Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
01.07.2018 19:34Поема
Для дорослих  Про дівчину  
Валькірія
Рейтинг: 5 | 1 гол.
Для дорослих (18+)
© Антоніна Спірідончева

Валькірія

Антоніна Спірідончева
Опубліковано 01.07.2018 / 46536

1.

В країні, де сонце воює із ніччю, 

Де камені стогнуть під холодом вічним, 

Мохи розляглись на широкій постелі, 

А вітер зі свистом обтесує скелі –


Мчить вершниця, мне під копитом морошки, 

Обличчя суворе їй висікли зморшки, 

А вітер їй висукав хвіст із волосся, 

Й сама вона з вітром тим зсучилась досі.


Попереду неї у сторону лодій

Збиваючи хмари, повіявся Одін.

А кінь його білий – скакун восьминогий

Громами стрясав піднебесну дорогу.


З усіх войовниць лиш вона його бачить.

Раз Одін з’явився – він кличе. А значить

Вона, мов провідниця зграї у вирій, 

Шугнула у небо із гуртом валькірій.


Над морем гримучим на конях летіли, 

Їм ноги кусали розгнівані хвилі, 

Манили в розчахнуті горла-глибини

І піною дівам плювали у спину.


Та скоро уже відкривається зору

Порізаний берег, що виступив в море, 

Ним пара пливе по низинах і тане…

Валькірія мчить, а крізь пасма туману


Видніють красоти квітучого краю, 

Млини і хатини – аж серце їй крає, 

Бо Одін спиняє небесну гонитву, 

Щоб стати на поле майбутньої битви.


2.

…У селищі плачуть і моляться криком.

Мужі узяли різаки і мотики –

Стоять навперейми непроханій карі, 

Що, морем прибита, зійшла із драккарів.


А з іншого боку виходять з туману

Усміхнені біловолосі нормани –

Обвітрені в морі, упевнені в силі, 

У піхвах мечі в них, на плечах – сокири.


Кидають смішки на селянські лачуги…

Керманичі війська – в блискучих кольчугах, 

Рогатих шоломах і хутрі рудому, 

А красень у золоті – то, мабуть, конунг –


Блискуче поєднання вроди і пихи.

Він вийняв меча із оздоблених піхов

І лезом на люд показав переможно, 

А Одін відкинувсь в сідлі, як на ложі –


Дивитись, як кров розганяють загуслу, 

Вдоволено й грізно всміхнувся у вуса:

Хоч сила норманів плекалась віками, 

А розв’язок битви у них за жінками.


(Валькірія має від Одіна право

Обрати того, кому випаде слава!

І, скільки б не падав чи що б він не коїв –

Віддати йому перемогу у бої.


Та вікінги Одіна славлять щобитви

І знають, які говорити молитви.

А ситі дарами чи й просто задарма

Валькірії завжди на боці нормана!)


Метнулася діва й сміється до подруг:

«Здається, селяни готові на подвиг!

Але ж не судилось… Нехай перемога

В цей день увінчає шоломи дворогі!»


3.

По вінця наповнені лютої злості

На підступах стали нав’язливі гості, 

Широкі сокирами чухали плечі

І видом селян спонукали до втечі.


В сорочках обтріпаних простоволоса

Попереду нітилась воїнська поросль –

Нервово тримала щити в рученятах, 

Щоб власні загибелі не спричиняти.


Усім уривався терпець неспокійний, 

Вуста у хмільній розпливалися піні.

І вмить всі на клич головного нормана

Побігли під кручу розхристаним станом.


Селяни дивились, як вікінги сунуть, 

В серцях їх боролися відчай і сум’ять.

Спритніші штовхали з землі якісь брили

І з кручі норманам під ноги котили.


Жінки верещали, ховалися діти, 

Прудкі хлопчаки намагалися бігти.

А гості дзвінким войовничим горланням

Стіною ішли на жіночі стенання.


Схрестились у бої мечі і мотики, 

Зривалися в урвище крові і крику, 

Стирчали на вилах, лягали під плугом

Щити дерев’яні й дротяні кольчуги.


Розчахнуті груди геройством сокири

Лягали в траву спочивати із миром, 

І голови чесно мечами відбиті

З-під ніг непоступних котились у квіти.


Валькірія бачила все це не вперше:

Один кинув жінку, прикраси іздерши, 

Другий вихвалявся, як щойно подужав

Заможного з виду беззбройного мужа.


В канаві проткнуте кілочком із тину

Лежало скривавлене тільце дитини, 

І мати, що це допустила у лови –

Розпатлана, мокра, дурна, безголова.


Вигукував конунг: «Рубайте і ріжте!

Грабуйте і бабство хапайте за лиштви!»

А Одін дивився на зграю валькірій:

Нехай порядкують самі в цьому вирі.


Дівчата убитих тіла піднімали

І воїнів з честю несли у Валгаллу.

А тих, що по дурі життя відтурнули –

Врочисто вкладали у лодії-труни.


Вуста цілували, змивали їм рани, 

В останньому ложі вблажали норманів…

А іншим Валгалла з небес не світила –

Інакші-бо долі в селянського тіла.


Котрась із жінок витягала з калюжі

Порубане тіло коханого мужа

І скільки було в ній жіночої сили –

Просила у смерті життя, голосила.


А інших й оплакати нікому стало, 

Бо хтось із прибульців вже стукав кресалом

Або задирав у жіноцтва спідниці, 

А надто вискливих скидали в криницю.


Начиння із хат волочили в драккари

І пиво котили в селянській же тарі, 

Ловили півнів та овець… і для втіхи

Палили селянам солом’яні стріхи.


Та врешті й валькірію виструнив шок:

Дівчат малолітніх садили в мішок, 

Й одна з них валькірію поглядом просить:

«Спини їх…» За мить із мішка лиш волосся –


За волю вчепившись, метляється вітром, 

Їх тягнуть, щоб в морі разочок зрадіти

І кинути в пінисту пащу природи…

Валькірія холодно мовила: «Годі!»


4.

Валькірія верхи злетіла на брилу, 

З лиця відмахнула кобилячу гриву.

Насупився холодом погляд північний, 

В очах набиралася синь споконвічна


Старих лідників і проторених річищ, 

Де всіх коловертей за вік свій не вивчиш, 

Де влітку крижини пливуть по ріці

Й сідає метелик на білій руці.


Закашлявши грізно, валькірія каже:

«Ви – воїни-норди, замазані в сажі.

Безстрашно і гордо об’їздивши море, 

Несете не владу, а річища горя!» –


Із вуст зі словами виходила пара, 

Овіяла селище, люд і драккари.

Кобила валькірії била копитом, 

Розсипався скалками камінь розбитий.


«Неначе на білому світі, крім нордів, 

Немає достойних людей і народів!

На бабство накинулись, наче на шинку, 

Забули, що битву вирішує жінка!» –


Словами їм воїнський дух остудила, 

Зі злістю тугі натягнула вудила, 

Й злетіла на гребні небесної хвилі

Під хмари вологі на білій кобилі.


«Ви в битву несете хоробрість і мрію

По смерті спочити в обіймах валькірій. –

Хіба заслужили на втіхи Валгалли, 

Якщо ви безгрудих дівчат розтинали?!» –


За хвіст ухопила дрімаючий вітер

І стала із вітром кругами летіти, 

Скликаючи в небо валькірій і фурій, 

Піднявши над морем безжалісну бурю.


«Я знаю, що нині мій виступ за гідність

Нормани розцінять як зраду і підлість.

Я змінюю вирок: нехай же ні в кого

Сьогодні не буде в руках перемоги!»


На землю летіли розбурхані хмари

І товщею зливи ламали драккари.

Підводились хвилі – високі, як мури, 

Ковтали синів знавіснілої бурі.


Мішки із грабунком, багаті убори

Розлючено хвилями злизує море, 

Збиває мечі і шоломи дворогі

І воїнів тягне в глибини за ноги.


Валькірію жаль не проймав ні по кому, 

І ось перед нею постав її конунг

У колі щитів і шоломів дружини, 

І очі – блакитні, як свіжа крижина.


Вона не поступиться владі і вроді…

Та шлях заступає розлючений Одін.

Ось кінь сніжно-білий – скакун восьминогий

Виносить у небо верховного бога.


Валькіріям Одін летів навперейми, 

Розплескував гнів свій – тягучий і темний.

Заскочив у бурі страшну завірюху, 

І хмарам панахав звисаючі брюха.


Мечу його море і небо скорились, 

Відкрили шляхи до негідних сміливиць, 

Які невеликим загоном валькірій

Десяток драккарів спровадили в ірій.


І Одін рушає до них навпростець, 

Вготовує доля поганий кінець.

І меч його гострий, і хрип його лютий.

Шепоче валькірія: «Буть – чому бути».


Ослухатись батька не сміє, не може.

В думках приміряє собі смертне ложе.

Схилилась в покорі, на щепки драккарів

Глядить і чека справедливої кари.


«Убити тебе – недостатня відплата.

Ти гіршу отримаєш кару за втрати».

І наче пробачивши доньці провину, 

На землю за руку привів, як дитину.


5.

Розвіялись хмари і пасма туману, 

Послухати Одіна вийшли нормани, 

Що вижили в бурі, діждалися сонця.

Який буде вирок присуджено доньці?


«Для тебе віднині закрита Валгалла –

Ти віддана конунгові на поталу.

І подруг твоїх буде скарано також:

Позбавлено цноти і видано заміж».


Валькірія рішення слухала гідно.

А згодом із батьком прощалася рідним, 

Тоді обіймала кобилу мрійливу

І довго руками чесала їй гриву.


Сльозам не давала виказувать горя, 

Дивилась у даль щиросердного моря.

А склавши свою перед конунгом зброю, 

У табір норманський пішла під конвоєм.


У жодному серці не скрипнула жалість –

Її не прощали, а тільки прощались.

Порадившись, діві поталу і страту

Призначили рівно опівдні назавтра…


Ласкалося в променях сонечко літнє.

Валькірію вивели рівно опівдні.

Масивний і гладко обтесаний камінь

Тепер пристосований був для заклання.


Хтось кинув на нього шмат хутра рудого, 

Сказав, що триватиме кара недовго.

І конунг, на діву поглянувши хмуро, 

Штовхнув свою бранку спиною на шкуру.


Коли всі зійшлися дивитись на помсту

І спереду стали юнці недорослі, 

То конунг роздер її плаття на грудях

І голі цицьки показав усім людям.


Сухі і соками зовсім не налиті, 

Щодня потерпали від зливи і вітру.

Та вікінгів втіха долала і спрага, 

І в соромі м’ялась юнацька ватага.


Обірване плаття спадало на лікті, 

Немовби порвав його вітер на віхті.

Лиш подружки, наче берізоньки строгі, 

Стискали уже закривавлені ноги.


Валькірія мовчки заплющила очі, 

Розслабила волею тіло дівоче, 

Дарма, що його зараз конунг знеславив.

Вона уявляє, як сонце ласкаве


Промінчиком водить по гусячій шкірці, 

Як вітер здуває кульбабку на ніжці, 

Як в травах шовкових лягає на спину

І ротом стинає достиглу лохину…


А конунг знеславлював діву ще більше.

Коліна, неначе ворота розвівши, 

Вдирався в твердиню, щоб викласти кару, 

І далі наносив удар за ударом.


Валькірія очі заплющила мружно, 

Собі уявляла красивого мужа –

Білявого конунга в сонячних латах, 

Що зможе навіки її покохати


В краях, де найвищі деревця – по пояс, 

Де грім водоспадів усотує голос, 

Де буйство зіткається з ніжністю квітів

У килим барвистий короткого літа.


Так мріяла, думці всміхаючись тихо

На хвилі глибокого видиху-вдиху.

І думала: як же норманська ватага

Поталу її перекаже у сагах?


Та раптом здалось: насувається смерч.

І дійсно: над нею занесений меч!

Побачила відблиски лез його гострих, 

А в конунга очі – виказують острах.


Валькірія збила озброєну руку, 

Схопилась на ноги і в декілька рухів

Відбила меча в головного нормана

І в грудях йому продірявила рану.


І мокрі з обличчя відкинувши прядки, 

Рече: «Не дівча я вже слухатись батька!

І далі порушую воїнський звичай», –

Сказала й з прицілом поглянула в вічі.


Його не проймав уже голос жіночий, 

Бо конунг від болю кривився у корчах.

Валькірії ж погляд – упевнений, гордий, 

Як це і належить народові нордів.


Вона зістрибнула із ложа для страти, 

Забувши, що більше не вміє літати, 

Що люба кобила не прийде на поміч.

Тому упіймали її зовсім поруч.


Розпатлану, биту, в принизливих путах

Валькірію знов повернули на хутро.

До камня її прив’язали за руки

І далі уже ґвалтували, як суку.




2016-2018 р.р.


п.с. Дякую, якщо дочитали до кінця))).

Впродовж століть образ валькірії еволюціонував від вороння, що летить на вовчицях і пожирає загиблих, через дівчат-войовниць, що керували діями воїнів і в такий спосіб вирішували результат бою, до жінок по суті наложниць, які переносили тіла загиблих воїнів у Валгаллу. Мій твір є збірним конструктом, тому тут і наложниці, і войовниці і вовчиці (в нецензурному слові).

Також у зв’язку із християнізацію і гуманізацією суспільства зазнавали еволюції сюжети. Ті, що колись подавались як жорстокість і насильство, згодом змінили відтінок і стали трактуватись як кохання і навіть шлюб.

Валькірія - це демонічна істота, обов’язковим атрибутом якої є цнота. Втрачаючи цноту, вона перестає бути валькірією і їй нічого не лишається, як стати людиною. Тому втрата цноти передує заміжжю чи страті. Щодо заміжжя - ідеться, імовірно, про наложництво, а не статус повноправної господині, що було звичайним для суспільства вікінгів.

В історичних джерелах також повідомляється про прилюдний секс, коли один злягається з дівчиною/наложницею, а інші дивляться, а також про груповий ритуальний секс, на який жінка в силу тодішніх релігійних уявлень дає згоду, що слід розцінювати як культурну норму для спільноти північних воїнів.

30.07.2018 Поезії / Екологічний вірш
Летіли хмари / Екологічний вірш | Антоніна Спірідончева
Попередня публікація: 13.03.2017 Поезії / Поема
Вавілони (Вступна частина) / Поема | Антоніна Спірідончева
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
22.09.2018 © Світлана Нестерівська / Вірш
Чого ти чекаєш?
14.09.2018 © Світлана Нестерівська / Вірш
Дорожне
13.09.2018 © Світлана Нестерівська / Вірш
Gott
13.09.2018 © Світлана Нестерівська / Вірш
Прощання
12.09.2018 © Світлана Орловська / Вірш
Імітація
Поема Про дівчину
01.07.2018
Валькірія
13.05.2018 © Серго Сокольник
Шкереберть
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1
Переглядів: 91  Коментарів: 2
Тематика: Поезії, Поема
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.07.2018 10:26  © ... для Тетяна Ільніцька 

Дякую, Таню. :) 

 02.07.2018 09:21  Тетяна Ільніцька для © ... 

Добре, що сюжети еволюціонували. Твій варіант взагалі дуже гарний))) Ти багато мандруєш і це відчувається, впливає на творчість. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
25.09.2018 © Суворий
Закарпатська криза: криваве побоїще у Львові (жовтень 1938)
19.09.2018 © Суворий
Закарпатська криза: Гітлєр проти передачі всього Закарпаття мадярам, Польща - за (жовтень 1938)
18.09.2018 © Суворий
Завершення Судетської кризи: чехи підкорились Гітлеру, нова війна питання часу (жовтень 1938)
18.09.2018 © Суворий
Напад польських військових на українські села Стримба та Кабарівці (серпень 1938)
08.09.2018 © Суворий
Радянською Україною ширяться повстання і заворушення (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.09.2011 © Колядко Оксана Валеріївна
25.12.2011 © Ігор Рубцов
07.02.2018 © Панін Олександр Миколайович
16.12.2010 © Народна творчість
08.02.2012 © Серж
08.01.2017 © Карась Володимир Іванович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди