах вогню задзвенів важкий молот — товстий залізний кіл пришпилив бранця до кам`яної стіни.

— А не втече?

— Як же ж він втече? — коваль підняв смолоскип над головою, вказуючи на свою роботу, і помаранчеве полум`я вихопило з темряви його постать – стало видно, що той схожий на звичайну велику людину — громадянина Республіки. — Пута на ньому чарівні. Як він їх зніме? Та й клітка з гласку...

Старший охоронець з силою посмикав ланцюг: «Не втече. Але ви двоє стійте біля виходу. Хто його зна. Не спати! Помічу — здеру шкуру!» — і з п`ятіркою підлеглих подався до багаття відпочивати та їсти м`ясо. Двоє, що залишилися, із заздрістю дивилися їм услід.


Ал лежав на дні клітки — камінь ущелини холодив тіло крізь діри в дерев`яній підлозі. Деякий час потому бранці чогось почали вовтузитися і метушитися. Раби чогось пересувалися з місця на місце, немов живий вир. Раптово поруч почувся знайомий голос:

— Ал! Це ти? Ти тут?

Ал рвонувся назустріч цьому голосу:

— Надар! Друже! Ти живий!!! Який я радий це чути!

— А який я радий...

— А Ілата?

— Теж живий. Але прив`язаний з іншого боку. Нам довелося змусити всіх переходити по колу, щоб я зміг дійти до тебе. Я сказав їм, що ти — наш шанс на порятунок. Але бачу, що я їм збрехав, — по морю голів, що напружено дослухалися до їхньої розмови, пробіг невтішний стогін.

— От тут ти неправий.

— Не зрозумів. Я не мав їх розчаровувати?

— Ні, ти неправий в тому, що шансу немає.

— Як?!

— Я не впевнений, якщо чесно, але ти пам’ятаєш нашу розмову про магію, яка мене створила?

— Священни Ліс! Темна Магія? Ти хочеш нею скористатися?! Навіщо?

— Я повинен померти. І переродитися. Щоб звільнити нас усіх.

— А це не небезпечно?

— Ще й як! Я навіть не обіцяю, що всі залишаться живі.

— Але шанс є?

— Може бути. Якщо магія цього світу не виявиться сильнішою.

Надар мовчав, вдивляючись у палаючі, як у нічного звіра, очі.

— Я не хочу стати обідом у тороків. Я бачив, як вони білують ще живих... Ми спробуємо. Що треба робити?

— Віджени всіх подалі, наскільки вистачає мотузки. А потім підповзи до мене і наблизь сюди обличчя. Я скажу це тобі на вухо.

Почулася метушня, стусани і обурене сопіння. Потім повернувся Надар і припав вухом до клітки.

— Лягай на підлогу. Я притиснусь до прутів. Так. Слухай мене. Намацай мій пупок. І засовуй в нього пальці.

— Що???

— Слухай і роби.

— Роблю... о, духи Лісу, що це? ..

— Глибше! Двома пальцями. Відчуваєш щось?

— Так! Щось тверде.

— Підчіплюй і тягни. Є? Та тягни вже, це не дуже приємно!

— Є! Що це?

— Потім! Покажи. Та-а-к. Ось цю штуку з дванадцятьма горошинами засунь назад, і ось цю з трикутниками теж... Не стогни, так треба. А тепер потрібно дістати з цієї... штуки четверту... ягоду, синю. Кольорів не бачиш? Ну помацай поверхню, там повинен бути видавлений символ, щось на кшталт чотирьох іклів. Відчуваєш?

— Начебто так…

— Покажи пальцем мені перед лицем, яку вибрав. Так, вона! Тепер підстав долоню і натисни зверху на цю опуклість, ягода впаде тобі в долоню...

— Ой, на підлогу впала.

— Лови, дурень!

— Ось! Знайшов!

— Ф-ф-ух... Ну ти... Засунь те, що залишилося знову мені в пупок. Заштовхай все якнайглибше. А тепер давай мені ту ягоду до рота, і біжи. Якщо тут є якісь відгалуження або щілини, лізьте туди і не висувайтеся. Мерщій!

Надар кинув «ягоду» у відкритий рот, і почав штовхати інших бранців, пошепки пояснюючи їм, що потрібно негайно сховатися. Ближче до виходу дійсно існувало відгалуження, вузьке і загнуте догори, стояти там було просто тортурами, але Надар щосили штовхав всіх, виконуючи вказівку. Ал лежав на підлозі, і боявся, не знаючи, чого більше: те, що він задумав, було жахом, але перспектива залишитися в полоні у тороків ще жахливіша. Відступати нема куди. Він з силою притиснув кульку язиком до потрібної точки на верхньому піднебінні — хруснула запобіжна перетинка, і капсула з новою формою провалилася в порожнину генного приймача. Але чи подіє? Ал напружено прислухався до відчуттів, чекаючи старту програми. Раптово по тілу пішли перші судоми. «Працює!» — гекон майже з радістю закусив губу, щоб не застогнати від болю — потрібно терпіти, скільки вистачить сил: вартові не повинні прибігти передчасно.


***


Уварр розклав на шкуру свої трофеї.

— Бачиш, Кхур-Дар, які дива були у саккха. А ось це я знайшов у вельможного еліва.

— Що тут особливого, Уварр?! Я бачив такі речі й раніше. Яка користь від них? Це лише іграшки чужинців, безглузді в нашому світі!

— Х-ха! Он як? То дивись, Кхур-Даре! — Уварр підняв якусь блискучу штуку, і натиснув на маленький виступ збоку. Стеля шатра засяяла нестерпним світлом, який вирвався з чужої речі. Кхур-Дар вражено відкрив рота, кліпаючи засліпленими очима.

— Дай! Дай це мені! Я хочу спробувати!

Старий вождь схопив здобич і вибіг з намету. «Як це... — бурмотів торок, — ага... ось, намацав».

— О-о-х!!! — з усіх боків пролунали здивовані вигуки його одноплемінників. Потужний промінь вдарив у схил гори, вириваючи з темряви камені і хирляві кущі.

— Уварр! Це велика здобич!

— А я що тобі казав! Цей саккх нам потрібен! Якщо його амулети діють, то...

Дикий, жахливий звук розірвав ніч. Рукати від страху заметушилися на прив`язях. Бувалі воїни відчули, як по їхніх спинах побіг холод. Крик пораненої тварини, біль розумної істоти, виття вітру і шум водоспаду були злиті разом в це моторошне завивання, яке поступово перейшло в рик, а потім у хрипіння. І вщухло.

— Що це? — Уварр шепотів, що було неймовірно для торока.

Кхур-Дар вимкнув світло і стиха вимовив: «Здається, ми викликали демонів цієї магією»

— Демони? Тут? — негучний, але схвильований голос хола почувся за спинами тороків.

— Готуй свою магію, чаклун! Можливо, нам знадобиться захист від демонів. Уварр, вирушай до загону з рабами. Звук йшов звідти. Треба перевірити.

Уварр знехотя підкорився.

— Воїни, за мною!


***


— Ну, що там таке?

— Не знаю, Уварр! Ми не заходили! — страж на вході в ущелину відповідав невиразно, і був явно наляканий.

— Бабат! Син бабата! Припини тремтіти і йди туди! Або я сам тобі відірву голову!

— Але вождь... Демони...

— Нема там ніяких демонів! Йдіть удвох! Швидко! Лайно руката! — Увар ривком обернув воїна до входу в ущелину і підкріпив наказ міцним стусаном.


Двоє тороків пробиралися по дну ущелини, тримаючи сокири напоготові.

— Де полонені, Кадакаре? — тихо запитав один з охоронців, вдивляючись в темну порожнечу попереду.

— Не знаю... Здається он там, в тріщині. Що вони там?.. Агов, навіщо ви туди забилися?

— Там. Воно там... У глибині... — з жахом прошепотів якийсь раб, що стояв скраю.

Стражники підійшли один до одного і обережними кроками стали просуватися вперед.

Порожньо. Лише клітка самотньо стоїть на каменях.

— А де саккх? Куди він подівся? Дивись, ланцюг...

Кадакар потягнув ланцюг, і той, страхітливо брязкаючи в моторошній тиші, вийшов з клітки з цілим нашийником на кінці.

— Як це?

— Підійди ближче, подивися. Там щось темне на підлозі.

— Сам іди! Я не хочу зустріти демона!

— Тоді разом... Йдемо.

— Ти щось бачиш? Що це таке? — прошепотів торок, якого звали Кадакаром, притискаючи обличчя до прутів клітки.

— Не зна…

Чорний спис стрімко вдарив воїна в груди і простромив їх наскрізь. І в ту ж мить довга паща, всіяна гострими, як бритва, зубами перекусила шию другому. Ревонув дикий переможний крик небаченого у цьому світі створіння, гримнув тріск переламаних прутів з гласку. Потім почувся скрегіт кігтів по прямовисних стінах. І знову запала тиша.


***


Бігти. Небезпека. Вгору. Вгору. Важко. Мало сил. Потрібна їжа. Вгору. Вгору. Небезпека. Правильне місце. Нічне світло. Ховатися в тіні. Між камінням. Тінь. Добре. Можна їсти їжу. Добре. Їжа. Багато. Добре. Відпочивати. Відновлюватися. Набирати силу. Лежати...


— Де ці смердючі бабати? Чому досі не повернулися!? Ти! І ти! Перевірити!.. Добре, йдіть вчотирьох. Вперед, боягузливе лайно! — Уварр лютував біля входу в печеру, втім, не прагнув вирушити на розвідку особисто. Безстрашні в будь-якому бою, тороки втрачали відвагу за однієї лише згадки про демонів. Древній, містичний страх сковував їхні кінцівки, позбавляючи сил. Ганьба і смерть боягузу, та боятися демонів не соромно.

Час повз дратівливо довго. Воїни притихли, насторожено озираючись на всі боки. Тиша. Тільки шумить вітер у каменях, і далеко злякано підвивають рукати. Нерви на межі. Терпіння вичерпалося. «Де ці брудні бабати, діти бабатів?» Почувся швидкий стук чобіт по камінню: з розколини з`явилися відіслані на розвідку воїни. Всі четверо.

— Що там, Субаре? – ревонув Уварр.

— Порожньо!

— Що значить, порожньо?!

— Ущелина порожня. Раби забилися в щілини. А клітина розбита.

— Що з саккхом?

— Зник. Ланцюг валяється на підлозі. І нашийник цілий. Мотузка теж на підлозі. Вузол цілий.

— Як це цілий?! А як він звільнився?

— Субар не знає, Уварре! І наші воїни...

— Що з ними?!

— Один пропав, другий без голови. Здається, це Кадакар. Виходить, Бідубар пропав.

— Лайно! Відрижка бабата! Як це сталося?

— Уварре... – боязко відповів воїн, — ми подумали... Хлопці кажуть... Демон це! З крилами. Зверху залетів. Кадакару голову відкусив. Бідубара забрав. Клітку зламав. Саккха забрав...

Уварр загарчав від злості. Ззаду почулися численні кроки.

— Що у вас тут, Уварре?

— Демони! Демони вбили моїх воїнів і вкрали смішного саккха!

— Тут немає демонів, — тихий голос з глибини чорного капюшона, — я не відчуваю їх.

— Тоді йди і подивися сам, брудний хола!

— Дайте смолоскип.

— У нас немає смолоскипів! Справжньому воїну він не потрібен! Воїн не боїться темряви!

— Дурень... Принесіть хтось смолоскипи! Або хоч гілки запаліть, нічого ж не видно!

Раби, що забилися в щілини, з жахом дивилися на процесію, що рухалася повз них. Чорний маг-хола йшов попереду, пересуваючись велично і плавно, немов над підлогою пливла сама смерть. Його силует тремтів у світлі смолоскипа, який ніс воїн-торок позаду. Хола уважно вдивлявся в темряву, нишпорив по кам`яних стінах поглядом. Дійшли до клітки. Маг задумливо перебирав в руках ланки ланцюга, шепочучи заклинання.

— Її не було пошкоджено. Подайте мотузку. Хм... Вона теж ціла.

— Демони! А ми казали — демони, — натовпом тороків пройшов схвильований гомін.

— Тут НЕМАЄ демонів! — раптово гримнув хола. Це було так несподівано, немов заговорив камінь. Тороки аж замовкли. — Я все перевірив. Я плету закляття від самого входу. Демонів тут немає!

— А хто ж тоді це зробив? І куди подівся саккх? — Кхур-Дар вимогливо дивився у темряву під капюшоном.

— Не знаю. Швидше за все, він мертвий. Я перестав відчувати його душу. Нитки поводу розірвані. Його нема. Може бути, торл спустився зверху, розбив клітку і витяг саккха. А воїну твоєму відірвав голову.

— Куди ж поділася голова Кадакара? — обурено вигукнув один з воїнів Уварра. — І крові саккха немає! Ми бачили кров саккха раніше! Такої тут немає!

— Я не знаю! Може бути, торл забрав тіла! І голову теж, — хола був явно схвильований.

— В одну лапу взяв сакха, в другу – Кадакара, в третю – голову… Зачепився прутнем і виліз по прямовисній стіні? — Кхур-Дар тицьнув рукою вгору. — Стіни стрімкі, двадцяти зростів вгору! Або торл був розміром з куга, і проскочив між ніг воїнів?

Чаклун помовчав.

— Мені потрібно повернутися до мого фургона. Тоді я зможу сказати більше, — з цими словами він розвернувся і незворушно пішов до виходу.


Рухатися. Директива. Рухатися. Дивитися вниз. Ворог. Ворог. Багато ворогів. Основна ціль! Небезпека! Вороги. Відступити. Стежити. Чекати. Ціль рухається. Переслідувати. Триматися в тіні. Тихо. Підкрастися. Дивитися вниз. Їжа. Багато їжі! Заборона! Їжа! Заборона! Їжа!!! Заборона. Заборона! Заборона! Директива! Переслідувати ціль. Їжа... Заборона! Переслідувати ціль! Вороги. Вороги. Обережність. Стежити. Переслідувати. Потай. Потай. Ціль попереду. Переслідувати. Обійти. Потай. Готуватися. Сховатися. Чекати...


Чорний маг спокійно і впевнено йшов табором тороків, за ним на деякій відстані рухався натовп воїнів. Вони неголосно перемовлялися, дивлячись йому у спину і проклинаючи чужинця-хола. Уварр зловісно мовчав, ледь стримуючись від бажання закричати в обличчя Кхур-Дару: «Я ж казав!» Але поки цього робити було не можна. Поки не можна.

Маг дійшов до намету вождя, і зупинився, чекаючи його.

— Далі я піду сам. Не слід торокам наближатися до магії.

— Нам не потрібні твої брудні секрети, хола. Іди, твори свою темну магію. Ми чекаємо тебе тут, в шатрі. Йди, і принеси мені відповіді!

Хола все так само незворушно розвернувся і пішов до свого візка, що стояв віддаленіше від всіх нижче схилом.


Небезпека! Небезпека! Небезпека! Сховатися. Наближається основна ціль. Небезпека! Рухатися. Потай. Переслідувати. Ціль рухається. Прогнозувати маршрут. Рухатися. Потай. В тіні. Безшумно. Прогнозована точка. Ховатися. Приготуватися. Чекати. Чекати. Чекати... Готовність. Умови оптимальні. АТАКА!


Чорний маг-хола помер миттєво. Ніхто не помітив безшумну тінь.


***


— Ви відчуваєте? Відчуваєте?

— Що?

— Мотузки! Ніби ослабли! Тріть їх об каміння!

— Виходить! Вони труться! Виходить! Тріть, тріть!

— Тихо! Не радійте завчасно!

— Куди?! Стояти! — Надар схопив якогось раба за шматок мотузки на шиї. — Стояти! Не виходь з ущелини! Там смерть!

Нещасний, відчувши свободу, побіг у темряву:

— Вони пішли, вони всі пішли. Я вільний! — хляцання його босих ніг по каменю швидко стихло вдалині.

— Вірте мені! Стійте! Я не випущу вас. Ілата, допоможи мені, — Надар розчепірив руки і ноги, не дозволяючи бранцям втекти. В глибині тісної ущелини почулася метушня і удари.

— Тут немає місця!

— Нас дуже багато тут!

— Ми ледве стоїмо!

— Нам уже дихати нічим!

— Хочете жити, стійте! — закричав Надар.

І раптом тишу розірвав крик, повний болю і жаху.


Ціль знищено! Радість! Небезпеку усунуто! Директива виконана. Вільна дія. Можливості! Зміна мети. Багато цілей. Їжа! Цілі. Їжа! Знищити все! Зачистка. Їжа! Повна потужність! Знищити! Їжа!


Матово-чорна блискавка вистрілила через каміння. Ряди зубів зімкнулися на голові воїна. Хрускіт. Тіло ще стоїть, а блискавка б`є наступного. Зубаста трикутна голова на довгій шиї пробиває груди кремезного торока, який намагається вихопити з-за спини сокиру, вириває його серце, зжираючи іще гарячий живий клубок на очах у жертви. Хвіст з лезом на кінці б`є по горлу третього. Чорна тварюка вивертається, немов не має кісток, і впивається зубами в бік нещасного, щоб спробувати смак його плоті. Фонтаном б’є кров, сокира падає на землю, могутній воїн торкається своїх грудей, і рука його провалюється в глибоку діру. Тишу розриває крик, повний болю і жаху.


Кхур-Дар скочив на ноги, хапаючи свою бойову сокиру:

— Що за крики?

— Демон! Демон напав на табір!

— До зброї! Захищайте дітей! Захищайте ска!

— Демон непереможний! Кхур-Дар! Потрібно рятуватися!

— Боягузи! Лайно бабата! — сокира блиснула в полум`ї жаровень, і голова панікера покотилася по підлозі. — Битися! Тороки помруть з честю!

— Помруть з честю! Уа-х-р-рр!!!

Вождь на чолі натовпу воїнів рвонув до джерела криків і дзвону металу. З купи тіл вилетіла закривавлена ​​нога, і впала перед ним.

— Не дайте демонові пройти до обозу з дітьми! Стояти на смерть!

Воїни ставали пліч-о-пліч, тримаючи сокири і бойові палиці напоготові. З кривавого місива тіл перед ними вирвався величезний чорний звір. Стелячись понад самою землею, він немов перетікав з каменя на камінь. Довгий зазубрений хвіст з блискучим вістрям на кінці звивався над чорним тілом в смертоносному зміїному танці. Звір сповільнився, оцінюючи нову загрозу.

— Іди сюди, демоне! — заревів старий торок, — Кхур-Дар битиметься з тобою! Кхур-Дар відправить тебе в твій поганий світ!

Чорний демон повільно сповз з каменя, виходячи на невеликий майданчик. Його палаючі в світлі місяця очі на хижій трикутній голові невідривно стежили за вождем. Потужна гладка лапа, з чотирма пальцями та довгими і гострими, наче загнуті клинки, висувними кігтями, простяглася до ворога. Кіготь на середньому пальці піднявся і сховався, немов тварина манила противника до себе.

— Аа-а-а! Битися хочеш! Ти шляхетний демон! Коли Кхур-Дар вб`є тебе і зробить з твоєї голови талісман, тороки вшанують тебе! Йди сюди!

Звір сичав, стелився по землі, метляючи хвостом. Кхур-Дар заревів на всю горлянку і рвонувся вперед, сокира блиснула над головою.

Ніхто не міг очікувати такої швидкості від величезного чорного чудовиська: рвучко відштовхнувшись від землі, демон стрибнув назустріч ворогу і з гучним хрускотом перекусив шию вождю. Сива голова, із здивовано виряченими очима, покотилася під ноги його побратимам, застиглим на місці в німому подиві. А далі почалася бійня.

Біль і жах хвилями розтікалися по табору. Тонко верещали діти, цей виск підхоплювали ска. Скрипучими голосами скиглили гоби. Рукати рвалися на прив`язях. Деяким тваринам вдавалося порвати широкі шкіряні ремені і вирватися на волю. Масивна постать з гребенем, що стирчав над головою, підбігла в темряві до ревучих тварин. Блиснув кинджал, розрізаючи пута. Волохатий гігант заревів і рвонув навтіки від криків і метушні, сповненої жаху. На спину йому, чіпляючись за шкіряну упряж, просто на ходу забрався таємничий вершник з гребенем на голові... Потім все стихло, і лише чутно було, як в пітьмі хрумтять кістки і рветься плоть.


Надар, тремтячи всім тілом, підкрався до виходу з ущелини. Його побратими по неволі боязко тулилися до стін на віддалі. Еліва-напівкровка обережно визирнув назовні. Нікого і нічого. Вітер шумить між брилами, метляє розірвані стінки намету вождя. Тихо.

Посидівши сторожко деякий час за каменем, Надар зважився зробити крок назовні, потім ще один, і ще. Раптом щось схопило його за плече. Слідопит сіпнувся, крутнувся на місці і полегшено зітхнув. В слабкому світлі перших променів світанку примарою сяяло бліде змучене обличчя Ілати.

— Я з тобою.

— Тихо! Йдемо обережно, — прошепотів Надар.

Крадькома, ховаючись між камінням, вони дійшли до намету. І застигли, побачивши жахливу картину: земля всіяна частинами тіл тороків, камені залиті зеленою кров`ю; шматки одягу, покручена зброя. Надар піднявся на високий валун і роззирнувся: багряні промені сонця осяяли сцену кошмарної бійні. Поруч нетвердо встав Ілата, ледь стримуючись від нудоти. Еліва мовчки дивилися на рештки тороків і тварин. Не вцілів ніхто. Всі мертві. Тиша...

Світанок розірвав чужорідний крик, що холодить кров. Крик, який вони вже чули цієї ночі.

19.06.2018 Проза / Мініатюра
Фламінгові крила / Мініатюра | Панченко Вадим
Попередня публікація: 13.06.2018 Проза / Роман
Бог Індерону (Частина перша. Машина. Глава 3) / Роман | Панченко Вадим
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
19.08.2018 © Іван Петришин / Повість
Ейлін Ченґ: "Розмова у Вагоні" (Сучасна Китайська Література)
19.08.2018 © Іван Петришин / Новела
Еілін Чен: Розмова у Вагоні (Китайська Література)
13.08.2018 © роман-мтт / Мініатюра
Серпень-Крадій
06.06.2018 © Лука / Роман
Зірка Йуди
28.05.2018 © Саня Малаш / Оповідання
За кілька дюймів від прірви
Бог Індерону
24.05.2018
Бог Індерону
24.05.2018
Бог Індерону
13.06.2018
Бог Індерону (Частина друга. Машина)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 24  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
18.10.2018 © Суворий
Рішення по Закарпаттю: Ужгород відходить мадярам, нова назва - Закарпатська Україна (листопад 1938)
13.10.2018 © Суворий
Пацифікація Галичини: польська армія руйнує українські села, катує та арештовує (жовтень 1938)
11.10.2018 © Суворий
Європа після Судет: Німеччина активізує зовнішню політику та шпигунство (жовтень 1938)
10.10.2018 © Суворий
Радянська Україна: арешт маршала Блюхера, повстання та чистки в червоній армії (жовтень 1938)
09.10.2018 © Суворий
Закарпатська криза: долю Закарпаття передано в руки Німеччини та Італії (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
26.03.2012 © Піщук Катерина
26.11.2011 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
19.11.2015 © Каріна Зарічанська
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди