19.06.2018 12:12
Без обмежень
26 views
Rating 5 | 1 users
 © Панченко Вадим

Фламінгові крила

В деякому царстві, триклятому Государстві, жили - не тужили два хлопчика - Петя і Вася. Разом ганяли на пустирі драний резиновий м`яч, разом лазили по закинутих «стройках» та смітниках, разом грали в фантики - цікаву гру з папірцями від небаченого заморського дива - жуйки. Ще вони разом ходили до школи, де кожного дня зустрічали свого однокласника - Інокентія Семеновича. Інокентія Семеновича привозили до школи на великій чорній "Волзі". І забирали теж. Папа у Інокентія Семеновича був начальником в раю, тобто очолював Райком. Петя і Вася не знали, що це таке, але якось внутрішньо ніяковіли, порівнюючи себе з Інокентієм Семеновичем.


Жили наші друзі, жили… і непомітно виросли. Петя пішов у армію, а Вася в інститут, а вже потім у армію. Петя повернувся до батьківської хати і став водієм великого жовтого автобуса. А Вася зник в нетрях науки.

Пройшли роки. Царство-Государство під впливом таємничих променів з космосу, злегка мутувало і назвалося Державою; райком теж змінив свою назву, а тато Інокентія Семеновича пішов на заслужену пенсію. Сам же Інокентій Семенович виріс, оперився і перетворився на прекрасного міністра. Внутрішніх, як не дивно, справ. Взимку він відлітав у теплі краї, і крила його власного літака блищали в променях західного сонця над Лазурним берегом. Інокентій Семенович звив своє родинне гніздечко на лагідних берегах Середземного моря, обзавівся яхтою, парою допоміжних квартир у центрі стольного граду, ну і табуном коней, схованих під капоти різних красивих іноземних машин. Інокентій Семенович часто з`являвся на екрані державного телевізора. Вчив молодь патріотизму, пояснював, які важливі духовні скріпи. Його виступи часто дивився Петя, який на той час теж виріс, але в запеклого маршрутника, з прирослою до губи цигаркою та залишками соняшникового лушпиння на пузі. І ще - з вічним балоном теплого пива під кріслом. Петя не любив Інокентія Семеновича. Він згадував свої шкільні роки, згадував чорну "Волгу", думав про яхту і фламінгові крила Інокентія Семеновича і тихо його ненавидів.

Одного разу, повертаючись з роботи додому, Петя почув, як хтось гукнув його з вікна красивої іноземної машини. Петя придивився і з подивом впізнав Васю! Вася був весь дорогий і красивий: красивий костюм на красивому тілі, красива краватка на шиї, а на ногах – красиві і блискучі туфлі від Гуччі. Туфлі Петя бачити не міг, але виразно відчував їхній блиск крізь метал і шкіряну оббивку салону. Вася був радий бачити друга дитинства і запропонував поговорити в кафе. У Петі не було грошей на цей дорогезний заклад, але він сподівався, що Вася не виявиться жлобом і заплатить за обох. І не прогадав.

Вася розповів, що він відслужив, потім поїхав в далеке холодне місто, в інститут, потім в заморську країну. Але повернувся, заснував свою справу, а тепер ось - займається бізнесом в інтернеті. Зі слів Васі Петя половину не зрозумів. Але запам`ятав, що Вася має шикарну квартиру, шикарну машину, і часто їздить по світу. На відпочинок або у справах. А Петя... Петя розповів, що у нього був автобус в державному автопарку, і було так нічо – навіть в санаторій одного разу посилали, жолудочний, а тепер ось - маршрутка у господаря. Та й той така сука – майже все відбирає, хоч і впахуєш по дві зміни. Посиділи, позгадувати про дитинство: про пустир, про м`яч і навіть про чорну "Волгу".


Вночі Петя лежав на старому продавленому дивані поряд з остогидлою безформною дружиною і розглядав підвіски люстри «під кришталь», що мерехтіли у світлі сусідньої башти-багатоповерхівки. Сон не йшов. Петя думав про Васю, про його квартиру, машину, подорожі. І про його дружину. Дружину Петя теж не бачив, але добре уявляв: молода, красива, моторошно сексуальна. Петя встав, включив телевізор на кухні і побачив Правильну Передачу. На екрані якісь дурні люди стояли в дурних пікетах – явні нероби і ледацюги. Бо ж нормальним людям нема коли пікетувати – працювати треба! Дурні люди тримали в руках транспаранти, на яких було написано, що влада є кримінальною і корумпованою, що країну розікрали чиновники і, навіть, що САМ є злодієм і вбивцею. Дивних дурних людей пхали в автозак. Петя згадав, як сам одного разу сидів у КПЗ, коли його, злегка п`яного після гулянки на роботі, взяли під білі рученьки і потягли до відділку. Там йому пощастило: сержант, до якого потрапив Петя, виявився добрим - забрав тільки гроші з гаманця і мобілку, а бити не став. І наркоту, як розповідали приятелі, в кишеню не підкидав. Загалом, порядною людиною виявився. А тепер, дивлячись, як пакують дурних руйнівників підвалин і скріп, Петя був задоволений. Він згадував доброго сержанта і сподівався, що цим покидькам такий не трапиться. Тут у кадр попав плакат, на якому промайнув обурливий напис: щось про те, що Інокентій Семенович теж злодій і вкрав з бюджету мільярд. Носій плаката кричав на камеру, мовляв люди тупі і мовчать, а Інокентій Семенович - сволота, а ще живе не в Державі, а літає на рожевих крилах на загниваючий Захід за народний кошт. Крикуну дали по голові кийком, і він замовк. Петя сподівався, що назавжди.

Правильна Передача закінчилася, і Петя поліз в старий холодильник. Дістав почату пляшку, налив чарку, накотив одним махом і задумався. Все стояли перед очима у нього лакові туфлі в іноземній машині. Думав Петя про те, що ось же - одним м`ячем грали, а він... Чому ж так? Чому йому, Ваську проклятому, - ВСЕ, а йому, трудязі-Петі - нічого. Ну ладно - Інокентій Семенович, ну це зрозуміло, йому так Богом написано, але Васька, Васька-то як??? Чорна заздрість і злість підкотили до горла. Петя вставив в рот горлечко півлітрівки і спробував їх втопити в холодно-пекучому потоці біленької. Але злість і заздрість не потонули, а навпаки – сплили ще вище, просто під череп. І тоді Петя прозрів. Рішення спалахом осяяло мозок. Петя побіг у кімнату, де поруч з дружиною спав на розкладному кріслі його син, знайшов в темряві портфель і побіг на кухню. Вирвавши аркуш з синівського зошиту з духовного виховання, Петя взяв ручку і, ледь вгамовуючи тремтіння в пальцях, старанно вивів: "Інокентію Семеновичу, міністру внутрішніх справ.

Доводжу до Вашого відома..."

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Мініатюра, Про душу, Про друзів, Про Батьківщину, Про життя і смерть

Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Глава 3. 2 (Частина друга. машина) / Бог Індерону | Панченко Вадим 18». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Панченко Вадим.


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.09.2018 22:15  © ... => Каранда Галина 

Мабуть Ви дуже рідко новини читаєте. Все з живих людей... нажаль. 

 17.09.2018 20:41  Каранда Галина => © 

Невже люди аж настільки зіпсовані?.. щоб лебезити перед тим, кого сам терпіти не можеш... та ще й доносити йому на інших???... брррр, з кого ж ви того петю списали?
Смисли я наче всі уловила: і про лінь-нездару, і про заздрість, і про покору, і про підлість... але аж усе в одній людині... 

 21.06.2018 16:21  Лора Вчерашнюк => © 

Так, кожен бачить те, що важливе йому зараз, - як кажуть сім прошарків сприйняття))))) 

 21.06.2018 16:04  © ... => Лора Вчерашнюк 

Мова ж там не стільки про заздрість. Заздрість - лише зовнішній шар. Але головне там інше :) 

 20.06.2018 14:09  Лора Вчерашнюк => © 

Заздрість - страшна річ. Не лікується, легко прищеплюється. Чи є антивірус? 

Публікації автора Панченко Вадим

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо